Постанова № 11694201, 22.09.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 вересня 2010 року 14:59 № 2а-11132/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:головуючого судді Кармазіна О.А., при секретарі судового засідання Руденко Н.В.

за участю представників:

позивача Алешко Т.А., Залуського Ю.Ю., Войціцького Г.Є., Шенк О.Ю. (загальна довіреність № 851-ОД від 03.08.2010 року та від 15.09.2010 року),

відповідача: Мазніченко О.В. (довіреність № 3661/9/10-114 від 16.07.2010 року), Тюшкевич С.І. (довіреність від 17.11.2008 р. № 5439/9/10-114)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомРелігійного управління Ісуса Христа святих останніх днів в Україні

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва

проскасування податкових повідомлень-рішень:

№ 0003572304/0 від 17.05.2010 р., № 0003572304/1 від 15.07.2010 р.,

№ 0003582304/0 від 17.05.2010 р., № 0003582304/1 від 15.07.2010 р.,

№ 0003021705/0 від 14.05.2010 р. та № 0003021705/1 від 13.07.2010 р.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Релігійне управління церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в України з позовною заявою до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень рішень, які прийняті на підставі висновків відповідача, викладених в Акті перевірки від 26.04.2010 року за № 940/23-04/21655840 (далі Акт перевірки), а саме:

- податкових повідомлень рішень № 0003572304/0 від 17.05.2010 р. та № 0003572304/1 від 15.07.2010 р. щодо визначення суми податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток (далі ППР з податку на прибуток);

- податкових повідомлень рішень № 0003582304/0 від 17.05.2010 р. та № 0003582304/1 від 15.07.2010 р. щодо визначення суми податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі ППР з ПДВ);

- податкових повідомлень рішень № 0003021705/0 від 14.05.2010 р. та № 0003021705/1 від 13.07.2010 р. щодо визначення суми податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на доходи фізичних осіб (далі - ППР з податку на доходи ФО).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач у відповідь на скаргу позивача на вищенаведені податкові повідомлення-рішення з літерою «0», подану 27.05.2010 року, не направив мотивованого рішення за результатами розгляду скарги, рівно як і рішення про продовження строку розгляду скарги. У звязку з цим, на підставі п. 5.2.2. статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі Закон № 2181) позивач вважає, що його скарга вважається задоволеною на користь платника податків, а отже податкові повідомлення-рішення з літерою «0»вважаються відкликаними та відповідач не мав правових підстав направляти позивачу вищенаведені податкові повідомлення-рішення з літерою «1».

Позивач вважає незаконними податкові повідомлення-рішення з податку на прибуток, відповідно до яких, на підставі правил про звичайні ціни, позивачу нараховано податкове зобовязання у розмірі 362157,00 грн. за основним платежем та 181078,00 грн. штрафних санкцій та яке ґрунтується на висновках відповідача про те, що позивачем передано в оренду нежитлові приміщення за цінами, нижче звичайних, з оплатою за оренду за весь період з 05.12.2006 року по 31.11.2009 року у розмірі 100 гривень з урахуванням ПДВ. Позивач вважає, що відповідач неправильно застосував до даної операції правила про звичайні ціни, оскільки: (1) правила про звичайні ціни не застосовуються до неприбуткових організацій; (2) звичайні ціни розраховані виходячи з цін на офісні приміщення, а не з цін щодо нежитлових приміщень; (3) ДП «Держзовнішінформ»не є державним органом, що встановлює звичайні ціни, а його висновок не враховує стан приміщень, переданих в оренду; (4) правила про застосування звичайних цін застосовуються до операцій з повязаними особами, а орендар не є повязаною особою з позивачем, крім того, для розрахунку звичайної ціни у 2007 році відповідач безпідставно використовував надані ДП «Держзовнішінформ»ціни за 2008 рік. З цих же підстав позивач вважає незаконним нарахування ПДВ по зазначеній операції у сумі 289743,00 грн., які увійшли до складу донарахувань за податковими повідомленнями-рішеннями з ПДВ, зазначаючи також, що відповідач помилково послався на п.п. 7.3.4. Закону України «Про податок на додану вартість»при визначенні даної операції як фінансового лізингу, оскільки ця операція відповідає ознакам оперативної оренди.

Позивач також вважає незаконними вищезгадані податкові повідомлення-рішення з податку на додану вартість на загальну суму 4609214,00 грн., у тому числі основний платіж у розмірі 2304 607, 00 грн. та штрафні санкції у розмірі 2304 607, 00 грн., нараховані у звязку з наданням вищезгаданого нежитлового приміщення в оренду (донараховано 289743,00 грн.) та ліквідацією основних фондів у вигляді майнового комплексу за адресою м. Київ, вул. Глибочицька, 5 (донараховано 2014863,60 грн.). Щодо донарахування у звязку з ліквідацією основних фондів позивач вважає, що на момент прийняття оскаржуваного рішення сплив термін давності, оскільки демонтаж і розбирання відбулось у 2005 році, ці будівлі були зруйновані внаслідок пожежі, а отже у відповідача не було підстав для донарахування виходячи з виключень, встановлених для таких випадків абзацом 2 п. 4.9. Закону України «Про податок на додану вартість». Крім того, позивач вважає, що в даному випадку відповідач вийшов за межі періоду, який міг бути ним перевірений. До того ж, акт інвентаризації, яка проведена відповідачем щодо зазначених основних фондів, на думку позивача, не може бути покладений в основу висновків за Актом перевірки, оскільки жодним законом відповідачу не надано повноважень проводити інвентаризацію замість самого платника податків та ще й за минулий період, а отже цей доказ здобутий незаконним шляхом.

В частині оскарження ППР з податку на доходи фізичних осіб (ФО), згідно з якими позивачу донараховано 3439,77 грн. (податок нарахований за 2009 рік, але не перерахований до бюджету), 4033, 58 грн. (оплата на користь ТОВ «Асістанський центр «Ел.Ай.Сі Асістанс»за надані медичні послуги для фізичних осіб) та 2463,00 грн. (за надані сервісні послуги в Аеропорту «Бориспіль»), позивач вважає ці вимоги незаконними з наступних підстав. Як вказує позивач, платежі на користь ТОВ «Асістанський центр «Ел.Ай.Сі Асістанс»за договором доручення є благодійною допомогою, спрямованою на лікування платника податків, яка згідно з п. 9.7.4. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»не підлягає оподаткуванню. Щодо оплати сервісних послуг в аеропорту, позивач зазначає, що вони повязані з організацією прибуття та відправлення учасників візиту провідників Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні та навчання щодо візової підтримки місіонерської діяльності, були оплачені ОСОБА_8 і ОСОБА_9, про що складено звіти про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, № 998 від 29.05.2009 р та № 778 від 26.04.2007 р. відповідно. В той же час, як зазначає позивач, ці особи не були споживачами зазначених послуг.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених в Акті перевірки та запереченнях від 17.08.2010 року № 4449/9/10-113 та просить відмовити у задоволенні позову. Свої заперечення проти позову відповідач мотивує тим, що відповідь на скаргу була надана своєчасно, правила про звичайні ціни щодо операції з оренди нежитлового приміщення застосовані відповідно до законодавства. Відповідач також зазначає, що ліквідація належних позивачу будівель і споруд відбулась на підставі самостійного рішення платника податків, а отже ним правомірно нарахований податок на додану вартість по зазначеній операції. Щодо нарахованого податку на доходи фізичних осіб, відповідач наполягає на тому, що визначені в акті перевірки фізичні особи отримали блага, у звязку з чим ним правомірно було визначено податкові зобовязання з податку на доходи фізичних осіб.

Ухвалою про відкриття провадження у справі від 05.08.2010 року відповідачу було запропоновано надати всі матеріали, які були прийняті ним до уваги при прийнятті оскаржуваного рішення, а позивачу надати додаткові докази в обґрунтування позовних умов, тобто сторонам створено рівні умови для доведення обґрунтованості позовних вимог з одного боку, та оскаржуваних рішень з іншого боку. Цією ж ухвалою було призначено попереднє судове засідання на 31.08.2010 року.

Ухвалою суду від 31.08.2010 року підготовче провадження було закінчено та справу призначено до судового розгляду на 22.09.2010 року.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва з 31.03.2010 року по 21.04.2010 року проведено планову виїзну перевірку Релігійного Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в України, код за ЄДРПОУ 21655840 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 09.10.1996 року по 31.12.2009 року.

Позивач зареєстрований Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 30.07.1996 року, номер запису 1074120 0000 005556, ідентифікаційний код юридичної особи 21655840.

Статут позивача відповідно до ст. 30 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»зареєстрований Державним комітетом України у справах релігії згідно з постановою № 6/2 від 30.07.1996 року.

Відповідно до Акту перевірки, на податковий облік позивача взято 09.10.1996 року за № 784. Позивач зареєстрований платником ПДВ відповідно до свідоцтва від 07.05.2004 року № 39061618, присвоєно індивідуальний податковий номер 216558426590.

Позивач включений до реєстру неприбуткових організацій з присвоєнням ознаки неприбутковості 00013 від 23.09.1998 р. (релігійні організації).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем:

- (1) п.п.7.11.9. п. 7.1. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток всього на суму 362157 грн. Як зазначено на сторінках 5, 35 Акту перевірки, вказане заниження відбулось внаслідок порушень, викладених у п. 3.1.1. Акту перевірки (орендні відносини). На підставі Акту перевірки щодо цього порушення відповідачем прийнято вищезгадане податкове повідомлення-рішення від 17.05.2010 р. № 0003572304/0 (далі ППР з податку на прибуток), яким нараховано позивачу податкове зобовязання з податку на прибуток у розмірі 543235,00 грн., у т.ч. основний платіж 362157,00 грн. та 181078,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

- (2) п. 4.9. ст. 4, п.п. 7.3.4. п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 2304607,00 грн. (п. 3.2.1. Акту перевірки). Відповідно до п. 3.2.1. Акту перевірки, в порушення п.п. 7.3.4. Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем занижено податкове зобовязання з ПДВ на загальну суму 289743 грн., яке нараховується на отриманий дохід з інших джерел, вищезазначене порушення відображено в п.3.1.1. Акту перевірки (орендні відносини). Крім того, згідно висновків Акту, позивачем порушено п. 4.9. Закону України «Про податок на додану вартість», чим занижено податкове зобовязання у грудні 2009 року на суму 2014863,60 грн. (ліквідація основних фондів за рішенням платника податків). На підставі Акту перевірки щодо цих порушень відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003582304/0 від 17.05.2010 р. (далі ППР з ПДВ), в якому визначено порушення п.п.3.1.1., п.4.1., 4.9., п.п.6.1.1., п.п.7.4.1. Закону України «Про податок на додану вартість»та нараховано позивачу податкове зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 4609214,00 грн., у тому числі основний платіж у розмірі 2304 607, 00 грн. та штрафні санкції у розмірі 2304 607, 00 грн.

(3) п.п. 8.1.2, п/п. «а»п. 19.2. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», яке полягало в тому, що підприємством не перераховано податок з доходів фізичних осіб за 2009 рік у сумі 5396,36 грн. (пункт 3.5.2., п. 3 розділу 4 Акту перевірки); абз. «е»п.п. 4.2.9., абз. «в»п.п. 17.2., п.п. «а»п. 19.2. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»- занижено 4215,00 грн. (1752 грн. не оподатковано дохід ОСОБА_10 з транспортування пацієнта та 2463,00 грн. не оподатковано дохід ОСОБА_8 у вигляді оплати за сервісні послуги в аеропорту Бориспіль з організації зустрічі та проводів); п.п.4.2.1., п.2.1., п.п.7.3., п.п.17.2., п.п. «а»п. 19.2. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»- занижено податкове зобовязання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 4033, 58 грн. (оплата ТОВ «Асистанський центр «Ел.Ай.Сі Асистанс»за медичні послуги). На підставі Акту перевірки щодо цих порушень, з урахуванням сплати позивачем п/д. № 4004 від 12.01.2010 року у сумі 1956, 59 грн. із заробітної плати за грудень 2009 року (5396,36 грн.-1956,59 грн. = 3439,77 грн.) та без урахування донарахованої суми податку з оплати медичних послуг ОСОБА_10 у сумі 1752,00 грн. (4215,00 грн. - 1752 грн. = 2463,00 грн.), відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003021705/0 від 14.05.2010 р., яким нараховано позивачу податкове зобовязання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 22929, 51 грн., у тому числі за основним платежем 9936,35 грн., за штрафними санкціями 12993,16 грн.

27 травня 2010 року позивач подав до канцелярії відповідача скаргу від 26.05.2010 року, яка зареєстрована відповідачем за № 136, що підтверджується відміткою на скарзі, в якій просив скасувати повідомлення рішення № 0003572304/0 від 17.05.2010 р., № 0003582304/0 від 17.05.2010 р., № 0003021705/0 від 14.05.2010 р.

10.06.2010 року відповідачем ухвалено рішення № 4166/10/25-026 про залишення скарги позивача без розгляду, яке мотивовано недотриманням вимог п/п. 5 абзацу 4 пункту 3 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби (затверджене Наказом ДПА України від 11.12.1996 року № 29, зареєстрованим в Мінюсті України 18.12.1996 р. за № 723/1748), а саме, підпис представника юридичної особи - платника податку на скарзі не скріплений печаткою юридичної особи - платника податку.

Зазначене рішення надіслано відповідачем на адресу представника позивача 10.06.2010 року, вказану в вищенаведеній скарзі, що підтверджується копією конверту, повідомленням про вручення, які повернуті органом поштового звязку відповідачу у звязку з її неврученням представнику позивача.

Таким чином, відповідачем дотримано положення п.п. 5.2.2. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»щодо строків надіслання відповіді на скаргу позивача, а отже підстав вважати, що скарга позивача вважається задоволеною у звязку з неотриманням позивачем рішення відповідача по скарзі, немає. Та обставина, що представник позивача не отримав рішення відповідача по скарзі позивача, не спростовує зазначені висновки суду, оскільки невручення рішення, яке направлено відповідачем у встановлений строк, відбулось з незалежних від податкового органу обставин.

Відповідачем також було ухвалено другі податкові повідомлення-рішення щодо зазначених вище податків з літерою «1», відповідно - № 0003572304/1 від 15.07.2010 р., № 0003582304/1 від 15.07.2010 р., № 0003021705/1 від 13.07.2010 р.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Щодо порушення відповідачем п.п.7.11.9. п. 7.1. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», стосовно якого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.05.2010 р. № 0003572304/0 з податку на прибуток на суму 543235,00 грн., у т.ч. основний платіж 362157,00 грн. та 181078,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, відповідач обґрунтовує у п. 3.1.1. Акту перевірки (орендні відносини) наступним.

Згідно договору оренди від 16.10.2009 року, укладеному між позивачем та корпорацією «Дезерт Інтернешенел Чарітіз»(США) через Українське представництво цієї корпорації (код 21656673), позивач як власник приміщення по вулиці Терещенківській, 19А в м. Києві, надало корпорації в користування нежитлове приміщення загальною площею 172,6 кв.м. Згідно з п. 2.2. зазначеного договору, строк оренди був встановлений з урахуванням ст. 631 ЦК України з 05.12.2006 року по 31.11.2009 року. Вартість оренди за весь період користування складає 100 грн. з урахуванням ПДВ. Суму орендної плати за весь період у сумі 100 грн. з ПДВ позивач отримав на свій рахунок 01.12.2009 року. Згідно інформації ДП «Держовнішінформ»загальний рівень цін з оренди офісних приміщень нерезидентами у центральній частині м. Києва у 2008 році складав від 35 до 50 доларів США, а у 2009 році від 25 до 40 доларів США. Таким чином, за висновком відповідача, середня ціна оренди за 1 кв. м. у 2007 році склала 43 долари США, у 2008 році 43 долари США, а у 2009 році 33 долари США. Для розрахунку орендної плати у гривнях поквартально за 2007, 2008, 2009 рік, відповідач використав середній поквартальний курс НБУ долара США до гривні.

Виходячи з цього, відповідач в Акті (стор. 6) встановив, що у порушення п. 7.11.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачем загалом допущено заниження суми доходу з інших джерел, що підлягають оподаткуванню, у розмірі 1 448 711 грн.

Особливості оподаткування неприбуткових організацій визначено у п. 7.11. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». До цих організацій, згідно з п.п. «е»пункту 7.11.1. цього закону, віднесено релігійні організації, зареєстровані у порядку, передбаченому законом. Як зазначено вище, позивач належить саме до таких організацій, що визнається відповідачем. Відповідно до п.п. 7.11.7. зазначеного закону, від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у абзаці "е" підпункту 7.11.1, отримані у вигляді: коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань; будь-яких інших доходів від надання культових послуг, а також пасивних доходів.

Відповідно до п. п. 7.11.9 п. 7.11 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі коли неприбуткова організація отримує доход з джерел, інших ніж визначені відповідними підпунктами 7.11.2 - 7.11.7 цього пункту, така неприбуткова організація зобов'язана сплатити податок на прибуток, який визначається як сума доходів, отриманих з таких інших джерел, зменшена на суму витрат, пов'язаних із отриманням таких доходів, але не вище суми таких доходів.

Як вбачається з Акту перевірки та підтверджено відповідачем під час судового розгляду справи, відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення та визначенні оподатковуваного доходу фактично керувався правилами застосування звичайних цін, проте в акті перевірки відсутнє нормативно-правове обґрунтування з посиланням на конкретні норми закону, на підставі яких діяв відповідач, застосовуючи правила про звичайні ціни до розглядуваної операції з оренди нежитлового приміщення.

В той же час, відповідно до Порядку оформлення і реалізації документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, затвердженого наказом ДПА України від 16.09.2002 N 429 (далі Порядок оформлення перевірок) акт перевірки повинен містити чіткий викласти зміст порушення з посиланням на конкретні статті і пункти законодавчих та інших нормативних актів, що порушені платником податків. Відповідач за даним епізодом не дотримався цих вимог.

У пункті 1.20. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», надано визначення терміну «звичайна ціна», а також правила її визначення та застосування.

За змістом абзацу 2 підпункту 1.20.10. цього закону, податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом.

Тобто, застосування правил про звичайні ціни залежить від вказівки закону про необхідність їх застосування у певних випадках, визначених Законом.

Як вбачається із змісту низки положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у взаємозвязку з розглядуваною операцією з оренди нежитлового приміщення, правила оподаткування за звичайними цінами застосовуються, зокрема, у випадках здійснення до товарообмінних операцій, до операцій між повязаними особами, операцій фінансового лізингу, нарахування авансового внеску з податку на прибуток у разі виплати дивідендів у формі, відмінній від грошової, розподілу ліквідаційної маси (п. 7.1., п. 7.4., абз. 2 п.п. 5.3.9., п.п. 7.9.6., 7.8.2., 7.8.9., 7.11.13 цього Закону).

Під час розгляду справи судом встановлено, що операція з оренди приміщення не є бартерною, оскільки розрахунки проведені у грошовій формі, а отже підстави для застосування звичайних цін відсутні.

Крім того, під час розгляду справи відповідачем не надано доказів та не доведено того, що позивач та орендар за вищезгаданим договором оренди є повязаними особами в розумінні п. 1.26 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі також Закон № 334/94-ВР), що виключає застосування правил про звичайні ціни. Аналіз змісту статуту позивача, Положення Українського представництва «Дезерт Інтернешенел Чарітіз»та реєстраційних документів цього представництва також не дають підстав вважати сторін договору оренди повязаними особами. Крім того, відповідно до довідок Міністерства фінансів США, залучених до матеріалів справи та легалізованих у встановленому порядку, контрагент позивача за договором оренди є релігійною/апостольською організацією, яка звільнена від оподаткування в США.

З правового аналізу договору оренди також вбачається, що відносини за ним не відповідають ознакам операцій фінансового лізингу та є операцією з оперативної оренди, що також виключає застосування правил про звичайні ціни до розглядуваної операції.

Відповідач не навів інших підстав для застосування правил про звичайні ціни до розглядуваної операції, цих підстав не вбачається і з матеріалів справи.

Крім того, вирішуючи спір за даним епізодом, суд також враховує наступне. Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

За змістом цієї норми, використовуючи таку інформацію для мети оподаткування операції з оренди за звичайними цінами, податковий орган повинен враховувати співставність умов оренди, зокрема, стан приміщень, його призначення, площу орендованих приміщень, строк оренди, забезпеченість приміщень відповідною інфраструктурою, балансову вартість, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ставку оренди.

Суд відзначає, що лише наявність сумніву у податкового органу щодо низької орендної плати за договором, що розглядається, ще не є підставою для застосування правил про звичайні ціни без дотримання вимог Закону про порядок і визначені законом випадки їх застосування. Тобто, ці правила мають застосовуватись у визначених законом випадках, зокрема в контексті операцій з оперативної оренди, виходячи з положень п. 7.1., п. 7.4., абз. 2 п.п. 5.3.9. статті 5 цього Закону щодо застосування звичайних цін, зокрема, за операціями між повязаними особами, за бартерними операціями, операціями фінансового лізингу.

Як зазначено вище та вбачається з Акту перевірки (стор 5.), відповідач визначає звичайну ставку оренди за операцією з передачі в оренду нежитлового приміщення відповідачем, виходячи із ставок за оренду офісних приміщень для нерезидентів в центральних районах м. Києва, що по суті в Акті визначено єдиним критерієм, за яким відповідач вважає таку ставку звичайною.

Однак, Акт перевірки не містить положень та визначених законом підстав для застосування правил про звичайні ціни. В Акті перевірки, який є підставою для прийняття оскаржуваного рішення, відповідач не довів того, що нежитлові приміщення, які здані в оренду відповідачем, є ідентичними офісним приміщенням, зазначеним в інформації, наданій ДП «Держзовнішінформ». Відповідач в Акті перевірки не довів, що ці нежитлові приміщення можуть використовуватись як офісні, а також співставності рівня забезпеченості цих приміщень інженерною інфраструктурою нарівні з офісними приміщеннями для нерезидентів. В Акті перевірки відсутнє співставлення стану приміщень, розмірів приміщень, місця розташування і призначення, стану готовності до використання за призначенням, відсутнє співставлення балансової вартості на момент передачі в оренду і умови оренди.

При цьому в Акті перевірки не аргументовано, чому відповідач застосував середню ставку за оренду, а не максимальну або мінімальну ставку. Відповідно до п. 2 розділу II «Порядку оформлення перевірок», не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, що в сукупності свідчить про необґрунтованість висновків відповідача щодо розглядуваної операції в контексті визначення ставки оренди.

До того ж, як встановлено судом, розраховуючи орендну плату за 2007 рік, відповідач використовує середні ставки за оренду офісних приміщень за 2008 рік, що не відповідає вимогам підпункту 1.20.2 Закону стосовно застосування відповідних цін, за наявності для цього підстав, на дату вчинення відповідної операції.

Таким чином, судом приходить до висновку, що механічне застосування середніх ставок оренди офісних приміщень для нерезидентів до операції з передачі в оренду нежитлового приміщення позивачем, без урахування та аналізу якості орендованого майна та інших вищенаведених чинників, не ґрунтується на чинному законодавстві, що також є підставою для скасування оскаржуваного рішення у відповідній частині за операцією з оренди нежитлового приміщення.

Відповідачем, при цьому, не прийнято до уваги те, що відповідно до пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, тобто за правилами пункту 4.3. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що не враховано відповідачем за цим епізодом.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо скасування податкових повідомлень-рішень № 0003572304/0 від 17.05.2010 р. та № 0003572304/1 від 15.07.2010 р. є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо донарахування податкових зобовязань з ПДВ.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення № 0003582304/0 від 17.05.2010 р. та № 0003582304/1 від 15.07.2010 р. позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 4609214,00 грн., у тому числі основний платіж 2304 607, 00 грн. та штрафні санкції 2304 607, 00 грн. (п. 3.2.1. Акту перевірки).

Зокрема, як зазначено у п. 3.2.1. Акту перевірки, в порушення п.п. 7.3.4. Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем занижено податкове зобовязання на загальну суму 289743 грн., яке нараховується на отриманий дохід з інших джерел, а вищезазначене порушення відображено в п.3.1.1. Акту перевірки.

Тобто, виходячи з вищенаведеного, ПДВ нараховано відповідачем на дохід, отриманий від здійснення вищевказаної операції з оренди нежитлового приміщення, розрахований відповідачем за правилами звичайних цін.

Проте, пунктом 7.3.4. Закону України «Про податок на додану вартість»(далі також - Закон про ПДВ) визначається лише дата виникнення податкових зобов'язань орендодавця (лізингодавця) для операцій фінансової оренди (лізингу), якою є дата фактичного передання об'єкта фінансової оренди (лізингу) у користування орендарю (лізингоотримувачу).

Інших правових підстав прийняття зазначеного рішення в частині оподаткування операції з оренди нежитлового приміщення в акті перевірки не визначено.

В той же час, за змістом п. 1.4. цього закону, операції фінансового лізингу визначаються як операції з поставки, до яких не віднесено операції з оперативної оренди, якою є розглядувана операція з оренди нежитлового приміщення. Тобто положення п.п. 7.3.4. закону регулюють інші правовідносини і не застосовується до розглядуваної операції.

Оскаржуване рішення прийнято на підставі п. 7.3.4. Закону про ПДВ, однак наявність обставин, з якими закон повязує можливість застосування цієї норми Закону, відповідачем в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено. В Акті перевірки не зазначено підстав застосування п.7.3.4. цього закону до операції з оперативної оренди. Отже, нарахування податкових зобовязань з ПДВ за операцію з оренди нежитлового приміщення з посиланням на п.7.3.4. є безпідставним і дана сума податкових зобовязань не може вважатися нарахованою відповідно до закону.

Крім того, відповідно до положень п. 1.18. Закону України «Про податок на додану вартість», звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". правомірність застосування яких до розглядуваної операції відповідачем не доведено.

Дійшовши висновку про неправомірність донарахування податку на прибуток за правилами звичайних цін у результаті визначення оподатковуваного доходу за операцією, до якої не застосовуються правила про звичайні ціни (на чому ґрунтуються подальші висновки відповідача про визначення податкових зобовязань по ПДВ), суд не вбачає правових підстав для визначення відповідачем позивачу податкових зобовязань з ПДВ на неправомірно нарахований дохід за операцією з оренди нежитлового приміщення, у т.ч. числі з тих підстав, що відповідач застосовує до спірних відносин правила оподаткування операцій з фінансового лізингу, до якої розглядувана операція не належить.

З огляду на вищенаведене, зазначені податкові повідомлення-рішення рішення № 0003582304/0 від 17.05.2010 р. та № 0003582304/1 від 15.07.2010 р. у частині донарахування 289743 грн. ПДВ за основним платежем та визначених у звязку з цим штрафних (фінансових) санкцій підлягають скасуванню.

Крім того, відповідно до вищезгаданого податкового повідомлення-рішення № 0003582304/0 від 17.05.2010 р., відповідачем позивачу визначено податкове зобовязання з ПДВ у розмірі 2014863,60 грн. за основним платежем за грудень 2009 р.

Як зазначено в Акті перевірки (стор. 11, п. 3.2.1), порушено п. 4.9. Закону України «Про податок на додану вартість», чим занижено податкове зобовязання у грудні 2009 року на суму 2014863,60 грн. за операцією з ліквідації основних фондів за рішенням платника податків. На підставі Акту перевірки щодо цих порушень відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003582304/0 від 17.05.2010 р. з податку на додану вартість, на загальну суму 4609214,00 грн., у тому числі основний платіж 2304 607, 00 грн. та штрафні санкції 2304 607, 00 грн., в якому визначено порушення п.п.3.1.1., п.4.1., 4.9., п.п.6.1.1., п.п.7.4.1. Закону України «Про податок на додану вартість».

Зазначені висновки та оскаржуване рішення (в частині донарахування 2014863,60 грн.) ґрунтуються на тому, що за відповідачем в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 10.3. «Будівлі та споруди»значиться обєкт за адресою м. Київ, вул. Глибочицька, 5. Станом на 01.01.2007 р. та станом на 31.12.2009 р. балансова вартість зазначеного обєкту складає 10074318 грн. Згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 15.1. «Капітальне будівництво»за період з 01.01.2007 р. по 31.12.2009 р. капітальне будівництво зазначеного обєкту станом на 01.01.2007 р. становить 2 436 688,30 грн., дебетовий оборот за перевіряємий період становить 102 795,11 грн., капітальне будівництво станом на 31.12.2009 р. становить 2 539 483,41 грн.

23.04.2010 року працівниками ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проведена інвентаризація за адресою м. Київ, вул. Глибочицька, 5 та встановлено, що за цією адресою ніяких споруд немає, будівництво не ведеться. Тобто, відсутні будівлі і споруди, які рахуються на балансі позивача, вартістю 10074318 грн. та по яких проведено капітальне будівництво на суму 2 539 483,41 грн.

Зазначений комплекс будівель, загальною площею 2234,7 кв.м., був придбаний позивачем 26.04.2001 року за договором із ЗАТ «Український промислово-фінансовий концерн «Славутич».

Відповідно п. 1.1. цього договору позивач придбав комплекс споруд загальною площею 2234,7 кв.м., який складався з нежитлового двоповерхового будинку контори заводоуправління (861,6 кв.м.), гаражу (298,5 кв.м.), нежитлового двоповерхового будинку (853,7 кв.м.), будинку бойлерної (138,7 кв.м.), сміттєзбиральника (18,9 кв.м.), цегляного сараю (63,3 кв.м.).

Станом на 2003 та 2004 рік ці приміщення були зруйновані на 80% та належали до категорії непридатних для нормальної експлуатації, що підтверджується відповідними висновками доданими до позовної заяви, зокрема висновком Держбуду України в особі Науково-дослідного інституту будівельних конструкцій від 16.09.2003 року та висновком Науково-технічного центру «Стройнаука», який складено за результатами обстеження у 2004 році технічного стану будівель за адресою м. Київ, вул. Глибочицька, 5 (у порівнянні із станом за 2003 рік), проведеного співробітниками проектно-конструкторського відділу № 1 проектного відділення НДІБК Держбуду України.

За першим висновком від 2003 року, знос будівлі дитячого садочка складає 74%, а гаражу 80% і технічний стан цих будівель визначено як «ветхое»(старе).

У відповідності до других висновків від 2004 року, знос будівель і споруд за вищевказаною адресою складав 80%, а будівлі і споруди створювали загрозу для оточуючих і обєкти за зазначеною адресою підлягають знесенню. З огляду на це, як зазначає позивач, будівлі за зазначеною вище адресою були розібрані підрядним підприємством, але не за самостійним рішенням власника, як вважає відповідач, а внаслідок обставин, які не залежали від волі власника.

З цією метою позивачем було укладено договір підряду № 538-776003-75D від 31.03.2005 року з Науково-реставраційною виробничою фірмою «Реставрація», предметом якого було розбирання/демонтаж конструкцій існуючих будівель за вищезгаданою адресою. Роботи були виконані та оплачені у травні-липні 2005 року, що підтверджується актами № 1 від 11.05.2005 року, № 2 від 31.05.2005 року, № 3 від 15.06.2005 року, № 4 від 19.07.2005 року, які залучені до матеріалів справи. Відповідно до довідки позивача від 15.09.2010 року № 880-ОД зазначені вище акти проведені в обліку на дату їх складання. Відповідач не заперечує вищенаведене та не спростовує те, що ці операції позивач відобразив у податкових деклараціях за травень липень 2005 року.

Під час розгляду справи відповідач не надав вказаний акт інвентаризації до матеріалів справи, не дивлячись на те, що відповідно до ухвали суду від 05.08.2010 року відповідачу було запропоновано надати всі матеріали, які були прийняті ним до уваги при прийнятті оскаржуваного рішення.

Вирішуючи спір в цій частині суд виходить з наступного.

За змістом пункту 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складаються під час їх здійснення, а якщо це неможливо - безпосередньо після їх закінчення.

Відповідно до статті 10 цього ж закону для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності, підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка. Об'єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов'язковим згідно з законодавством.

Таким чином, право проводити інвентаризацію належить виключно власнику активу.

Згідно з п/п. 15 ч.1. ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», органи податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають, зокрема, право вимагати від керівників підприємств, що перевіряються в ході планових та позапланових виїзних перевірок, проведення інвентаризацій основних фондів, товарно-матеріальних цінностей та коштів, у разі відмови у проведенні таких інвентаризацій або при проведенні адміністративного арешту активів - звернутися до суду щодо спонукання до проведення таких інвентаризацій.

Доказів звернення до платника податків (позивача) з приводу проведення інвентаризації відповідачем не надано.

Таким чином, відповідач не наділений повноваженнями проводити інвентаризацію на підприємстві, у звязку акт інвентаризації, на який відповідач посилається в Акті перевірки не може вважатися належним доказом порушення податкового законодавства та не міг прийматися до уваги відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення.

Цей акт інвентаризації, складений відповідачем, не може також вважатися первинним документом, на підставі якого фіксується факт здійснення певної операції або встановлюється факт порушення податкового законодавства.

Крім того, перевірка податкового законодавства проводилась станом на 31.12.2009 р., акт інвентаризації, як зазначено в Акті перевірки, складений відповідачем станом на 23.04.2010 року. Тобто, відповідачем фактично здійснена перевірка дотримання податкового законодавства за період, який ним не перевірявся (за 2010 рік). При цьому, оскільки орган податкової служби перевіряє дотримання податкового законодавства станом по 31.12.2009 р., застосування даних інвентаризації від 23.04.2010 року станом на 31.12.2009 р. є невірним внаслідок спливу часу, станом на який слід встановлювати обєктивність облікової інформації, оскільки інформація станом на 23.04.2010 року не відображає обєктивної інформації щодо наявності/відсутності будівель за минулий період.

За наявності правових підстав для застосування правил оподаткування ліквідації основних фондів, відповідні податкові наслідки могли бути застосовані відповідачем під час перевірки відповідних операцій за 2010 рік (у разі виявлення у встановлений законом спосіб факту ліквідації фондів у 2010 році та за наявності передбачених законом підстав), а не за період з 01.01.2007 р. до 31.12.2009 року, оскільки акт інвентаризації, за умови його складання самим підприємством, фіксує стан або наявність майна на певну дату і не може фіксувати стан та наявність майна на минуле. При цьому, саме акт інвентаризації, складений підприємством може бути підставою для змін в податковому обліку в силу приписів ч.2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до якої податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку та первинних документів, складених платником податків.

В контексті наведеного суд також відзначає, що відповідно до п. 4.9. Закону України «Про податок на додану вартість», якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація розглядається для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів 1 групи - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Однак, абзац 2 цього ж пункту встановлює, що дане правило не поширюється на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

Таким чином, здійснення позивачем ліквідації основних фондів за власним рішенням не виключає застосування абз. 2 п. 4.9 ст. 4 зазначеного Закону та відповідно не тягне за собою виникнення податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

В даному випадку, як встановлено судом, будівлі за вищезазначеною адресою були розібрані позивачем за договором з підрядною організацією внаслідок того, що створювали загрозу для оточуючих і підлягали зносу, що підтверджується вищезгаданими відповідними висновками НДІБК Держбуду, та роботи щодо чого були виконані згідно з актами виконаних робіт №№ 1-4, складеними з Науково-реставраційною виробничою фірмою «Реставрація»за період травень-липень 2005 року.

Тобто, ліквідація основних фондів фактично відбулась внаслідок обставин, за які позивач не відповідає, будівлі підлягали зносу як такі, що створювали загрозу для оточуючих, тобто не могли використовуватись за призначенням, що виключає застосування до вказаної операції правил оподаткування податком на додану вартість згідно з п. 4.9. Закону України «Про податок на додану вартість».

При цьому, як свідчать матеріали справи, оскільки будівлі за вказаною адресою були розібрані у 2005 році та виходячи з приписів п.15.1.1. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», строк визначення податковою службою податкових зобовязань за даною операцією (за умови виявлення порушень п. 4.9. Закону України «Про податок на додану вартість») сплив у 2008 році, а отже відповідач не мав правових підстав нараховувати ПДВ за даною операцією та ухвалювати спірне податкове повідомлення-рішення, у т.ч. у звязку з відсутністю порушень п. 4.9. Закону України «Про податок на додану вартість».

Виходячи з вищенаведеного в сукупності, податкові повідомлення-рішення № 0003582304/0 від 17.05.2010 р. та № 0003582304/1 від 15.07.2010 р. в частині нарахування ПДВ за основним платежем у сумі 2014863,60 грн. та штрафних санкцій у відповідній пропорції, не відповідають вищевказаним вимогам закону і в цій частині також піддягають скасуванню.

З огляду на те, що зазначені податкові повідомлення-рішення № 0003582304/0 від 17.05.2010 р. та № 0003582304/1 від 15.07.2010 р. за двома окремими епізодами з нарахування ПДВ є незаконними, вони підлягають скасуванню в цілому з урахуванням штрафних санкцій.

Щодо податкових повідомлень-рішень № 0003021705/0 від 14.05.2010 р. та № 0003021705/1 від 13.07.2010 р. з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 22929, 51 грн., у тому числі за основним платежем 9936,35 грн., за штрафними санкціями 12993,16 грн.

Позивач вважає безпідставним це рішення в частині визначення податкових зобовязань у розмірі 3439,77 грн., яке відповідачем нараховано у звязку з порушенням п.п. 8.1.2, п/п. «а»п. 19.2. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»- підприємством не перераховано податок з доходів фізичних осіб за 2009 рік у сумі 5396,36 грн. (пункт 3.5.2., п. 3 розділу 4 Акту перевірки). Сума податку у розмірі 5396,36 грн., яка визначена в Акті перевірки, в оскаржуваному повідомленні-рішенні зменшена з урахуванням сплати позивачем п/д. № 4004 від 12.01.2010 року податку у сумі 1956, 59 грн. із заробітної плати за грудень 2009 року і загалом складає 3439,77 грн.

Щодо цієї частини оскаржуваного рішення позивач зазначає, що після проведення перевірки кошти у сумі 3439,77 гривень були сплачені.

На підтвердження наведеного позивачем надано картки рахунку 64.1.1. станом на грудень 2009 року, де відображена вищезгадана заборгованість, а також картки цього рахунку станом на січень 2010 року та за період з 01.07.2010 року по 22.09.2010 року, які складені на підставі первинних документів та з яких вбачається, що після проведення перевірки позивач сплатив спірну суму податку та мав переплату з цього податку. Відповідач в судовому засіданні не спростував наведених обставин. Оскаржуване рішення у зазначеній частині не враховує факту сплати позивачем 3439,77 гривень, з огляду на що не може вважатися обґрунтованим у цій частині та підлягає скасуванню.

В Акті також встановлено порушення позивачем п.п.4.2.1., п.2.1., п.п.7.3., п.п.17.2., п.п. «а»п. 19.2. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»- занижено податкове зобовязання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 4033, 58 грн. Висновок податкового органу ґрунтується на тому, що позивач перерахував на користь на користь ТОВ «Асістанський центр «Ел.Ай.Сі Асістанс»платіжними дорученнями № 1166 від 10.05.2007 р., № 1428 від 13.06.2007 року, № 1901 від 04.07.2007 р. грошові кошти для організації надання медичної допомоги фізичним особам (резидентам та нерезидентом), перелік та ідентифікація яких визначені на стор. 18 Акту перевірки. Зазначені кошти, загальною сумою 15724,95 грн. перераховувались за вищевказаними платіжними дорученнями за договором № 15/2002 від 15.03.2002 року, після закінчення строку дії якого був укладений новий договір про обслуговування № 80 від 20.03.2008 р. У п. 1.3. договору № 15/2002 від 15.03.2002 р. зазначено, що позивач доручає зазначеному товариству, а останнє від імені та за рахунок позивача здійснюватиме оплату послуг, наданих медичними закладами.

Вирішуючи спір в цій частині, суд виходить з наступного.

Відповідно до п/п. «а»п. 17.2. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів (ніж у п. 17.1.), в контексті спірних взаємовідносин, є: для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент.

Відповідно до п. 1.15. цього ж закону, податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до п/п. 8.1.1. цього закону, податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Таким чином, умовою для покладання на позивача обовязку з утримання податку є встановлення факту сплати доходу на користь фізичної особи.

Однак, в даному випадку позивач безпосередньо фізичним особам дохід не виплачував, медичні або інші послуги фізичним особам не надавав, а отже підстав для покладання на нього обовязку з нарахування і сплати податку в цій частині немає.

При цьому, відповідач не довів, що кошти, перераховані ТОВ «Асістанський центр «Ел.Ай.Сі Асістанс», не відповідають ознакам цільової благодійної допомоги, визначеній у п.п. 9.7.4. вищенаведеного закону, яка надається резидентами - юридичними або фізичними особами у будь-якій сумі (вартості) закладу охорони здоров'я для компенсації вартості платних послуг з лікування платника податку і не підлягає включенню до оподатковуваного доходу.

Виходячи з вищенаведеного, податкові повідомлення-рішення № 0003021705/0 від 14.05.2010 р. та № 0003021705/1 від 13.07.2010 р. в частині визначення податкових зобовязань у розмірі 4033, 58 грн. є незаконними і підлягають скасуванню.

В Акті перевірки (стор. 18) відповідачем також встановлено порушення позивачем абз. «е»п.п. 4.2.9., абз. «в»п.п. 17.2., п.п. «а»п. 19.2. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», внаслідок чого занижено податок на суму 4215,00 грн. (1752 грн. не оподатковано дохід ОСОБА_10 з транспортування пацієнта та 2463,00 грн. не оподатковано дохід ОСОБА_8 у вигляді оплати за сервісні послуги в аеропорту Бориспіль (організація зустрічі та проводів).

В оскаржуваних рішеннях зазначена сума податку зменшена на 1752 грн. (щодо доходів ОСОБА_10.) і включена в оскаржуване рішення у розмірі 2463 грн.

Дана сума податку розрахована, виходячи з вартості наданих сервісних послуг в аеропорту Бориспіль під час візиту провідників Церкви, як дохід ОСОБА_8 (керівник позивача на той час) у сумі 6600 грн. чек про оплату від 27.05.2009 р., у сумі 7700 грн. чек про оплату від 29.05.2009 р., щодо використання яких складено звіт про використання коштів одержаних на відрядження або під звіт № 998 від 29.05.2009 року, а також сума 2120 грн., що є сервісними послугами аеропорту під час навчання щодо візової підтримки місіонерської діяльності, які були оплачені ОСОБА_11 згідно чеку від 25.04.2007 р. та щодо використання яких складено звіт про використання коштів, одержаних під звіт № 778 від 26.04.2009 р.

При цьому, не дивлячись на те, що в останньому випадку підзвітною особою є саме ОСОБА_11, відповідач розраховує податок на дохід гр. ОСОБА_8, а отже його рішення за цим епізодом ґрунтується на недостовірній інформації, що вже само по собі є підставою для скасування рішення в цій частині.

Вирішуючи спір в цій частині, суд виходить з того, що відповідно до п/п. 4.3.2. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»суми коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону, не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу.

В даному випадку, щодо використання вищезгаданих сум, складено вищевказані звіти про використання коштів одержаних на відрядження або під звіт, які складені у встановлені п.п. 9.10.2. згаданого закону триденний строк. Відповідач не довів, що отримані кошти є доходом вищезгаданих фізичних осіб, а отже податкові повідомлення-рішення № 0003021705/0 від 14.05.2010 р. та № 0003021705/1 від 13.07.2010 р. в частині визначення податкових зобовязань у розмірі 2463 грн. за основним платежем та у пропорційній частині щодо штрафних санкцій, підлягає скасування.

За таких обставин податкові повідомлення-рішення № 0003021705/0 від 14.05.2010 р. та № 0003021705/1 від 13.07.2010 р. підлягають скасуванню в цілому.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, відповідач не довів законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень, виходячи з чого суд приходить до висновку про задоволення позову повністю.

Стаття 94 КАС України передбачає, що судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва:

№ 0003572304/0 від 17.05.2010 р., № 0003572304/1 від 15.07.2010 р.,

№ 0003582304/0 від 17.05.2010 р., № 0003582304/1 від 15.07.2010 р.,

№ 0003021705/0 від 14.05.2010 р., № 0003021705/1 від 13.07.2010 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Релігійного Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні (01004, м. Київ, вул. Терещенківська, 19-А, код з ЄДРПОУ 21655840) 10,20 гривень (десять гривень 20 копійок) відшкодування сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя О.А. Кармазін

Повний текст постанови складено та підписано 27 вересня 2010 року.