Ухвала суду № 116582827, 26.01.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

26 січня 2024 року Справа 160/1986/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)», в якій позивач просить:

-визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та не виплати в день звільнення додаткової винагороди в розмірі, що передбачена постановою КМУ від 28.02.2022 №168 за період з 11.03.2022 по 18.07.2022 із розрахунку 30000 грн. на місяць;

-зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату додаткової винагороди в розмірі, що передбачена постановою КМУ від 28.02.2022 №168 за період з 11.03.2022 по 18.07.2022 із розрахунку 30000 грн. на місяць, з урахуванням фактично виплачених сум;

-визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати в день звільнення додаткової винагороди в розмірі, що передбачена постановою КМУ від 28.02.2022 №168 за період з 19.07.2022 по 17.10.2022 із розрахунку 30000 грн. на місяць відповідно відпрацьованого часу;

-зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату додаткової винагороди в розмірі, що передбачена постановою КМУ від 28.02.2022 №168 за період з 19.07.2022 по 17.10.2022 із розрахунку 30000 грн. на місяць відповідно відпрацьованого часу;

-визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати в день звільнення грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 21637,56 грн., передбаченої постановою КМУ від 14.08.2013 №578;

-зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 21637,56 грн., передбаченої постановою КМУ від 14.08.2013 №578;

-встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

Відповідно до пунктів 3, 5, 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Одночасно з позовом позивачем заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, яке обгрунтовано наступними обставинами:

-в період дії карантину строки, визначені статтею 233 КЗпП України продовжуються на строк дії такого карантину;

-після введення воєнного стану ДУ «Криворізька виправна колонія (№80)» перейшла на посилений варіант несення служби, що є поважною причиною пропуску строку звернення до суду;

-у зв`язку з систематичним внесенням змінам до Постанови від 28.02.2022 №168 стосовно додаткової винагороди особам рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, КМУ створив правову невизначеність щодо виплати додаткової винагороди, що стало приводом для тлумачення відповідачем змісту постанови на власний розсуд та введення в оману своїх працівників. Лише після набрання чинності постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 22.11.2023 у справі №160/10058/22 у працівників з`явилась надія на справедливий та неупереджений суд в частині права на виплату додаткової винагороди;

-мобінг відносно працівників ДУ «Криворізька виправна колонія (№80)», які звертались до суду з позовами про виплату додаткової винагороди.

Вказані обставини, на думку позивача, є поважними причинами пропуску строку звернення до суду, у зв`язку з чим просить суд його поновити.

Розглянувши дане клопотання, суд доходить наступних висновків.

Відповідно до частин 3 та 5 статті 122 для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352, який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, відмінений з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відтак, суд зазначає, що тримісячний строк звернення до суду слід обчислювати з 01.07.2023.

Верховний Суд в постанові від 11.12.2023 у справі №990/235/23 дійшов наступних висновків: «У пункті 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України йдеться про продовження строків, які визначені статтею 233 КЗпП України. У вимірі обставин цієї справи це має означати, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто, якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов`язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину - якщо строк, встановлений у статті 233 КЗпП України, був «прив`язаний» до нього - закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору. Для його поновлення - як умову для відкриття провадження у справі - заявник має пояснити».

В той же час, як встановлено судом, позивача зі служби було звільнено 30.06.2023 (що підтверджується довідкою від 30.06.2023 №80/16-3631) і на той час положення статті 233 КЗпП України вже передбачали трьох місячний строк звернення з позовом до суду про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Як зазначено в статті 233 КЗпП України відлік три місячного строку починається з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Судом встановлено, що відповідачем прийнято повідомлення при звільненні №18/23 (наказ від 29.06.2023 №109/ОС) про нараховані суми грошового забезпечення.

Таким чином, суд доходить висновку, що відлік тримісячного строку для звернення до суду з позовними вимогами щодо виплати додаткової винагороди згідно постанови КМУ №168, в даному випадку, починається з 01.07.2023 (наступний день після звільнення), тобто після припинення дії карантину.

З даним позовом позивач звернувся до суду 19.01.2024 (згідно відбитку печатки Укрпошти на конверті), тобто більше ніж через шість місяців після того, як Уряд припинив дію карантину на всій території України, тобто з пропуском тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП україни.

Щодо позовної вимоги про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Частиною 5 статті 21 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" визначено, що особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства.

Згідно з частиною 5 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби; норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок №578), за приписами пункту 2 якого речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань

Згідно з пунктом 27 Порядку №578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

При цьому, відповідно до пункту 28 Порядку №578 у разі звільнення особи рядового і начальницького складу із служби у запас Збройних Сил їй видається речовий атестат, копія якого додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення така особа буде прийнята на службу до Державної кримінально-виконавчої служби, до її речового забезпечення зараховуються раніше отримані предмети речового майна особистого користування, а строк носіння предметів продовжується на період від дня звільнення до дня прийняття на службу.

Разом з цим, пунктом 23 Порядку №578 передбачено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", державної установи "Центр пробації" відповідно до їх закупівельної вартості.

З наведеного вбачається, що грошова компенсація за неотримане речове майно виплачується після звільнення зі служби та на підставі заяви, а отже речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю.

Такі гарантії щодо забезпечення доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини 1 статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.

Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування) та інвентарним майном, яке є власністю установ та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.

Отже, речове майно не можна ототожнюватися із заробітною платою (грошовим забезпеченням).

Судом враховується, що подібний висновок міститься у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, в якій вирішувалось питання наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Враховуючи визначену правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, суд доходить висновку, що спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.

Як зазначалось вище, відповідно до наказу від 29.06.2023 №109/ОС позивача 30.06.2023 звільнено зі служби за п.3 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».

Також, в позовній заяві зазначено, що 10.07.2023 позивачем отримано від відповідача довідку від 09.07.2023 №6 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.

Таким чином, враховуючи зазначене та те, що до суду позивач звернувся 19.01.2024, суд доходить висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду, визначений ч.5 ст.122 КАС України.

Зважаючи на наведене, суд звертає увагу, що посилання позивача на запровадження карантину та, як наслідок, продовження строку звернення до суду на даній підставі, ґрунтуються на помилковому застосуванні закону.

Також суд не приймає до уваги посилання позивача на неможливість своєчасного звернення до суду через мобінг відносно працівників ДУ «Криворізька виправна колонія (№80)», які звертались до суду з аналогічними позовами, оскільки відлік строку звернення до суду у позивача розпочався з 01.07.2023, тобто після звільнення, а тому посилання на вказані обставини є недоречними.

Щодо посилань на те, що систематичне внесенням змін до Постанови від 28.02.2022 №168 завадило позивачу своєчасно звернутись до суду також не беруться до уваги, оскільки під час розгляду справи в суді застосуванню підлягає законодавство, яке діяло на момент вчинення порушення.

Також суд критично ставиться до аргументів позивача стосовно того, що лише після набрання чинності постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 22.11.20233 у справі №160/10058/22 у працівників з`явилась надія на справедливий та неупереджений суд в частині права на виплату додаткової винагороди, оскільки справа №160/10058/22 не є типовою та зразковою у розумінні положень КАС України, а тому не є обов`язковою для врахування судом при розгляді кожної конкретної справи. Крім того, відповідно до приписів статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Також, є безпідставними доводи позивача про те, що після введення воєнного стану ДУ «Криворізька виправна колонія (№80)» перейшла на посилений варіант несення служби, що завадило позивачу своєчасно звернутись до суду з даним позовом, оскільки, як зазначалось вище, у позивача відлік строку звернення розпочинається з 01.07.2023, а станом на вказану дату позивач не був працівником даної установи, тому що 30.06.2023 був звільнений.

Таким чином, враховуючи положення статей 233 КЗпП України та частини 5 статті 122 КАС України, позивачем пропущено тримісячний строк, визначений статтею 233 КЗпП України, щодо позовних вимог про виплату додаткової винагороди та місячний строк, визначений статтею 122 КАС України щодо позовної вимоги про компенсацію за предмети речового майна.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що доводи, викладені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду є неповажними, а заява такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

В порушення вимог частини 3 статті 161 КАС України позивачем судовий збір не сплачено.

Оскільки, суд дійшов висновку, що грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна не є заробітною платою (грошовим забезпеченням), то позивачу необхідно сплатити судовий збір за дану позовну вимогу, як вимогу немайнового характеру.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн.

Розміри ставок судового збору визначені у ст.4 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 1211,20 грн. (3028,00 грн. х 0,4).

Відтак, позовачу необхідно сплатити судовий збір в розмірі 1211,20 грн. за наступними реквізитами:

отримувач коштів: УК у Чечел.р.м.Дніпра/Чечел.р/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37988155; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО): 899998; рахунок отримувача: UA368999980313141206084004632; код класифікації доходів бюджету: 22030101; призначення платежу: *;101; РНОКПП; Судовий збір, за позовом (ПІБ), Дніпропетровський окружний адміністративний суд.

Відповідно до ч.1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись ст. ст. 160, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з даним позовом.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Встановити позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, з дня отримання копії даної ухвали, шляхом надання суду:

- документу про сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн.;

- заяву про поновлення строку звернення до суду із зазначення інших підстав ніж ті, що вказані в розглянутій заяві.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали направити особі, що звернулася із адміністративним позовом.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Суддя О.В. Маковська