Рішення № 116724933, 11.01.2024, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/6717/23

2/214/1460/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 січня 2024 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Прасолова В.М.

при секретарі Митрофанової К.І.

за участю представника позивача - Михайловської О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданим його представником ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Солонець Тамара Миколаївни, Акціонерне товариство «Сенс Банк», про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнення безпідставно набутих коштів, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», в якому просить: визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 72173 від 22.12.2021 року, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Т.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» заборгованості в розмірі 37 267.96 грн. та 50,00 грн. плати за вчинення виконавчого напису; стягнути з ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в сумі 37 317,96 грн.; стягнути з ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» на користь ОСОБА_1 судові витати.

В обґрунтуванняпозову зазначенонаступне.11 серпня 2023 року з карткового рахунку позивача було списано кошти приватним виконавцем Русецькою О.О. Ознайомившись з матеріалами виконавчого провадження було з`ясовано, що: 24 травня 2018 року між позивачем та АТ «Альфа-Банк» було укладено кредитний договір № CCNG-630930593. 22 грудня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Т.М. було вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», як правонаступника АТ «Альфа-Банк», заборгованості в розмірі 37 267,96 грн. та 50,00 грн. плати за вчинення виконавчого напису, зареєстрованого в реєстрі за № 72173. З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку та може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс17 та постановах Верховного Суду у справі № 207/1587/16 від 19 вересня 2018 року (провадження № 14-12559св18), у справі № 308/11193/16-и (провадження № 61-7410св18) від 31 жовтня 2018 року. Вважає, що виконавчий напис № 72173 від 22.12.2021 року, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Т.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», як правонаступника АТ «Альфа-Банк», заборгованості в розмірі 37 267,96 грн. та 50,00 грн. плати за вчинення виконавчого напису, вчинений нотаріусом з порушенням процедури його вчинення, а тому є таким, що не підлягає виконанню з наступних підстав. На сьогоднішній день, редакція Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, передбачає можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору. Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» (чинного на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. 26 листопада 2014 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 662, якою були внесені зміни в розділ «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» та доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають кредитних відносин». Тобто, нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор мав би надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року по справі № 826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» було визнано незаконною та нечинною. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі №826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року було залишено без змін. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року було відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року. Згідно правової позиції ВП ВС, викладеній у постанові від 21 вересня 2021 року по справі № 910/10374/17 (Щодо втрати чинності постановою № 662 (в частині): 92. Таким чином, вчиняючи 22 травня 2017 року виконавчі написи № 779 та № 780. приватний нотаріус Авдієнко О.В. неправомірно керувалася пунктом 2 Переліку документів у редакції постанови № 662, яка на той час уже була нечинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21 березня 2017 року № 23. 93. Подібна позиція наведена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17, в якій, зокрема, суд зазначив, «Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 27 березня 2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника». Зазначене вище дає підстави для визнання спірних виконавчих написів № 779 та № 780 такими, що не підлягають виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню». Отже, на сьогоднішній день, редакція Переліку передбачає можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору. Натомість Кредитний договір № CCNG-630930593 від 18 травня 2018 року нотаріально не посвідчений. При цьому, на запити позивача, ані приватний нотаріус, ані ТОВ «ФК «Еліт Фінанс». Вчинення оспорюваного виконавчого напису здійснювалося з грубим порушенням вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат» щодо безспірності заборгованості. Відповідно до ч. 1 статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (надалі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок) передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. Цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, а лише їх конкретизує. Згідно правової позиції ВП ВС, викладеній у постанові від 13 жовтня 2021 року по справі № 554/6777/17-ц: У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 Розділу 1 Порядку). Верховний Суд зазначає, що дійсно на сьогодні чинне законодавство України не зобов`язує нотаріуса викликати позичальника і з`ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте, право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з`ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу. Отже, вирішуючи позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, апеляційний суд, врахувавши висновки й мотиви Верховного Суду, висловлені при попередньому касаційному перегляді справи, встановивши відсутність доказів направлення позичальником ОСОБА 2 листа-вимоги про повернення боргу та отримання боржником- ОСОБА 1 такого листа, дійшов обґрунтованого висновку про те, що встановлена законом процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики на підставі виконавчого напису нотаріуса не була дотримана (виконана), а саме боржник не був повідомлений про вимогу повернути заборгованість, що є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Доводи касаційної скарги ОСОБА 2 про те, що письмова вимога про усунення порушення виконання зобов`язання надсилається боржнику та майновому поручителю для одержання виконавчого напису лише по іпотечним договорам, про що зазначила Велика Палата Верховного Суду, повертаючи ухвалою від 28 квітня 2020 року, провадження № 14-68цс20, справу № 554/6777/17, що переглядається, на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, безпідставні, так як у нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржника є документом, що підтверджує безспірність заборгованості та обов`язково мас подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором). До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 357/12818/17 (провадження № 61. 44380св18), яка хоча і стосувалася кредитного договору, проте згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення ЦК України про позику, а також у подібній до договору позики справи у постанові від 25 березня 2019 року, у справі № 629/3881/16-ц, провадження № 61-31187св18». Згідно правової позиції ВП ВС, викладеній у постанові від 15 січня 2020 року по справі № 305/2082/14-ц: Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусам виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухвалених нею постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16- и (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18) з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав». Згідно правової позиції ВС, викладеній у постанові від 10 листопада 2021 року по справі № 758/14854/20: Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису». Слід зазначити, що відсутні будь-які докази на підтвердження того, що вимоги Відповідача про усунення порушень за договором Позивач отримував, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості або оспорити вимоги, або ж виконати їх, що не може свідчити про безспірність суми, пред`явленої до стягнення. Отже, Позивач не міг бути ознайомлений з сумою заборгованості та її розрахунком та не міг надати свої заперечення щодо заборгованості за кредитом, а тому сума боргу не може бути визнана безспірною, інакше це порушує мої права як позичальника. За час примусового виконання виконавчого провадження № 68672074 (відкритого на підставі оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса) приватним виконавцем Русецькою О.О. списано з рахунку позивача та перераховано на користь відповідача грошові кошти у сумі 37 317,96 грн. У зв`язку із зазначеним виконавче провадження № 68672074 було закінчено. Відповідно до ч. 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, Згідно правової позиції КЦС ВС, викладеній у Постанові від 14 квітня 2020 року по справі № 495/2442/16-ц: «Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого. 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном с майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави». Згідно правової позиції КЦС ВС, викладеній у Постанові від 08 вересня 2021 року по справі № 206/2212/18 (справа щодо повернення безпідставно стягнутих грошових коштів за наслідками визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню): «...Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи набувача частини и майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї якщо майновий перехід не гуртувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс 15 та від 03.06.2016 у справі № 6-100цс15. Доводи АТ КБ "ПриватБанк" про те, що кредитний договір, на виконання якого було вчинено виконавчий напис, є дійсним, не спростовує факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, що є підставою для повернення таких коштів » Згідно правової позиції КЦС ВС, викладеній у Постанові від 06 жовтня 2021 року по справі № 623/363/20 (справа щодо повернення безпідставно стягнутих грошових коштів за наслідками визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню): «...Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи, 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи набувача частини и майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї якщо майновий перехід не гуртувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Оскільки у розглядуваній справі виконавчий напис, вчинений 19 вересня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенком Є М. зареєстрований в реєстрі за № 5071. за яким стягнуто 8.559.45 грн., визнано таким, що підлягає виконанню, правова підстава для примусового стягнення спірних грошових коштів вважається такою, що відпала» Отже, до даних спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України, що повністю узгоджується з правовою позицією ВС, викладеній у постановах: від 14 квітня 2020 року по справі № 495/2442/16; від 08 вересня 2021 року по справі № 206/2212/18; 06 жовтня 2021 року по справі № 623/363/20; від 22 березня 2016 року по справі № 6-2978ис 15 та від 03 червня 2016 року по справі № 6-100цс15. Крім цього, стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. № 3477-IV, ч. 4 статті 10 ЦПК України визначено, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практика ЄСПЛ застосовується українськими судами як джерело права. Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом. Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гуренка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Згідно з п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014: «Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року)».

У судове засідання позивач не з`явився, представник позивача в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі, не заперечувала проти визнання позову відповідачем. При цьому зазначила, що згодна на зменшення витрат на правничу допомогу до 1000, 00 грн.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, подав до суду 30 листопада 2023 року заяву, згідно якої зазначив, що позов визнає та просить повернути позивачеві у зв`язку з визнанням позову, 50 % судового збору, сплаченого ним при поданні позову.

Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Солонець Т.М., в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Третя особа АТ «СенсБанк» в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином

Відповідно до ч.6 ст.263 ЦПК України, якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї вимогу повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким у визнанням, якщо це не суперечить вимогам ст.206 ЦПК України.

Керуючись положеннями ст. 206 ЦПК України, а саме визнання представником відповідача позову, у судовому засіданні встановлено, що маються законні підстави для задоволення позову, тому що визнання позову відповідачем не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 142 ЦПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору сплаченого при поданні позову.

З урахуванням вищезазначеного, та зважаючи на те, що судовий розгляд справи по суті розпочався 11 січня 2024 року, а представник відповідача визнав позов шляхом подання заяви 30 листопада 2023 року, тобто до початку судового розгляду справи по суті, заяву представника відповідача, згідно якої останній просить повернути позивачеві з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, суд вважає за необхідне задовольнити.

В своїй позовній заяві позивач просить стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Представником відповідача, подано до суду клопотання, в якому останній просить зменшити позивачу витрати на оплату правничої допомоги, в обґрунтування якого зазначив наступне. У провадженні суду знаходиться зазначена вище цивільна справа. У позовній заяві зазначено, що Позивач здійснив витрати на професійну (правничу) допомогу адвоката згідно з договором про надання правової допомоги, а також указано, що розмір таких витрат може бути збільшено у зв`язку з подальшим розглядом справи. При цьому хотілося б зауважити, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг на виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, серед іншого належать і витрати на професійну правничу допомогу. Водночас вважаємо, що такі витрати, визначені позивачем є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної й технічної роботи, адже зазначена справа не є складною, у мережі Інтернет міститься велика кількість практики з аналогічних спорів; нормативно- правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося), не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру. Справа про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню є максимально простою й не потребує спеціальних знань у громадянина. Наприклад, у мережі Інтернет наявна велика кількість безкоштовних зразків позовних заяв про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. З огляду на зазначені обставини не вбачається, що в позивача була крайня необхідність звертатися за наданням правової допомоги. Також просимо суд урахувати ту обставину, що позивач не звертався до відповідача із пропозицією мирного врегулювання спору, а також врахувати, що за позивачем наявна заборгованість за кредитним зобов`язанням перед відповідачем. Зауважує, що Велика Палата ВС сформувала позицію щодо відшкодування витрат на правничу допомогу в постанові від 19.02.2020 р. N 755/9215/15-ц. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, зважаючи на конкретні обставин справи та фінансовий стан обох сторін. Велика Палата вказала, що із запровадженням із 15 грудня 2019 року змін до ЦПК України законодавець принципово по-новому визначив роль суду в позовному провадженні, зокрема як арбітра, що надає оцінку тим доказам і доводам, які наводять сторони у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства, а саме рівності сторін перед судом. Крім того, просимо врахувати поведінку відповідача у справі, який позов визнає та не здійснює будь-яких дій, направлених на витрачення додаткових ресурсів для постановлення рішення у справі, а також не вчиняє дій, направлених на затягування розгляду справи, чим сприяє пришвидшенню розгляду справи. З огляду на все викладене вище вважаємо, що покладення судових витрат на Відповідача в розмірі, заявленому позивачем є неправильним і несправедливим. Вважає, що відшкодування відповідачем витрат можливе в обсязі 1000 грн.

Відповідно до ч. ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно положень ч.ч. 1,2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Судом встановлено, що між адвокатом Михайловською О.М.. та позивачем було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги, відповідно до якого адвокат зобов`язався надати юридичні послуги щодо захисту та представництва інтересів клієнта. На підтвердження наданих послуг за договором, суду було надано ордер на надання правничої допомоги (а.с. 10), попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, згідно якого загальна вартість послуг складає 5000,00 грн. (а.с. 14).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд бере до уваги складність справи та виконаних робіт, котрі на думку суду не є складними, час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, котрі є незначними, критерії розумності їхньої вартості, неминучості, обґрунтованості, а також думку відповідача про неспівмірність витрат зі складністю справи та приходить до висновку про дійсну неспівмірність розміру витрат зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом витрачених адвокатом на виконання робіт, обсягом наданих послуг, тобто завищення їхнього розміру, тому суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат та стягнення із відповідача в користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1 000 грн. 00 коп.

Таким чином, на підставі ст. ст. 137, 141, 142 ЦПК України суд, беручи до уваги визнання відповідачем позовних вимог, вважає за необхідне стягнути з відповідача ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» на користь позивача 50% понесених ним та документально підтверджених витрат зі сплати судового збору за звернення до суду з позовною заявою в сумі 536 грн 80 коп., інша половина судових витрат в сумі 536 грн 80 коп., має бути повернута позивачеві з державного бюджету у зв`язку з визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, та крім того, стягнути з відповідача ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» на користь позивача витрати пов`язані із наданням професійної правничої допомоги у розмірі 1 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 81, 137, 141, 263, 265, 280-284, 288 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Солонець Тамара Миколаївни, Акціонерне товариство «Сенс Банк» - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис №72173, вчинений 22.12.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Тамарою Миколаївною про стягнення з ОСОБА_1 коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» в сумі 37267,96 грн. та 50 ,00 грн. плати за вчинення виконавчого напису.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (ЄДРПОУ 40340222, місцезнаходження за адресою: м. Київ, пл. Солом`янська, 2) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) безпідставно набуті кошти в сумі 37317 грн. 96 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (ЄДРПОУ 40340222, місцезнаходження за адресою: м. Київ, пл. Солом`янська, 2) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ), 50 % судових витрат понесених у зв`язку зі сплатою судового збору за звернення до суду з позовною заявою, в сумі 536 грн. 80 коп. та витрати пов`язані із наданням професійної правничої допомоги в сумі 1 000,00 грн.

Повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ), 50 % від сплаченої суми судових витрат, понесених у зв`язку зі сплатою судового збору, що становить 536 грн.80 коп.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати підписання шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя: В.М. Прасолов