Рішення № 116609486, 29.01.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2024 рокуСправа №160/21626/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучугурної Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мотус Олександр Володимирович, до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мотус Олександр Володимирович, до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5721-57У від 06 березня 2023 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату заборгованості у розмірі 20 043,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2020 у справі №160/7602/20, яке набрало законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) задоволено; визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровський області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 року №Ф-5721-57У на суму 15819,54 гривень недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску; визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровський області про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 року №Ф-5721-57У на суму 24739,26 гривень недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску. У цьому рішення вказано, що згідно з даними інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків, тобто позивача ОСОБА_1 , відображено такі несплачені нарахування: за 2017 рік по строку 09.02.2018 звітний рік в сумі 8448 гривень; за 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 2457,18 грн.( мінімальна заробітна плата 2018 року 3723 х 22 відсотки = 819,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 2457,18 гривень); за 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 - 2457,18 гривень; за 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 - 2457,18 гривень. за 4 квартал 2018 року по строку 21.01.2019 - 2457,18 гривень; за 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 - 2754,18 грн (мінімальна заробітна плата у 2019 року 4173 х 22 відсотки = 918,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 2754,18 гривень); за 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 -2754,18 грн - 1880 грн сплата відповідно до платіжного доручення №47 від 27.07.2019 року; за 3 квартал 2019 року по строку 21.10.2019 - 2754,18 гривень. Позивач зазначає, що оскаржувана у цій справі вимога №Ф-5721-57У від 06 березня 2023 року видана за тими самими податковими зобов`язаннями, що і вказані вище скасовані судом вимоги від 12.11.2018 №Ф-5721-57У на суму 15819,54 гривень від 07.11.2019 №Ф-5721-57У на суму 24739,26 гривень. Відповідно, визнання протиправними і скасування вимог від 12.11.2018 №Ф-5721-57У на суму 15819,54 гривень від 07.11.2019 №Ф-5721-57У на суму 24739,26 гривень встановлює незаконність подальших аналогічних дій відповідача щодо податкових вимог про сплату боргу за тими ж самими зобов`язаннями за такий же період. Викладені вище обставини і стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/21626/23 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.

Ухвалою суду від 30.08.2023 прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

14.09.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що за даними ІТС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника за кодом бюджетної класифікації 71040000 у ОСОБА_1 обліковуються нарахування єдиного внеску за період 2017 рік, I-IV квартали 2018 року, I-IV квартали 2019 року. Станом на 12.09.2023 в ІКП ФОП ОСОБА_1 наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску у сумі 11333,54 грн. Відповідач стверджує, що під час винесення оскаржуваної вимоги діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України. З огляду на викладене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 30.08.2023 була задоволена заява ОСОБА_2 представника ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову; зупинено стягнення на підставі вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) №Ф-5721-57У від 06 березня 2023 року на суму 20043,60 грн.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

УСТАНОВИВ:

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2020 у справі №160/7602/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) задоволено; визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровський області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 року №Ф-5721-57У на суму 15819,54 гривень недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску; визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровський області про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 року №Ф-5721-57У на суму 24739,26 гривень недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Цим рішенням було встановлено, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебувала на обліку ГУ ДПС у Дніпропетровській області, починаючи з 30.10.2013 як фізична особа-підприємець, та у відповідності до положень пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464 була платником єдиного внеску.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з 15.01.2020 позивачем припинено здійснення підприємницької діяльності.

У період з 13.01.2015 та по теперішній час, позивач перебувала та перебуває у трудових відносинах з різними юридичними особами, що також підтверджується її трудовою книжкою НОМЕР_2 .

Протягом усієї тривалості цих трудових відносин роботодавцями позивача сплачувалися та сплачується у встановленому законом порядку страхові внески, згідно з положеннями чинного законодавства.

Вказане вище, також підтверджується довідкою ОК-5, яка містить індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб, копія якої міститься в матеріалах справи.

Згідно з даними інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків, тобто позивача ОСОБА_1 , відображено такі несплачені нарахування.

- за 2017 рік по строку 09.02.2018 звітний рік в сумі 8448 гривень;

- за 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 2457,18 грн.( мінімальна заробітна плата 2018 року 3723 х 22 відсотки = 819,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 2457,18 гривень);

- за 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 - 2457,18 гривень;

- за 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 - 2457,18 гривень.

- за 4 квартал 2018 року по строку 21.01.2019 - 2457,18 гривень;

- за 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 - 2754,18 грн (мінімальна заробітна плата у 2019 року 4173 х 22 відсотки = 918,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 2754,18 гривень);

- за 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 -2754,18 грн - 1880 грн сплата відповідно до платіжного доручення №47 від 27.07.2019 року;

- за 3 квартал 2019 року по строку 21.10.2019 - 2754,18 гривень.

Отже, враховуючи наявність цього боргу, керуючись абз.1 п. 4 р. VІ Інструкції №449 податковим органом, на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів, за якими розраховані нарахування єдиного соціального внеску, контролюючим органом були сформовані вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5721-57У від 12.11.2018 зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 15819,54 грн, а також вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5721-57У від 07.11.2019 зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 24739,26 гривень.

Таким чином, у справі №160/7602/20 вирішувалось питання правомірності нарахування ОСОБА_1 боргу зі сплати ЄСВ за період 2017 рік ІІІ квартал 2019 року.

Згідно з даними КП «ДСС», вказане вище рішення є таким, що набрало законної сили.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У цій справі, як указує відповідач у відзиві на позовну заяву та листі від 17.08.2023 №54857/6/04-36-24-17-11, наданому у відповідь на адвокатський запит адвоката позивача, відповідач нарахував позивачу борг по ЄСВ за період:

- за 2017 рік 8 448,00 грн;

- за 2018 рік: І квартал 2457,18 грн; ІІ квартал 2457,18 грн; ІІІ квартал 2457,18 грн; ІV квартал 2457,18 грн;

- за 2019 рік: І квартал 2754,18 грн; ІІ квартал 2754,18 грн; ІІІ квартал 2754,18 грн; ІV квартал 2754,18 грн.

У листі відповідача від 17.08.2023 №54857/6/04-36-24-17-11, наданому у відповідь на адвокатський запит адвоката позивача, вказано, що ФОП ОСОБА_1 сплачено єдиного внеску на загальну суму 9249,84 грн та станом на 01.03.2023 в інтегрованій картці платника по єдиному внеску наявний борг (недоїмка) у розмірі 20043,60 грн.

На вказану суму 20043,60 грн і була складена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.03.2023 №Ф-5721-57У.

Позивач уважає зазначену вимогу протиправною, тому й звернулась з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає про таке.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України надано визначення терміну «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI (далі Закон №2464-VI), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464, з-поміж інших платників єдиного внеску, визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року), єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19.

Верховним Судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоди, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз правового висновку Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 свідчить про те, що фізична особа-підприємець звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, що нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується, вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.

Як установив суд, рішенням від 22.09.2020 у справі №160/7602/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) задоволено; визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровський області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 року №Ф-5721-57У на суму 15819,54 гривень недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску; визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровський області про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 року №Ф-5721-57У на суму 24739,26 гривень недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Періодами, за якими були винесені скасовані у справі №160/7602/20 вимоги про сплату боргу (недоїмки) є: 2017 рік по строку 09.02.2018 звітний рік в сумі 8448 гривень; 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 2457,18 грн (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723 х 22 відсотки = 819,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 2457,18 гривень); 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 - 2457,18 гривень; 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 - 2457,18 гривень; 4 квартал 2018 року по строку 21.01.2019 - 2457,18 гривень; 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 - 2754,18 грн (мінімальна заробітна плата у 2019 року 4173 грн х 22 відсотки = 918,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 2754,18 гривень); 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 - 2754,18 грн - 1880 грн сплата відповідно до платіжного доручення №47 від 27.07.2019 року; 3 квартал 2019 року по строку 21.10.2019 - 2754,18 гривень.

Таким чином, за вказані періоди нарахована сума боргу (недоїмки) є скасованою в судовому порядку рішенням у справі №160/7602/20, яке набрало законної сили, тому повторне нарахування боргу (недоїмки) за ці періоди є протиправним.

Поряд з цим, суд зазначає, що IV квартал 2019 року період, за який був нарахований борг зі сплати ЄСВ за вимогою від 06.03.2023 №Ф-5721-57У, не був предметом дослідження у справі №160/7602/20.

Так, суд зазначає, що згідно з трудовою книжкою позивача серія НОМЕР_2 , у період з 13.09.2019 по 25.11.2019 працювала в ТОВ «Рудмайн».

Згідно з реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5), за цей період страхові внески за ОСОБА_1 сплачував страхувальник Товариство з обмеженою відповідальністю «Рудмайн».

Таким чином, позивач у зазначений період була найманим працівником, отримувала заробітну плату, з якої відраховувались суми єдиного внеску.

Проте, доказів нарахування і сплати єдиного внеску у грудні 2019 року, що входить до спірного періоду у цій справі, до матеріалів справи не надано, як і не надано доказів того, що в цей період позивач була найманим працівником.

Суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», мінімальна заробітна плата складала 4173,00 грн.

Таким чином, до сплати позивачем як фізичною особою-підприємцем підлягає єдиний внесок у розмірі 918,06 грн за грудень 2019 року (4173,00 грн (мінімальна заробітна плата) х 22% (розмір єдиного внеску) = 918,06 грн; 918,06 грн х 1 місяць (грудень) 2019 року = 918,06 грн).

Отже, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 17.01.2022 №Ф-311597-55У неправомірно містить вимогу про сплату єдиного внеску у сумі 19125,54 грн (20043,60 грн 918,06 грн).

Поряд з цим, ураховуючи встановлену в судовому порядку (справа №160/7602/20) неправомірність нарахування відповідачем боргу зі сплати ЄСВ за період 2017 рік ІІІ квартал 2019 року, та сплату позивачем 9249,84 грн єдиного внеску, що підтверджується листом відповідача від 17.08.2023 №54857/6/04-36-24-17-11, суд зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 17.01.2022 №Ф-311597-55У підлягає скасуванню у повному обсязі на суму 20043,60 грн.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд зазначає, що всі інші аргументи сторін досліджені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених висновків суду не спростовують.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, позовні вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 17.01.2022 №Ф-311597-55У підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У цій справі позивачем сплачено судовий збір у сумі 1878,80 грн (1073,60 грн за подачу позовної заяви та 805,20 грн за подачу заяви про забезпечення позову).

З огляду на положення ст.139 КАС України, а також задоволення позовних вимог та заяви про забезпечення позову, з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1878,80 грн.

Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд.17-а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ ВП 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5721-57У від 06 березня 2023 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату заборгованості у розмірі 20 043,60 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд.17-а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ ВП 44118658) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1878 (одна тисяча вісімсот сімдесят вісім) грн 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49005 код ЄДРПОУ ВП 44118658).

Суддя Н.В. Кучугурна