Рішення № 116673044, 18.01.2024, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/6631/23

Провадження № 2/752/1091/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18.01.2024 року Голосіївський районний суд міста Києва

у складі: головуючого по справі судді - Мазура Ю.Ю.,

при секретарі судового засідання - Процюка Б.Б.,

за участю сторони:

представника відповідача - Коцюби О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2023 року позивач ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказала, що ОСОБА_1 є співробітником Напрямку трудових ресурсів HR Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» та займає посаду Головного менеджера з персоналу Напрямку трудових ресурсів (HR) ГО. Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 21.05.2021 по справі № 209/2468/20, залишеним без змін Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.09.2021, задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк». Визнано незаконним та скасовано наказ Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» № Э.DN-УВ-2020-6998744-п від 20.07.2020 про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на роботі в АТ КБ «ПриватБанк» на посаді Головного менеджера з персоналу Напрямку трудових ресурсів (HR) ГО. Наказом голови правління АТ КБ «ПриватБанк» Герхард Бьош № Е.17.U.0.0/4-6950183 від 14.06.2021 ОСОБА_1 поновлено на роботі. Наказом голови правління АТ КБ «ПриватБанк» Герхард Бьош № Е.17.U.0.0/4-6813382 від 31.03.2022 «Про призупинення дії трудового договору» призупинено дію трудового договору ОСОБА_1 , Головного менеджера з персоналу Напрямку трудових ресурсів (HR) ГО, починаючи з 01.04.2022 (перший день призупинення) до дати припинення або скасування воєнного стану. Позивач не погоджується із зазначеним наказом та вважає його протиправним, оскільки АТ КБ «ПриватБанк», приймаючи рішення про призупинення дії трудового договору, жодним чином його не обґрунтував, не зазначив, що конкретно перешкоджає забезпечувати роботою позивача ОСОБА_1 , не надав конкретних відомостей та доказів про те, що він дійсно позбавлений можливості забезпечувати роботою, принаймні частково або позбавлений можливості застосовувати інші механізми, такі як дистанційна або надомна робота, скорочення тривалості робочого часу тощо.

Враховуючи викладене, позивач просить визнати незаконним та скасувати наказ голови правління Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» Герхард Бьош № Е.17.U.0.0/4-6813382 від 31.03.2022 «Про призупинення дії трудового договору» з ОСОБА_1 , починаючи з 01.04.2022; поновити з 01.04.2022 дію трудового договору, укладеного між Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» і ОСОБА_1 на посаді Головного менеджера з персоналу Напрямку трудових ресурсів (HR) ГО; судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 17.04.2023 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 25.09.2023 клопотання представника відповідача Акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» - Коцюби Олексія Вікторовича про витребування доказів у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору - задоволено.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 07.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач не з`явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлена в установленому законом порядку. Представник позивача надав до суду заяву, в якій просив провести розгляд справи за відсутності сторони позивача, зазначив, що проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

В судове засідання з`явився представник відповідача, який зазначив, що проти позовних вимог заперечує у повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що згідно з наказом № Э.DN-ПП-2013-2834 від 07.08.2013 позивач з 07.08.2013 займає посаду «Головний менеджер з персоналу Напрямку трудових ресурсів (HR) ГО/ головний менеджер з персоналу» Напрямку трудових ресурсів (HR) Дирекції з HR та корпоративного управління Головного офісу АТ КБ «ПриватБанк».

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 21.05.2021 по справі № 209/2468/20, залишеним без змін Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.09.2021, задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк». Визнано незаконним та скасовано наказ Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» № Э.DN-УВ-2020-6998744-п від 20.07.2020 про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на роботі в АТ КБ «ПриватБанк» на посаді Головного менеджера з персоналу Напрямку трудових ресурсів (HR) ГО.

Наказом голови правління АТ КБ «ПриватБанк» Герхард Бьош № Е.17.U.0.0/4-6950183 від 14.06.2021 ОСОБА_1 поновлено на роботі.

Указом Президента України від 24 квітня 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

У подальшому законами України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і триває дотепер.

Наказом голови правління АТ КБ «ПриватБанк» Герхард Бьош № Е.17.U.0.0/4-6813382 від 31.03.2022 «Про призупинення дії трудового договору» призупинено дію трудового договору ОСОБА_1 , Головного менеджера з персоналу Напрямку трудових ресурсів (HR) ГО, починаючи з 01.04.2022 (перший день призупинення) до дати припинення або скасування воєнного стану. Наказано проінформувати ОСОБА_3 щодо призупинення дії трудового договору на період воєнного стану. У зв`язку з тимчасовим призупиненням дії трудового договору, починаючи з 01.04.2022 до дати скасування чи припинення воєнного стану з України тимчасово: припинити роботодавцем забезпечення ОСОБА_1 роботою; припинити нарахування та виплату заробітної плати (будь-яких гарантійних та компенсаційних витрат). У разі зміни обставин, викладених у цьому наказі, рішення щодо призупинення дії трудового контракту з ОСОБА_1 може бути переглянуте, шляхом видачі окремого наказу. Наказано забезпечити облік робочого часу ОСОБА_1 на період призупинення дії трудового договору як інші причини неявок, за умови наявності технічних та організаційних можливостей у роботодавця.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

Разом з тим відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Згідно з пунктом 3 вказаного Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022, від 12 серпня 2022 року № 573, від 07 листопада 2022 року № 757/2022, від 06 лютого 2023 року № 58/2023, від 1 травня 2023 року № 254/2023, від 26 липня 20923 року № 451/2023 та від 06 листопада 2023 року №734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану в Україні, у тому числі, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.

Статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ (далі - Закон № 2136-ІХ) передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до пп. 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Таким чином, положення Закону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону № 2136-ІХ, також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Частиною першою статті 13 Закону № 2136-ІХ визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Згідно з частиною третьою статті 13 Закону № 2136-ІХ відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Таким чином, Закон № 2136-ІХ надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.

Разом з тим, як вбачається з аналізу положень частини першої статті 13 Закону № 2136-ІХ, таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником виконувати її. До того ж, побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.

Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору, не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.

Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник не може виконати роботу. Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

У постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року (справа № 149/1089/22) міститься правовий висновок, згідно якого наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Однак таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Відповідно до роз`яснень Міністерства економіки України в Листі за №4712-06/22838-09 від 09.05.2922, під абсолютною неможливістю надання роботодавцем та виконання працівником роботи слід розуміти: знищення виробничої, організаційної, технічної можливості, засобів виробництва або майно роботодавця в результаті бойових дій; їх функціонування є неможливим; переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливе.

За змістом статті 2-1 Кодексу законів про працю України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці.

Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Як вбачається з матеріалів справи, саме з ініціативи роботодавця - АТ КБ «ПриватБанк», було призупинено дію трудового договору з позивачем ОСОБА_1 , при цьому позивач не звертався до відповідача з питанням про те, що він не може виконувати покладену на нього за умовами трудового договору роботу через збройну агресію проти України і тому слід призупинити з ним дію трудового договору.

Разом з тим, стороною відповідача не було доведено наявності передбачених законом підстав для призупинення з позивачем дії трудового договору, оскільки не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про неможливість виконання виробничих завдань та функцій підприємства, призупинення його діяльності, а саме головне - про неможливість виконання ОСОБА_1 визначених трудовим договором завдань.

Посилання представників відповідача на неможливість забезпечення позивача та інших працівників підрозділу роботою для виконання в умовах повного робочого дня обов`язків, передбачених трудовим договором та посадовою інструкцією як на одну з причин призупинення трудового договору з позивачем не ґрунтуються на належних та допустимих доказах та не доводять абсолютну неможливість відповідача забезпечити позивача роботою за його посадовими обов`язками.

Доводи сторони відповідача про те, що позивач не оскаржував наказ про призупинення дії трудового договору відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», суд не приймає до уваги як такі, що не свідчать про недобросовісну поведінку позивача та не спростовують доводів останнього, зазначених в обґрунтування позову.

Таким чином, з огляду на вказані обставини, беручи до уваги те, що підставою для призупинення дії трудового договору, тобто обмеження відповідно до Закону № 2136-ІХ прав громадян, гарантованих статтями 43, 44 Конституції України, є не сам факт введення воєнного стану в Україні, а об`єктивна неможливість роботи на умовах трудового договору, суд приходить до висновку про те, що оспорюваний позивачем наказ не відповідає вимогам статті 13 Закону № 2136-ІХ, оскільки не містить інформації про фактичні обставини, які б указували на неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки, а тому наказ голови правління Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» Герхард Бьош № Е.17.U.0.0/4-6813382 від 31.03.2022 «Про призупинення дії трудового договору» з ОСОБА_1 , слід визнати незаконним та скасувати.

Стосовно заяви представника відповідача про пропуск позовної давності позивачем суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Верховний суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 751/1198/18(провадження№ 61-5845св19) вказав, що у статті 234КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. При цьому поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Позиція суду ґрунтується на офіційному тлумаченні положень Частини першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів) викладені у наступній редакції: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП).

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника.

Вирішуючи спір, суд зауважує, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України). Такий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 02.12.2020. по справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19).

У п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуск строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін.

Статтею 234 КЗпП України встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. При цьому поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені в обґрунтуванні клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

ЄСПЛ постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

У силу ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).

Частиною другою статті 13 Закону № 2136-IX (в редакції на час видання спірного наказу) було визначено, що призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Щодо посилання позивача на карантинні обмеження та продовження строків дії на час карантину та поновлення строку звернення до суду з даною позовною заявою, слід вказати наступне.

Сам факт запровадження карантину не свідчить про безумовне поновлення пропущеного процесуального строку без наведення заявником негативних обставин, які зумовлені карантинними обмеженнями і були перешкодою у вчиненні стороною процесуальних дій.

Наведені позивачем обставини щодо карантинних обмежень без належних обґрунтувань та зазначенням перешкод у вчиненні стороною процесуальних дій не можуть бути безумовною підставою для поновлення строку.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (близька за змістом позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору, не підлягає задоволенню.

За змістом ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позовних вимоги повністю відмовлено, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя Ю.Ю. Мазур