Рішення № 116609634, 29.01.2024, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2024 року Справа№200/6641/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Донецького апеляційного суду про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

15 листопада 2023 року з використанням засобів поштового зв`язку позивачка, ОСОБА_1 , подала до суду адміністративний позов до відповідача, Донецького апеляційного суду, в якому просила:

- визнати протиправними дії відповідача щодо видачі позивачці довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №3.11-16/12/2023 від 03.11.2023 та №3.11-16/13/2023 від 03.11.2023, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням абзацу 5 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік»,

- зобов`язати відповідача видати позивачці довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 1 січня 2022 року та з 1 січня 2023 року, виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного на підставі частини 2 статті 130 Конституції України, частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», а саме виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2022 року складає 2481 гривень, і з 1 січня 2023 року 2684 гривні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначила, що відповідно до постанови Верховної Ради України №1119-VIII від 19.04.2016 її було звільнено з посади судді Апеляційного суду Донецької області у зв`язку із виходом у відставку з щомісячним довічним грошовим утриманням у розмірі 90% суддівської винагороди працюючого судді. Відповідачем були видані довідки про суддівську винагороду для обчислення довічного грошового утримання станом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, в яких розмір суддівської винагороди зазначений з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн. Позивачка вважає, що видача довідок із зазначенням розміру суддівської винагороди з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн., а не з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481 грн., встановленого ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", та 2684 грн., встановленого ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", здійснено з порушенням вимог діючого законодавства.

Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні з наступних підстав.

Розрахунок суддівської винагороди, при наданні довідок про розмір суддівської винагороди для обчислення (перерахунку) щомісячного довічного утримання судді у відставці за 2022 та 2023 рік здійснюється з прожиткового мінімуму 2102 грн., оскільки базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду відповідно до ч.3 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді у 2022 та 2023 роках встановлений у розмірі 2102 грн., відповідно до ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".

27 листопада 2023 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами загального позовного провадження.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянкою України.

В трудовій книжці, яка видана на ім`я ОСОБА_1 18 серпня 1972 року, містяться наступні записи:

запис №21 - 20.12.1993 - обрана суддею Жовтневого районного суду м. Маріуполя, наказом №387 від 20.12.1993,

запис №25 - 19.06.2003 - звільнена з займаної посади в зв`язку з обрання суддею Апеляційного суду Донецької області безстроково, постанова Верховної Ради України №731-ІV від 17.04.2003, наказ №119 від 19.06.2003,

запис №26 - 20.06.2003 - прийнята на посаду судді Апеляційного суду Донецької області, наказ №271 від 20.06.03, постанова Верховної Ради України №731-ІV від 17.04.2003,

запис №28 - 28.04.2016 - відраховано зі штату Апеляційного суду Донецької області у зв`язку із поданням заяви про відставку, наказ №122-к від 28.04.2016, постанова Верховної Ради України №1119-VІІІ від 19.04.2016.

03 листопада 2023 року Донецьким апеляційним судом видана довідка №3.11-16/13/2013 «Про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці» відповідно до якої суддівська винагорода ОСОБА_1 складає 184976,00 гривень станом на 01.01.2023, у тому числі посадовий оклад - 115610,00 гривень, доплата за вислугу років (60%) - 69366,00 гривень.

03 листопада 2023 року Донецьким апеляційним судом видана довідка №3.11-16/12/2023 «Про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці» відповідно до якої суддівська винагорода ОСОБА_1 складає 184976,00 гривень станом на 01.01.2022, у тому числі посадовий оклад - 115610,00 гривень, доплата за вислугу років (60%) - 69366,00 гривень.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Україна є […] правова держава (стаття 1 Конституції України) .

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За змістом частин першої, другої статті 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою вказаної статті суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з і статтею 142 Закону № 1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. […].

Аналіз вказаних положень Закону №1402-VIII дає підстави для висновку про те, що розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці залежить від суддівської винагороди судді, що працює на відповідній посаді, який встановлюється виключно цим Законом і не може визначатись (змінюватись) іншими законами України.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць складає: з 1 січня 2393,00 гривень, з 1 липня 2508,00 гривні, з 1 грудня 2589,00 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня 2100,00 гривень, з 1 липня 2201,00 гривня, з 1 грудня 2272,00 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2618,00 гривень, з 1 липня 2744,00 гривні, з 1 грудня 2833,00 гривні; працездатних осіб: з 1 січня 2481,00 гривня, з 1 липня 2600,00 гривень, з 1 грудня 2684,00 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня 2102,00 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня 2102,00 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня 1600,00 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 1934,00 гривні, з 1 липня 2027,00 гривень, з 1 грудня 2093,00 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено, що у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць складає: з 1 січня 2589,00 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня 2272,00 гривня; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2833,00 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102,00 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури - 1600,00 гривень; осіб, які втратили працездатність - 2093 гривень.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з того, що спосіб визначення розміру суддівської винагороди закріплений у статті 130 Конституції України, відповідно до якої, «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться положення частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII, які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння того, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і має визначатися розмір суддівської винагороди є саме Закон №1402-VIII.

Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).

Крім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, на виконання частини 4 статті 7 КАС України, при вирішенні спору суд зобов`язаний застосовувати їх безпосередньо, якщо дійде висновку, що закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.

Як уже зазначалось, розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини 2 статті 130 Конституції України.

Суд зазначає, що були відсутні правові підстави і для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, оскільки відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15.07.1999 (далі - Закон №966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону №966-XIV прожитковим мінімумом є вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

Суд акцентує увагу на тому, що в наведеній статті Закону №966-XIV міститься вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд констатує, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Водночас, цей Закон не відносить суддів до соціальної демографічної групи населення стосовно якої прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість, статтями 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» разом із встановленням на 1 січня прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн. (станом на 01.01.2022), в розмірі 2684,00 грн. (станом на 01.01.2023), був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого визначено в сумі 2102,00 грн. в той час, коли а ні до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а ні до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму відповідні зміни не вносилися.

За змістом Рішення Конституційного Суду України №5-рп(II)/2020 від 18.06.2020 до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori); «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali); «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

В той же час, Закони України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII.

Суд зазначає, що Закони України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає законам про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» необхідно вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях №6-рп/2007 від 09.07.2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та №10-рп/2008 від 22.05.2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, виходячи з вищенаведеного, відповідач зобов`язаний був при видачі позивачці довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року діяти відповідно до Закону №1402-VIII та обчислювати розмір суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет на 2022 рік» в сумі 2481,00 грн., та Законом України «Про Державний бюджет на 2023 рік» в сумі 2684,00 грн., але протиправно цього не зробив.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За приписами статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Судовий збір, сплачений позивачкою, підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (стаття 139 КАС України).

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-77, 90, 132, 139, 143, 205, 241-246, 250, 251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , номер засобів зв`язку НОМЕР_2 , електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до Донецького апеляційного суду (місце знаходження: 29000, м. Хмельницький, площа Незалежності,1, код ЄРДПОУ 42262513, електронна адреса: inbox@dna.court.gov.ua) задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Донецького апеляційного суду щодо видачі ОСОБА_1 довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №3.11-16/12/2023 від 03.11.2023 та №3.11-16/13/2023 від 03.11.2023, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Зобов`язати Донецький апеляційний суд видати ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 1 січня 2022 року та з 1 січня 2023 року, виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного на підставі частини 2 статті 130 Конституції України, частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», а саме виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2022 року складає 2481 гривень, і з 1 січня 2023 року 2684 гривні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Донецького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.

Повний текст рішення складений 29 січня 2024 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя А.І. Циганенко