Рішення № 116706734, 31.01.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року № 640/31797/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Донця В.А. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги, визнання протиправними та скасування постанов, стягнення коштів, стягнення моральної шкоди.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом (редакція від 23.11.2021):

визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки), видану Головним управлінням ДПС у м. Києві від 15.05.2019 №Ф-3327-17 на ім`я ОСОБА_1 (реєстраційний номер платника податку 2169722613);

визнати протиправною та скасувати постанову Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 29.08.2021 про відкриття виконавчого провадження №66596833;

визнати протиправною та скасувати постанову Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 13.09.2021 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні №66596833;

визнати протиправною та скасувати постанову Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 13.09.2021 про розшук майна боржника у виконавчому проваджені №66596833;

стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві та Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) грошові кошти, які були стягнуті в рамках виконавчого провадження №66596833;

стягнути солідарно з Головного управління ДПС у м. Києві та Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) моральну шкоду у розмірі 180.000,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-IX Окружним адміністративним судом міста Києва справу №640/31797/21 скеровано за належністю до Київського окружного адміністративного суду.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №640/31797/21 передано для розгляду судді Донцю В.А.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.11.2023 адміністративну справу прийнято до провадження, постановлено здійснювати судовий розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено строки для подання заяв по суті та доказів. Від сторін не надходило заперечень щодо розгляду справи в спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання.

Підставами позову визначено: протиправність формування ГУ ДПС у м. Києві вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-3327-17 на суму 22.484,08 грн., оскільки позивач з 08.12.1997 є інвалідом ІІ групи, також є пенсіонером і протягом здійснення підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець з 30.07.2003 до 25.05.2017 жодного разу не сплачував єдиний внесок; безпідставність тверджень контролюючого органу про правомірність визначення недоїмки через відсутність інформації про інвалідність позивача та оформлення ним пенсії у відповідних базах даних, позаяк у позивача відсутній обов`язок слідкувати за внутрішніми базами даних контролюючого органу; виконавче провадження №66596833 відкрито та здійснено всупереч вимогам Закону України "Про виконавче провадження", відповідно всі рішення прийняті державним виконавцем в рамках цього виконавчого є протиправними, підлягають визнанню протиправними та скасуванню; протиправність рішень відповідачів спричинила душевні хвилювання в позивача, які були пов`язані з тим, що всі питання були вирішені ще у 2017 році, коли було припинено підприємницьку діяльність, натомість на позивача покладено обов`язок сплачувати безпідставно нарахований єдиний внесок; моральна шкода завдана також бюрократичним підходом, оскільки, відповідаючи на звернення позивача та не заперечуючи обставини відсутності обов`язку сплачувати єдиний внесок, контролюючий орган констатував неможливість виправити ситуацію через бюрократію та технічні причини.

Ухвала Київського окружного адміністративного суду від 14.11.2023 про прийняття справи до провадження надіслана до електронних кабінетів відповідачів 14.11.2023 о 20:01 год., що підтверджується відповідними довідками про доставлення електронного листа від 15.11.2023. Позивачу вказана ухвала надсилалась засобами поштового зв`язку та вручена 02.12.2023.

Відповідачі правом на подання заяв по суті не скористались, тому судом вирішено здійснити розгляд справи за наявними в матеріалах судової справи доказами.

Дослідивши докази, суд установив.

Позивачем до позовної заяви додано копію посвідчення від 15.12.1999 серії НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни.

Згідно з посвідченням від 15.12.1999 серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 призначена пенсія з 01.01.2000.

Судом установлено, що відповідно до записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) здійснено 30.07.2003 (дата запису: 11.10.2007, номер запису: 20650170000013002) державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, 25.05.2017 державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (номер запису: 20650060004013002) на підставі власного рішення.

Головне управління ДФС у м. Києві листом від 12.05.2017 №3268/Л/26-15-13-03-11, у відповідь на звернення на урядову "гарячу" лінію ОСОБА_1 (вх. від 28.04.2017 №207/УЛ-08), повідомило про відсутність в інформаційній системі ДФС України відповідної позначки, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 належить до пенсіонерів чи інвалідів, через що виникла недоїмка. Заявнику було рекомендовано звернутись до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві для підтвердження відповідної інформації.

До позову додано звернення позивача до ГУ ДФС у м. Києві від 28.04.2017 про зупинення дії вимоги від 19.04.2017 №Ф-3327-17У, оскільки позивач як фізична особа-підприємець, інвалід і пенсіонер не є платником єдиного внеску.

Головним управлінням ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-3327-17У, відповідно до якої за ОСОБА_1 обліковується борг 22.484,08 грн. зі сплати єдиного внеску та яку необхідно було сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, вимога набрала чинності 11.08.2021.

Дарницьким районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) прийнято постанови у виконавчому провадженні №66596833:

від 29.08.2021 про відкриття виконавчого провадження на підставі вимоги ГУ ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-3327-17У на суму 22484,08 грн., зобов`язано боржника протягом п`яти днів подати декларацію про доходи та майно, стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 2248,41 грн.;

від 29.08.2021 про розмірі мінімальних витрат виконавчого провадження на загальну суму 269,00 грн.;

від 06.09.2021 про арешт коштів боржника;

від 13.09.2021 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника в частині отримання доходу від Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосоюз";

від 13.09.2021 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника в частині отримання доходу від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві;

від 13.09.2021 про розшук майна боржника;

від 13.12.2021 про припинення розшуку майна боржника, який оголошено постановою від 13.09.2021;

від 13.12.2021 про закінчення виконавчого провадження в зв`язку зі сплатою боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".

Вирішуючи спір, суд ураховує таке.

Відповідно до пункт 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (у редакції чинній, на час існування спірних відносин, Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Судом установлено, що відповідно до записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач здійснював підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець протягом 2003-2017 років.

Частиною четвертою статті 4 цього Закону встановлювалось, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як уже вказувалось судом, позивач є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни (посвідчення від 15.12.1999 серії НОМЕР_1 ), а також є пенсіонером з 01.01.2000 (посвідчення від 15.12.1999 серії НОМЕР_2 ).

Як убачається зі змісту листа ГУ ДФС у м. Києві від 12.05.2017 №3268/Л/26-15-13-03-11, відповідачем не заперечується відсутність обов`язку в позивача сплачувати єдиний внесок як фізичній особі-підприємцю, проте запропоновано підтвердити зазначені обставини шляхом звернення до Пенсійному фонду України.

Встановлені обставини та наведене правове регулювання дозволяються суду констатувати, що в позивача як фізичної особи-підприємця, інваліда та пенсіонера був відсутній обов`язок сплачувати єдиний внесок, тобто він був звільнений від сплати за себе єдиного внеску на підставі частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI.

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про протиправність оскаржуваної вимоги Головного управлінням ДПС у м. Києві від 15.05.2019 №Ф-3327-17У на суму 22.484,08 грн., відповідно така вимога підлягає скасуванню.

Суд відхиляє доводи контролюючого органу як підставу нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску, викладені в листі від 12.05.2017 №3268/Л/26-15-13-03-11, про необхідність пенсіонеру та інваліду звернутися до органів Пенсійного фонду України для внесення до відповідних баз даних необхідної інформації, якою в майбутньому міг би скористатись контролюючий орган.

За висновком суду, відсутність інформації про позивача щодо його інвалідності чи призначення пенсії у базах даних контролюючих органів, не може бути підставою для покладення обов`язку на позивача сплачувати єдиний внесок. За змістом частини четвертої статті 4 Закон №2464-VI для звільнення фізичної особи-підприємця від сплати єдиного внеску необхідно з`ясувати юридичні факти: встановлення такій особі інвалідності чи статусу пенсіонера. Відсутність необхідної інформації у базах даних, якими послуговується контролюючий орган, не може бути достатнім для спростування встановлених, на підставі належних та допустимих доказів, обставин.

Судом установлено, що позивач отримав посвідчення від 15.12.1999 серії НОМЕР_1 про інвалідність та посвідчення від 15.12.1999 серії НОМЕР_2 про призначена пенсія. Відповідно ця інформація повинна була відображатись у відповідних базах даних. У будь-якому випадку позивач не є суб`єктом, який відповідає за наповненість баз даних.

Згідно з "Порядком обміну інформацією між Міністерством доходів і зборів України, Пенсійним фондом України та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування", затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 19.09.2013 №494, постановою правління Пенсійного фонду України 19.09.2013 №16-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.10.2013 за №1733/24265 (втратив чинність 12.01.2024, Порядок №494/№16-1) до суб`єктів інформаційного обміну відносились: Міністерство доходів і зборів України; Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України; Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; органи доходів та зборів, органи фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування (на територіальному рівні).

Отже, позивач не є суб`єктом, на якого покладено обов`язок наповнення баз даних з метою обміну інформацією.

Порядком №494/№16-1 передбачалось: під час обміну інформацією використовуються інформаційні ресурси відповідних суб`єктів інформаційного обміну (пункт 1.3); обмін інформацією здійснюється на постійній основі та на підставі окремих запитів (пункт 1.4); суб`єкти інформаційного обміну є відповідальними за своєчасне та в повному обсязі надання достовірної інформації (пункт 1.5).

За змістом наведених положень Порядку №494/№16-1 для обміну мали використовуватись інформаційні ресурси відповідних суб`єктів інформаційного обміну, тобто інформація про призначення позивачу пенсії та встановлення інвалідності повинна була відображатись в інформаційних ресурсах відповідних суб`єктів інформаційного обміну, зокрема, Пенсійного фонду України. Водночас відсутність такої інформації у відповідних інформаційних ресурсах покладала обов`язок на органи ДПС України здійснити запит для підтвердження інформації повідомленої позивачем про те, що він не є пенсіонером, інвалідом та як фізична особа-підприємцю не є платником єдиного внеску, що контролюючим органом не заперечувалось. Крім того, відповідальність за своєчасність, повноту та достовірність інформації покладено саме на суб`єктів інформаційного обміну.

Іншими словами, контролюючий орган, отримавши та не заперечивши інформації про те, що позивач як фізична особа-підприємець не є платником єдиного внеску через те, що є пенсіонером й інвалідом, безпідставно поклав обов`язок на позивача щодо наповнення відповідних баз даних, при цьому, не вчинивши жодних дій для підтвердження отриманої інформації шляхом надсилання запиту до суб`єкта інформаційного обміну. Натомість відповідачем замість вимоги від 25.04.2017 №Ф-3327-17 сформовано нову вимогу 15.05.2019 №Ф-3327-17У.

Такі дії контролюючого органу, згідно з пунктом 5 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), суд розцінює як недобросовісні, що в спірному випадку є окремою та достатньою підставою для визнання протиправною та скасування оскаржуваної вимоги ГУ ДПС у м. Києві від 15.05.2019 №Ф-3327-17У, позаяк у відповідача не було правових підстав для її формування та було відомо і визнавалось, що позивач як фізична особа-підприємець не є платником єдиного внеску.

Щодо строку звернення до адміністративного суду з позовом в частині визнання протиправною та скасування вимоги, то в позовній заяві вказано, що позивач дізнався про неї 23.09.2021, водночас позов подано до суду засобами поштового зв`язку 01.11.2021.

Відповідачем наведена обставина не спростована, доказів надіслання, вручення оскаржуваної вимоги не надано.

З огляду на наведені обставини, суд доходить висновку про дотримання позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суд, встановленого статтею 122 КАС України, з позовною вимогою про оскарження вимоги ГУ ДПС у м. Києві від 15.05.2019 №Ф-3327-17У.

На думку суду, не підлягає задоволенню вимога про стягнення з ГУ ДПС у м. Києві коштів, які були стягнуті в рамках виконавчого провадження №66596833, оскільки така вимога є передчасною в частині стягнення з позивача 22.484,08 грн. єдиного внеску.

Згідно з частиною тринадцятою статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" суми помилково сплаченого єдиного внеску зараховуються в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повертаються платникам у порядку і строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та Фондом загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Підстави та процедура, зокрема, щодо повернення надміру та/або помилково сплачених коштів з внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування передбачена "Порядком зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів", затвердженого наказом Міністерства фінансів України 23.07.2021 №417, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.09.2021 за №1185/36807.

Пунктом 6 цього Порядку передбачено, що повернення здійснюється на підставі заяви платника про повернення коштів.

У даному випадку суд установив протиправність вимоги від 15.05.2019 №Ф-3327-17У, відповідно стягнуті на виконання цієї вимоги кошти суд розцінює як помилково та надміру сплачені, тому такі кошти мають бути повернуті позивачу на підставі цього рішення суду та за його заявою відповідно до "Порядку зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів" (наприклад, постанова Верховного Суду від 20.03.2018 справа №805/2195/17-а).

Позивачем оскаржуються постанови Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні №66596833: від 29.08.2021 про відкриття виконавчого провадження; від 13.09.2021 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника; від 13.09.2021 про розшук майна боржника.

Згідно з Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (Закон №1404-VIII):

відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами (пункт 7 статті 3);

виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців (частина перша статті 12).

Абзацом п`ятим частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI встановлено, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

За змістом наведених норм, вимога контролюючого органу зі сплати недоїмки з єдиного внеску є виконавчим документом, який може бути пред`явлений до виконання протягом трьох місяців.

Як убачається зі змісту вимоги ГУ ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-3327-17У на суму 22.484,08 грн., вона набрала чинності 11.08.2021.

В оскаржуваній постанові від 29.08.2021 про відкриття виконавчого провадження №66596833 зазначено, що воно відкрито на підставі виконавчого документа вимоги ГУ ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-3327-17У на суму 22484,08 грн., який набрав чинності 11.08.2021.

Статтею 26 Закону №1404-VIII установлено:

виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої);

виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (частина п`ята).

Отже, державний виконавець наділений повноваженнями відкрити виконавче провадження за заявою стягувача в разі відповідності виконавчого документа вимогам Закону №1404-VIII, а також повинен визначити розмір виконавчого збору.

За змістом частин сьомої-восьмої статті 26 Закону №1404-VIII державний виконавець одночасно з відкриттям виконавчого провадження може накласти арешт на рахунки, майно боржника. При цьому державний виконавець не наділений повноваженнями встановлювати правомірність рішення, на підставі якого видано виконавчий документ.

Згідно зі статтею 48 Закону №1404-VIII:

звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову (частина перша);

стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах (частина друга).

Статтею 68 Закону №1404-VIII визначено умови звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, зокрема:

стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів (частина перша).

про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі-підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (частина друга).

За змістом частини другої статті 70 Закону №1404-VIII, із заробітної плати та пенсії боржника може бути утримано за виконавчими документами, зокрема зі стягнення єдиного внеску, до погашення у повному обсязі заборгованості 20 відсотків.

Судом установлено, що постановою державного виконавця від 13.12.2021 виконавче провадження №66596833 закінчено на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII, за яким виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Також у цій постанові правовою підставою для її прийняття зазначено статтю 40 Закону №1404-VIII, якою передбачено, що в разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

З огляду на наведене правове регулювання та висновок суду про відсутність повноважень у державного виконавця з`ясовувати законність рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, суд доходить висновку про правомірність оскаржуваних постанов Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні №66596833 від 29.08.2021 про відкриття провадження виконавчого провадження, від 13.09.2021 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, від 13.09.2021 про розшук майна боржника.

В розглядуваному випадку державний виконавець, ухвалюючи оскаржувані постанови, діяв правомірно, водночас протиправність вимоги ГУ ДПС у м. Києві від 15.05.2019 №Ф-3327-17У про сплату боргу (недоїмки) визнано судом лише в цьому рішенні, що не може бути підставою для висновку про протиправність рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця у виконавчому провадженні №66596833.

Позивачем заявлена вимога про стягнення з ГУ ДПС у м. Києві та Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального регіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) коштів, які були стягнені в рамках виконавчого провадження №66596833, проте яка сума підлягає стягненню не зазначена.

Судом указувалось, що державним виконавцем в постановах: від 29.08.2021 про відкриття виконавчого провадження №66596833 стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 2248,41 грн.; від 29.08.2021 визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на суму 269,00 грн.; від 13.12.2021 про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону №1404-VIII указано про сплату боржником боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Відповідно пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Отже, у виконавчому провадженні №66596833 з позивача стягнуто виконавчий збір у розмірі 2248,41 грн., витрати виконавчого провадження на суму 269,00 грн. та борг зі сплати єдиного внеску, визначений у виконавчому документі вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-3327-17У, відповідно до якої за ОСОБА_1 обліковується борг 22.484,08 грн.

Судом спір про повернення позивачу стягнутої суми 22.484,08 грн. єдиного внеску вирішено, відповідно суду необхідно розглянути питання про повернення позивачу стягнутих у виконавчому провадженні виконавчого збору (2248,41 грн.) та витрат виконавчого провадження (269,00 грн.) на загальну суму 2517,41 грн.

Відповідно до статті 27 Закону №1404-VIII

виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга);

у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню (частина сьома).

Як уже вказувалось, у спірній вимозі від 15.05.2019 №Ф-3327-17У сума недоїмки склала сума недоїмки 22.484,08 грн., відповідно виконавчий збір у розмірі 2248,41 грн. визначено вірно.

У спірному випадку наведена норма частини сьомої статті 27 Закону №1404-VIII не може бути застосована, позаяк виконавче провадження №66596833 закінчено на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII у зв`язку з фактичним виконанням вимоги ГУ ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-3327-17У (яка є виконавчим документом) шляхом стягнення з ОСОБА_1 22.484,08 грн. (наприклад, постанова ВС від 11.06.2020 справа №160/10713/19). Відтак стягнутий у виконавчому провадженні №66596833 виконавчий збір у розмірі 2248,41 грн. не може бути повернутий на підставі зазначеного положення Закону №1404-VIII.

Щодо розміру витрат виконавчого провадження, то відповідно до "Видів та розмірів витрат виконавчого провадження", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2830/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за №1300/29430, до витрат виконавчого провадження віднесено, зокрема, вартість паперу, копіювання, друку документів, канцтоварів, конвертів, знаків поштової оплати (марки), послуги маркувальної машини, послуги поштового зв`язку.

Державним виконавцем визначено вартість витрат виконавчого провадження 269,00 грн., яку суд вважає обґрунтованою. Судом установлено прийняття державним виконавцем восьми постанов. Згідно з даними Автоматизованої системи виконавчого провадження, державним виконавцем у виконавчому провадженні №66596833 складено вісім супровідних листів, сформовано чотири запити та чотири вимоги. Відтак з урахуванням вартості паперу, друку та поштових послуг з відправки цих листів (35,00 грн. за рекомендоване відправлення в 2021 році), визначені державним виконавцем витрати виконавчого провадження суд не вважає завищеними, відповідно сума 269,00 грн. є обґрунтованою.

У цій справі судом установлено недобросовісність суб`єкта владних повноважень щодо прийняття оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-3327-17У, а також відсутність правових підстав для її прийняття. Відтак причиною стягнення з позивача виконавчого збору та витрат виконавчого провадження на загальну суму 2517,41 грн. слугували не поведінка позивача, а рішення суб`єкта владних повноважень, яке судом визнано протиправним та скасовано, а також зроблено висновок про недобросовісність поведінки відповідача щодо прийняття оскаржуваного рішення.

Верховний Суд у своїй практиці послідовно застосовує принцип "Jura novit curia" ("Суд знає закони"), за яким саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (наприклад, постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 справа №917/1739/17, постанова Верховного Суду від 14.12.2023 справа №520/20064/21).

У спірному випадку суд установив, що формування ГУ ДПС у м. Києві вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-3327-17У, визнаної протиправною, призвело до стягнення з позивача 2517,41 грн. під час примусового виконання цієї вимоги у виконавчому провадженні №66596833. При цьому суд дійшов висновку про відсутність у спеціальному Законі №1404-VIII норм, які б урегульовували питання повернення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження в разі, коли рішення, яке слугувало підставою для відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, скасоване після закриття виконавчого провадження з підстав виконання рішення в повному обсязі, а рішення та дії державного виконавця в такому виконавчому провадженні протиправними не визнавались.

Зважаючи на наведені аргументи, суду необхідно розглянути питання про застосування інших норм прав для захисту інтересів позивача в частині повернення коштів, стягнутих внаслідок прийняття суб`єктом владних повноважень протиправного рішення.

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України (ЦК України) шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У розглядуваній справі державний орган ГУ ДПС у м. Києві прийняв рішення, сформувавши вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-3327-17У, яку визнано судом протиправною та скасовано, та звернув цю вимогу до примусового виконання, внаслідок чого було відкрито виконавче провадження №66596833 з примусового виконання цієї вимоги та стягнуто 2517,41 грн. виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Судом оскаржувані рішення державного виконавця у виконавчому провадженні №66596833 визнано правомірними, доказів, які б свідчили про протиправність дій державного виконавця позивачем не надано, про їх існування не зазначено, клопотання про витребування не заявлено.

Відповідачі не подали до суду заяв по суті та доказів, відповідно в суду відсутні підстави розглядати поведінку позивача після відкриття виконавчого провадження, зокрема, щодо скарження рішень чи дій державного виконавця у виконавчому провадженні №66596833. Також суд вважає, що відсутні підстави для застосування принципу офіційного з`ясування обставин справи щодо з`ясування поведінки позивача, наприклад, не оскарження рішень, дій державного виконавця у виконавчому провадженні №66596833, позаяк жодна із сторін не повідомила про відповідні обставини, клопотань з цього приводу також не подано. Водночас за змістом статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи висновки суду щодо протиправності вимоги ГУ ДПС у м. Києві від 15.05.2019 №Ф-3327-17У, на підставі якої було відкрито виконавче провадження №66596833, правомірність оскаржуваних постанов державного виконавця та не встановлення судом у цій справі протиправності дій чи інших рішень державного виконавця, зокрема, щодо стягнення виконавчого збору чи витрат виконавчого провадження, зважаючи на визнання судом протиправності цієї вимоги після закриття виконавчого провадження у зв`язку з її виконанням у повному обсязі, що потягло стягнення з позивача 2517,41 грн. виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, беручи до уваги наведене правове регулювання щодо підстав відшкодування шкоди, суд доходить висновку, що ця сума є шкодою, завданою позивачу протиправним рішенням державного органу вимогою ГУ ДПС у м. Києві від 15.05.2019 №Ф-3327-17У, тому зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача з цього державного органу.

Щодо повноважень адміністративного суду розглядувати спори про стягнення шкоди, то відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Судом питання про стягнення шкоди вирішено разом з вимогою про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень, прийняття та виконання якого спричинило матеріальну шкоду позивачу.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідачів 180.000,00 грн моральної шкоди.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 ЦК України:

особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша);

моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункти 1-4 частини другої);

якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя).

Статтею 1167 ЦК України встановлено:

моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша);

моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом (пункти 1-3 частини другої).

Надаючи тлумачення наведеним нормам, Верховний Суд у постанові від 17.01.2024 справа №580/1015/21 зазначив:

моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків;

разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині;

розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості;

тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставин справи, насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

У постанові Верховного Суду від 10.04.2019 справа №464/3789/17 висловлено правову позицію, за якою порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 27.11.2019 справа №750/6330/17).

У позовній заяві позивач указав, що завдана відповідачами моральна шкода обґрунтовується душевними хвилюваннями, оскільки всі питання пов`язані з підприємницькою діяльністю були вирішені у 2017 році, коли припинено підприємницьку діяльність за станом здоров`я. Не зважаючи на це, позивач змушений платити єдиний внесок, який не стосується розміру його пенсії. Водночас контролюючий орган на звернення позивача щодо відсутності правових підстав для нарахування єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю повідомив лише про технічну неможливість врахувати повідомлені позивачем обставини, визнавши, при цьому, що позивач не є платником єдиного внеску. Наведене, за твердженням позивача, принизило його честь та гідність.

Вимога про стягнення моральної шкоди з Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задоволенню не підлягає, оскільки судом відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування постанов та не становлено протиправності рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження №66596833.

Судом установлено недобросовісність ГУ ДПС у м. Києві щодо формування оскаржуваної вимоги від 15.05.2019 №Ф-3327-17У, позаяк суб`єкту владних повноважень було достеменно відомо про те, що позивач не є платником єдиного внеску, про що зазначено в листі ГУ ДФС у м. Києві листом від 12.05.2017 №3268/Л/26-15-13-03-11. Не зважаючи на це, відповідачем сформовано нову вимогу в 2019 році, яку звернуто до примусового виконання в 2021 році, тобто після спливу чотирьох років з часу припинення позивачем підприємницької діяльності.

Для суду очевидно, що така поведінка державного органу мала негативний вплив на позивача, що полягав у втраті довіри до державного органу, який лише з формальних підстав відмовився врахувати обставини щодо відсутності обов`язку в позивача сплачувати єдиний внесок, що призвело до ухвалення протиправного рішення. При цьому контролюючий орган безпідставно переклав обов`язок з належного обліку інформації, якою обмінюється державні органи, на позивача, який не є суб`єктом відповідних правовідносин. Оформивши належним чином пенсію та інвалідність, позивач належним чином реалізував своє право на соціальний захист. В свою чергу обов`язок обліковувати таку інформацію, в чому числі з метою адміністрування єдиного внеску, лежить саме на державних органах. Також суд погоджується з доводами позивача, що проаналізована судом поведінка державного органу є принизливою, оскільки позивачем вчинено достатньо дій для того, щоб у відношенні до нього не настали негативні наслідки, які пов`язані з неналежною організацією роботи державних органів.

Враховуючи викладене, беручи до уваги суму, яка була стягнута з позивача, а також те, що цим рішення частина суми стягнута на користь позивача, решта суми може бути повернута позивачу за його заявою в рамках визначеної судом процедури, на користь позивача підлягає стягненню 5000,00 грн. моральної шкоди.

З огляду на наведені судом висновки, позовні вимоги підлягають задоволенню частині: визнання протиправним та скасування вимоги ГУ ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-3327-17У; стягнення з ГУ ДПС у м. Києві 2517,41 грн. виконавчого збору та витрат виконавчого провадження №66596833 як відшкодування матеріальної шкоди; стягнення з ГУ ДПС у м. Києві 5000,00 грн. моральної шкоди.

Решта позовних вимог задоволенню не підлягають з мотивів, які судом наведено в рішенні.

Оскільки позивач згідно з пунктом 9 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI звільнений від сплати судового збору (посвідчення від 15.12.1999 серії НОМЕР_1 ), сторонами не надано інших доказів понесення судових витрат, такі витрати розподілу та присудженню не підлягають.

Керуючись статтею 246 Кодекс адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року №Ф-3327-17У.

Стягнути на користь ОСОБА_1 2517,41 грн. (дві тисячі п`ятсот сімнадцять гривень сорок одна копійка) завданої матеріальної шкоди за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.

Стягнути на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень) завданої моральної шкоди за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.

У задоволені решти позову відмовити.

Судові витрати розподілу та присудженню не підлягають.

Позивач ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач Дарницький районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний код 34968768, місцезнаходження: 02099, місто Київ, вулиця Костянтина Заслонова, будинок 16).

Відповідач Головне управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 44116011; місцезнаходження: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19).

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Донець В.А.