Рішення № 116828852, 07.02.2024, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

07 лютого 2024 року м. Чернігівсправа № 927/1628/23 Господарський суд Чернігівської області, в складі судді Романенко А.В., за правилами спрощеного позовного провадження, розглянув справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Пошта,

Столичне шосе, буд. 103, корпус 1, поверх 9, м. Київ, 03026;

до відповідача: фізичної особи ОСОБА_1 ,

АДРЕСА_1 ;

предмет спору: про стягнення 325409,74 грн

без повідомлення (виклику) сторін

30.11.2023, надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Пошта до ОСОБА_1 про стягнення 325409,74 грн, з них: 108666,88 грн заборгованості за надані послуги з організації перевезень відправлень за договором (індивідуальний номер заяви № 641462 від 26.12.2019), що укладений шляхом підписання фізичною особою підприємцем Рековець Вірою Володимирівною заяви про приєднання до договору про надання послуги з організації перевезення відправлень (далі - Договір); 96338,40 грн пені; 81008,93 грн 30% річних; 39395,53 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 05.06.2021 по 28.11.2023.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору в частині своєчасної оплати за надані послуги з організації перевезень відправлень за Договором.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань фізична особа підприємець Рековець Віра Володимирівна (замовник за Договором) припинила здійснення підприємницької діяльності з 28.07.2023 (запис номер 2000630060001012194).

Суд, керуючись частиною 8 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), з метою визначення підсудності спору, здійснив запит до Єдиного державного демографічного реєстру та встановив, що відповідач зареєстрована за адресою: вул. Ніжинозерська, 43, м. Ніжин, Чернігівська область, 16606, про що сформована відповідна довідка.

Суд, після усунення недоліків, прийняв позовну заяву до розгляду; відкрив провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін; установив учасникам справи строки для подачі до суду заяв по суті заявлених вимог (ухвала від 11.12.2023).

Відповідач проти заявленого позову не заперечив, правом на подачу відзиву на позов, у порядку статей 165, 178 ГПК України не скористався, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не надіслав.

Будь-яких інших заяв чи клопотань сторони до суду не подавали.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін (статті 13, 14 ГПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження в справі.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Суд констатує, що сторонами не заявлені клопотання щодо розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи в порядку визначеному статтею 252 ГПК України. Право сторін на подачу до суду клопотань наведеного змісту роз`яснене при відкритті провадження в справі в ухвалі суду від 11.12.2023.

Господарський суд розглянув подані документи і матеріали, з`ясував фактичні обставини справи, дослідив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору та

ВСТАНОВИВ:

28.07.2023, до Єдиного державного реєстру фізичних осіб, юридичних осіб підприємців, громадських формувань внесений запис про припинення підприємницької діяльності Рековець Віри Володимирівни (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Поняття «суд, установлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. За частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи в спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи в визначених законом випадках, зокрема: справи в спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За частиною 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду в господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначена наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджений підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу, для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Судом установлено, що договір (індивідуальний номер заяви № 641462 від 26.12.2019), який укладений шляхом підписання фізичною особою підприємцем Рековець Вірою Володимирівною заяви про приєднання до договору про надання послуги з організації перевезення відправлень, умовами якого обґрунтований заявлений позов, укладений сторонами як суб`єктами господарювання (відповідач втратив статус суб`єкта підприємницької діяльності 28.07.2023). Виходячи з аналізу змісту та підстав цього позову, суд установив, що спір між сторонами виник щодо неналежного виконання відповідачем господарського договору, в частині своєчасної оплати за надані послуги з організації перевезень відправлень.

Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України). Згідно з частинами 1 та 2 статті 128 Господарського кодексу України (далі ГК України) громадянин визнається суб`єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення.

За частиною 1 статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За змістом статей 51, 52, 598 - 609 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 202-208 ГК України, частини 9 статті 4 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю усім своїм майном.

Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою нею статусу ФОП не припинились.

26.12.2019, ФОП Рековець Вірою Володимирівною підписана заява про приєднання (індивідуальний номер заяви 641462) до договору про надання послуги з організації перевезення відправлень, яка прийнята експедитором ТОВ «Нова Пошта».

За умовами заяви визначено, що замовник, який діє на законних підставах, підписавши заяву, укладає з експедитором Договір, розміщений на веб-сайті експедитора https://novaposhta.ua, шляхом приєднання до всіх умов у цілому. З моменту прийняття експедитором заяви, замовник та експедитор набувають прав та обов`язків, визначених Договором та несуть відповідальність за їх невиконання та / або неналежне виконання.

Підписавши заяву замовник засвідчив: ознайомлення з усіма положеннями Договору та Умовами надання послуг; повне розуміння змісту Договору, Умов надання послуг, значень термінів і понять; вільне волевиявлення укласти Договір, відповідно до всіх його умов, шляхом приєднання до нього в повному обсязі.

Згідно з п. 2.1. Договору цей Договір є договором приєднання в розумінні статті 634 ЦК України і може бути укладений лише шляхом приєднання замовника до всіх його умов у цілому шляхом надання експедитору Заяви про приєднання (додаток № 1 до цього Договору), в порядку, передбаченому цим Договором.

За умовами п. 2.2. Договору експедитор зобов`язався за плату та за рахунок замовника організувати перевезення відправлення та надання комплексу інших послуг, пов`язаних із організацією перевезення відправлення (далі послуги), а замовник зобов`язався їх прийняти й оплатити на умовах, визначених Договором.

За надані експедитором послуги замовник сплачує експедитору винагороду згідно з чинними тарифами експедитора, розміщеними на офіційному сайті Ееспедитора novaposhta.ua (п. 2.4. Договору).

Згідно з п. 2.7. Договору шляхом надання Заяви про приєднання замовник підтверджує, що він ознайомлений та погоджується з Умовами, чинними на момент укладення Договору та розміщеними на офіційному сайті експедитора novaposhta.ua, і зобов`язується їх виконувати.

Відповідно до п. 3.1.3. Договору експедитор зобов`язаний надати замовнику документи для оплати послуг.

Пунктами 3.3.7. та 3.3.8. Договору визначено, що замовник зобов`язаний своєчасно підписати надані експедитором акти наданих послуг для засвідчення факту належного надання послуг експедитором за Договором. Здійснити оплату послуг експедитора за надані послуги згідно з чинними тарифами експедитора своєчасно та в повному обсязі.

Загальна вартість цього Договору складається із вартості послуг, наданих експедитором протягом строку дії Договору. Оплата вартості наданих експедитором послуг відбувається за чинними тарифами експедитора на підставі акту наданих послуг, шляхом перерахування замовником на поточний рахунок експедитора коштів у розмірі 100 % вартості послуг упродовж 2 (двох) банківських днів з моменту погодження актів наданих послуг експедитора (п. 5.1. Договору).

Згідно з п. 5.3. Договору експедитор до 10-го, 20-го та останнього числа кожного місяця складає акти наданих послуг на підставі фактично наданих послуг і надсилає замовнику одним із способів на власний вибір:

5.3.1. шляхом направлення підписаних та скріплених печаткою актів наданих послуг у двох паперових примірниках для підписання замовником;

5.3.2. шляхом направлення актів в електронному вигляді, з накладенням кваліфікованого електронного підпису (КЕП). Підписання актів наданих послуг в електронному вигляді здійснюється сторонами з урахуванням порядку та строків, що визначені умовами п. 5.4. Договору. Адреса електронної пошти замовника для обміну електронними документами вказується замовником в заяві про приєднання.

Відповідно до п. 5.4. Договору замовник упродовж 2 (двох) робочих днів з дати отримання актів наданих послуг від експедитора підписує надані експедитором 2 (два) примірники актів наданих послуг та повертає експедитору 1 (один) примірник підписаного акту або в той самий строк надає експедитору письмову мотивовану відмову від підписання актів. Непідписання замовником актів упродовж 2 (двох) робочих днів з дати отримання актів від експедитора без надання відповідних письмових пояснень є фактом визнання замовником повного виконання експедитором своїх зобов`язань за Договором. У такому разі вважається, що акти погоджені, послуги експедитора надані в повному обсязі та відповідно до умов Договору, претензії замовника відсутні й замовник зобов`язаний здійснити оплату послуг згідно з отриманими документами для оплати наданих послуг.

За умовами п. 6.3.1. Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну та / або неповну оплату наданих експедитором послуг замовник сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу та 30 % річних від суми заборгованості. Строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань є більшим, ніж це передбачено частиною 6 статті 232 ГК України, і становить 1 рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Договір набуває чинності з моменту прийняття експедитором від замовника Заяви про приєднання та діє до дати відмови будь-якої сторони від Договору, але не раніше виконання однією із сторін взятих на себе обов`язків (п. 8.1. Договору).

Індивідуальний номер Заяви про приєднання відповідає номеру Договору (п. 8.3. Договору).

Враховуючи правову природу укладеного правочину суд встановив, що між сторонами склались відносини з транспортного експедирування, які регулюються нормами глави 32 ГК України та глави 65 ЦК України, а також нормами спеціального щодо даної сфери правовідносин Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Суд установив, що на момент вирішення спору по суті, Договір № 641462 від 26.12.2019 є чинним, за відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження припинення сторонами його дії в установленому законом порядку.

Предметом позову є стягнення вартості послуг з транспортного експедирування, пов`язаних з перевезенням відправлень; неустойки (в формі пені), нарахованої за порушення відповідачем грошових зобов`язань по своєчасній оплаті вартості отриманих послуг, обумовлених Договором, а також відсотків річних та інфляційних втрат, право на нарахування та стягнення яких обумовлені частиною 2 статті 625 ЦК України.

Тобто до обставин, що входять до предмету доказування в даній справі належить: наявність між сторонами договірних зобов`язань; факт порушення відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати отриманих послуг за Договором; наявність достатніх правових підстав для застосування до нього штрафних санкцій (неустойки), стягнення 30 відсотків річних та інфляційних втрат за фактом порушення грошових зобов`язань.

За приписами статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 та частини 1 статті 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, правочин може вчинятися усно або в письмовій, електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлене законом.

За частиною 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Частинами 1, 2 статті 929 ЦК України визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачене надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання в пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником.

Аналогічна за змістом норма наведена в статті 316 ГК України.

На виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги з організації перевезення відправлень, які були відображені в наступних актах здачі-прийняття робіт (надання послуг): № НП-004720645 від 20.12.2020 на суму 319,47 грн, № НП-004851195 від 20.01.2021 на суму 28192,68 грн, № НП-004888248 від 31.01.2021 на суму 8909,94 грн, № НП-005006086 від 20.02.2021 на суму 1378,86 грн, № НП-005061504 від 28.02.2021 на суму 14888,17 грн, № 005100434 від 10.03.2021 на суму 827,63 грн, № НП-005154324 від 20.03.2021 на суму 25922,64 грн, № НП-005199495 від 31.03.2021 на суму 2244,77 грн, № НП-005251204 від 10.04.2021 на суму 26017,01 грн, № НП-005369144 від 30.04.2021 на суму 645,71 грн. Всього позивач надав послуги на загальну суму 109346,88 грн.

Позивачем сформовані рахунки-фактури на оплату послуг з організації перевезення відправлень: № НП-004720645 від 20.12.2020 на суму 319,47 грн, № НП-004851195 від 20.01.2021 на суму 28192,68 грн, № НП-004888248 від 31.01.2021 на суму 8909,94 грн, № НП-005006086 від 20.02.2021 на суму 1378,86 грн, № НП-005061504 від 28.02.2021 на суму 14888,17 грн, № НП-005100434 від 10.03.2021 на суму 827,63 грн, № НП-005154324 від 20.03.2021 на суму 25922,64 грн, № НП-005199495 від 31.03.2021 на суму 2244,77 грн, № НП-005251204 від 10.04.2021 на суму 26017,01 грн, № НП-005369144 від 30.04.2021 на суму 645,71 грн.

На виконання вимог п. 5.3. Договору позивач направив відповідачу засобами поштового зв`язку за належною адресою вказані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунки-фактури, що підтверджується описом вкладення в цінний лист від 14.05.2021, списком згрупованих відправлень від 14.05.2021, фіскальним чеком від 14.05.2021, однак поштове відправлення № 0500387773439 не було вручене відповідачу та повернулось на адресу позивача з відміткою відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання», дата проставлення такої відмітки 02.06.2021.

Відповідач не заперечував факту надання йому позивачем послуг, обумовлених спірним Договором, а тому неотримання відповідачем поштового відправлення не свідчить про ненадання позивачем цих послуг відповідачу та не може спростувати факту отримання вказаних послуг відповідачем.

Оскільки акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) були направлені позивачем засобами поштового зв`язку за належною адресою відповідачу в справі і підприємством зв`язку здійснене повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем отримання відповідачем актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за спірний період є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Таким чином вважається, що відповідач отримав акти здачі-прийняття робіт 02.06.2021.

За умовами п. 5.4. Договору Замовник упродовж 2 (двох) робочих днів з дати отримання актів наданих послуг від експедитора підписує надані експедитором 2 (два) примірники актів наданих послуг та повертає експедитору 1 (один) примірник підписаного акту або в той самий строк надає експедитору письмову мотивовану відмову від підписання актів. Непідписання замовником актів упродовж 2 (двох) робочих днів з дати отримання актів від експедитора без надання відповідних письмових пояснень є фактом визнання замовником повного виконання експедитором своїх зобов`язань за Договором. У такому разі вважається, що акти погоджені, послуги експедитора надані в повному обсязі та відповідно до умов Договору, претензії замовника відсутні й замовник зобов`язаний здійснити оплату послуг згідно з отриманими документами для оплати наданих послуг.

Непідписання відповідачем актів та ненадання в установленому Договором порядку вмотивованої відмови такого за умовами Договору вважається фактом визнання замовником повного виконання експедитором своїх зобов`язань за Договором. Також вважається, що акти погоджені, послуги експедитором надані в повному обсязі та відповідно до умов Договору, претензії замовника відсутні. Останній зобов`язаний здійснити оплату послуг згідно з отриманими рахунками та актами здачі-приймання (надання послуг).

Отже, датою погодження відповідачем актів здачі-прийняття робіт, складених у спірному періоді, є 04.06.2021.

Відповідно до частин 8 та 9 статті 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

За частиною 2 статті 12 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

За приписами статті 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлене законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За вимогами частини 1 статті 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Оплата вартості наданих експедитором послуг відбувається за чинними тарифами експедитора на підставі акту наданих послуг, шляхом перерахування замовником на поточний рахунок експедитора коштів у розмірі 100 % вартості послуг упродовж 2 (двох) банківських днів з моменту погодження актів наданих послуг експедитора (п. 5.1. Договору).

Приймаючи до уваги наведені умови відповідач повинен був оплатити надані послуги до 08.06.2021 (05.06. та 06.06. є вихідними днями), тобто прострочення виконання зобов`язань по оплаті починається з 09.06.2021.

22.05.2023, позивач направив на електронну адресу відповідача, що зазначена в заяві про приєднання, вимогу претензію з проханням оплатити заборгованість в сумі 108666,88 грн та повідомив, що в разі несплати буде змушений звернутися до суду для стягнення боргу з урахуванням пені, 30 % річних та інфляційних втрат.

Відповідач відповіді на претензію не надав, суму боргу не сплатив.

За приписами статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, враховуючи приписи вказаної норми суд вважає, що заявлення позивачем до стягнення меншої суми заборгованості (на 680,00 грн - сума коригування за одностороннім актом звірки розрахунків) ніж та, що підтверджується наданими доказами, є диспозитивним правом позивача і не тягне за собою жодних негативних наслідків для відповідача.

Таким чином, заборгованість відповідача за надані послуги з організації перевезення відправлень становить 108666,88 грн.

На момент ухвалення рішення в справі відповідач доказів на підтвердження оплати наявного боргу до суду не надав.

З урахуванням установлених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач порушив договірні зобов`язання в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг з організації перевезення відправлень у сумі 108666,88 грн.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не виконав його в строк, установлений договором.

За статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків.

Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення в сфері господарювання. Аналогічні положення містить стаття 610 ЦК України.

За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

За змістом частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції в вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлене законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Водночас, виходячи з п. 7 Прикінцевих положень ГК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Суд також врахував, що за п. 12 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

За постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020, на всій території України установлений карантин з 12.03.2020 по 03.04.2020, що неодноразово пролонгувався Урядом, та діяв по 30.06.2023 (постанова КМУ від 27.06.2023 № 651).

Отже, перебіг шестимісячного строку нарахування пені відповідно до частини 6 статті 232 ГПК України, продовжений на строк дії карантину, розпочинає свій відлік лише з 01.07.2023.

Частинами 4 та 6 статті 231 ГК України унормовано, що в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначений, санкції застосовуються в розмірі передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній визначеній грошовій сумі, або в відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань установлюються в відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Статтями 1 та 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 22.11.1996 № 543/96-ВР установлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

З урахуванням наведених норм, розмір неустойки (пені) за порушення грошових зобов`язань установлюється сторонами в договорі в відсотковому співвідношенні до суми невиконаного зобов`язання, однак не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, якщо інше не передбачене в спеціальному нормативно-правовому акті, що регулює спірні правовідносини сторін.

За визначенням статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами п. 6.3.1. Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну та / або неповну оплату наданих експедитором послуг замовник сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу та 30 % річних від суми заборгованості. Строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань є більшим, ніж це передбачено частиною 6 статті 232 ГК України, і становить 1 рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Керуючись наведеними нормами та п. 6.3.1 Договору позивач заявив до стягнення 96338,40 грн пені; 81008,93 грн 30% річних, нарахованих за період з 05.06.2021 по 28.11.2023 та 39395,53 грн інфляційних втрат за період з червня 2021 року по жовтень 2023 року.

Беручи до уваги заявлений позивачем період нарахування пені (з 09.06.2021 по 28.11.2023) її сума складає 96159,59 грн, оскільки позивачем невірно визначений початок періоду прострочення виконання відповідачем грошових зобов`язань. Граничний строк оплати вартості наданих послуг, виходячи з умов п. 5.1. Договору, по 08.06.2021 (включно), тобто два банківських дні від дати погодження сторонами актів здачі - прийняття робіт (04.06.2021), з урахуванням вихідних днів, суботи та неділі - 05.06. та 06.06.2021.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 30 % річних за заявлений період, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 80651,52 грн 30 % річних за період з 09.06.2021 по 28.11.2023, враховуючи, що позивачем невірно визначений початок періоду прострочення виконання грошових зобов`язань по спірному Договору.

Суд установив, що розрахунок інфляційних втрат проведений позивачем з урахуванням рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ згідно з листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов`язань за Договором, суд, керуючись наведеними нормами, перевірив розрахунок позивача, дійшов висновку про правомірність вимог в частині стягнення 39395,53 грн інфляційних втрат.

У решті позовних вимог в частині стягнення 178,81 грн пені та 357,41 грн 30 % річних суд відмовив у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Частиною 1 статті 550 ЦК України встановлено загальне правило про те, що кредитор має право на стягнення неустойки в усіх випадках порушення боржником зобов`язання, незалежно від того, виникли чи ні в зв`язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

Водночас частина 3 статті 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов`язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено право суду на зменшення розміру санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).

Таким чином, наведені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру до заподіяних збитків, з метою забезпечення дотримання розумного балансу інтересів кредитора та боржника.

Слід зазначити, що поняття значно та надмірно, при застосуванні частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила встановлені цими нормами направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора в порушенні зобов`язання боржником.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від установлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

За правовою позицією Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 924/456/19, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, що оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені, а також розмір, до якого підлягає її зменшення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Суд констатує, що законодавством не встановлений перелік виключних обставин, виходячи з яких має бути прийняте рішення щодо зменшення штрафних санкцій, так само як і не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Дане питання вирішується господарським судом, відповідно до статті 86 ГПК України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання по розрахунку за отримані послуги вартістю 108666,88 грн протягом тривалого часу, починаючи з 09.06.2021 (понад два з половиною роки); будь-яких оплат у рахунок наявного боргу не проводив.

Суд установив, що розмір неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача за порушення грошового зобов`язання за Договором складає 96159,59 грн, у той час як позивач не довів наявність у нього збитків, спричинених протиправною поведінкою відповідача.

При цьому, суд врахував, що крім неустойки, позивач також заявив до стягнення 30% річних (у сумі 80651,52 грн), які за своєю природою є компенсацією за користування належними до сплати позивачу коштами, та інфляційні нарахування (в сумі 39395,53 грн), які є відшкодуванням втрат позивача, спричинених знеціненням грошових коштів, та які визнані судом обґрунтованими, що в свою чергу забезпечує захист майнових прав та інтересів позивача.

З урахуванням надмірності штрафних санкцій, суд вважає за можливе зменшити розмір неустойки (пені) на 70 %. До стягнення з відповідача належить 30% від суми - 28847,88 грн.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлений позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він заперечує проти позову.

За приписами частин 2 та 3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Обов`язок доказування і подання доказів установлений статтею 74 ГПК України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до частини 4 даної статті суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом (частина 1 статті 14 ГПК України).

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частин 1 та 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Тобто, виходячи зі змісту статей 13, 74 ГПК України кожна сторона на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень.

Відповідно до статті 193 ГК України та статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Враховуючи, що відповідач, у порушення статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України грошові зобов`язання належно не виконав, за фактично отримані послуги з організації перевезень відправлень не розрахувався, правомірність вимог позивача не спростував, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими і підлягають задоволенню в частині стягнення основного боргу в сумі 108666,88 грн, у зв`язку з чим ним правомірно заявлено до стягнення 30% річних у сумі 80651,52 грн, інфляційні втрати в сумі 39395,53 грн за період з 09.06.2021 по 28.11.2023, та підлягає задоволенню неустойка (в формі пені) в сумі 28847,88 грн.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

За статтею 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача в сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не був зменшений (в частині неустойки).

З огляду на зміст наведеної норми, суд дійшов висновку, що за рахунок відповідача позивачу підлягають відшкодуванню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4873,10 грн пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, частиною 2 статті 178, статтями 233, 236, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ :

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Пошта (Столичне шосе, буд. 103, корпус 1, поверх 9, м. Київ, 03026; код ЄДРПОУ 31316718) до фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення 325409,74 грн, задовольнити частково.

2.Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Пошта (Столичне шосе, буд. 103, корпус 1, поверх 9, м. Київ, 03026; код ЄДРПОУ 31316718) 108666,88 грн основного боргу, 28847,88 грн пені, 80651,52 грн 30 % річних, 39395,53 грн інфляційних втрат та 4873,10 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційна скарга не була подана.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасоване, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови в відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні були оголошені лише вступна та резолютивна частина рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду в порядку визначеному статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до приписів частин 5-8 статті 6 та частин 5, 6 статті 242 ГПК України, пунктів 5.6, 5.8, 10, 16, 17, 29, 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, учасникам справи (їх представникам), які є користувачами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, судові рішення в паперовій формі не надсилаються і не вручаються. Суд надсилає такі рішення в електронній формі до електронного кабінету таких осіб, і вони вважаються врученими в день отримання повідомлення про доставку копії судового рішення на офіційну електронну адресу учасника справи (його представника), з якого і починається перебіг процесуального строку, встановленого законом або судом. Обмін процесуальними документами в електронній формі між судом та/або особами, що є (повинні бути) користувачами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, мають здійснюватися виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://cn.arbitr.gov.ua/sud5028/.

Суддя А.В. Романенко