Рішення № 116706433, 30.01.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2024 року м.Київ № 320/11395/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України про визнання протиправними бездіяльності та дій, стягнення сум,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, у якому просив суд:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби у відповідності до пункту 1 параграфа 1 наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 05 липня 2017 року № 457 та виключення із списків особового складу Головної інспекції Міністерства оборони України та всіх видів забезпечення у відповідності до пункту 1 наказу Головного інспектора Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 08 липня 2017 року № 114, а саме - невиплати у день звільнення грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та індексації грошового забезпечення;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, передбачену Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, згідно Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік;

- стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів, передбачену Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, згідно Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік починаючи з липня 2017 року (місяць, в якому така грошова компенсація повинна була бути виплаченою під час розрахунку ОСОБА_1 при звільненні з військової служби) по січень 2023 року (фактичний місяць виплати такої компенсації на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року у справі № 640/21602/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, зміненого постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року у цій же справі) у розмірі 12568,01 грн. (дванадцять тисяч п`ятсот шістдесят вісім грн. 01 коп.);

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби у відповідності до пункту 1 параграфа 1 наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 05 липня 2017 року № 457 та виключення із списків особового складу Головної інспекції Міністерства оборони України та всіх видів забезпечення у відповідності до пункту 1 наказу Головного інспектора Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 08 липня 2017 року № 114, за період з 08 липня 2017 року по 21 січня 2023 року;

- стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні з військової служби, який становить 1658 днів (з 09 липня 2017 року по 21 січня 2023 року), передбачений статтею 117 Кодексу законів про працю України, у зв`язку із визнаною рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року у справі № 640/21602/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, зміненого постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року у цій же справі, протиправною невиплатою в строки, встановлені статтею 116 Кодексу законів про працю України, належної до виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, у розмірі 985150,44 грн. (дев`ятсот вісімдесят п`ять тисяч сто п`ятдесят грн. 44 коп.).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що після його звільнення зі служби (08.07.2017) з ним не було проведено остаточного розрахунку, а саме: не здійснено виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення. Так, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки була йому виплачена лише 21.01.2023 на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2021 у справі №640/21602/19, у зв`язку з чим позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України. Також вказує, що наявність факту невиплати йому сум грошового забезпечення є підставою на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з березня 2015 року по день фактичної виплати 21.01.2023. Також просить визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо непроведення з ним у день звільнення грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та індексації грошового забезпечення, оскільки індексація грошового забезпечення була виплачена лише 04.08.2021 на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.06.2020 у справі №640/1140/19. З наведених підстав просив задовольнити позов повністю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позову, стверджує про неможливість нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення, оскільки виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення було нараховано та виплачено позивачу 21.01.2023 та 04.08.2021 на виконання судових рішень від 30.06.2020 у справі №640/1140/19 та від 24.12.2021 у справі №640/21602/19, а положення ст.117 КЗпП не розповсюджуються на правовідносини, що виникають щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців.

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , проходив військову службу у Збройних Силах України.

З жовтня 2011 року ОСОБА_1 проходив військову службу на різних посадах у Головній інспекції Міністерства оборони України (далі - ГІ МО України) та перебував на фінансовому забезпеченні при Департаменті фінансів Міністерства оборони України (далі - ДФ МО України).

Відповідно до пункту 1 параграфа 1 наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 05 липня 2017 року № 457, ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас за пунктом г (у зв`язку з проведенням організаційних заходів) частини шостої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ Про військовий обов`язок і військову службу", з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті, з правом носіння військової форми одягу, та згідно пункту 1 наказу Головного інспектора Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 08 липня 2017 року № 114, з 08 липня 2017 року ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу ГІ МО України та всіх видів забезпечення, у тому числі, і з фінансового забезпечення при ДФ МО України (копії витягів із наказів долучені до матеріалів справи).

У подальшому, у зв`язку з тим, що станом на день виключення із списків особового складу частини, а саме - 08 липня 2017 року, позивачу не було виплачено грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року у справі № 640/21602/19, зміненого постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року у цій же справі, яке набрало законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задоволений частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов`язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

У подальшому, 21 січня 2023 року позивачу на його картковий рахунок було зараховано безготівкові кошти в сумі 16387,35 грн. грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки на виконання Рішення № 640/21602/19.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року у справі № 640/1140/19 був частково задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 до ДФ МО України про визнання бездіяльно протиправною та зобов`язання вчинити дії. Вказаним рішенням суду, яке набрало законної сили, визнані протиправними дії ДФ МО України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 08 липня 2017 року та зобов`язано ДФ МО України нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 08 липня 2017 року.

04 серпня 2021 року як позивачу були виплачені кошти в сумі 2488,24 грн. на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року у справі № 640/1140/19.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення вчасного остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належних йому сум, звернувся за захистом своїх прав до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400) підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У зв`язку з цим суд вважає непереконливими твердження відповідача про непоширення на спірні правовідносини положень статті 117 КЗпП України.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400) зазначила, що у своєму рішенні від 08.04.2010 у справі Меньшакова проти України Європейський суд з прав людини не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам (рішення у справі Waite and Kennedy v. Germany), заява № 26083/94, пункт 54, ЄСПЛ 1999-I).

Відповідно за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (пункт 59 рішення).

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).

Аналогічний правовий висновок було викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 89819874), а також Верховним Судом у постанові від 12.08.2020 у справі №400/3365/19 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 90927063).

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, правовий висновок Верховного Суду та його Великої Палати, викладений у вищевказаних постановах, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, у тому числі для відповідача, а також підлягає обов`язковому врахуванню судом при вирішенні цієї справи.

Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 24.12.1999 №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці зазначив, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N100. Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Враховуючи вищенаведене, суд не приймає до уваги посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на непоширення положення ст.117 КзПП на випадки невиплати під час звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення та на те, що індексація не належить до складових грошового забезпечення, які підлягають виплаті військовослужбовцю під час його звільнення з військової служби.

Крім того, суд зауважує, що право позивача на отримання відповідної компенсації під час його звільнення з військової служби підтверджене рішенням Окружного адміністративного суду м. Києві від 30.06.2020 у справі №640/1140/19 та від 24.12.2021 у справі №640/21602/19.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством,- на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з наданої відповідачем довідки б/н, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні повні два місяці служби перед звільненням (травень-червень 2017 року) становить 35650,50 грн., а відповідно середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 584,43 грн ( 35650,50 грн. /61 календарних днів).

Враховуючи, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України необхідно розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня, що передує припиненню нарахування (п.62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 87952206), період прострочення повного розрахунку з позивачем при його звільненні складає 2023 календарних днів (з 09.07.2017 по 21.01.2023 включно).

Відповідно, розмір відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, дорівнює 1 182 310,84 грн (584,43 грн. х 2023 днів).

Натомість, суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 87952206) зазначила, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на таке.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Так, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400), а також Верховним Судом у постанові від 12.08.2020 у справі №400/3365/19 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 90927063).

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у пункті 94.5 вищевказаної постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП 87952206) зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

При застосуванні до обставин цієї справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує таке:

- позивач звернувся до суду з цим позовом у лютому 2023 року, тобто через 5 років та 7 місяців після звільнення зі служби, яке мало місце 08.07.2017;

- відповідач заперечував проти права позивача на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення, а тому факт порушення цього права та сума відповідної виплати були встановлені лише під час судового розгляду (справа №640/1140/19 та №640/21602/19);

- загальна сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення 19125,14 грн (2488,24 грн + 16 387,35 грн) у 61 раз є меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (1 182 310,84 грн).

Надаючи приблизну оцінку розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, суд зазначає, що згідно з даними, які розміщені на офіційному веб-сайті Національного банку України за адресою: https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial, середньозважена ставка в річному обчисленні за новими кредитами резидентам є такою:

- у липні 2017 року - 13,5 %,

- у серпні 2017 року - 13,9%;

- у вересні 2017 року - 14,2%;

- у жовтні 2017 року - 14,2%;

- у листопаді 2017 року - 15,1%;

- у грудні 2017 року - 15,4%;

- середня за 2018 рік - 17,2 %;

- середня за 2019 рік - 17,0%;

- середня за 2020 рік - 13,1%;

- у січні 2021 року - 12,0 %;

- у лютому 2021 року - 11,7 %;

- у березні 2021 року - 11,8 %;

- у квітні 2021 року - 11,9 %;

- у травні 2021 року - 12,7%;

- у червні 2021 року - 12,7 %;

- у липні 2021 року - 12,5 %;

- у серпні 2021 року - 12,3%;

- у вересні 2021 року - 12,1 %;

- у жовтні 2021 року - 12,4 %;

- у листопаді 2021 року - 12,2 %;

- у грудні 2021 року - 12,5%;

- середня за 2022 рік - 16,2%,

- у січні 2023 року - 19,6%,

Отже, ймовірний розмір майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні (у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення), дорівнює 15 448,56 грн та складається з таких сум:

- у липні 2017 року - 162,69 грн (19 125,14 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 13,5% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за липень 2017 року) : 365 дн. х 23 дн. (кількість днів прострочення);

- у серпні 2017 року - 255,78 грн (19 125,14 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 13,9% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за серпень 2017 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- у вересні 2017 року - 223,21 грн (19 125,14 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 14,2% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за вересень 2017 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення);

- у жовтні 2017 року - 230,65 грн (19 125,14 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 14,2% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за жовтень 2017 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- у листопаді 2017 року - 237,36 грн (19 125,14 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 15,1% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за листопад 2017 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення);

- у грудні 2017 року - 250,15 грн (19 125,14 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 15,4% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за грудень 2017 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- у 2018 році - 3289,52 грн (19 125,14 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 17,2% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2018 рік) : 365 дн. х 365 дн. (кількість днів прострочення);

- у 2019 році - 3251,27 грн (19 125,14 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 17,0% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2019 рік) : 365 дн. х 365 дн. (кількість днів прострочення);

- у 2020 році - 2505,39 грн (19 125,14 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 13,1% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2020 рік) : 366 дн. х 366 дн. (кількість днів прострочення);

- у січні 2021 року - 194,92 грн (19 125,14 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 12,0% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за січень 2021 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- у лютому 2021 року - 171,65 грн (19 125,14 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 11,7% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за лютий 2021 року) : 365 дн. х 28 дн. (кількість днів прострочення);

- у березні 2021 року - 191,67 грн (19 125,14 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 11,8% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за березень 2021 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- у квітні 2021 року - 187,06 грн (19 125,14 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 11,9% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за квітень 2021 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення);

- у травні 2021 року - 206,29 грн (19 125,14 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 12,7% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за травень 2021 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- у червні 2021 року - 199,64 грн (19 125,14 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 12,7% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за червень 2021 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення);

- у липні 2021 року - 203,04 грн (19 125,14 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 12,5% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за липень 2021 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- у серпні 2021 року - 25,77 грн (19 125,14 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 12,3% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за серпень 2021 року) : 365 дн. х 4 дн. (кількість днів прострочення);

- у серпні 2021 року - 149,1 грн (16387,35 грн (19 125,14 грн - 2488,24 грн) - розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 12,3% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за серпень 2021 року) : 365 дн. х 27 дн. (кількість днів прострочення);

- у вересні 2021 року - 162,97 грн (16387,35 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 12,1% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за вересень 2021 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення);

- у жовтні 2021 року - 172,58 грн (16387,35 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 12,4% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за жовтень 2021 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- у листопаді 2021 року - 164,32 грн (16387,35 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 12,2% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за жовтень 2021 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення);

- у грудні 2021 року - 173,98 грн (16387,35 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 12,5% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за грудень 2021 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- у 2022 році - 2654,75 грн (16387,35 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 16,2% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2022 рік) : 365 дн. х 365 дн. (кількість днів прострочення);

- у січні 2023 року - 184,80 грн (16387,35 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 19,6% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за січень 2023 року) : 365 дн. х 21 дн. (кількість днів прострочення).

За таких обставин, враховуючи вищенаведені правові позиції Великої Палати Верхового Суду, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 15 448, 56 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

При цьому, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні, оскільки наведений спосіб захисту не є ефективним та не призводить до відновлення порушеного права позивача.

Щодо позовних вимог в частині визнання бездіяльності відповідача, яка виразилась у непроведенні з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби у відповідності до пункту 1 параграфа 1 наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 05 липня 2017 року № 457 та виключення із списків особового складу Головної інспекції Міністерства оборони України та всіх видів забезпечення у відповідності до пункту 1 наказу Головного інспектора Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 08 липня 2017 року № 114, а саме - невиплати у день звільнення грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та індексації грошового забезпечення, суд зауважує, що такі дії та бездіяльність відповідача були предметом розгляду в межах адміністративних справ у справі №640/1140/19 та справі №640/21602/19, де судами була надана оцінка таким діям Міністерства оборони України.

Щодо позовних вимог в частині визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, передбачену Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, згідно Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік та стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів, передбачену Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІП Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, згідно Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік починаючи з липня 2017 року (місяць, в якому така грошова компенсація повинна була бути виплаченою під час розрахунку ОСОБА_1 при звільненні з військової служби) по січень 2023 року (фактичний місяць виплати такої компенсації на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року у справі № 640/21602/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, зміненого постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року у цій же справі) у розмірі 12568,01 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.34 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно з ст. ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

-пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

-соціальні виплати;

-стипендії;

-заробітна плата (грошове забезпечення);

-сума індексації грошових доходів громадян;

-суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

-суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно із статтею 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з п.2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ №159 від 21.02.2001 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Таким чином, з аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація втрати частини доходу проводиться у разі затримки виплати доходів, поняття якого визначено саме цим Законом: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання , соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відтак, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки не відноситься до доходів, визначених ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

А тому на думку суду, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки не є складовою заробітної плати (грошового забезпечення), а є іншою соціальною гарантією, передбаченою чинним законодавством. Також, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки не носить постійний характер, а повинна була виплачена позивачу при звільненні, тому чинним законодавством не передбачено виплату компенсації втрати частини доходів на несвоєчасну виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Таким чином, з урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби у відповідності до пункту 1 параграфа 1 наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 05 липня 2017 року № 457 та виключення із списків особового складу Головної інспекції Міністерства оборони України та всіх видів забезпечення у відповідності до пункту 1 наказу Головного інспектора Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 08 липня 2017 року № 114, за період з 08 липня 2017 року по 21 січня 2023 року.

Стягнути з Міністерства оборони України (ЄДРПОУ 00034022, місцезнаходження: м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, 03168) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 15 448 (п`ятнадцять тисяч чотириста сорок вісім) грн 56 коп.

В іншій частині в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.