Рішення № 116685898, 31.01.2024, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/21879/23

Провадження №2/523/1055/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2024 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси, в складі:

головуючого судді Малиновського О.М.,

за участю секретаря Славинського А.Ю.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки сум, що належать виплаті працівнику при звільненні, компенсації втрати частини доходу,

ВСТАНОВИВ

Представник ОСОБА_1 адвоката Крутоголова О.О. звернулась до суду з позовною заявою в якій просить стягнути з АО «Одеський припортовий завод» на користь позивача:

заборгованість по заробітній платі в розмірі 31151,00грн.;

середній заробіток за весь час затримки сум, що належать виплаті працівнику при звільненні у розмірі 17 640,00грн.;

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач у період з 13.11.2019р. до 06.10.2023р. працював в АО «Одеський припортовий завод» на посадах машиніста тепловозу, а згодом слюсарем з ремонту рухового складу. На день його звільнення відповідач не здійснив повного розрахунку чим, на думку позивача, були порушені його права, як працівника. За його розрахунками відповідач повинен нарахувати та виплатити йому заробітну плату за період з 01.06.2023р. по 06.10.2023р. у розмірі 31151,00грн.

Вважаючи, що з позивачем не було проведено повного розрахунку, та виходячи з того, що його середньоденна заробітна плата складає 420,00грн., позивач просить стягнути середній заробіток за період з 06.10.2023р. по 05.12.2023р., тобто за 42 робочих дня, у сумі 17640,00грн.

Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.

Ухвалою судді від 11.12.2023р. позовна заява була залишена без руху, у зв`язку з несплатою позивачем судового збору.

Ухвалою судді від 18.12.2023р., після усунення недоліків, було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

26.01.2024р. від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовні вимоги, в яких він визнає розмір заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_1 . Водночас представник просить відмовити у задоволенні позивних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені посилаючись на те, що така заборгованість виникла внаслідок введенням воєнного стану в країні, у зв`язку з чим АТ «ОПЗ» було змушено повністю зупинити виробництво і відвантаження хімічної продукції через незалежні від них причини і, як наслідок, зупинки всього виробничого процесу, що призвело до повної відсутності джерела надходження коштів, різкого погіршення фінансово-економічного стану АТ «ОПЗ» та виникнення заборгованості з виплати заробітної плати працівникам заводу. Посилаючись на вказані обставини просить відмовити у вказаній частині позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до такого висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч.3 ст.12, ч.1, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі регулюються Кодексом законів про працю України (КЗпП України), Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР , Законом України «Про відпустки».

Відповідно до ст.2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством. Працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (ст.ст.30,139 КЗпП).

За приписами частини першої другої статті 94 КЗпП України, статті 1 Закону України № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до ст.29 Закону України № 108/95-ВР при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.

Згідно до статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку про те, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і Кодексу Законів про працю в Україні.

Так, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 13.11.2019р. був прийнятий на роботу в ПАТ «Одеський припортовий завод», який згодом змінив назву на АТ «Одеський припортовий завод, на посаду машиніста тепловоза в залізничний цех.

09.01.2023р. ОСОБА_1 було переведено слюсарем з ремонту рухового складу 4 розряду у тому ж цеху.

Наказом №486-к від 02.10.2023р. по АТ «ОПЗ» ОСОБА_1 було звільнено із займаної ним посади машиніста з 06.10.2023р. за власним бажанням за ст.38 КЗпП України, у зв`язку з виходом на пенсію.

В той же час, в порушення статті 116 КЗпП України, в день звільнення ОСОБА_1 , АТ «ОПЗ» не було проведено повного розрахунку та виплати заробітної плати в загальному розмірі 31151,00грн., яка з урахуванням утриманих податків, зборів та профвнесків складається із заборгованості: за червень 2023р. 7274,25грн., за липень 2023р. 6910,53грн.; за серпень 2023р. 5888,67грн.; за вересень 2023р. 9403,51грн.; за жовтень 2023р. 1674,04грн.

Зважаючи на викладене, з урахування того, що АТ «ОПЗ» на час звільнення ОСОБА_1 не були виконані вимоги 47, 116 КЗпП України в частині проведення з ним повного розрахунку, а також приймаючи до уваги визнання відповідачем в цій частині позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі у розмірі 31151,00грн.

Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки сум, що належать виплаті працівнику при звільненні.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості сум, належних при звільненні, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Крім того, слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012.

В той же час згідно статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX, заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Отже з урахуванням приписів частини 1 статті 117 КЗпП України та частини 3 статті 10 Закону № 2136-IX роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося не з його вини, внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

Разом з тим, виходячи з принципів змагальності та диспозитивної цивільного судочинства, за якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, у даному випадку саме на відповідача покладається обов`язок довести суду, що затримка у виплаті заробітної плати ОСОБА_1 відбулась внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

Відповідач заперечуючи проти позову в частині стягнення середнього заробітку у відзиві на позовну заяву посилається на введення на території України 24.02.2022р. воєнного стану. Водночас, відповідач не надає належних, допустимих та переконливих доказів, які б підтверджували, що затримка у виплаті заробітної плати працівникам підприємства виникла внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили й таке перебуває у причино-наслідковому зв`язку.

Лише посилання у відзиві на такі обставини вочевидь не є достатніми для встановлення факту відсутності вини підприємства у затримці з виплати заробітної плати.

Таким чином, суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача про відсутність вини підприємства у затримці виплати заробітної плати ОСОБА_1 .

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 зазначеного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що за останні 2 календарних місяці роботи, які передували звільненню ОСОБА_1 заробітна плата позивача становила 13907,85грн. (11828,30+2079,55). За вересень та жовтень 2023р. було відпрацьовано 26 робочих днів (21 днів у вересні та 5 днів у жовтні 2023р.). Отже, середньоденна заробітна плата складає: (13907,85грн./26) = 534,92грн.

Період за який ОСОБА_1 просить стягнути середній заробіток відраховується з 06.10. до 05.12.2023р., що за розрахунками суду складає 22466,64грн. (534,92грн. х 42 робочих дні).

Відтак, посилання представника позивача про те, що середньоденний розмір заробітної плати ОСОБА_1 на час його звільнення складав 420,00грн. є таким, що не відповідає вимогам щодо розрахунку, встановлених Порядком.

Разом з тим, з урахуванням меж заявлених вимог щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку, визначених ОСОБА_1 у позовній заяві, за межі яких суд не може вийти, суд приходить до висновку, що з АТ «ОПЗ» на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за вказаний вище період, у сумі 17640,00грн.

Відповідно до ст.141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог суд стягує з АТ «ОПЗ» на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір за позовні вимоги про стягнення середнього заробітку в розмірі 1073,60грн. та судовий збір на користь держави у розмірі 1073,60грн. за позовні вимоги про стягнення заробітної плати.

Керуючись статтями ст. ст.12,13,76,82,259, 263-265,268 ЦПК України,

ВИРІШИВ

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки сум, що належать виплаті працівнику при звільненні, компенсації втрати частини доходу задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати у розмірі 31151,00грн. (без урахування обов`язкових платежів та податків), середній заробіток за час затримки сум, що належать виплаті працівнику при звільненні у розмірі 17640,00грн. Стягнути з Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073,60грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» на користь держави судовий збір в розмірі 1073,60грн.

Відомості про сторін:

Позивач:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 .

Відповідач:

Акціонерне товариство «Одеський припортовий завод», ЄДРПОУ:00206539, місцезнаходження: Одеська область, м. Южне, вул. Заводська, буд.3.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 31 січня 2024р.

Суддя