Ухвала суду № 11678358, 15.09.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" вересня 2010 р. К-5207/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Маринчак Н.Є.

Острович С.Е.

Пилипчук Н.Г.

Рибченко А.О.,

при секретаріАльошиній Г.А.,

за участю представників: позивача:не зявився, відповідача:Макара О.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюк і компанія»

на постанову Господарського суду м. Києва від 15.11.2006 року

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 року

у справі №11/467-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюк і компанія»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання недійсним розпорядження та зобовязання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дюк і компанія»звернулось до Господарського суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання недійсним розпорядження від 18.02.2003 року №45 про внесення змін у визначену платником суму податку на додану вартість за результатами комплексної (тематичної) документальної перевірки, відповідно до якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 636960,00 грн.; та про зобовязання відповідача внести відповідні зміни до облікової картки підприємства щодо відображення у ній суми податкового кредиту у сумі 636960,00 грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 15.11.2006 року (суддя Євсіков О.О.), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя Зубець Л.П., судді Розваляєва Т.С., Мартюк А.І.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Висновок судів попередніх інстанцій мотивований посиланнями на приписи Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року №2181-ІІІ (далі Закон України №2181-ІІІ), застосувавши які суди дійшли висновку, що зазначений закон є спеціальним законом з питань оподаткування, в межах правового регулювання якого і мало бути прийнято рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування з визначенням процедури оскарження такого рішення. Оскільки позивачем був пропущений встановлений Законом України №2181-ІІІ 1095-денний строк для оскарження рішення відповідача, позовні вимоги визнано такими, що не підлягають задоволенню.

Не погодившись з постановленими у справі судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дюк і компанія»звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем було здійснено позапланову документальну перевірку позивача з питань достовірності заявленого до відшкодування податку на додану вартість за серпень 2002 року, за результатами якої складено акт від 13.02.2003 року №47/23-08/07-31838716 та відповідно до пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»прийнято спірне розпорядження про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 636960,00 грн.

Підпунктом 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що орган державної податкової служби має право давати розпорядження про нарахування податку у разі коли розмір податку, зазначеного у декларації, є меншим за розмір, що випливає з поданих розрахунків. Додаткова сума податку, нарахована згідно з цим підпунктом, підлягає внесенню до бюджету у строки, зазначені у розпорядженні органу державної податкової служби, але не пізніше 10 календарних днів з дати виписки такого розпорядження.

Між тим, визначаючись з правовою природою оскаржуваного розпорядження, суди попередніх інстанцій правильно врахували, що на момент його прийняття спеціальним законом з питань оподаткування, який установлював порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, був Закон України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Таким чином, зважаючи на сферу правового регулювання Закону України №2181-ІІІ, підпункт 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 та пункт 6.1 статті 6 якого встановлюють підстави для самостійного визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання платника податків, а також порядок прийняття та юридичну форму рішення про нарахування суми такого зобовязання, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визначились з висновком про те, що відповідачем не дотримано конституційну вимогу, закріплену у ст. 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва спірне розпорядження прийнято не у спосіб, передбачений законами України, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюк і компанія»щодо його скасування є обґрунтованими.

У той же час, вирішуючи питання про можливість їх задоволення, суди попередніх інстанцій правильно врахували приписи пп. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України №2181-ІІІ, відповідно до яких платник податків з урахуванням строків давності має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення.

Позивач з позовом про оскарження спірного розпорядження від 18.02.2003 року звернувся до суду 11.09.2006 року, тобто поза межами 1095-денного строку, передбаченого Законом України №2181-ІІІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Враховуючи, що відповідач наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з цих підстав.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюк і компанія»залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду м. Києва від 15.11.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 року у справі №11/467-А залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіМаринчак Н.Є. Острович С.Е. Пилипчук Н.Г. Рибченко А.О.