Ухвала суду № 116914059, 12.02.2024, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

вул. Мирослава Симчича 65, м. Запоріжжя, 69106

тел.099-55-49-125 , inbox@zv.zp.court.gov.ua

Справа № 332/418/23

Провадження №: 1-кп/332/47/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2024 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд м.Запоріжжя у складі:

Головуючого судді - ОСОБА_1

при секретарі - ОСОБА_2

за участю прокурора - ОСОБА_3

обвинуваченого - ОСОБА_4

захисника - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Заводського районного суду м. Запоріжжя кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

ВСТАНОВИВ

У провадженні Заводського районного суду м Запоріжжя перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених 263 ч.1 КК України.

В судовому засіданні захисником обвинуваченого заявлено клопотання про визнання доказу недопустимим та виключення його з числа доказів. Просив, через очевидність недопустимості доказів, визнати недопустимими докази надані прокурором у кримінальному провадженні № 12022082050001488 від 02.09.2022 року за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, а саме, протокол обшуку від 22.11.2022р. складений слідчим СВ ЗРУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_6 .

Захисник обвинуваченого вважає, що протокол обшуку від 22.11.2022р. є недопустимим доказом, у зв`язку з чим, просить суд визнати даний письмовий доказ недопустимим та виключити з числа доказів. Аналогізуючи вказаний доказ, сторона захисту враховує вимоги ст. 228 КПК України, вказує, що 04.11.2022р., слідчий суддя Ленінського районного суду м. Запоріжжя, виніс ухвалу по справі № 334/4940/22, якою задовольнив клопотання слідчого та надав дозвіл на обшук будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Водночас, 22.11.2022р. на підставі ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя № 334/4940/22 від 04.11.2022р. (як про це зазначено в протоколі обшуку) було проведено обшук в гаражі, який примикає до будинку не вказано за якою адресою, під час якого вилучено речові докази.

Однак, у даній ухвалі, яка зазначена в протоколі обшуку, як підстава для проведення обшуку, чітко зазначено, що дозволено проводити обшук будинку за адресою АДРЕСА_1 . а не домоволодіння, чи гаража.

Вищевикладені обставини дають можливість обґрунтовано вважати, що даний обшук не зрозуміло в якому гаражі та за якою адресою проведено без дозволу слідчого судді.

З урахуванням викладеного, сторона обвинувачення надала до суду, докази, які були отримані органом досудового розслідування з суттєвим порушенням норм чинного законодавства, тобто, що не гуртуються на вимогах закону, у зв`язку з чим, просить, через очевидність недопустимості доказів, визнати очевидно недопустимими доказ наданий прокурором у кримінальному провадженні, протокол обшуку від 22.11.2022р. складений слідчим СВ ЗРУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_6 .

У судовому засіданні адвокат ОСОБА_5 та обвинувачений підтримали клопотання.

Прокурор проти задоволення клопотання заперечував, з тих підстав, що дані докази здобуті у відповідності до норм чинного законодавства, будь-яких порушень прав обвинуваченого не встановлено. Прокурор надав суду докази, які були надані слідчому судді для прийняття рішення про проведення обшуку.

Вислухавши думки учасників судового провадження, вивчивши клопотання, суд приходить до наступних висновків.

У відповідності до ч. 1ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України,суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Згідно з ч. 2 ст. 89 КПК України,у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Суд відхиляє ствердження захисника про те , що 04.11.2022р., слідчий суддя Ленінського районного суду м. Запоріжжя, виніс ухвалу по справі № 334/4940/22, якою задовольнив клопотання слідчого та надав дозвіл на обшук будинку за адресою АДРЕСА_1 , але фактично обшук провели ще й в гаражі за цією адресою, тому цей обшук був проведений без дозволу слідчого судді. Відхиляючи заявлене клопотання, суд виходить з того що , оскільки в ухвалі слідчого судді (а.с.129 т.1) слідчий суддя фактично не мотивував неможливості проведення обшуку в тих приміщеннях, які також охоплюються територією домоволодіння, маючи усі наявні документи щодо указаного домоволодіння. Крім того, при проведенні обшуку сам обвинувачений не заперечував, що гараж є будівлею, що примикає до будинку за адресою АДРЕСА_1 , зауважень до проведеного обшуку не мав, велась відеофіксація цієї слідчої дії, отже заявлене клопотання про визнання протоколу обшуку очевидно недопустимим доказом має формальний характер та не підлягає задоволенню.

Визнання доказів недопустимими та припинення їх дослідження на стадії судового розгляду можливе виключно в разі наявності критерію очевидності, а враховуючи загальне визначення допустимості доказів, то очевидність повинна полягати саме в порушенні порядку, встановленого КПК України, або у невідповідності його нормам. Процесуальний закон не визначає чіткого переліку підстав для визнання доказу очевидно недопустимим, і клопотання про очевидну недопустимість може бути заявлено з будь-яких підстав порушення порядку отримання доказів, у тому числі у зв`язку з істотним порушенням прав і свобод людини. В свою чергу єдиним критерієм, яким суд повинен керуватися при визнанні чи невизнанні доказу недопустимим на стадії судового розгляду, є критерій очевидності недопустимості, який полягає у відсутності сумніву в тому, що було порушено КПК України, і таке порушення може бути встановлено судом відразу під час огляду доказу та не потребує проведення додаткових дій, зокрема дослідження всіх доказів.

На даній стадії судового розгляду у суду відсутній критерій очевидності недопустимості указаного доказу. Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

На підставі викладеного і керуючись ст. 89 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволені клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 про визнання доказів очевидно не допустимими - відмовити .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1