Рішення № 116875406, 08.02.2024, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/19434/23

Провадження №2/523/1296/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2024 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси, в складі:

головуючого судді Малиновського О.М.

за участю секретаря Дашковської Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, у місті Одеса, в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи без самостійних вимог Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ

ТОВ «ФК «Брайт-К» звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 7/1881914 від 22.12.2018р. в розмірі 67770,71грн., у тому числі: заборгованості за тілом кредиту 25679,63грн.; заборгованості за процентами за користування кредитом 7705,47грн.; заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості 34385,61грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що між АТ«Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 був укладений вказаний вище кредитний договір, відповідно до умов якого Банк надав, а Позичальник отримала кредитні кошти на споживчі потреби в сумі 49998,00грн., строком користування на 60 місяці, до 21.12.2023р., зі сплатою процентів та комісійної винагороди.

05.08.2021 між АТ «Креді Агріколь Банк» та ТОВ «ФК «Брай-К» укладено договір відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 2-2021 у відповідності до умов якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитними договорами, у тому числі за договором №7/1881914 від 22.12.2018р.

Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 прийнятих на себе кредитних зобов`язань, позивач просить стягнути з неї виниклу заборгованість.

Ухвалою судді 20.11.2023р. було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача та представник третьої особи подали до суду заяву про розгляд справи у їх відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явилась без поважних на те причин. Про час та місце розгляду справи направлялось повідомлення належним чином.

За письмовою згодою представника позивача та за відсутності відзиву на позовну заяву справа розглянута в заочному порядку, на підставі наявних у справі доказів, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом встановлено, що 22.12.2018р. між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № №7/1881914, відповідно до умов якого Банк надав, а Позичальник отримала кредитні кошти на споживчі потреби (п.1.2.) в сумі 49 998,00грн., строком користування на 60 місяці - до 21.12.2023р., зі сплатою процентів та комісійної винагороди (п.1.1.).

Також пунктом 1.1 кредитного договору було встановлено, що позичальник сплачує платежі для погашення заборгованості за цим договором щомісячно в число місяця, визначене графіком платежів по кредиту (додаток № 1 до договору, що є його невід`ємною частиною), надалі - графік платежів по кредиту, як день повернення кредиту, повернення кредиту здійснюється у валюті кредиту.

Пунктом 1.3.1 кредитного договору сторони встановили, що за користування кредитом позичальник сплачує проценту винагороду (надалі - проценти) щомісячно, в розмірі 11 % річних (фіксована процентна ставка), починаючи з дня надання кредиту (дня списання кредитних коштів з позичкового рахунку позичальника) до моменту повного погашення заборгованості за кредитним договором, а також позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно, в розмірі 2,30 % у місяць від суми кредиту, зазначеної в п.1.1 кредитного договору.

Відповідно до п. 2.2 кредитного договору встановлено, що позичальник зобов`язаний погашати кредит та сплачувати проценти та комісію у валюті кредиту, відповідно до розрахунків графіку платежів по кредиту, щомісяця, в день повернення кредиту на рахунок погашення заборгованості, сплачена сума платежу перераховується на позичковий рахунок та на рахунки нарахування процентів і комісій в день повернення кредиту.

Банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором № №7/1881914 від 22.12.2018р. належним чином, що підтверджується виписками з рахунку позичальника та розрахунками заборгованості.

Відповідач ОСОБА_1 порушила умови п. 1.1 та п. 2.2 кредитного договору та не здійснила повернення кредиту згідно графіку платежів по кредиту у повному обсязі внаслідок чого позивачем була нарахована заборгованість по кредиту, розмір якої складає 67 770,71грн., у тому числі: заборгованості за тілом кредиту 25 679,63грн.; заборгованості за процентами за користування кредитом 7705,47грн.; заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості 34 385,61грн.

05.08.2021 року між АТ« Креді Агріколь Банк» та ТОВ «ФК «Брай-К» було укладено договір відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 2-2021 у відповідності до умов якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитними договорами, у тому числі за договором №7/1881914 від 22.12.2018р.,

Відтак, ТОВ «ФК Брай-К» набуло прав кредитора до позичальника за кредитним договором.

Позивачем було направлено вимогу до ОСОБА_1 про дострокове повернення всієї суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісії, яке було залишено відповідачкою без реагування.

Встановлені судом обставини вказують на те, що ТОВ «ФК «Брайт-К» набуло статус нового кредитора, а відтак отримало право пред`явлення вимоги до відповідачки щодо погашення наявної в неї заборгованості за кредитним договором, що узгоджується з положеннями ст. 514 ЦК України.

ОСОБА_1 обставини порушення нею умов кредитного договору не спростувала, доказів погашення заборгованості не надала, розрахунок позивача за позовом належними засобами доказування не заперечила.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 тіла кредиту та процентів за їх користування є обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Водночас, вирішуючи питання щодо законності нарахування комісії за п. 1.3.2 договору, суд дійшов наступного висновку.

Частиною 1статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до ч. 5ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 вирішувала питання: чи можливе встановлення комісії за обслуговування кредиту згідно Закону України «Про споживче кредитування; чи має кваліфікуватися умова договору, що передбачає комісію, як дійсна /нікчемна/оспорювана.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові вказала, що Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, а згідно з п. 3.2.4 кредитного договору позичальник має право не частіше одного разу на місяць вимагати у банку безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості. Разом з тим зробила висновок про нікчемність в цілому пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, зокрема не лише щодо щомісячного інформування про розмір заборгованості, але й опрацювання запитів позичальника, надання інформації по рахунку.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»(10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 ст.11, ч. 5 ст.12цьогоЗакону.

Зокрема, оскільки позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду має бути врахований під час розгляду даної справи.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 71-73 постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс19) дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) знов наголосила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20). Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З врахуванням вищенаведеного, аналізуючи зміст кредитного договору, укладеного між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 встановлено щомісячну комісію за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено, пункти кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними, а відтак частина заборгованості, яка є предметом спору та нарахована на підставі умов договору, які є нікчемними, а саме нарахована плата за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 34385,61грн, не підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Брайт-К» та стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості в розмірі тіла кредиту 25679,63грн., процентів за користування кредитом - 7705,47грн.

Згідно ст. 141 ЦПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам суд стягує з відповідачки на користь позивача судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 1322,18грн. (33385,10грн. х 100 : 67770,71грн. = 49,26%; 2684,00грн. х 49,26% : 100).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,280-289, ЦПК України,

ВИРІШИВ

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» задовольнити частково .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» заборгованість за кредитним договором за тілом кредиту в розмірі 25679,63грн., проценти за користування кредитом в розмірі 7705,47грн., судовий збір в розмірі 1322,18грн.

В частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» про стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості відмовити.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К», ЄДРПОУ:41874691, місцезнаходження: м. Київ, вул. Магніторська, буд.1.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 08 лютого 2024р.

Суддя