Рішення № 116609579, 26.01.2024, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2024 року Справа№200/7277/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській областіпро визнання протиправним рішення №045550019724 від 19.09.2023 та зобов`язання вчинити певні дії.

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення №045550019724 від 19.09.2023 та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся через веб портал Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» та своїм рішенням відповідач від 19.09.2023 № 045550019724 відмовив йому у призначенні пенсії, яке обґрунтував відсутністю у нього необхідної вислуги років, при цьому не зарахувавши йому половину навчання в університеті. Позивач зазначив, що згідно з ч. 6 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується також половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання. Позивач зауважив, що з 01.09.1995 по 26.06.2000 він навчався на економіко-правовому факультеті Донецького державного університету, за результатом чого отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста. Факт такого навчання, його денна форма, а також належність економіко-правовому факультеті Донецького державного університету до юридичних факультетів вищих навчальних закладів підтверджується: дипломом спеціаліста від 26.06.2000; додатком до диплому від 30.06.2000; довідками Університету від 30.06.2023. Позивач закцентував свою увагу на тому, що таким чином, за цей період він набув 2 роки 4 місяці 28 днів вислуги років та з 03.07.2000 по 18.04.2005, з 30.06.2005 по теперішній час, він працює в органах прокуратури на прокурорських посадах (помічник, старший помічник прокурора, прокурор відділу, заступник прокурора, заступник начальника відділу, начальник відділу). Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що зазначене рішення прийняте відповідачем протиправно.

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надало відзив на позовну заяву, в якому було зазначено наступне, що позивач 12.09.2023 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697. Відповідно до пункту 4.2 Порядку розгляд документів, наданих позивачем для переведення на пенсію за вислугу років провадився за принципом «екстериторіальності» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області далі (відповідач) та своїм рішенням №045550019724 від 19.09.2023 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю у нього належно підтверджених 25 років стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років та повідомив, що за доданими до заяви про призначення пенсії за вислугу років документами до страхового стажу зараховано всі періоди. Страховий стаж позивача становить 27 років 4 місяці 28 днів. Стаж роботи на прокурорських посадах становить 22 роки 9 місяців 21 день. Стаж роботи за вислугу років становить 22 роки 9 місяців 21 день. Відповідач зауважив, що згідно ч. 1, 2 ст.86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VІІ «Про прокуратуру», прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років. Таким чином, станом на дату звернення позивача до Пенсійного фонду необхідними умовами для призначення йому пенсії за вислугу років є: а) вислуга років - 25 років; б) стаж на посадах прокурорів - 15 років. Відповідач зазначив, що до періодів стажу на прокурорських посадах, позивачу не зараховано половину строку навчання у Донецькому національному університеті з 01.09.1995 по 26.06.2000, оскільки, згідно довідки від 30.06.2023 № 129/01-13/01 та листа від 18.07.2023 № 542/01-09/01.1 заявник навчався на економічно-правовому факультеті Донецького національного університету, назву якого було змінено на юридичний факультет з 13.05.2014, що не відповідає терміну навчання. Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Ухвалою суду від 20.12.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Про відкриття провадження у справі, позивач та відповідач були повідомлені належним чином, відповідно до наявності у них реєстрації кабінету електронного суду, про що свідчить відповідна відмітка, де в графі «доставлено» зазначена дата 21.12.2023.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 . Відповідно до наявного в матеріалах справи копії паспорту серії НОМЕР_2 виданого Харцизьким МВ УМВС України в Донецькій області від 22.01.1998 є громадянином України.

Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, ЄДРПОУ: 20987385, в даних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами по справі, позивач навчався на економіко-правовому факультеті Донецького державного університету за спеціальністю «Правознавство» денної форми навчання з 01.09.1995 року та закінчив який 26.06.2000 року отримавши кваліфікацію юриста, що підтверджується наступними документами: дипломом спеціаліста серії НОМЕР_3 від 26.06.2000 року; додатком до диплома спеціаліста № НОМЕР_3 від 30.06.2000; дублікатом трудової книжки серії НОМЕР_4 дата заповнення 03.07.2000 (номер запису 2 в трудовій книжці); довідкою Донецького національного університету імені Василя Стуса від 30.06.2023 №129/01-13/01; довідкою Донецького національного університету імені Василя Стуса від 30.06.2023 №130/01-13/01.

В подальшому позивач працював на різних посадах в органах прокуратури, що підтверджується: дублікатом трудової книжки серії НОМЕР_4 дата заповнення 03.07.2000; довідкою виданою Донецькою обласною прокуратурою від 06.09.2023 №07-1286вн-23, що також не заперечується відповідачем по справі.

Як встановлено судом, позивач звернувся засобами вебпорталу до територіальних органів ПФУ від 12.09.2023 з заявою про призначення йому пенсії за вислугою років, що підтверджується відповідною копією заяви наявною в матеріалах справи.

За принципом екстериторіальності для розгляду заяви позивача було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, що також не заперечується відповідачем по справі.

За результатом розгляду заяви позивача про призначення йому пенсії за вислугу років, відповідачем було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №045550019724 від 19.09.2023, відповідно до якого було зазначено наступне, відмова про призначення пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон 1697-VІІ) ОСОБА_1 . Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 12.09.2023. Вік заявника 47 років. Статтею 86 Закону 1697-VII «Про прокуратуру» визначено умови призначення пенсії за вислугу років: прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років. Частиною 8 статті 86 Закону 1697-VІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров`я, у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв`язку із скороченням кількості прокурорів, у зв`язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Частиною 8 статті 86 Закону 1697-VІІ визначені періоди, які зараховуються до вислуги років, що дають право на пенсію згідно з цією статтею. Зокрема, до вислуги років зараховується половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання. Страховий стаж особи становить 27 років 4 місяці 28 днів. Стаж роботи на прокурорських посадах становить 22 роки 9 місяців 21 день. Стаж роботи за вислугу років становить 22 роки 9 місяців 21 день. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди; до періодів стажу на прокурорських посадах не зараховано половину строку навчання у Донецькому національному університеті з 01.09.1995 по 26.06.2000, оскільки, згідно довідки від 30.06.2023 № 129/01-13/01 та листа від 18.07.2023 № 542/01-09/01.1 заявник навчався на економічно-правовому факультеті Донецького національного університету, назву якого було змінено на юридичний факультет з 13.05.2014, що не відповідає терміну навчання. Враховуючи вищевикладене, прийнято рішення відмовити в призначення пенсії відповідно Закону 1697-VІI «Про прокуратуру» за відсутністю необхідного стажу роботи за вислугу років 25 років. Працює. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.

Вищенаведене також було продубльовано відповідачем у його відзиві на адміністративну позовну заяву.

Позивач звертаючись з даним адміністративним позовом, у своїй позовній заяві зазначив, що за період навчання з 01.09.1995 по 26.06.2000 (4 роки 9 місяців 26 днів), набув половину 2 роки 4 місяці 28 днів вислуги років, які необхідно зарахувати до його загального стажу роботи за вислугою років 22 роки 9 місяців 21 день, що загалом становить 25 років 4 місяці 21 день, тобто відповідно до умов щодо призначення пенсії за вислугою років передбаченою ЗУ №1697-VII є достатнім для призначення йому пенсії.

Отже спірним питанням в даній справі є не зарахування відповідачем позивачу половини строку періоду його навчання у Донецькому державному університеті з 01.09.1995 по 26.06.2000 передбаченої ч.6 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» та як наслідок не призначення позивачу пенсії передбаченої ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII за вислугою років.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституцій України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначено Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Абзацом 22 статті 1 Закону №1058-IV визначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону №1058-IV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному управлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно з ч. 5 ст. 45 Закону №1058-IV, документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Пенсійне забезпечення прокурорів та працівників прокуратури визначено в Законі України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. №1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015 року (далі - Закон №1697).

Згідно ч. 1 ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру», прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Відповідно до ч. 6 ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру», до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.

Згідно частини 13 статті 86 Закону №1697, пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами.

Згідно з довідкою Донецької обласної прокуратури від 06.09.2023 року № 07-1286вн-23 позивач має стаж роботи в органах прокуратури станом на 06.09.2023 року - 22 роки 11 місяців 23 дні.

Судом встановлено, що відповідно до спірного рішення відповідача від 19.09.2023 №045550019724 позивачу був зарахований стаж роботи на прокурорських посадах 22 роки 9 місяців 21 день, спірних питань, будь-яких заперечень з цього приводу зі сторони позивача у його адміністративному позові зазначено не було, як і будь-яких спірних питань, заперечень з боку відповідача щодо періодів роботи позивача на прокурорських посадах та належним чином відображених у його трудовій книжці (дублікату) теж не було зазначено у відзиві на позовну заяву.

Зі спірного рішення та відзиву на позовну заяву, слідує, що відповідачем позивачу до його стажу для призначення пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», не зараховано половину строку навчання на економіко-правовому факультеті за спеціальністю «Правознавство» денної форми навчання Донецького державного університету з 01.09.1995 року по 26.06.2000 року.

Відповідач зазначив у своєму спірному рішенні, що до періодів стажу на прокурорських посадах не зараховано половину строку навчання у Донецькому національному університеті, оскільки згідно довідки від 30.06.2023 №129/01-13/01 та листа від 18.07.2023 №542/01-09/01.1, заявник (позивач) навчався на економічно-правовому факультеті Донецького національного університету, назву якого було змінено на юридичний факультет з 13.05.2014, що не відповідає терміну навчання.

Аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач не врахував до стажу роботи позивача за вислугу років половину строку його навчання, що складає 2 роки 4 місяці 28 днів від 4 років 9 місяців 26 днів (період навчання позивача), тільки з-за того, що у вищенаведених довідках було зазначено, що позивач навчався на економіко-правовому факультеті та назву якого було змінено на юридичний тільки у 2014 році, в даному випадку суд вважає, що при розгляді заяви про призначення пенсії позивачу на підставі поданих документів відповідач формально розглянув подану заяву та наявні докази, що підтверджували отримання позивачем саме кваліфікації юриста, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач навчався та закінчив у 2000 році Донецький державний університет і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста, що підтверджується безпосередньо наявною копією диплома серії НОМЕР_3 від 26.06.2000 року та дублікатом трудової книжки серії НОМЕР_4 заповненої на ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата заповнення 03.07.2000 року, відповідно до якої під номером запису 2 зазначено з 01.09.1995 по 26.06.2000 Донецький державний університет, в графі «на підставі чого внесено запис» зазначено Диплом НОМЕР_3 , запис номер 3 зазначено з 03.07.2000 по 20.09.2003 призначений помічником прокурора м. Харцизька, в графі «на підставі чого внесено запис» зазначено наказ №630 від 03.07.2000.

Відповідно до п.1.1 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях» затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. N 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110 далі (Інструкція), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п.2.2. Інструкції, заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

Суд зауважує, що після закінчення навчання та отримання відповідного диплому позивач був призначений на посаду помічника прокурора м. Харцизька відповідно до наказу №630 від 03.07.2000 року, що належним чином відображено у трудовій книжці під номером 3, окремо суд зазначає, що дата заповнення трудової книжки зазначена 03.07.2000 року.

Відповідно до ст.46 Закону України «Про прокуратуру» 1789-XII (у редакції чинній на момент призначення позивача на посаду помічника прокурора), прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості.

Судом також встановлено, що відповідачем відповідно до наявної в матеріалах справи копії форми РС-право розрахованого стажу позивача на дату звернення (тобто 12.09.2023) період роботи з 03.07.2000 по 21.09.2003 був зарахований позивачу до стажу як страхового так і до стажу за вислугу років на прокурорських посадах.

Вищенаведене підтверджує факт навчання на юридичному факультеті позивача та отримання ним кваліфікації юриста, без наявності якої працевлаштування в органах прокуратури та тим більше займання посади помічника прокурора було б неможливе.

Відповідно до висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 31.10.2018 по справі №464/7474/16-а, - «Аналіз норм частини 6 ст. 86 Закону № 1697-VII дає підстави для висновку, що умовою зарахування до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, часу роботи на посадах державних службовців, є як наявність кваліфікаційних вимог у вигляді вищої юридичної освіти для такої посади, так і фактична наявність у особи, що займає таку посаду, вищої юридичної освіти. Тобто, час роботи на посадах державних службовців, які займають особи без вищої юридичної освіти, не може бути зарахованим до вказаної вислуги років.

Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові 17 травня 2016 року (справа №552/4716/13-а).

Також, у постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року (справа №344/11838/14-а) також викладена правова позиція, відповідно до якої до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, не може зараховуватися трудова діяльність на посаді державного службовця, кваліфікаційні умови якої (посади) не вимагали від особи, яка її обіймала, вищої юридичної освіти, а особа, яка фактично її обіймала, такої освіти не мала; чи коли через якийсь час на підставі нормативного регулювання такі умови до згаданої посади були запроваджені, а особа, яка продовжувала її обіймати, здобула вищу юридичну освіту; або містить такі умови, але особа, яка обіймала посаду державного службовця, не мала відповідної освіти чи мала спеціальну, гуманітарну чи іншу вищу освіту, але не юридичну, тощо».

Стосовно довідок, суд зазначає, що довідкою виданою Донецьким національним університетом імені Василя Стуса від 30.06.2023 №129/01-13/01 підтверджується насамперед той факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно навчався у Донецькому державному університеті на економіко-правовому факультеті за спеціальністю «Правознавство» денної форми навчання з 01.09.1995 року. Після закінчення навчання 26.06.2000 було видано диплом спеціаліста НОМЕР_3 від 26.06.2000 року та присвоєно кваліфікацію юриста. Відповідно до Переліку напрямів підготовки фахівців з вищою освітою за професійним спрямуванням і спеціальностей різних кваліфікаційних рівнів та робітничих професій, затверджених постановою КМУ від 18.05.1994 року №325 спеціальність 7.060101 «Правознавство» відносилась до галузі знань «Право». Додатково було повідомлено, що 11 вересня 2000 року Указом Президента «Про надання деяким вищим навчальним закладам статусу національних» Донецькому державному університету було надано статус національного (наказ МОН України № 505 від 30.10.2000 р.). Наказом Міністерства освіти і науки України № 758 від 12.07.2016 року прийнято пропозицію трудового колективу щодо присвоєння Донецькому національному університету імені Василя Стуса. В Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04.10.2016 року були внесені відповідні відомості про найменування університету - Донецький національний університет імені Василя Стуса. Іншою довідкою виданою Донецьким національним університетом імені Василя Стуса від 18.07.2023 №542/01-09/01.1 було окрім вищенаведеного зазначено наступне, що з 13.05.2014 року було змінено назву економіко-правового факультету на юридичний факультет (наказ № 102/05 від 13.05.2014 року), який закінчив ОСОБА_1 26.06.2000 року.

Згідно з абзацом 5 п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту», вища освіта - сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 28 Закону України «Про вищу освіту», в Україні діють заклади вищої освіти таких типів, зокрема:

університет - багатогалузевий (класичний, технічний) або галузевий (профільний, технологічний, педагогічний, фізичного виховання і спорту, гуманітарний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність;

академія, інститут - галузевий (профільний, технологічний, технічний, педагогічний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність, пов`язану з наданням вищої освіти на першому і другому рівнях за однією чи кількома галузями знань, може здійснювати підготовку на третьому і вищому науковому рівнях вищої освіти за певними спеціальностями, проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.

Відповідно до ч.1 ст. 49 Закону України «Про вищу освіту», особа має право здобувати вищу освіту в різних формах або поєднувати їх.

Основними формами здобуття вищої освіти є: інституційна (очна (денна, вечірня), заочна, дистанційна, мережева); дуальна.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 61 Закону України «Про вищу освіту», особами, які навчаються у закладах вищої освіти, є:

1) здобувачі вищої освіти;

2) інші особи, які навчаються у закладах вищої освіти.

Здобувачами вищої освіти є, зокрема, студент - особа, зарахована до закладу вищої освіти з метою здобуття вищої освіти ступеня молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра.

Із змісту наведених правових норм слідує, що університет та академія є вищими навчальними закладами, основними структурними підрозділами яких є факультет і кафедра. У вищих навчальних закладах здійснюється підготовка фахівців з вищою освітою.

Згідно із п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Судом вже зазначалось по справі, що позивач закінчив у 2000 році Донецький державний університет і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста. З додатку до диплому спеціаліста вбачається, що позивач у 1995 році вступив до Донецького державного університету і в 2000 році закінчив повний курс за спеціальністю Правознавство.

Дані обставини також підтверджуються довідками Донецького національного університету ім. Василя Стуса зазначеними у спірному рішенні відповідача.

Крім того, суд зазначає, що на теперішній час в Україні не існує закону про правничу (юридичну) освіту або іншого спеціального закону, який би врегульовував суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації права особи на правничу (юридичну) освіту як передумови до юридичної професії. Разом з тим, виключно законами України визначаються вимоги до осіб, які можуть обіймати посади, пов`язані зі здійсненням правничої (юридичної) професійної діяльності, зокрема, й посади прокурора. Однією з умов для зайняття посади прокурора є саме наявність юридичної освіти. Наявність відповідної освіти у позивача підтверджується дипломом позивача, де у графі спеціальність міститься запис «Правознавство».

Законодавець, закріплюючи у Законі України «Про прокуратуру» приписи щодо навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання керувався саме кінцевою метою - отримання освіти правознавця (юриста).

Аналізуючи вищенаведене, суд вважає, що позивач здобув саме юридичну освіту, а тому слід зарахувати до його стажу, що дає право на отримання пенсії за вислугу років відповідно до частини шостої статті 86 Закону № 1697-VII половину строку навчання на економіко-правовому факультеті Донецького державного університету денної форми навчання за спеціальністю «Правознавство».

Враховуючи вищенаведене, а також наявність у ОСОБА_1 стажу роботи в органах прокуратури 22 роки 09 місяців 21 день, що не заперечується відповідачем та зазначено у спірному рішенні від 19.09.2023 та зарахування до цього стажу половини строку навчання на економіко-правовому факультеті Донецького державного університету денної форми навчання за спеціальністю «Правознавство» з 01.09.1995 по 26.06.2000, позивач має необхідний стаж, що дає йому право на призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону № 1697-VII.

Суд зауважує, що рішення суб`єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об`єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб`єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.

Враховуючи вищевикладене, а також встановлені фактичні обставини справи, у взаємозв`язку із приписами чинного законодавства, суд доходить висновку про протиправність невмотивованого спірного рішення, та як наслідок його скасування.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту свого порушеного права шляхом зобов`язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

В постанові від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення «ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.

Водночас у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював висновок, згідно якого у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, а також те, що підчас розгляду адміністративного спору судом встановлено дотримання позивачем необхідних умов для призначення пенсії за віком, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову шляхом визнання протиправним рішення відповідача від 19.09.2023 №045550019724 про відмову у призначенні пенсії позивачу за вислугу років згідно зі ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII та як наслідок скасувати це рішення; зобов`язати відповідача зарахувати позивачу половину строку навчання на економіко-правовому факультеті Донецького державного університету денної форми навчання за спеціальністю «Правознавство» з 01 вересня 1995 року по 26 червня 2000 року в загальну вислугу (стаж) та стаж роботи на посадах прокурора, що дають право на пенсію за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII вiд 14.10.2014, та зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років, на підставі ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, починаючи з 12 вересня 2023 року.

Щодо позовної вимоги позивача виплачувати пенсію у розмірі 60% від усіх складових заробітної плати, зазначених у довідці Донецької обласної прокуратури від 07.09.2023 №21-499вих-23, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов`язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття постанови вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 КАС України).

Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

З матеріалів справи слідує, що предметом оскарження до суду є зобов`язання здійснити саме призначення пенсії, що не було зроблено відповідачем під час первинного розгляду заяви позивача від 12.09.2023.

Суд зазначає, що жодних спорів з приводу виплати пенсії, а також з урахуванням 60% складових заробітної плати відповідно до зазначеної позивачем довідки, наразі між сторонами не існувало.

Отже, суд вважає передчасними вищезазначені вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача виплачувати пенсію у розмірі 60% з урахуванням довідки тобто заявленими на майбутнє, що не відповідає задачам та принципам адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.8 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією від 11.12.2023 позивач за подання адміністративного позову сплатив 1073,60 грн. судового збору.

Суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у розмірі 1073,60 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 9, 32, 139, 243 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд.83, ЄДРПОУ: 20987385) про визнання протиправним рішення №045550019724 від 19.09.2023 та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ: 20987385) від 19.09.2023 №045550019724 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за вислугу років згідно зі ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ: 20987385) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) половину строку навчання на економіко-правовому факультеті Донецького державного університету денної форми навчання за спеціальністю «Правознавство» з 01 вересня 1995 року по 26 червня 2000 року в загальну вислугу (стаж) та стаж роботи на посадах прокурора, що дають право на пенсію за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII вiд 14.10.2014.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ: 20987385) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років, на підставі ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, починаючи з 12 вересня 2023 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд.83, ЄДРПОУ: 20987385) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 26 січня 2024 року.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.О. Голошивець