Рішення № 116829816, 07.02.2024, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/15173/23

Провадження № 2-а/357/24/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя - Ярмола О. Я. ,

при секретарі - Пустовій Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Біла Церква, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просив суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не у автоматичному режимі серії /ЕАТ № 8177122/ від 20.11.2023р., а провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП - закрити.

В обґрунтування позову зазначено, що 20.11.2023 року інспектором ППП в м.Біла Церква та Білоцерківському районі Управління патрульної поліції у Київській області ДПП лейтенантом поліції Рябінцевим В.В. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії /ЕАТ № 8177122/, якою на позивача накладено штраф в розмірі 340 грн., за те, що 20.11.2023 року о 14 год.30 хв. керуючи транспортним засобом MAN TGX 18.440 BLS, номерний знак НОМЕР_1 , по вул.1-ша Піщана в м.Біла Церква, водій не виконав вимогу дорожнього знаку 3.3 «Рух вантажних автомобілів заборонено», чим порушив п. 8.4.в. ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Вважає, що дії інспектора є незаконними та протиправними, а постанову про адміністративне правопорушення такою, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

Позивач стверджує, що не вчиняв порушення ПДР, а саме, не порушував вимог дорожнього знаку 3.3 «Проїзд вантажних транспортних засобів заборонено» та п.8.4 «в» Правил дорожнього руху, оскільки вимоги вказаного дорожнього знаку не поширюються на транспортні засоби, що обслуговують громадян чи належать громадянам, які проживають або працюють у цій зоні, а також на транспортні засоби, що обслуговують підприємства, які розташовані у позначеній зоні.

Позивач зазначає, що 20.11.2023 року він віз товар з м.Обухів до м.Біла Церква, на вул.Піщана, 110 Б де у нього мав прийняти товар громадянин ОСОБА_2 , відповідно до товаро-транспортної накладної № ЦБЩ00006575 від 20.11.2023р.

Натомість, працівники поліції заблокувавши проїзд його автомобілю та ледь не створивши аварійну ситуацію, при здійсненні повороту, не представившись, підійшли до позивача з вимогою надати документи. Ознайомившись з наданими позивачем документами, водійським посвідченням, технічним паспортом на ТЗ та, товаротранспортною накладною, інспектор повідомив, що відносно ОСОБА_1 буде винесено постанову про накладення адміністративного стягнення через невиконання вимог знаку 3.3 ПДР «Проїзд вантажних транспортних засобів заборонено».

Позивач вказує, що зазначена постанова була винесена інспектором безпідставно, із істотним порушенням прав позивача. Враховуючи викладене, вважає, що оскаржувана постанова винесена за відсутності доказів вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, а також з порушенням поліцейським процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно нього.

Представник відповідача Департаменту ПП скористався своїм правом та скерував до суду відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні в повному обсязі.

Відповідач зазначив, що 20.11.2023р., перебуваючи в екіпажі патрульної поліції та здійснюючи патрулювання визначеної території, на службовий планшет отримали виклик під назвою «Порушення ПДР» о 14 год. 35 хв. в якому заявник ОСОБА_3 , місце проживання якого АДРЕСА_1 , став свідком того, як водій вантажного ТЗ МАН н.з. НОМЕР_1 здійснив заїзд в зону дії дорожнього знаку 3.3 «Рух вантажних автомобілів заборонено».

Прибувши на місце події екіпаж патрульної поліції виявив свідка та вище вказаний транспортний засіб під керуванням позивача. ОСОБА_1 повідомляв, що він здійснював вивантаження та повертався з адреси вивантаження, пред`явив товаро-транспортну накладну, в якій спочатку було вказано адресу вивантаження місто Біла Церква, потім він повідомляв, що вивантажувався на АДРЕСА_2 , та самостійно дописав вулицю Піщана в ТТН, та ще пізніше дописав адресу вивантаження будинок АДРЕСА_3 , тобто біля місця зупинки позивача. Ці дії були вчинені з метою уникнення відповідальності за вчинене правопорушення, що зафіксовано на боді камеру поліцейського Моторола 477077, про що є відповідний запис у графі 7 Постанови, а також свідок надав пояснення спочатку в усній формі а потім і в письмовій щодо підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення позивачем.

Матеріали справи містять пояснення гр. ОСОБА_3 , який став свідком як водій вантажного ТЗ МАН н.з. НОМЕР_1 здійснив заїзд в зону дії дорожнього знаку 3.3 «Рух вантажних автомобілів заборонено».

Ухвалою судді від 01.12.2023 року відкрито провадження у зазначеній справі, постановлено проводити розгляд справи за правилами ст.286 КАС України з повідомленням учасників справи (а.с.12).

Ухвалою судді від 15.01.2024 року було залучено до участі у справі, у якості співвідповідача - Департамент патрульної поліції (а.с.25,26).

19.01.2024 року на адресу суду надійшов відзив по справі з відеозаписом фіксування правопорушення.

Позивач в судове засідання не з`явився, подав суду заяву в якій вказав, що позовні вимоги підтримує, просив провести розгляд справи без його участі, та задовольнити позовні вимоги (а.с.15).

Відповідач Головне управління Національної поліції в Київській області в судове засідання повторно не направив свого представника, у встановлений судом строк не скористалися своїм правом подати відзив на позовну заяву, а тому суд керуючись положеннями ч. 5 ст. 77 КАС України приймає рішення на підставі доказів наявних у справі.

Відповідач Департамент патрульної поліції не направив в судове засідання свого представника, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, представник відповідача надав відзив на позов, з відеозаписом фіксування правопорушення, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що 20.11.2023р. відносно ОСОБА_1 , поліцейським 2 роти 1 батальйону ППП в м.Біла Церква та Білоцерківському районі Управління патрульної поліції у Київській області ДПП - лейтенантом поліції Рябінцевим В.В., було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не у автоматичному режимі серії /ЕАТ № 8177122/ (а.с.5).

Даною постановою позивача було визнано винним у порушенні п. 8.4.в. ПДР та притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.

Як зазначено в оскаржуваній постанові, 20.11.2023 року о 14 год.30 хв., керуючи транспортним засобом MAN TGX 18.440 BLS, номерний знак НОМЕР_1 , по вул.1-ша Піщана в м.Біла Церква, ОСОБА_1 не виконав вимогу дорожнього знаку 3.3 «Рух вантажних автомобілів заборонено», та здійснив подальший рух в зоні дії знаку, чим порушив п.8.4 «в» Правил дорожнього руху порушення вимог заборонних знаків.

Відповідно до товарно-транспортної накладної № ЦБЩ00006575 від 20.11.2023 року в графах «Перевізник» вказано ФОП ОСОБА_4 , «Платник» ОСОБА_2 , «Одержувач» ОСОБА_2 . Також, пункт завантаження вказано «м.Обухів» без повної адреси, та пункт розвантаження вказано «м.Біла Церква». В даній наккладній не надруковано більш детальної адреси пункту розвантаження, а вписано від руки назву вулиці, номер будинку.

Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам, як адміністративним судам, підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.

Відповідно до ч. 1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частина п`ята статті 14 ЗУ «Про дорожній рух» передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

За змістом п.1.3 та п.1.9 ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до пп. «в» п.8.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі по тексту - ПДР), дорожні знаки (додаток 1) поділяються на групи, зокрема, заборонні знаки, які запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.

Згідно з ПДР України дорожній знак 3.3 "Рух вантажних автомобілів заборонено" забороняє рух вантажних автомобілів і составів транспортних засобів з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т (якщо на знакові не зазначена маса) або з такою, що перевищує зазначену на знакові, а також тракторів, самохідних машин і механізмів.

Не поширюється дія знака «Рух вантажних автомобілів заборонено» на транспортні засоби, що обслуговують громадян чи належать громадянам, які проживають або працюють у цій зоні, а також на транспортні засоби, що обслуговують підприємства, які розташовані у позначеній зоні. У таких випадках транспортні засоби повинні в`їжджати до позначеної зони і виїжджати з неї на найближчому перехресті до місця призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 122 КУпАП порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

За визначенням п. 1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

В силу приписів ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно зі ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Стаття 62 Конституції України визначає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 90 КАС України, ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Таким чином, при вирішені питання про визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення, винесена відповідачем постанова розглядається як доказ у сукупності з іншими доказами (пояснення особи, яка притягається до відповідальності, свідків, висновки експерта, речові докази, фотоматеріали, протоколом про адміністративне правопорушення т.і.), тому не може виступати єдиним доказом, на основі якого встановлюється наявність адміністративного правопорушення.

Судом був оглянутий та досліджений відеозапис з камери нагрудного реєстратора працівника поліції, що знаходиться на цифровому носії інформації DVD-R, який є додатком до постанови про накладення адміністративного стягнення від 20.11.2023, з якого вбачається, що водій вантажного транспортного засобу MAN TGX 18.440 BLS, н.з. НОМЕР_1 , дійсно рухався по вул. 1-ша Піщана в м.Біла Церква.

ОСОБА_1 свої заперечення щодо правопорушення мотивував тим, що він рухався в зоні дії даного заборонного знаку виключно для розвантаження та повертався з адреси вивантаження, пред`явив працівникам поліції товаро-транспортну накладну. З оглянутого відео вбачається, що існував спір між позивачем і працівниками ППП стосовно даних товарно-транспортної накладної, зокрема зазначеної в ній адреси розвантаження. Ні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення 20.11.2023р., ні під час розгляду даної справи судом, не надано суду належних та безперечних доказів в підтвердження того, що пункт розвантаження був саме по АДРЕСА_4 . Окрім вписаної від руки адреси в накладну, що можливо зробити будь-кому і будь-коли, не має жодного доказу в підтвердження позиції позивача. Працівники поліції ставили під сумнів пояснення позивача, та розглядаючи справу, намагалися перевірити надану ОСОБА_1 інформацію, але за вказаною позивачем адресою не вдалося підтвердити факт розвантаження цегли.

Отже, позивач не надав доказів, що місце розвантаження вантажу знаходиться в зоні дії знаку 3.3 "Рух вантажних автомобілів заборонено".

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про порушення поліцейським вимог закону при здійсненні відеозапису, що може бути підставою для виключення такого електронного доказу з числа доказів у розумінніст.251 КУпАП.

Оскаржувана постанова судом перевірялася на предмет дотримання суб`єктом владних повноважень принципів правомірної адміністративної поведінки, а саме: чи прийнято рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з урахуванням права позивача на участь у процесі прийняття рішення, і порушень цих принципів встановлено не було.

Встановлено, що відповідачем були використані і вичерпані усі необхідні засоби доказування для фіксування події правопорушення.

Посилання позивача на те, що йому не було роз`яснено прав, безпідставно відхилені клопотання та порушено право на захист, спростовуються оглянутим відеодоказом.

Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 77 КАС України, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідно до висновку Великої палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 25 червня 2020 року по справі № 520/2261/19, визначений статтею 77 КАС України обов`язок відповідача суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Таким чином, суд вважає, що обставини адміністративного правопорушення, викладені в оскаржуваній постанові, відповідають дійсності, а тому суд вважає, що у діях позивача на час розгляду справи наявні подія і склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

За наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення (ч.3 ст. 286 КАС України).

Під час судового розгляду стороною відповідача були надані належні та допустимі докази вчинення адміністративного правопорушення позивачем, спростовано твердження останнього про його не винуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.122 КУпАП, а тому суд вважає, що рішення відповідача під час накладення адміністративного стягнення прийнято без порушення вимог ст. 2 КАС України, що в свою чергу є підставою для залишення рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. 2, 6, 9, 77, 242-246, 250, 255, 262, 286, 295 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення надруковано 07.02.2024 року в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СуддяО. Я. Ярмола