Рішення № 116577016, 25.01.2024, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2024 року Справа№200/6775/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

24 листопада 2023 року з використанням підсистеми «Електронний суд» позивач, ОСОБА_1 , подав до суду адміністративний позов до відповідача, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 квітня 2019 року по 15 жовтня 2019 року включно у розмірі 91734 (дев`яносто одна тисяча сімсот тридцять чотири) гривні 24 копійки,

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 квітня 2019 року по 15 жовтня 2019 року включно у розмірі 91734 (дев`яносто одна тисяча сімсот тридцять чотири) гривні 24 копійки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року у справі №200/998/23, яке набрало законної сили 10 жовтня 2023 року, відповідачем 22 листопада 2023 року сплачено на його користь грошові кошти в сумі 25851,05 гривень, але середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 6 місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України, тобто за період з 16.04.2019 по 15.10.2019 включно (183 календарних дні), не виплачений. Позивач вважає, що на підставі статей 116, 117 КЗпП України відповідач має сплатити на його користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Головне управління Національної поліції в Донецькій області подало відзив на адміністративний позов, в якому позовні вимоги не визнало, просило відмовити в їх задоволенні з таких підстав. Відповідач вважає, що позивач вводить в оману суд, оскільки останньому був достеменно відомий склад грошового забезпечення та нараховані і виплачені суми грошового забезпечення при звільненні, звертаючись із тотожними позивними вимогами, що вже були предметом розгляду ще у 2019 році, позивач має на меті збагатитись за державні кошти. Позивач протягом 4 років не оскаржував виплати при звільненні та не робив будь-яких дій, для захисту, як на його думку, своїх порушених прав. Зі спірною вимогою до суду слід звертатись у місячний строк, як це передбачено приписами КАС України, а отже, враховуючи, проміжок часу, за який позивач просить стягнути середній заробіток, останній пропустив строк звернення до суду без поважних причин.

Адміністративний позов не містить правових підстав для його задоволення. Стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Така позиція відповідача узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 КАС України. Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статі 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. За таких обставин, за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини 1 статті 117 КЗпП України є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 804/1782/16, від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17, яка, в силу положень частини 5 статті 242 КАС України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 у справі № 1540/3742/18 здійснив правовий висновок про те, компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Тобто, у зв`язку із невчасним розрахунком при звільненні, працівник зазнає втрат, які призводять до фінансових труднощів. У зв`язку з чим, відповідач вважає за необхідне вказати на те, що позивачем не надано до суду жодного доказу, який підтверджував факт понесення ним фінансових труднощів. До того ж, поняття «заробітної плати» не є тотожним з «компенсацією за відпустки, індексації та інших додаткових виплат». У свою чергу, на момент звільнення позивачу у повному обсязі виплачено належну йому заробітну плату (грошове забезпечення), що останнім не оскаржується. Зазначене свідчить про відсутність у позивача фінансових труднощів з вини відповідача.

27 листопада 2023 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

27 листопада 2023 року у відповідача витребувані докази.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_1 , виданим Красноармійським МВ УМВС України в Донецькій області 27 грудня 2000 року, згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 від 21.06.2018 є учасником бойових дій.

12 квітня 2019 року наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області №149 о/с «По особовому складу» майора поліції ОСОБА_1 відповідно до розділу VІІ Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) з 15 квітня 2019 року.

20 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ НП в Донецькій області з заявою щодо не відшкодування витрат на службове відрядження та просив повідомити про причини таких дій, надати документи за визначеним ним переліком.

04 липня 2019 року ГУ НП в Донецькій області повідомило позивача, що у зв`язку із тим, що у Законі України «Про Державний бюджет на 2018 рік» на утримання поліції у 2018 році передбачено асигнування, які забезпечували нормативну потребу лише на 47,8% протягом 2018 року, кошторисні призначення не дозволяли здійснювати виплату компенсацій за винайм житла.

15 серпня 2019 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/9096/19-а, яке набрало законної сили 22 жовтня 2019 року, стягнуто з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на винайм житла у відрядженні у загальній сумі 3850,00 гривень та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.04.2019 по 15.08.2019 у розмірі 4342,35 гривень.

24 грудня 2021 року наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області №729о/с внесені зміни до наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 12.04.2019 року №149о/с в частині вислуги років.

12 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до начальника ГУ НП в Донецькій області із запитом про надання публічної інформації, відповідно до якого просив: надати завірені належним чином копії щомісячних розрахункових листів (грошового забезпечення) за період часу проходження служби в Національній поліції України з 07 листопада 2015 року по 15 квітня 2019 року; виконати вимоги ст. 116 КЗпП України, а саме письмово повідомити про суми, нараховані та виплачені мені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати; повідомити чи нараховувалась та виплачувалась мені при звільненні 3 компенсація за невикористані додаткові відпустки за період з 01 червня 2018 року по 15 квітня 2019 року, як учаснику бойових дій, передбачені п. 12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни та членів їх сімей».

17 лютого 2023 року листом за №175/26/02-23 відповідач повідомив, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 01.06.2018 по 15.04.2019 не нараховувались та не виплачувались, надано щомісячні розрахункові листи за період з 07 листопада 2015 року по 15 квітня 2019 року.

18 лютого 2023 року позивач повторно звернувся до начальника ГУ НП в Донецькій області із запитом про надання публічної інформації.

06 березня 2023 року листом за №П-22/12/01-2023 відповідач повідомив, що функціональні обов`язки минулих років особового складу слідчого відділу Покровського РУП ГУНП в Донецькій області не накопичуються та оновлюються на початку поточного року. Індексація за період з 07.11.2015 по 01.11.2017 не нараховувалась та не виплачувалась. При звільненні було нараховано разову грошову допомогу в розмірі 47955,15 грн. із розрахунку: посадовий оклад, оклад за спеціальне звання (майор), надбавка за вислугу років (30%), надбавка за проходження служби в умовах режимних обмежень (10%) та премія. У період з 07.11.2015 по 01.05.2018 накази про встановлення або скасування надбавки за службу в умовах режимних обмежень відносно позивача до фінансового підрозділу не надходили, у зв`язку з чим, зазначена доплата не нараховувалась та не виплачувалась.

22 травня 2023 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/998/23, яке набрало законної сили 10 жовтня 2023 року, зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області:

нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року включно;

нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну надбавку в розмірі 10% до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень за період з 07 листопада 2015 року по 30 квітня 2018 року включно;

здійснити ОСОБА_1 перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби з Національній поліції України з урахуванням індексації грошового забезпечення та виплатити суму різниці недоотриманої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум;

нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018 та 2019 роки, загальною тривалістю 28 календарних днів.

10 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подав на ім`я начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області заяву про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22.05.2023 у адміністративній справі №200/998/23.

25 жовтня 2023 року Головне управління Національної поліції в Донецькій області листом за №П-91/26/02-2023 повідомило позивача, що рішення суду буде виконано після надходження бюджетних коштів.

22 листопада 2023 року на поточний рахунок позивача на виконання рішення суду у справі №200/998/23 Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області, сплачені грошові кошти в загальній сумі 25851,05 гривень, що підтверджено квитанцією АТ «Ощадбанк» від 22 листопада 2023 року.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Україна є […] правова держава (стаття 1 Конституції України) .

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави поліцейським.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Відповідно до статті 94 Закону України від 2 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою Кабінету Міністрів від 11.11.2015 №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова №988) та Наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання» від 06.04.2016 №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок №260).

Зазначені нормативно-правові акти є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку компенсації за невикористану відпустку, відшкодування витрат на винайм житла, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі №21-389а13), та беручи до уваги положення частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає наступне.

Абзацом 1 частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статті 116, 117 КЗпП України спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

За усталеною судовою практикою стягнення, передбачене статтею 117 КЗпП України, за своєю правовою природою розцінюється як спеціальний вид відповідальності роботодавця, яке нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.

Відповідно до статей 116, 117 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116).

В разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (стаття 117).

Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, вказані статті викладені в такій редакції:

«Стаття 116. Строки розрахунку при звільненні

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Стаття 117. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком виплату середнього заробітку в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у встановлені строки. Після цієї дати в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум розмір відповідальності обмежений шестимісячним строком.

Надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп та від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року по справі №200/998/23, яке набрало законної сили 10 жовтня 2023 року, встановлено, що спір про розмір сум, належних позивачу при звільненні, був переданий на вирішення суду у 10 березня 2023 року, тобто після 19 липня 2022 року.

Отже, до спірних правовідносин слід застосовувати статті 116, 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, тобто Закон під час дії якого виник спір (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до пункту 23 Порядку №260 днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції 15 квітня 2019 року (вказано у наказі). Доказів відсутності позивача на роботі в день його звільнення відповідачем не надано.

Таким чином, обов`язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний 15 квітня 2019 року.

Грошове забезпечення належне позивачу до виплати у зв`язку із звільненням зі служби в поліції було виплачено останньому тільки 22 листопада 2023 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року по справі №200/998/23 було, а тому суд доходить висновку про наявність підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у зв`язку із несвоєчасною виплатою позивачу грошового забезпечення у розмірі, встановленому законодавством.

Середній заробіток за весь час затримки розрахунку слід обчислювати згідно Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Згідно з підпунктом «л» пунктом 1 Порядку №100 цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата (абзац третій пункту 2 розділу ІІ Порядку №100).

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Згідно з підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Пункт 9 розділу І Порядку №260 визначено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Згідно з пунктом 11 Розділу І Порядку №260 грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення. Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання.

Разом із тим, Порядок №260 не містить правил розрахунку середньоденного грошового забезпечення у разі затримки розрахунку з поліцейським.

У свою чергу, пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньо заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає присудженню на користь позивача з відповідача, правильним є обчислення не у робочих, а у календарних днях для обрахунку грошового забезпечення.

Вказаний висновок судом постановлено за результатами аналізу постанов Верховного Суду щодо подібних за змістом правовідносин: від 21.11.2018 справа № 808/928/16, від 17.01.2019 справа № 805/2706/17-а, від 18.04.2019 справа № 806/889/17, від24.07.2019 справа № 805/3167/18-а.

Відповідно до довідки №299 від 28 листопада 2023 року про середній розмір грошового забезпечення за останні два місяці, що передували звільненню ОСОБА_1 , грошове забезпечення за лютий 2019 року склало 14787,62 грн.; грошове забезпечення за березень 2019 року склало 14787,62 грн.; середньоденний розмір грошового забезпечення становить - 501,28 грн.

Як вже зазначалося раніше, до спірних правовідносин слід застосовувати статтю 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, а тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців.

Таким чином, на теперішній час максимальний розмір середнього заробітку (грошового забезпечення), який може бути стягнути з відповідача на користь позивача слід обчислювати наступним чином:

501,28 * 183 = 91734,24 гривень, де

середньоденна заробітна плата - 501,28 гривень,

час затримки шість місяців: з 16 квітня 2019 року по 15 жовтня 2019 року включно, що складає 183 календарних дня.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Водночас, суд приймає до уваги той факт, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 200/9096/19-а, яке набрало законної сили 22 жовтня 2019 року, з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 вже був стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.04.2019 по 15.08.2019 у розмірі 4342,35 гривень.

Крім того, суд враховує обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості (майже через чотири роки після звільнення зі служби в поліції), дії відповідача щодо її виплати та те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.

Отже, розмір середнього заробітку (грошового забезпечення) за період з 16 серпня по 15 жовтня 2019 року, тобто за 61 календарний день, становить: 501,28 * 61 = 30578,08 гривень, де середньоденна заробітна плата - 501,28 гривень.

Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 25851,05 грн./ 30578,08 грн. (сума виплачена на виконання рішення суду у справі №200/998/23 /середній заробіток за час затримки розрахунку) = 0,28.

Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну та з врахуванням принципу співмірності становить 8561,86 грн. (30578,08*0,28).

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 8561,86 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За приписами статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

З урахуванням вимог частини 2 статті 9 КАС України позовні вимоги слід задовольнити шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 серпня по 15 жовтня 2019 року в сумі 8561,86 гривень, в задоволенні інших позовних вимог слід відмовити.

Щодо строку звернення до адміністративного суду із даним позовом.

У Рішенні від 22.02.2012 у справі №4-рп/2012 Конституційний Суд України розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Разом з тим, відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Спірні правовідносини пов`язані зі звільненням позивача з публічної служби, отже до спірних правовідносин підлягають застосування саме положення частини 5 статті 122 КАС України.

Враховуючи, що остаточний розрахунку з позивачем був здійснений 22 листопада 2023 року, а до суду останній звернувся 24 листопада 2023 року, суд доходить висновку, що позивач не пропустив строк для звернення до адміністративного суду з цим позовом.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Позивач сплатив судовий збір в сумі 1073,60 гривень.

Відповідно до статті 4 Закону №3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру фізичною особою ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 4 №3674-VI при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Статтею 7 Закону України від 3 листопада 2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлений у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня для працездатних осіб - 2684,00 гривень.

Позивач подав адміністративний позов майнового характеру в електронній формі, а тому мав сплатити 858,88 гривень.

91734,24 * 1% = 917,34 що менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, сума судового збору становить (2684,00 * 0,4) * 0,8.

Згідно із частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем були заявлені майновій вимоги в сумі 91734,24 гривень.

Позов задоволено частково в сумі 8561,86 гривень, що становить 9,33% (8561,86/ 91734,24) * 100%).

Таким чином, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в сумі 80,13 гривень (858,88*9,33% задоволених позовних вимог).

Доказів понесення інших судових витрат суду не надано.

Керуючись статтями 2, 3-10, 20, 22, 25, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 260, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 , тел. НОМЕР_4 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місце знаходження: Донецька область, м. Покровськ, вул. Мандрика, 7, код ЄДРПОУ 40109058, ел. пошта: gupolice@dn.police.gov.ua) задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 серпня по 15 жовтня 2019 року в сумі 8561 (вісім тисяч п`ятсот шістдесят одну) гривню 86 копійок.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати на по сплаті судового збору в сумі 80 (вісімдесят) гривень 13 копійок.

Повний текст рішення складений 25 січня 2024 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя А.І. Циганенко