Рішення № 116769225, 05.02.2024, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2024 р. справа № 300/8969/23

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Хомич І.О., в інтересах ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 , позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (надалі Головне управління ПФУ в Сумській області, відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області, відповідач 2) про:

визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 01.12.2023 №959190192246 щодо відмови позивачу в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2020-2022 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 28.11.2023;

зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити призначення та виплату позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України від «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2020-2022 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 28.11.2023.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено в переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та, відповідно, в обчисленні пенсії, виходячи із середніх показників за 2020-2022 роки. Представник позивача зауважив, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, ніж Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, відповідно до якого позивач звернувся вперше за призначенням пенсії. Відтак вважає, що пенсія позивачу має бути призначена, виходячи з показника середньої заробітної плати в Україні за три календарні роки, що передують зверненню за призначенням пенсії за віком (2023 рік), тобто за 2020-2022 роки.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.12.2023 даний позов залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України), а позивачу (його представнику) надано строк для усунення недоліків.

У подальшому представником позивача, на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, надано відомості про відсутність у позивача та наявність у адвоката кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.01.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

19.01.2024 від Головного управління ПФУ в Сумській області надійшло клопотання про долучення доказів, в якому також містились відповідні пояснення щодо предмета позову. Так, представник відповідача 1 відмітила, що показник середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за переведенням на інший вид пенсії, застосовується виключно при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, у разі, якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менше як 24 місяці страхового стажу (а.с. 50).

22.01.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області, у якому представник заперечила проти доводів представника позивача та зазначила, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області та отримує з 01.03.2013 пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2. 28.11.2023 позивач звернувся із заявою щодо призначення пенсії за віком на загальних підставах відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки. Однак, відповідачем 2 винесено спірне рішення про відмову у переведенні з одного виду пенсії на інший через відсутність правових підстав, оскільки позивачу вже призначено пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Окрім цього, зазначено, що пенсія, призначена за віком на пільгових умовах по Списку № 2 та пенсія за віком на загальних підставах належать до одного виду пенсій пенсій за віком, а отже призначення пенсії одного виду повторно не допускається. Відтак, застосування показника середньої заробітної плати по Україні за три останні роки, що передували року звернення (2023 рік) за призначенням пенсії за віком до територіального управління Пенсійного фонду України, можливе за умови первинного звернення за призначенням пенсії у 2023 року. З цього приводу, представник відповідача 2 послався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30.11.2023 по справі №580/3792/23, від 31.05.2019 по справі №314/2721/17, від 20.03.2018 по справі №336/368/16-а, від 03.04.2018 по справі 753/8128/16-а. За таких обставин, Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області просило суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі (а.с. 52-55).

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 з 01.03.2013 призначено пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Вказане підтверджується копією протоколу від 09.03.2013 (а.с. 20), а також не заперечується відповідачами у справі.

Після призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивач продовжував працювати, що підтверджується записами в його трудовій книжці (а.с. 30-31).

28.11.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою щодо перерахунку пенсії в проведенні переходу з пенсії за віком по Списку №2 на пенсію за віком на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки.

Вказана заява розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. Так, рішенням відділу перерахунків пенсій №1 Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №959190192246 від 01.12.2023 відмовлено ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю підстав.

Позивач, вважаючи протиправним рішення, звернувся через свого представника до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Так, 01.01.2004 набув чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (надалі Закон №1058-ІV), який врегулював принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до пункту 2 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Згідно з пунктом 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV (у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено особливості призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Законом України №2148-VIII від 03.10.2017, який набрав чинності 11.10.2017, абзац другий пункту 16 викладено в такій редакції: «Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».

Цим же Законом доповнено Закон №1058-ІV розділом XIV-1 «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян», який включає статтю 114 «Пенсія за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників».

Статтею 40 Закону №1058-ІV регламентовано порядок визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії.

Так, за приписами частини 2 статті 40 Закону №1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики; Ск сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn); К страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частина третя статті 45 Закону №1058-ІV регламентує порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший, визначаючи, що показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV.

Відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31.01.2019 по справі №639/2751/17, від 23.10.2020 по справі №528/196/17.

У випадку призначення особі пенсії за Законом, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV.

Подібний правовий підхід викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 по справі №876/5312/17.

Суд бере до уваги, що позивачу з 01.03.2013 призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, ніж Закон №1058-IV.

Водночас, пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 позивачу призначено до внесення змін до Закону №1058-IV згідно із Законом України №2148-VIII від 03.10.2017, відповідно до якого доповнено Закон №1058-ІV, зокрема, статтею 114 «Пенсія за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників», якою врегульовано питання порядок та умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Судом встановлено, що після призначення пенсії на пільгових умовах, позивач продовжував працювати та сплачував у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Тому, звертаючись до відповідача із заявою від 28.11.2023 про призначення пенсії відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої зарплати (доходу) в Україні за три останні календарні роки, що передують року звернення позивача із заявою про призначення пенсії, позивач вперше використав своє право на призначення пенсії згідно з даним законом.

У цьому разі, при призначенні пенсії вперше за Законом №1058-IV для розрахунку пенсії має враховуватися показник середньої заробітної плати за три останні календарні роки, що передують року призначення пенсії вперше за цим Законом.

Отже, для призначення позивачу пенсії у 2023 році має застосовуватися показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення, тобто за 2020-2022 роки.

Частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії (відповідно до ст. 9 Закону), призначеної саме за Законом №1058-IV, на інший.

Таким чином, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, а саме таким, яким він був на час призначення пенсії згідно із Законом №1058-IV.

Водночас, положення частини третьої статті 45 Закону №1058-IV щодо переведення з пенсії, призначеної за іншим законом, зокрема за Законом №1788-ХІІ, на пенсію за Законом №1058-IV, не можуть застосовуватися при призначенні пенсії за віком вперше відповідно до Закону №1058-IV.

Отже, відмовляючи у призначенні позивачу пенсії вперше з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки, відповідач помилково ототожнює поняття «переведення на інший вид пенсії» та «призначення пенсії».

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно відмовив позивачеві у призначенні пенсії відповідно до Закону №1058-IV, виходячи із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки, тобто враховуючи показник середньої заробітної плати, який має враховуватися за три останні календарні роки, що передують року призначення пенсії за Законом №1058-IV.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.06.2021 по справі №336/7438/16-а, від 23.10.2020 по справі №528/196/17, від 13.02.2019 по справі №334/917/17, які враховуються судом в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.

Щодо пояснень відповідача 1 про застосування показника середньої заробітної плати в частині доводів про переведення вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, то такі суд не бере до уваги, адже в даному випадку пенсія по інвалідності не була призначена позивачу, а тому суд відхїиляє такі мотиви.

Також суд критично оцінює посилання Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30.11.2023 по справі №580/3792/23, від 31.05.2019 по справі №314/2721/17, від 20.03.2018 по справі №336/368/16-а, від 03.04.2018 по справі 753/8128/16-а, оскільки вони не є релевантними до обставин цієї справи.

Так, у наведених справах встановлено, що позивачі первинно отримували пенсію за віком, яку призначено зі зниженням пенсійного віку з урахуванням положень статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». При цьому, вказаною статтею передбачено, що призначення та виплата пенсій відповідним категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Тобто, з моменту первинного призначення, пенсія призначена позивачам у межах справ, на які посилається відповідач 2, на умовах Закону №1058-IV.

Натомість, в межах даної справи №300/8969/23, позивачу первинно призначена пенсія відповідно до Закону №1788-ХІІ, який, як уже зазначено вище, передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, ніж Закон №1058-IV.

Більше того, у постанові від 30.11.2023 по справі №580/3792/23 Верховний Суд підтвердив, що обставини справи №580/3792/23 є не релевантними обставинам справ, зокрема №577/2576/17, №720/208/17 та №263/6611/17, у яких позивачам первинно було призначено пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (аналогічно, як і в межах даної справи №300/8969/23) та, у подальшому, позивачів переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У цих справах Суд дійшов висновку про те, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на інший вид пенсії у межах одного закону, а тому при обчисленні пенсії необхідно застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) за три роки, що передували року призначенню пенсії за віком.

Окрім цього, суд звертає увагу щодо неналежності як доказів в межах даної справи, протоколів щодо здійснення перерахунку пенсій, які долучені представником позивача до позову, оскільки останні стосуються не позивача, а третіх осіб, а тому жодним чином не стосуються предмету доказування.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).

Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України,в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням встановлених обставин та наведених правових положень, суд дійшов висновку, що відповідачем не дотримано приписів частини 2 статті 2 КАС України, а тому оскаржене рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2020-2022 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 28.11.2023, є протиправним та підлягає скасуванню.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вказує на таке.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Так, Верховним Судом у справі №580/1617/19 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Окрім цього, варто зауважити, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 по справі №823/59/17.

Окрім цього, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі, коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.

Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 «Афанасьев проти України» вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути «ефективним» як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі 826/4418/14).

У даному випадку права позивача підлягають судовому захисту як уже зазначено вище, шляхом визнання протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 01.12.2023 №959190192246 щодо відмови позивачу в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також зобов`язання здійснити призначення та виплату позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України від «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2020-2022 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 28.11.2023.

Водночас, визначаючи відповідача, який має виконувати рішення зобов`язального характеру, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України №1058, документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Статтею 44 Закону України №1058 врегульований порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України №1058, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Відповідно до п. 1.1 Порядку №22-1 в редакції, що діяла на час звернення позивача до органу Пенсійного фонду, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Пунктом 4.2 Порядку №22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку №22-1, створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Таким чином, органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

Сторонами не заперечується, що заява позивача розглянута Головним управлінням ПФУ в Івано-Франківській області, відтак на останнього й має бути покладено обов`язок відновлення порушених прав позивача (а не на Головне управління ПФУ в Сумській області, як того просив представник позивача), оскільки саме відповідач 2 не виконав свого обов`язку щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України №1058, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Так, ОСОБА_1 набув 60-річного віку 08.11.2017, водночас за призначенням пенсії за віком на загальних підставах звернувся 28.11.2023, а тому саме з вказаної дати пенсійним органом має бути призначено позивачу пенсію відповідно до Закону №1058.

З огляду на викладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, слід стягнути з Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області, яке винесло оскаржене рішення, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача сплачений ним судовий збір у розмірі 805,20 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013, вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, 40009) та Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 01.12.2023 №959190192246 щодо відмови позивачу в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2020-2022 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 28.11.2023.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсію за віком відповідно до Закону України від «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2020-2022 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 28.11.2023.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений ним судовий збір в розмірі 805 (вісімсот п`ять) грн 20 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Головному управлінню Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та представнику позивача рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.