Рішення № 116644328, 29.01.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2024 року № 640/11577/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

27.05.2020 до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Міністерства охорони здоров`я України (далі - відповідач, МОЗ), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність МОЗ України в частині не реагування на звернення позивача від 29 січня 2020 року та від 25 березня 2020 року та щодо невиконання передбаченого п. 24 «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317, обов`язку переглянути оскаржуване рішення Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи від 22 січня 2020 року;

- визнати протиправною бездіяльність МОЗ України щодо недотримання встановленого законом місячного строку надання відповіді на звернення від 29 січня 2020 року та від 25 березня 2020 року;

- зобов`язати відповідача доручити Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ повторно розглянути з урахування усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, а також вжити інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи, за фактами, зазначеними ОСОБА_1 у своїх скаргах від 29 січня 2020 року та від 25 березня 2020 року;

- стягнути з відповідача Міністерства охорони здоров`я України 1100000 грн. на користь позивача, як вартість моральної шкоди, нанесеної у зв`язку з порушенням його громадських прав та свобод.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 3 березня 2019 року переніс складний інсульт і упродовж понад 9 місяців з перервами перебував на лікарняному з діагнозом - інсульт. 18 грудня 2019 року він пройшов медичний огляд у міжрайонній МСЕК № 1 м. Полтави на предмет лікування з діагнозом - інсульт, стосовно якого отримував допомогу лікаря-невролога. Внаслідок проведення обстеження 18 грудня 2019 року на підставі висновку Медико-соціальної експертної комісії, яка встановила позивачу другу групу інвалідності з 12 грудня 2019 року, лікарняний листок був закритий, позивача виписали до роботи. Вважаючи дії міжрайонної МСЕК До 1 м. Полтави незаконними щодо неправомірного закриття лікарняного особі, яка тимчасово перебуває у непрацездатному стані, позивач 20 грудня 2019 року оскаржив дане рішення від 18 грудня 2019 року до Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи. Рішенням від 22 січня 2020 року дана медична установа залишила оскаржуване рішення без змін. 29 січня 2020 року позивач звернувся зі скаргою до Міністерства охорони здоров`я України про перегляд і скасування рішення Полтавської міжрайонної МСЕК №1 від 18 грудня 2019 року та рішення Полтавського обласного центру МСЕ від 22 січня 2020 року, але жодних позитивних дій упродовж понад півтора місяця щодо надання позивачу медичної допомоги не відбувалося. 25 березня позивач повторно здійснив звернення зі скаргою до МОЗ України, де ставив ті ж питання, що і первинній скарзі, але упродовж 2 місяців жодного реагування з боку Міністерства не було. Позивач вважає, що бездіяльність МОЗ порушує його Конституційні права на отримання реакції з боку органів влади, відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Окрім того позивач вказує, що його звернення від 25 березня 2020 року, крім скарги, містило в собі і запит на інформацію, у зв`язку з чим вважає, що мало місце порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації». Позивач вказує, що тривале нехтування МОЗ приписами правових актів України про розгляд скарг громадян призводить його до значних матеріальних утисків та моральних страждань позивача як члена суспільства і приватної особи. Позивач стверджує, що внаслідок незаконного закриття йому лікарняного листка, він був звільнений роботодавцем з посади директора з правової роботи великого підприємства, на якому працював понад 22 роки, а тепер, коли повністю одужав, не має можливості повернутися до повноцінної роботи через тримісячну відсутність без медичних документів. Позивач наголошує на тому, що порушення його прав тривають вже більше, ніж три місяці, і жодних перспектив їх припинення з боку відповідача не передбачається, та його страждання продовжуються весь цей час. Дані страждання викликали зміни в житті позивача: неможливість реалізації права на оскарження порушення свого права на належну, кваліфіковану і компетентну медичну допомогу у судовому порядку в зв`язку з відсутністю передбачених нормативних дій із встановлення даних про стан, характер, діагноз захворювання тощо. Неправильне прийняття рішення МСЕК № 1 на своєму засіданні від 18.12.2019 р., в свою чергу, потягло закриття лікарняного позивача в період продовження хвороби і створило додаткові проблеми у відносинах з роботодавцем. Це, зрештою, призвело до звільнення позивача з посади. Все це потягло серйозну зміну звичок i бажань позивача, збентеженість, страх, переживання, хвилювання, емоційну нестабільність, прояви депресії. Позивач вказує, що тривалий час після того, як не може отримати реалізації свого конституційного права, страждає безсонням, має психологічний стрес, постійно думає про несправедливість діяння відповідача і не може зосередитися на творчих питаннях.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі №640/11577/20, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

07.12.2023 на адресу Київського окружного адміністративного суду супровідним листом від 19.01.2023 №03-19/4004/23 "Про скерування за належністю справи" надійшли матеріали адміністративної справи №640/11577/20.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №640/11577/20 передано 15.12.2023 на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 р. відкрито провадження у адміністративній справі, справу №640/11577/20 призначено до розгляду спочатку, за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

В матеріалах справи наявний поданий 21.07.2020 до суду відзив від відповідача, відповідно до якого останній повідомляє суд, що вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За змістом приписів п.8 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності, зокрема, є типові справи.

Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст. ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

3 березня 2019 року позивач переніс складний інсульт і упродовж понад 9 місяців з перервами перебував на лікарняному з діагнозом - інсульт.

18 грудня 2019 року позивач пройшов медичний огляд у міжрайонній МСЕК № 1 м. Полтави на предмет лікування з діагнозом - інсульт, стосовно якого отримував допомогу лікаря-невролога. Внаслідок проведення обстеження 18 грудня 2019 року на підставі висновку Медико-соціальної експертної комісії, яка встановила позивачу другу групу інвалідності з 12 грудня 2019 року, лікарняний листок був закритий, позивача виписали до роботи.

Вважаючи дії міжрайонної МСЕК До 1 м. Полтави незаконними щодо неправомірного закриття лікарняного особі, яка тимчасово перебуває у непрацездатному стані, позивач 20 грудня 2019 року оскаржив дане рішення від 18 грудня 2019 року до Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи.

Рішенням від 22 січня 2020 року дана медична установа залишила оскаржуване рішення без змін.

29 січня 2020 року позивач звернувся зі скаргою до Міністерства охорони здоров`я України про перегляд і скасування рішення Полтавської міжрайонної МСЕК №1 від 18 грудня 2019 року та рішення Полтавського обласного центру МСЕ від 22 січня 2020 року.

Судом встановлено, що листом від 20.03.2020 № 03-06/Г-1662/3848-зв МОЗ України доручило Департаменту охорони Полтавської обласної державної адміністрації направити медико-експертну справу ОСОБА_1 до Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ України», про що також було повідомлено позивача.

Позивач надіслав до МОЗ України повторне звернення від 25.03.2020, в якому просив розглянути скаргу на неправомірне рішення Полтавської міжрайонної МСЕК № 1 від 18.12.2019 і Полтавського обласного центру МСЕ від 22.01.2020.

МОЗ України листом від 20.05.2020 № 03-06/Г-5708/6199-зв повторно повідомило позивача щодо надання доручення Департаменту охорони Полтавської обласної державної адміністрації направити медико-експертну справу ОСОБА_1 до Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ України».

Листом від 01.06.2020 № 56-13/16-328 Д3 «Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ України» повідомив ОКЗ «Полтавський обласний центр (медико-соціальної експертизи» про те, що було розглянуто медико-експертну справу ОСОБА_1 щодо продовження листка непрацездатності.

Як зазначено в листі, вивчивши дані об`єктивних досліджень хворого, ДЗ «Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ України» не знайшла підстав для зміни рішення МСЕК області про визначення ОСОБА_1 другої групи інвалідності від загального захворювання без терміну переогляду, оскільки наявні дані підтверджують: стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями. Враховуючи те, що причина інвалідності у хворого не змінена, потреби у виписці нової довідки не передбачено.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент їх виникнення, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, і затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 267, Міністерство охорони здоров`я України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим ,соціально небезпечним захворюванням, забезпечує формування та реалізує державну і політику у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і у прекурсорів, протидії їх незаконному обігу, а також забезпечує формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Згідно з підпунктом 17 пункту 4 Положення, МОЗ України здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов`язаних з діяльністю МОЗ, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Відповідно до частини першої частини 5 закону України «Про звернення громадян», звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Судом встановлено, що питання щодо продовження МСЕК листка тимчасової непрацездатності позивачеві МОЗ України направило його звернення до Департаменту охорони здоров`я Полтавської державної адміністрації відповідно до Порядку оскарження рішення МСЕК, за результатами якого на засіданні Центральної МСЕК МОЗ України медико-експертну справу позивача було розглянуто повторно, тому судом не встановлено порушення в цій частині.

Щодо твердження позивача про порушення ЗУ «Про доступ до публічної інформацію», суд зазначає насупне.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про доступ до публічної інформації», що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.5 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію має містити:

1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є;

2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Разом з тим, позивач у своєму зверненні від 25.03.2020 просить розглянути факти незаконного суміщення в одній особі в Полтавській області суб`єкта, що розглядає скарги на незаконність рішення МСЕК і особи, чиє рішення оскаржується і повідомити його про заходи, прийняті для усунення вказаних у зверненні порушень законів України, що не є запитом на публічну інформацію.

Згідно ст.1 Основ законодавства України про охорону здоров`я, Законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

Стаття 69 Основ законодавства України про охорону здоров`я визначає, що експертиза стійкого розладу функцій організму здійснюється медико-соціальними експертними комісіями, які встановлюють ступінь та причину інвалідності, складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації інваліда, в якій визначають реабілітаційні заходи відповідно до Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні".

Згідно положень статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» медико-соціальна експертиза це визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров`я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров`я видів трудової діяльності та умов праці, потреби У сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.

Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначені основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, а саме ці статті 3 цього Закону зазначено, що інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи» затверджено Положення про медико-соціальну експертизу.

Положеннями пункту шостого Положення визначено, що висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, обов`язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого м самоврядування, реабілітаційними підприємствами, установами та організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, незалежно від ix відомчої , підпорядкованості, типу і форми власності.

Відповідно до пункту 24 Положення комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового (утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Інструкція про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затверджена наказом МОЗ України від 13.11.2001 № 455, зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 04.12.2001 за № 1005/6196.

Відповідно до пункту четвертого Інструкції направлення хворого для огляду до МСЕК здійснюють ЛКК лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання або лікування при наявності стійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у тому разі, коли хворий був звільнений від роботи протягом чотирьох місяців безперервно з дня настання тимчасової непрацездатності чи протягом п`яти місяців у зв`язку з одним і тим самим захворюванням або його ускладненнями за останні дванадцять місяців, а при захворюванні на туберкульоз - протягом десяти місяців з дня настання непрацездатності.

На МСЕК направляються інваліди для переогляду в зв`язку із змінами в стані здоров`я, працюючі інваліди - для зміни трудової рекомендації чи внесення доповнень до індивідуальної програми реабілітації інваліда тощо.

У разі визнання хворого інвалідом листок непрацездатності закривається днем надходження документів хворого на МСЕК, дата встановлення інвалідності обов`язково вказується у листку непрацездатності.

Відповідно до матеріалів справи, Центральна МСЕК МОЗ України не знайшла порушень, а також підстав для зміни рішення МСЕК.

За таких обставин, суд не знаходить процедурних порушень з боку відповідача при розгляді звернень позивача, відповідно не є обґрунтованими вимоги позивача про повторний розгляд його медико-експертної справи.

Стосовно позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, слід зазначити наступне.

Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода (полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів ї сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно ч. 3 т. 23 ЦКУ, при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦКУ визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Твердження позивача про завдання йому моральної шкоди ґрунтується на відсутності відповіді на його звернення, але, як було встановлено судом, МОЗ України розглянуло його звернення та доручило проведення медико-експертної справи позивача щодо продовження МСЕК листка непрацездатності, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даної вимоги.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так у пункті 23 Рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Частиною другоюст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

У відповідності до положень ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи, не здійснюється.

Керуючись статтями 2,72-77,139,243-246,255,262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Парненко В.С.