Рішення № 116785108, 06.02.2024, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/12444/23

№ 2/183/1054/24

06 лютого 2024 року м.Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді - Оладенко О.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АВАЛІСТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АВАЛІСТ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №2028303268 від 29.12.2019 у розмірі 20721,09 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29.12.2019 між Акціонерним товариством «ОТП Банк» та відповідачем був укладений кредитний договір №2028303268, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 22501,10 грн. строком до 29.12.2021 зі сплатою щомісячної комісії за управління кредитом у розмірі 3% від суми кредиту та сплатою фіксованої процентної ставки за користування кредитом у розмірі 0,1% річних. Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, у зв`язку із чим, станом на 17.12.2021 має заборгованість у розмірі 20 721,09 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 17612 грн. 88 коп., заборгованості за відсотками в сумі 3 грн. 09 коп. та заборгованості по сплаті комісії по кредиту в сумі 3105 грн. 12 коп. На підставі договору факторингу №17/12/21 від 17.12.2021 право грошової вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «АВАЛІСТ», у зв`язку з чим останній просить стягнути з відповідача зазначену заборгованість за кредитом.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2023 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Відповідачка належним чином повідомлена про розгляд справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.48). Правом на подання відзиву у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження, відповідачка не скористалася. Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін не подавала.

Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Судом встановлено, що 29 грудня 2019 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2028303268, за умовами якого Банк надав відповідачу кредит на придбання товарів у розмірі 22501,10 грн. строком до 29.12.2021 зі сплатою щомісячної комісії за управління кредитом у розмірі 3% від суми кредиту та сплатою фіксованої процентної ставки за користування кредитом у розмірі 0,1% річних. (а.с.17-18).

17 грудня 2021 року між Акціонерним товариством «ОТП Банк» та позивачем укладено договір факторингу №17/12/21, відповідно до умов якого АТ «ОТП Банк» передає (відступає) Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АВАЛІСТ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «АВАЛІСТ» приймає належні АТ «ОТП Банк» права вимоги боржників, вказаними у реєстрі боржників (а.с.21-30). ТОВ «ФК«АВАЛІСТ» зобов`язання за Договором факторингу виконав в повному обсязі, та відповідно передав належну суму коштів на користь АТ «ОТП Банк», що підтверджується актом приймання-передачі від 17.12.2021 (а.с.31).

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги №1 до Договору факторингу №17/12/21 від 17.12.2021, ТОВ «Фінансова компанія «Аваліст» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 20721,09 гривень, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 17612 грн. 88 коп., заборгованості за відсотками в сумі 3 грн. 09 коп. та заборгованості по сплаті комісії по кредиту в сумі 3105 грн. 12 коп. (а.с.34)

Стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

За договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт - отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Вищевказані правові висновки щодо кваліфікуючих ознак договору факторингу зроблені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, від 31.10.2018 у справі № 465/646/11, від 11.10.2019 у справі № 910/13731/17 та від 10.11.2020 у справі № 638/22396/14-ц.

Доказами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно норм ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та п.2.1.1 Постанови НБУ «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України» від 30.12.1998 №566, оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції - є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Так, позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано копію кредитного договору №2028303268 та реєстр боржників, в якому зазначено, що станом на 17.12.2021 відповідач має заборгованість за кредитним договором в розмірі 20721,09 гривень, який укладено між АТ «ОТП Банк» та відповідачем.

Однак, в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи на підтвердження перерахування кредитних коштів на банківський картковий рахунок позичальника у розмірі зазначеному в кредитному договорі №2028303268. Зокрема, позивачем не надано суду копії меморіальних ордерів, заяв на видачу готівки, платіжних доручень, виписки по картковому рахунку, тощо. Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності у відповідача заборгованості, її розміру та періоду виникнення.

Суд не приймає як доказ наявності заборгованості та її розмір витяг з реєстру боржників, оскільки він не є первинним бухгалтерським документом, а тому не є належним доказом наявності заборгованості в розмірі який вказаний позивачем.

Таким чином, немає підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також сума відсотків та комісії, які позивач просить стягнути, є правильними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, надав докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.01.2020, справа №755/18920/18, провадження № 61-17205ск19.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з огляду на викладене вище, враховуючи норми діючого законодавства та надані сторонами докази, проаналізувавши встановлені обставини у справі, оцінивши надані в силу положень ст. 81 ЦПК України докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що жодних належних, достатніх та допустимих доказів, які б доводили викладені у позовній заяві твердження позивача, суду не надано, отже, твердження позивача ґрунтуються на припущеннях, відтак, не можуть бути прийняті судом як докази на підтвердження дійсних обставин справи, що свідчить про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог, відтак такі задоволенню не підлягають.

Оскільки у задоволенні позову позивачу відмовлено у повному обсязі, відтак згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судові витрати до стягнення з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 10, 12, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274-279, 280-282 Цивільного процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аваліст» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АВАЛІСТ», код ЄДРПОУ 39628752, місцезнаходження: 04119, м.Київ, вул. Деревлянська, 10А ;

відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено і підписано 06 лютого 2024 року .

Суддя Оладенко О.С.