Рішення № 116815722, 30.01.2024, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/11518/23

Провадження № 2/357/845/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( ЗАОЧНЕ )

30 січня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого - судді Бондаренко О. В., при секретарі Кононюку П.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Моторне (транспортне) страхове бюро України, про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В :

14.09.2023 ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, який зареєстрований судом 20.09.2023, мотивуючи тим, що 02.03.2023 о 12:24 в м. Києві на перехресті вул. Ак. Палладіна та вул. Ак. Булаховського, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «OpelVectra» д.р.н. НОМЕР_1 , ПІД керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Mazda», д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок даної ДТП транспортному засобу «Mazda», д.р.н. НОМЕР_2 було завдано механічних ушкоджень, а власнику вказаного автомобіля - матеріальних збитків. Відповідно до Постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.05.2023 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності. На дату скоєння вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди Відповідач не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Згідно зі ст.41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 ст. 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі. Власник пошкодженого автомобіля «Mazda», д.р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_1 повідомила Моторне (транспортне) страхове бюро України про дорожньо-транспортну пригоду та в подальшому звернулася до МТСБУ з заявою про отримання відшкодування шкоди. Згідно Звіту автотоварознавчого дослідження від 17.04.2023, вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Mazda» д.р.н. НОМЕР_2 , склала: 493 412,45 грн. На підставі наказу про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, МТСБУ здійснило регламентну виплату потерпілому в розмірі 160 000,00 грн. Враховуючи вищенаведене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактично завданою шкодою та розміром страхового відшкодування: 493 412,45 грн 160 000,00 грн = 333412,45 грн. Щодо стягнення моральної шкоди, то відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, внаслідок порушення її прав. Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Належний позивачу автомобіль «Mazda», д.р.н. НОМЕР_2 , був її основним засобом пересування. Пошкодження автомобіля в ДТП завдало позивачеві душевних страждань та негативно вплинуло на її моральний стан.Таким чином, моральна шкода, завдана протиправними діями винної особи, внаслідок яких було пошкоджено транспортний засіб «Mazda», д.р.н. НОМЕР_2 , за внутрішнім переконанням позивача, з урахуванням принципів розумності і справедливості, має бути відшкодована у розмірі 30000,00 грн. Також, у зв`язку із необхідністю стягнення відшкодування заподіяної шкоди, для отримання належної правової допомоги, Позивач звернувся до адвоката Самойленка Петра Миколайовича. На основі Договору №07/09/2023 від 07.09.2023 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_3 , останній надав позивачу такі послуги (вчинення процесуальний дій поза судовим засіданням): зустріч з клієнтом, обговорення правової позиції та аналіз судової практики - 1,0 год.; складання позовної заяви, підготовка (пошук доказів) додатків по справі, підготовка процесуальних документів у кількості необхідних для подання позову до суду - 4.0 год.; подання позовної заяви до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області (2 екз. - 0,5 год.; супровід та контроль судової справи (подання різного виду клопотань, заяв, додаткових пояснень, відповідей на відзив, заперечень, заяв на видачу виконавчого листа, звернення до відділу державної виконавчої служби) невизначено. Загальна вартість робіт склала 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. Вказані витрати є витратами позивача на правову допомогу, у зв`язку з розглядом даної судової справи. Тому, просить у судовому порядку стягнути з відповідача на свою користь суму страхового відшкодування в розмірі 333412,45 грн, моральну шкоду в розмірі 30000,00 грн та витрати на оплату судового збору в розмірі 3334,12 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн.

06.10.2023, згідно із ч. 6 ст. 187 ЦПК України, отримано відповідь на запит з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання відповідача, яка передана до розгляду 09.10.2023.

10.10.2023 судом постановлено ухвалу, про залишення позову без руху та встановлення позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви.

16.10.2023 судом отримано заяву позивача про прийняття позову до розгляду, в зв`язку з усуненням недоліків згідно ухвали суду від 10.10.2023.

17.10.2023 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

16.11.2023 судом постановлено ухвалу, яка внесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання, згідно п.1 ч.2 ст. 223 ЦПК України, на 30.11.2023.

30.11.2023 судом постановлено ухвалу, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті.

20.12.2023 судом постановлено ухвалу, яка внесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання, згідно п.1 ч.2 ст. 223 ЦПК України, на 30.01.2024.

Представник позивача, адвокат Самойленко Петро Миколайович, у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, 10.11.2023, 30.11.2023 подав до суду письмову заяву, в якій просив розгляд справи проводити у його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, позов просив задовольнити та проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечував.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, 09.11.2023, 29.11.2023, 20.12.2023 та 30.01.2024 подала до суду письмову заяву, в якій просить розгляд справи проводити у її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, позов просить задовольнити та проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суд не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності та відзив на позов до суду не подав.

Представник третьої особа МТСБУ, за довіреністю у справі - Сакалюк Дмитро Васильович, у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, 31.10.2023 подав до суду письмову заяву, в якій просить розгляд справи проводити у відсутності представника третьої особи та зазначив, що вичерпний перелік підстав, для проведення регламентних виплат МТСБУ зазначається в ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до п. 41.1. а) ст. 41 ЗУ «Про ОЦВ», МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі. Отже, враховуючи те, що цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП, не була застрахована на момент ДТП, то відповідно до чинного законодавства, після звернення потерпілого в ДТП, МТСБУ здійснило регламентну виплату в розмірі матеріального збитку, що був визначений відповідно до чинного законодавства України згідно діючих лімітів. Розмір такої виплати становив 160 000,00 грн. Дана обставина зазначена позивачем в позовній заяві, відповідно не підлягає доказуванню. Враховуючи сказане вище, в даному випадку виник спір між учасниками ДТП з врахуванням особливостей ст. 1194 ЦК України. МТСБУ в цій ситуації не має підстав для проведення доплати регламентної виплати на користь позивача за пошкодження його майна в ДТП, оскільки виплата здійснена в повному обсязі.

За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України за умов неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

На підставі ст. 280 ЦПК України, суд постановив провести заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 02.03.2023 о 12 год. 24 хв., в м. Київ водій ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом OPEL VECTRA-B, реєстраційний номер НОМЕР_1 на перехресті вул. Ак. Палладіна та вул. Ак. Булаховського, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, проїхав на заборонений червоний сигнал світлофора та скоїв зіткнення з транспортним засобом MAZDA CX-5 державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , яка рухалася на дозволяючий зелений сигнал світлофора. В результаті ДТП обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п.2.3б, 8.7.3 (е) Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.

10.05.2023 постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі №357/431/23, яка набрала законної сили 22.05.2023 (а.с. 6-7), ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано стягнення у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів, що становить 850 грн.

Також, вказаною постановою встановлено, що ОСОБА_2 свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, що передбачене ст. 124 КУпАП, визнав під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Внаслідок ДТП, яка сталася 02.03.2023, автомобілю MAZDA CX-5, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (а.с. 14), завдано значних технічних пошкоджень, що підтверджується звітом про оцінку вартості збитків (а.с. 17-70).

Відповідно до Звіту №8809/23 про оцінку вартості транспортного засобу (а.с. 17-70), вартість матеріальних збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу MAZDA CX-5 державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 493412,45 грн..

З матеріалів справи вбачається, що ДТП сталася з вини ОСОБА_2 , постанова у справі про адміністративне правопорушення від 10.05.2023 набрала законної сили, а отже саме відповідач, відповідно до положень ст.1188 ЦК України, зобов`язаний відшкодувати збитки спричинені внаслідок вказаної ДТП, враховуючи, що на момент її настання відповідач не застрахував свою цивільно-правову відповідальність на випадок спричинення шкоди третім особам з його вини, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 8).

ОСОБА_1 , згідно ст. 35 та п. 41.2 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» повідомила про ДТП та з метою отримання відшкодування, звернулася до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування, на підставі якої і наказу №3/10045 від 05.06.2023 про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, МТСБУ 20.06.2023 здійснило регламентну виплату потерпілому в розмірі 160 000,00 грн, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 71) та не заперечується третьою особою Моторним (транспортним) страховим бюро України.

Вказані обставини визнаються відповідачем, а тому відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

Згідно зі статтями 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Така підстава є юридичним фактом. Отже, завдання шкоди є підставою виникнення зобов`язання з відшкодування шкоди.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайнових правам фізичної або юридичної особа, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі, а по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відповідно до ч.1 ст. 1188 ЦК України, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-ІV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно зі ст. 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 5 Закону №1961-ІV об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-ІV).

Відповідно до п.п. 9.1,9.2 ст. 9 Закону № 1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Відповідно до пункту 39.1 статті 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

Згідно ст. 40 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Моторне (транспортне) страхове бюро України є гарантом відшкодування шкоди.

Відповідно до п.п. 41.1 «а» ст.41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів Фонду захисту потерпілих, відшкодовує шкоду на умовах визначених Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував цивільно-правову відповідальність.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-ІV у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 28 Закону № 1961-IV, шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Згідно зі ст. 29 Закону №1961-IVу зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до п. 33.1. ст. 33 Закону №1961-IV у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний, зокрема, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.

Відповідно до п. 35.1. ст. 35 Закону №1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Як було зазначено вище у рішенні, ОСОБА_1 , згідно ст. 35 та ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» повідомила про ДТП і звернулася із заявою про виплату страхового відшкодування до МТСБУ, враховуючи, що на момент її настання відповідач не застрахував свою цивільно-правову відповідальність на випадок спричинення шкоди третім особам з його вини, та на підставі наказу №3/10045 від 05.06.2023 про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, МТСБУ 20.06.2023 здійснило регламентну виплату потерпілій, ОСОБА_1 , в розмірі 160 000,00 грн.

Відповідно до Звіту №8809/23 про оцінку вартості транспортного засобу, складеного ТОВ «Сател Груп», вартість матеріальних збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу MAZDA CX-5 державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 493412,45 грн..

В силу ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

У п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року № 6, судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Враховуючи, що вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, становить 493412,45 грн, МТСБУ здійснено регламентну виплату потерпілій в розмірі 160000,00 грн, тому з ОСОБА_2 , як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди та отриманим страховим відшкодуванням, в розмірі 333412,45 грн. (493412,45 грн 160000,00 грн).

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3ст. 23 ЦК України).

У ч. 4, 5 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 3 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, позивачем визначено моральну шкоду в розмірі 30000,00 грн., разом з тим, з огляду на встановлені обставини справи, приймаючи до уваги принципи, які повинні враховуватись при стягненні моральної шкоди, суд не погоджується з вказаним розміром моральної шкоди, враховуючи також, те, що розмір відшкодування має бути адекватним нанесеній моральній шкоді, при цьому, відшкодування моральної шкоди не може бути засобом отримання доходу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц визначено, що визначаючи розмір відшкодування, суд керується принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Визначаючи розмір моральної шкоди, завданої позивачу неправомірними діями відповідача ОСОБА_2 , суд враховує характер і обсяг душевних страждань ОСОБА_1 , яких вона зазнала у зв`язку із пошкодженням належного їй транспортного засобу, тяжкість вимушених змін у її житті, оскільки автомобіль є необхідною річчю, якою вона користувалась та вона була позбавлена такої можливості, що спричинило порушення її нормальних життєвих зв`язків.

Отже, виходячи із засад розумності і справедливості, моральну шкоду, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд визначає в розмірі 3000 грн.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідач відзив з відповідними доказами із запереченнями проти позову та в спростування доводів позивача до суду не подав.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктом 4 частини 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

Позивач на підтвердження понесених витрат на правову допомогу та їх відшкодування надав: копію договору №07/09/2023про надання професійної правової допомоги від 07.09.2023, копію додаткової угоди №1 до договору №07/09/2023про надання професійної правової допомоги від 07.09.2023,що підтверджується матеріалами справи (а.с. 72-75).

Відповідно до п. 4.1 №07/09/2023, про надання професійної правової допомоги від 07.09.2023, детальний перелік послуг, а також розмір та порядок оплати клієнтом адвокату гонорару та фактичних витрат, погоджується за взаємною згодою сторін та оформляється додатковою угодою до цього договору.

Згідно додаткової угоди №1 до договору №07/09/2023про надання професійної правової допомоги від 07.09.2023, сторони домовились, що вартість послуг адвоката за договором у справі про стягнення з ОСОБА_2 страхового відшкодування, становить 10000,00 грн. Адвокатом надано такі послуги: зустріч з клієнтом, обговорення правової позиції та аналіз судової практики - 1,0 год. (1000,00 грн); складання позовної заяви, підготовка (пошук доказів) додатків по справі, підготовка процесуальних документів у кількості необхідних для подання позову до суду - 4.0 год. (4700,00 грн); подання позовної заяви до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області (2 екз) - 0,5 год. (300,00 грн); супровід та контроль судової справи (подання різного виду клопотань, заяв, додаткових пояснень, відповідей на відзив, заперечень, заяв на видачу7 виконавчого листа, звернення до відділу державної виконавчої служби) години невизначено(4000,00 грн). Загальна вартість робіт склала 10000,00 грн.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Суд враховує правову позицію Верховного суду викладену у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19 та від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц, в яких зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Встановлено, що в договорі №07/09/2023про надання професійної правової допомоги від 07.09.2023,який укладений між адвокатом Самойленко П.М. та ОСОБА_1 та в додатковій угоді№1 до договору №07/09/2023про надання професійної правової допомоги від 07.09.2023,, сторони належним чином узгодили порядок та умови надання правової допомоги позивачу з питання захисту його прав та законних інтересів у даній справі, визначили деталізацію видів правової допомоги, розмір оплати праці адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків клієнта з адвокатом.

Враховуючи вищезазначене, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, суд дійшов висновку, що позивач підтвердила обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість, оскільки розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, є визначеним в розмірі 10000,00 грн, який підлягає розподілу за результатами розгляду справи.

Також, позивачка при подачі позову до суду сплатив судовий збір в розмірі 3334,13 грн (а.с. 92, 97).

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. ч. 1, 2 якої, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому, суд приходить до висновку, про стягнення з відповідача на користь позивачки судових витрат зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 3086,42 грн. та судових витрат на правову допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 9257,04 грн.

Керуючись ст. 11, 15,16, 23, 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 4, 12, 13, 76 82, 133, 137, 141, 258, 259, 264 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), третя особа: Моторне (транспортне) страхове бюро України (ЄДРПОУ: 21647131, місцезнаходження: Русанівський бульвар,8, м. Київ, 02154/листування: а/с 272, м. Київ, 02002), про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо транспортної пригоди, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану в наслідок дорожньо транспортної пригоди матеріальну шкоду в розмірі 333412,45 грн та моральну шкоду в розмірі 3000,00 грн, всього 336412,45 грн (триста тридцять шість тисяч чотириста дванадцять гривень 45 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі: 3086,42 грн зі сплати судового збору та 9257,04 грн - з надання правничої допомоги, всього 12343,46 грн (дванадцять тисяч триста сорок три гривні 46 копійок).

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 07.02.2024.

Суддя О. В. Бондаренко