Рішення № 116892018, 01.02.2024, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/10606/17

Категорія 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2024 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Захарчук С. С.,

за участю секретаря судового засідання - Бублик А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Київська Універсальна біржа, про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В :

Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 7 в інтересах Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Зазначав, що Київською місцевою прокуратурою № 7 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12017100070001074, внесеному до Єдиного державного реєстру розслідувань від 14.03.2017 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, в ході розслідування якого встановлено факт незаконного відчуження об`єкту комунальної власності територіальної громади міста Києва, а саме: квартири АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста» будинок АДРЕСА_2 включено до переліку об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва за порядковим № 394 додатку № 7 вказаного рішення.

Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10.12.2010 № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» вказаний будинок передано до сфери управління Подільської районної в місті Києві державної адміністрації.

Зазначає, що квартира АДРЕСА_1 належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, віднесена до сфери управління Подільської районної в м. Києві державної адміністрації.

У вказаній квартирі до 16.01.2015 була зареєстрована ОСОБА_4 , яка знята з реєстрації 22.10.2015 у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3а інформацією Центру комунального сервісу від 27.03.2017 № 844, квартира АДРЕСА_1 є неприватизованою та перебуває в управлінні Подільської районної в м. Києві державної адміністрації.

Разом з тим, встановлено, що вказана квартира була незаконно зареєстрована на праві власності за іншими фізичними особами.

Так, в ході здійснення досудового розслідування встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 19.02.2009, зареєстрованого у реєстрі за № 103 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Старостіною Н.С., ОСОБА_3 передає у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа якої 34,6 кв.м (запис про право власності № 12479506 від 11.12.2015).

Згідно з п. 3 вказаного договору, відчужувана квартира нібито належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу нерухомості, зареєстрованого на Київській Універсальній біржі 18.03.1997 за № С5853/2576 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 30.03.1997 та записаного у реєстрову книгу під № 5012.

Проте, відповідно до інформації КП «Київське міське БТІ та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» від 03.05.2017 № 062/14-5162 (И-2017), квартира АДРЕСА_1 на праві власності не реєструвалась.

Крім того, відповідно до даних реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2009 рік за реєстровим № 103 засвідчено вірність копії (інформація Київського державного нотаріального архіву від 31.03.2016 № 405/01-21).

У той же час, ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 11.12.2015, зареєстрованого за № 2985 та посвідченого приватним нотаріусом Кударенко В.М., спірна квартира відчужена на користь ОСОБА_1 (запис про право власності № 12481549 від 11.12.2015).

На момент подачі позовної заяви право власності на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 802102680000) зареєстровано за ОСОБА_1 .

З інформації відділу з питань майна комунальної власності Подільської районної в м. Києві державної адміністрації від 17.05.2017 № 106-25/198 встановлено, що з дня набрання чинності Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» по даний час через відділ з питань майна комунальної власності Подільської районної в місті Києві державної адміністрації приватизація квартири АДРЕСА_1 не здійснювалась.

Рішення про приватизацію зазначеної квартири Подільською районною в місті Києві державною адміністрацією не приймалось.

Таким чином, вказує, що спірне майно незаконно вибуло із комунальної власності, а тому підлягає витребуванню від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Враховуючи викладене, прокурор просив витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 802102680000), загальною площею 34,6 кв.м., вартістю 551 699 грн. та стягнути судові витрати.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 зазначила, що вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Вказала, що позов поданий заступником керівника Київської місцевої прокуратури № 7 в інтересах держави в особі Київської міської ради та особисто ним підписано, однак жодного документу, що підтверджує його повноважень не додано.

По суті позовних вимог зазначила, що квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_2 у ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, а останній, в свою чергу, придбав зазначену квартиру на підставі договору купівлі-продажу нерухомості, зареєстрованого на Київській Універсальній біржі 18.03.1997 № С5853/2576.

11.12.2015 між нею та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Зазначила, що всі документи, на підставі яких укладалися договори купівлі-продажу, є дійсними та на законних підставах могли використовуватися для укладення з нею договору купівлі-продажу.

Разом з цим вказала, що жоден доказ, долучений до позовної заяви, не вказує, що Київська міська рада на праві власності володіла спірним майном та це право було зареєстровано належним чином.

Посилаючись на зазначені обставини, просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач, серед іншого, вказав, що згідно відповіді Президента Київської Універсальної Біржі від 19.04.2018 № 17, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 на Київській Універсальній Біржі від 18.03.1997 за № С5853/2576 не реєструвався та такого номеру взагалі не існує.

Одночасно встановлено, що відповідно до відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів, податковий номер 1891713239, який зазначений продавцем ОСОБА_3 у договорі купівлі-продажу від 19.02.2009, є недійсним.

Також встановлено, що відповідно до даних реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2009 рік за реєстровим № 103 засвідчено вірність копії. Отже договір купівлі-продажу спірної квартири від 19.02.2009 не посвідчувався.

Таким чином, спірна квартира вибула із комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі документів, які не посвідчувалися та не реєструвалися.

Відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Києва від 06.10.2017 провадження у справі відкрито та призначено судове засідання.

Відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Києва 16.10.2018 справу прийнято до провадження судді за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Києва від 31.07.2019 до участі у справі залучено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Київську Універсальну біржу як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Києва 24.04.2019 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про повернення позовної заяви Київської місцевої прокуратури № 7 в інтересах держави в особі Київської міської ради.

24.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 02.07.2021 до участі у справі залучено Подільську окружну прокуратуру м. Києва як правонаступника Київської місцевої прокуратури № 7.

У судове засідання прокурор Подільської окружної прокуратури м. Києва Павліченко В.О. не з`явилася, подала до суду заяву, в якій просила долучити до матеріалів справи письмові дебати, позовні вимоги задовольнити та здійснювати розгляд справи без її участі.

Представник відповідача - адвокат Федосєєва Т.Ю., подала до суду заяву, в якій просила долучити до матеріалів справи письмові дебати, відмовити у задоволенні позовних вимог та здійснювати розгляд справи без її участі.

Від представника Київської міської ради до суду надійшло клопотання, в якому він позов підтримав у повному обсязі та просив здійснювати розгляд справи без їх участі.

Треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та представник Київської Універсальної біржи у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Суд, відповідно до ст. 223 ЦПК України, ухвалив здійснювати розгляд справи за відсутності учасників справи.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що 19.02.2009 між ОСОБА_3 (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Старостіною Н.С. за реєстровим № 103 (т. 1 а.с. 32).

У пункті 3 вказаного договору зазначено, що квартира належить продавцю ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу нерухомості, зареєстрованого на Київській Універсальній біржі 18.03.1997 за № С5853/2576 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 30.03.1997 та записаного у реєстрову книгу під № 5012.

11.12.2015 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. за реєстровим № 2985, у пункті 3 якого вказано, що право власності на квартиру зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Державним реєстратором-приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко Н.М., від 11.12.2015, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 802102680000, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації права власності, індексний номер витягу: 49599506 (т. 1 а.с. 33).

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним легітимній меті.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 статті 92 Конституції України).

Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належать територіальній громаді.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19)).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбачено статтею 387 ЦК України, а право власника витребувати своє майно від добросовісного набувача передбачено у статті 388 ЦК України і є обмеженим.

Такий правовий висновок неодноразово висловлений Верховним Судом України в постановах від 06 грудня 2010 року у справі № 3-13г10, від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 1522/25684/12 та інших.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Обґрунтовуючи позов, прокурор вказав, що квартира АДРЕСА_1 є об`єктом комунальної власності територіальної громади міста Києва, однак вона вибула з власності Київської міської ради без її волі.

Відповідно до рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» затверджено перелік об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва, в який, зокрема, входить будинок АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 12-15).

Згідно з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 №1112 будинок АДРЕСА_4 включено до переліку підприємств, організацій та установ, майно яких віднесено до сфери управління Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (т. 1 а.с. 16-21).

Установлено, що у пункті 3 договору купівлі-продажу квартири від 19.02.2009, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зазначено, що квартира належить продавцю ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу нерухомості, зареєстрованого на Київській Універсальній біржі 18.03.1997 за № С5853/2576 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 30.03.1997 та записаного у реєстрову книгу під № 5012.

Разом з цим, у відповідь на лист Київської місцевої прокуратури № 7 19.04.2018 президентом Київської універсальної біржі повідомлено, що на Київській універсальній біржі не реєструвався договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 18.03.1997 за № С5853/2576 та такого номера не існує (т. 1 а.с. 87).

Згідно з відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів вказаний у договорі купівлі-продажу квартири від 19.02.2009 ідентифікаційний номер ОСОБА_3 НОМЕР_1 з 01.01.1998 по 31.03.2016 недійсний (т. 1 а.с. 89).

Крім того, допитаний 13.01.2016 в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016100070000103 в якості свідка ОСОБА_2 вказав на те, що 02.04.2015 виявив розбите скло в належному йому автомобілі і крадіжку з автомобіля сумки з грошовими коштами, паспортом громадянина України на його ім`я, довідки про присвоєння ідентифікаційного коду, посвідчення водія та дисконтних карток (т. 1 а.с. 117-118).

Також вказав, що стороною договору купівлі-продажу від 11.12.2015 він не був, ОСОБА_1 ніколи не бачив, підпис на зазначеному договорі виконаний не ним, про перебуванням в його власності квартири АДРЕСА_1 йому нічого не відомо і за вказаною адресою він ніколи не був, вказаний договір є підроблений.

Таким чином, спірна квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_1 у особи, яка не мала права її відчужувати.

До того ж, відповідно до довідки Комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 27.03.2017 № 844 станом на 19.12.2014 квартира за адресою: АДРЕСА_5 , з 08.02.1963 була зареєстрована за наймачем ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка 22.10.2015 знята з реєстрації у зв`язку зі смертю (т. 1 а.с. 26).

Смерть ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджується актовим записом про смерть № 1147 від 16.01.2015 (т. 1 а.с. 31).

Згідно довідок Комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 29.10.2015 вих. № 5268 та від 17.03.2016 вих. № 1018 вбачається, що ОСОБА_4 була зареєстрована та проживала у АДРЕСА_5 , займала житлову площу 21,7 кв.м., загальна площа квартири 34,9 кв.м., у 2 кімнатній квартирі, яка розташована першому поверсі трьохповерхового будинку, який знаходиться на балансі КП «КК», форма власності житла - місцевих рад (т. 1 а.с. 27, 28).

У відповідь на запит Київської місцевої прокуратури № 7 Київське міське бюро технічної інвентаризації листом від 28.03.2017 повідомило, що квартира АДРЕСА_1 на праві власності не реєструвалась (т. 1 а.с. 37-39).

Згідно з вимогами статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Київська міська рада, яка діє від імені територіальної громади міста Києва.

Оскільки спірна квартира є комунальною власністю, її відчуження могло відбуватись в рамках приватизаційної процедури за наявності рішення відповідної міської ради.

Згідно з пунктом 30 частини першої статті 26 та частиною восьмої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, та об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Рішення щодо відчуження комунального майна приймається виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

На лист прокурора Київської місцевої прокуратури № 7 відділ з питань майна комунальної власності Подільської районної в місті Києві державної адміністрації листом від 17.05.2017 повідомило, що з дня набрання чинності Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» по час надання відповіді відділом не проводилася приватизація квартири АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 41).

Отже, як установлено судом, Київська міська рада не приймала рішень щодо відчуження спірної квартири на користь будь-яких фізичних або юридичних осіб, процедура приватизації не проводилася, жодного розпорядження місцевим органом влади, на підставі якого видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру, не приймалось.

Відсутність спрямованого на відчуження спірного майна рішення органу місцевого самоврядування означає, що власник волю на відчуження спірного майна (приватизацію) не виявляв.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів того, що продавці квартири АДРЕСА_1 мали право на її відчуження суду не подано.

Отже, що спірна квартира, яка є комунальною власністю, вибула з володіння власника (територіальної громади міста Києва) поза його волею та з порушенням законодавства, зокрема на підставі документів, які не видавались компетентним органом місцевого самоврядування з дотриманням встановленої процедури приватизації спірної квартири.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та витребування квартири АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , яка є добросовісним набувачем спірного майна за договором купівлі-продажу від 11.12.2015, на користь територіальної громади в особі Київської міської ради.

При цьому ОСОБА_1 як добросовісний набувач не позбавлена можливості захистити своє право у спосіб звернення до суду з позовом до продавця спірного майна щодо відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України, зокрема з вимогою про стягнення витрачених нею коштів на придбання спірного нерухомого майна з особи, яка не мала відповідних повноважень на укладення договору купівлі-продажу.

Вирішуючи цей спір та застосовуючи положення статті 388 ЦК України, суд врахував положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та з огляду на установлені у справі конкретні обставини, в тому числі спосіб вибуття спірного майна з володіння власника поза його волею, дав оцінку наявності підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, та дійшов висновку, що повернення у комунальну власність територіальної громади міста Києва квартири, незаконно відчуженої фізичній особі, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося належним користувачем (орендарем) на підставі законного акта власника.

Правовідносини, пов`язані з вибуттям майна з комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес.

Вибуття майна із комунальної власності поза волею територіальної громади унеможливлює в подальшому на виконання повноважень та завдань територіальної громади міста передати його у користування найменш забезпеченим та найбільш соціально потребуючим категоріям населення територіальної громади. Зазначене свідчить про дотримання справедливої рівноваги (балансу) між загальним інтересом громади та інтересами ОСОБА_1 як особи, яка страждає від такого втручання, і яка не позбавлена можливості відновити своє право у спосіб звернення до суду з вимогою про відшкодування збитків з підстав, передбачених статтею 661 ЦК України, а тому втручанням у право власності ОСОБА_1 не може вважатися непропорційним та таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У даних правовідносинах відчуження спірної квартири відбулось не внаслідок незаконних дій або рішень державних органів чи органів місцевого самоврядування, а внаслідок незаконних дій фізичних осіб, при цьому майно, яке є комунальною власністю, вибуло з володіння власника - територіальної громади м. Києва, поза його волею, що відносяться до випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України (вибуття майна з володіння власника не з його волі іншим шляхом), та є підставою для витребування цього майна у добросовісного набувача.

З урахуванням задоволення позову в повному обсязі та відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача підлягає сплачена позивачем при зверненні до суду сума судового збору у розмірі 8 275,49 грн.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 141, 223, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст. 5, 15, 75, 81, 190, 321, 316, 317, 319, 321, 327, 330, 387, 388, ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Подільської окружної прокуратури м. Києва (м. Київ, вул. Костянтинівська, 19б, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України - 02910019) в інтересах держави в особі Київської міської ради (м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України - 22883141) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ), треті особи: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_8 ), Київська Універсальна біржа (м. Київ, вул. Алмазова, 18/7, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України - 02030198), про витребування майна з чужого незаконного володіння шкоди - задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 802102680000), загальною площею 34,6 кв.м., вартістю 551 699 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Подільської окружної прокуратури м. Києва 8 275 (вісім тисяч двісті сімдесят п`ять) грн. 49 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 09 лютого 2024 року.

Суддя С. С. Захарчук