Ухвала суду № 116977902, 14.02.2024, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/7482/22

Провадження № 2/344/1172/24

У Х В А Л А

14 лютого 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Бабій О.М.,

секретаря Волощук Є.Ю.

за участі представника позивача адвоката Якубовського О.О., представника відповідача Зарудній А.В.,

розглянувши у підготовчому засіданні в режимі відео конференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про спростування недостовірних відомостей,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2022 року представник ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про спростування недостовірної інформації.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 20.04.2022 Управлінням стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на адресу УДМС України в Івано-Франківській області було поширено недостовірну інформацію щодо позивача, а саме надіслано листа №884/55/108/01-2022, в якому зазначено, що Громадянин Республіки Індія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував в Україні з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, шляхом підбурення до масових безпорядків, організацію масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності, та направлені на повалення державного ладу України.

В результаті отримання вищезазначеної недостовірної інформації щодо позивача, рішеннями УДМС України в Івано-Франківській області від 22.04.2022 було заборонено в`їзд позивачу в Україну строком на три роки. На підставі рішення про заборону в`їзду, УДМС України в Івано-Франківській області рішенням від 26.04.2022 також скасовано посвідку на тимчасове проживання позивача та зобов`язано залишити територію України протягом 7 днів з дня отримання копії вказаного рішення.

Крім того, на підставі вказаного рішення та відповідного звернення на адресу Університету наказом ректора №126-с від 05.05.2022 позивача було відраховано з числа студентів, у зв`язку із скасуванням посвідки на тимчасове проживання в Україні. Таким чином, позивач втратив можливість скласти випускні іспити та закінчити навчальний рік та право бути переведеним на 6-й рік навчання.

Вважав, що поширена відповідачем неправдива інформація завдала шкоду особистим немайновим правам позивача, зокрема честі, гідності й діловій репутації, та спричинила тяжкі наслідки, так як у зв`язку із неможливістю здати іспити, позивач втратив кошти, якими оплачено рік навчання та на оренду житла у м. Івано-Франківській області за 10 місяців, зазнав моральних страждань у зв`язку із осудом від батьків та знайомих.

Позивач просив суд зобов`язати відповідача здійснити спростування поширеної ним у листі вих.№880/55/108/01-2022 від 20.04.2022 року на адресу Управління державної міграційної служби України в Івано-Франківській області інформації шляхом відкликання вказаного листа та надіслання на адресу УДМС України в Івано-Франківській області відповідного спростування.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 19 жовтня 2023 року провадження у цивільній справі за позовом адвоката Якубовського Олександра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про спростування недостовірних відомостей закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Вказана ухвала суду скасована судом апеляційної інстанції 29 листопада 2023 року, а справу направлено в суд першої інстанції для продовження розгляду.

13 грудня 2023 року справу прийнято до провадження суддею Івано-Франківського міського суду Бабій О.М. та призначено підготовче засідання на 22 січня 2024 року.

28 грудня 2023 року до суду надійшли додаткові пояснення представника відповідача в яких він зазначив, що просить закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Представник позивача в підготовчому засіданні заперечив щодо закриття провадження у справі.

Представник відповідача клопотання підтримав та просив закрити провадження у справі з підстав наведених у поясненнях.

Представник третьої особи в підготовче засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Проаналізувавши доводи учасників процесу, та встановивши характер спірних правовідносин, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Суд дійшов висновку, що провадження у даній справі підлягає закриттю.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Закону України «Про інформацію», ст.ст. 270, 277, 297 ЦК України позивач вправі ставити питання про захист порушеного немайнового права. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Пунктами 15, 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі «Постанова») передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно із статтями 12 та 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обґрунтовуючи поданий позов, позивач зазначив, що вважає недостовірною інформацію, яка міститься у листі Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області вих. №884/55/108/01-2022 від 20.04.2022 року, направленому на адресу Управління державної міграційної служби України в Івано-Франківській області, і така інформація завдає шкоди його особистим немайновим благам.

Зокрема, фактично позивач зазначає про те, що в результаті поширення недостовірної інформації, викладеній у вищевказаному листі, рішенням УДМС України в Івано-Франківській області було заборонено в`їзд позивачу в Україну строком на три роки, тобто позбавлено його права проживати на території України. На підставі рішення про заборону в`їзду, УДМС України в Івано-Франківській області рішенням від 26.04.2022 також скасовано посвідку на тимчасове проживання позивача та зобов`язано залишити територію України протягом 7 днів з дня отримання копії вказаного рішення.

Позивач звернувся з адміністративним позовом до УДМС України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення УДМС про скасування посвідки на тимчасове проживання в України (справа №300/2042/22). На даний час, вказана справа перебуває у провадженні Восьмого апеляційного адміністративного суду та ухвалою апеляційного суду від 31.08.2023 у справі № 300/2042/22 зупинене провадження до набрання законної сили судовим рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у справі № 344/7482/22.

Але, фактично в ході судового розгляду справи було встановлено, що кінцевою метою спростування поширеної Управлінням стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України інформації, яка, за твердженням позивача, є недостовірною, є відновлення його права на тимчасове проживання в Україні, а не захист честі, гідності та ділової репутації (що повинно бути першочерговим).

Фактично зі змісту пояснень сторони позивача в ході судового розгляду даної цивільної справи випливає, що його права порушені внаслідок прийняття рішення УДМС України в Івано-Франківській області про заборону в`їзду на територію України, прийняті на підставі поширеного третьою особою листа від 20.04.2022 року (тобто, у сфері публічно-правових відносин), а не порушенні самим фактом поширення листів третьою особою у приватно-правовій площині.

У постанові Верховного Суду від 14 серпня 2020 року у справі №751/1717/20 (провадження №61-11838ск20) міститься правовий висновок про те, що «кінцевою метою спростування оспорюваної інформації для позивача є відновлення надання йому житлової субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг. Право позивача на отримання цієї субсидії не можна віднести до його особистих немайнових прав, які охороняються статтею 277 Цивільного кодексу України, оскільки це право за своєю юридичною природою має економічний характер. Для захисту цього права позивачу необхідно пред`явити відповідний позов до юридичної особи, до компетенції якої входить надання житлової субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг. Зазначене узгоджується з висновкам Верховного Суду, викладеними у постанові від 30 червня 2020 року у справі 333/6816/17, а саме: «Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи)».

Крім того, Суд звертає увагу також на наступні висновки, які містяться в Постанові Великої палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №333/6816/17 провадження № 14-87 цс 20:

16. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

17. Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду). Близький за змістом припис викладений у частині першій статті 2 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами.

18. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду). Аналогічний припис є у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами.

19. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

20. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

27. Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).

Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим.

Такі позови не підлягають судовому розгляду.

31. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

32. Відсутність у позивача юридичної можливості спростувати інформацію, відображену у довідці, поза межами кримінального процесу є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивача про недостовірність відповідної інформації має перевірити суд у кримінальному провадженні, в якому дані, зафіксовані у довідці, є доказом».

Суд також звертає увагу на правову позицію, викладену Верховним Судом в ухвалі від 13 травня 2020 року у справі № 333/6816/17, який, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначив:

«Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням наведених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Європейської конвенції з прав людини. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

На зазначене неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду.

У касаційній скарзі САП, зокрема, зазначає, що вирішення питання про належність та допустимість довідки від 19 червня 2017 року, складеної під час досудового розслідування, в тому числі і достовірність викладених у ній відомостей, як доказу у кримінальному провадженні, відповідно до положень статті 87 КПК України, є виключною компетенцією судової інстанції під час розгляду кримінальної справи, через що заявлений у цій справі спір має здійснюватися за правилами кримінального судочинства.

Враховуючи, що судові рішення у цій справі оскаржується САП, серед інших, і з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції, а Велика Палата Верховного Суду не викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, зокрема можливості розгляду в порядку цивільного судочинства вимог про спростування недостовірної інформації викладеної в документах долучених до матеріалів кримінального провадження, справу необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Таким чином, застосування такого способу захисту як визнання недостовірною інформації є можливими у випадку порушення особистого немайнового права особи у відносинах, які за своєю правовою природою є цивільними.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

У абзаці першому пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що у порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження.

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) середі іншого, зроблено висновок про те, що «Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин».

У іншій постанові від 27 вересня 2023 року у справі № 201/5972/22 Верховний Суд звернув увагу на те, що «… приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

На думку суду, в даній цивільній справі позивачем використовується приватно-правовий інструментарій (шляхом подання позову про спростування недостовірної інформації) для створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.

Про це безпосередньо свідчить суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридична природи обставин у справі.

Вимога позивача про визнання інформації недостовірною не спрямована першочергово на захист особистих немайнових прав Аджаі Сінгх, таких, як честь, гідність та ділова репутація, а спрямована на скасування рішення про заборону йому в`їзду в Україну.

Відтак, достовірність інформації, яка міститься у листі Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області вих. №880/55/108/01-2022 від 20.04.2022 року, направленого на адресу Управління державної міграційної служби України в Івано-Франківській області, повинна бути предметом перевірки адміністративного суду під час розгляду справи про правомірність рішення УДМС в Івано-Франківській області і саме даний суд компетентний надати оцінку достовірності даних, викладених у цьому листі.

Натомість звернення до суду з даним цивільним позовом, фактично спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи), не відповідає завданням цивільного судочинства (як про це наголошено в Постанові Великої палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №333/6816/17 провадження № 14-87 цс 20).

Крім того, у вказаній вище постанові Великої палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №333/6816/17 провадження № 14-87 цс 20 зазначено, що:

41. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

42. Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. У відкритті провадження за ними слід відмовляти на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, а у разі, якщо провадження було відкрите, - закривати його на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, враховуючи все вищевикладене, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернувся позивач, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі, суд вважає, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Висновок суду про закриття провадження у справі не є обмеженням права позивача на доступу до правосуддя, оскільки ідентичні за своєю суттю вимоги про недостовірність інформації, яка міститься у листі Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області вих. №880/55/108/01-2022 від 20.04.2022 року, направленого на адресу Управління державної міграційної служби України в Івано-Франківській області, повинні бути предметом аналізу адміністративного суду у справі про оскарження прийнятого на підставі вказаного листа рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, керуючись ст.ст. 255, 259-261 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про спростування недостовірних відомостей закрити.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду.

Повний текст ухвали складено та підписано 14 лютого 2024 року.

Суддя О.М. Бабій