Рішення № 116714548, 01.02.2024, Селидівський міський суд Донецької області

242/1945/23

2/242/52/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

01 лютого 2024 року Селидівський міський суд Донецької області в складі головуючого - судді Черкова В.Г., при секретарі Кідрон О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації про відшодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з зазначеним позовом до російської федерації про відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона народилася, мешкала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . 28.07.2022 р. перемістилася з тимчасово окупованої території, де ведуться бойові дії до міста Селидове Донецької області,була зареєстрована як внутрішньо переміщена особа. Відповідно до постанови КМУ від 01.10.2014 р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» особа, яка отримала від держави Україна довідку ВПО або від іноземної держави статус біженця/тимчасового захисту є потерпілою, постраждалою особою, жертвою війни, яку здійснює рф. Довідка ВПО є безперечним доказом врятування особи від вбивства, тілесних ушкоджень тощо шляхом виїзду з постійного місця проживання/реєстрації де відбуваються бойові, військові дії в більш безпечний населений пункт, область тощо. В с.Первомайське станом на 27.07.2022 р. велися і ведуться бойові дії. Даний населений пункт відноситься до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні). Як наслідок позивачка задля уникнення масових порушень прав людини покинула місце реєстрації/проживання та переселилась до іншого населеного пункту України. Після переїду їй довелось пристосовуватись до нових життєвих умов, шукати роботу, житло та відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Вона була позбавлена звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, а також можливості повернення додому, налагодження побуту. Ці обставини відобразились і на її матеріальному та моральному стані. Втративши житло, можливість проживати на рідній землі, можливість спілкуватись з близькими людьми вона відчуває розчарування, безсилля та безпорадність, що також завдає їй моральну шкоду. Просила стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 300000,00 грн.

Ухвалою від 06.12.2023 року відкрито загальне позовне провадження.

Ухвалою від 15.01.2024 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивачка у судове засідання не з`явилася, надала заяву, в якій просила розглянути справу в її відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзив на позовну заяву не подав.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, яка є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 28.07.2022 року № 1428-5001928015.

Відповідно до ч. 1ст. 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частинами 2, 3, 4ст. 23 ЦК Україниморальна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 6ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»визначено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

За змістомст. 1 цього законутимчасово окупованими визнаються частини території Донецької та Луганської областей України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль.

Відповідно до положеньстатей1 - 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями»визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких, відповідно доЗакону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Обставини збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території України є загальновідомими і, за правилом ч. 3ст. 82 ЦПК України, не потребують доказування.

Згідно з ч. 4ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.

Пункт 9 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24 жовтня 2005 року, визначає мир, безпеку та розвиток прав людини тими опорами, на яких тримається система ООН.

Пункт 120 Резолюції нагадує про обов`язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву.

Пункт 122 Резолюції підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.

Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

У ст. 30 Декларації зазначено, що ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.

Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19 грудня 2016 року).

Таким чином, виходячи з приведеного аналізу, суд вважає обґрунтованими твердження позивача щодо того, що вчинивши збройну агресію проти України та окупувавши частину її території, російська федерація порушила його право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку, а також право на соціальний і міжнародний порядок, при якому можуть бути повністю здійснені права і свободи, викладені у Загальній декларації прав людини.

Відповідно до ч. 1ст. 9 Конституції Україничинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з ч. 1ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Способи захисту цивільних прав визначеност. 16 ЦК України.

Пунктом 9 ч. 2ст. 16 ЦК Українипередбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п. п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою.

Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.

Уст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»вказано, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Позивачка зазначає, що протягом майже двох років вона вимушена прилаштовуватися до нових умов життя, викликаних збройною агресією російської федерації проти України, не має повноцінного відпочинку, оскільки постійно думає про жахіття війни, відчуває безпорадність через небезпеку, створену збройною агресією російської федерації, та порушенням своїх прав проживати в мирі та спокої, а тому суд вважає обґрунтованими твердження позивачки щодо того, що ця ситуація вкрай негативно впливає на її психічний та емоційний стан, як громадянина України.

Враховуючи приведені позивачем обґрунтування душевних страждань, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний ним спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у вигляді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені російською федерацією відносно нього.

Вирішуючи питання щодо розміру компенсації за завдані моральні страждання суд виходить із середнього розміру задоволених вимог заявників по спорах, що розглядалися Європейським судом з прав людини.

З огляду на наведене, суд вважає обґрунтованим приведений позивачем розмір компенсації за заподіяну йому моральну шкоду у сумі 300000,00 грн.

Суд також враховує, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.

Пунктом 2 Будапештського меморандуму російська федерація взяла на себе зобов`язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.

Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Суд вважає, що російська федерація, порушивши вище приведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування шкоди.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод таст. 8 Конституції Українигарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню.

З урахуванням задоволення позову, на підставіст. 141 ЦПК Українистягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір у розмірі 3000,00 грн.

Керуючись статтями11,15,16,23,1167 ЦК України, статтями3,8,9,55 Конституції України,Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»,Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»,ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», ст. 28 Загальної декларації прав людини, Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, Резолюцією 60/1, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 24 жовтня 2005 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями3,4,10,13,76-82,89,133-142,223,259,263-265,268,272,273 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , до російської федерації (адреса місцезнаходження представництва відповідача в Україні: Посольство російської федерації в Україні: 03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 27) про відшкодування моральної шкоди задовольнити.

Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 300000 (триста тисяч) грн.

Стягнути з держави Російська Федерація в доход держави держави судовий збір у розмірі 3000 (три тисячі) грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.Апеляційна скарга на рішення суду подається позивачем протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текст рішення було складено та підписано 01.02.2024 року.

Суддя