Рішення № 116576731, 08.01.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2024 рокуСправа №160/28278/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу №160/28278/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

31.10.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 28 вересня 2023 року за № 045750008291 щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі заяви про призначення пенсії від 21.09.2023 р.; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 період роботи з 28.11.1985 по 19.10.1987 та період роботи з 05.09.1989 по 01.11.1993 р. відповідно до записів в трудовій книжці НОМЕР_1 ; зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Київській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідно до заяви про призначення пенсії від 21.09.2023 р. з урахуванням висновків суду, наведених у рішенні по даній справі.

В обґрунтування позову зазначено, що 21.09.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 28.09.2023 року № 045750008291 було відмовлено у призначенні пенсії. Оскаржуваним рішенням про відмову у призначенні пенсії відповідач протиправно не врахував до страхового стажу періоди трудової діяльності з 28.11.1985 року по 19.10.1987 року, оскільки у записі про звільнення не читається (не ідентифікується) печатка, з 05.09.1989 року по 01.11.1993 року, оскільки назва на печатці у записі про звільнення не відповідає назві підприємства, на якому працювала позивач, на підставі первиннх документів за час виконання роботи. Вважаючи рішення про відмову в призначенні пенсії протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/28278/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Цією ухвалою зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надати суду належним чином завірену копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

29.11.2023 року до суду Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області подано відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що рішенням відповідача, позивачу було відмолено у призначенні пенсії. Страховий стаж становить 15 років 09 місяців 17 днів. Пенсійний вік, визначений частиною 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 63 роки. За доданими документами до страхового стаду не зараховані періоди роботи за записами трудової книжки з з 28.11.1985 року по 19.10.1987 року, оскільки у записі про звільнення не читається (не ідентифікується) печатка, з 05.09.1989 року по 01.11.1993 року, оскільки назва на печатці у записі про звільнення не відповідає назві підприємства куди прийнято на роботу. Для зарахування вказаних періодів роботи необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами, на яких працювала заявниця, на підставі первинних документів за час виконання роботи. Зазначено, що право на пенсійну виплату за наявного страхового стажу позивач набуде 17.09.2025 року. Відповідач просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні адміністративного позову.

Заперечуючи проти позовної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. У відзиві відповідач зазначає, що ОСОБА_1 , 21.09.2023 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою та необхідними документами на призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №045750008291 від 28.09.2023 року відмовлено позивачу в призначенні пенсії у зв`язку з тим, що у позивача на дату звернення відсутній необхідний страховий стаж. До страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано наступні період роботи: з 28.11.1985 по 19.10.1987, оскільки у записі про звільнення не читається (не ідентифікується) печатка, з 05.09.1989 по 01.11.1993, оскільки назва на печатці у записі про звільнення не відповідає назві підприємства куди прийнято на роботу. Загальний страховий стаж позивача, за наслідками розгляду поданих документів, склав 15 років 09 місяців 17 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. В рішенні про відмову у призначенні пенсії позивачу роз`яснено, що для зарахування спірних періодів необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами на підставі первинних документів, на яких працювала заявниця.

08.12.2023 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області разом з відзивом на позовну заяву надійшли витребувані копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .

13.12.2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримала позовні вимоги з підстав наведених в позовній заяві.

Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 21.09.2023 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.

До заяви про призначення пенсії від 21.09.2023 року було надано диплом про навчання, довідку про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000 року, довідку про зміну назви організації, довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, інший документ (РЗО), паспорт, свідоцтво про народження дитини, трудову книжку, пам`ятку пенсіонера, свідоцтво про шлюб.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Заяву позивача про призначення пенсії за віком розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області та прийнято рішення від 28.09.2023 року № 045750008291, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком.

У рішенні зазначено, що вік заявниці 63 роки, страховий стаж особи становить 15 років 9 місяців 17 днів. За результатом розгляду документів до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно з записами дубліката трудової книжки НОМЕР_1 з 28.11.1985 по 19.10.1987, оскільки у записі про звільнення не читається (не ідентифікується) печатка, з 05.09.1989 по 01.11.1993, оскільки назва на печатці у записі про звільнення не відповідає назві підприємства куди прийнято на роботу. Для зарахування вказаних періодів необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами на підставі первинних документів, на яких працювала заявниця, на підставі первинних документів за час виконання роботи.

Позивач, вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 28 вересня 2023 року за № 045750008291 про відмову у призначенні пенсії та незарахування певних періодів до страхового стажу, звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відносяться відповідачі) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідачів чітко визначені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (п. 1).

Згідно частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення (ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Частиною 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1 ст. 24 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч.2 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

При цьому, відповідно до частини 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Слід взяти до уваги, що статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На час первісного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 року №162.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні -у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

В подальшому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 затверджена нова Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників.

Відповідно до пункту 2.2. Інструкції №58, до трудової книжки вносяться, зокрема: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

За вимогами пунктів 2.3, 2.4 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).

Відповідно до пункту 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Отже, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній застосовуються норми Порядку №637 щодо підтвердження трудового стажу.

Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 від 30.08.1978 року вбачається наступна інформація про працю позивача у спірні періоди:

запис №11 від 28.11.1985 року прийнята до Третього Волгоградського тресту столових на посаду бухгалтера тресту, на підставі наказу №128п від 25.11.85 року;

запис №12 від 19.10.1987 року - звільнена за ст. 31 КЗпП РРФСР у зв`язку зі зміною місця проживання, на підставі наказу № 91к від 19.10.87 року;

запис №23 від 05.09.1989 року - прийнята палітурником у Дніпропетровське обласне об`єднання фоторобіт, на підставі наказу № 52п від 4.9.89 року;

запис №24 від 30.10.1989 року - присвоєно 3 розряд палітурника, на підставі наказу №60-к від 30.10.89 року;

запис №25 від 01.01.1990 року - на підставі рішення облвиконкому № 526/2 від 21.12.89р. Дн-вське облфото перейменовано в Дн-вське обласне виробничо-комерційне об`єднання "Сервіс", на підставі наказу №267 від 26.12.89 року;

запис №26 від 10.06.1991 року у зв`язку з реогранізацією ДОПКО Сервіс перейменовано на Дн-ське територіальне виробниче комерційно-постачальне об`єднання Сервіс, на підставі наказу №50 від 10.06.91 року;

запис №27 від 01.11.1993 року звільнена з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, на підставі наказу №43-к від 29.11.93 року.

Приписами пункту 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За змістом наведених вище положень надання вказаних документів з метою визначення права на пенсію необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній.

В даному випадку, трудовою книжкою позивача повністю підтверджується її робота у спірні періоди, записи про прийняття та звільнення за періоди з 28.11.1985 року по 19.10.1987 року, з 05.09.1989 року по 01.11.1993 року виконані відповідно вимог Інструкції та мають всі необхідні реквізити: дати записів, номери та дати наказів, печатки та підписи посадових осіб.

Під час розгляду заяви позивача відповідачем не було встановлено будь-яких недоліків оформлення записів про роботу позивача, записи у трудовій книжці виконані належними посадовими особами, засвідчені підписом начальника відділу кадрів та скріплені печатками. При цьому, позивачу було відмовлено зараховувати до загального страхового стажу періоди роботи згідно вказаної трудової книжки, оскільки у записі про звільнення, періоду роботи позивача з 28.11.1985 по 19.10.1987 року не читається (не ідентифікується) печатка та назва на печатці у записі про звільнення, у періоді з 05.09.1989 по 01.11.1993, не відповідає назві підприємства куди прийнято на роботу.

З цього приводу, суд зазначає, що відповідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Також суд вказує, що на особу не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а, від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Разом з цим, суд звертає увагу також й на те, що відповідач не ставить під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності позивача.

Також слід зазначити, що неточність зображення печатки на записах в трудовій книжці та відсутність запису про зміну назви організації не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

В свою чергу, слабкий відтиск печатки може пояснюватись тою обставиною, що дата оформлення спірного запису трудової книжки припадає на 1987 рік, відповідно за більше ніж 36 років такий відтиск маже змінити свій колір та стати не таким чітким як при його здійсненні.

В даному випадку, суд звертає увагу суду, що вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко та зрозуміло, відсутні ознаки підчисток та підробок.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому його безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.

Водночас, суд зазначає, що згідно записів про періоди роботи позивача в трудовій книжці НОМЕР_1 можливо встановити весь стаж роботи, а те, що назва на печатці у записі про звільнення не відповідає назві підприємства періоду роботи позивача з 05.09.1989 року по 01.11.1993 року, жодним чином не спростовує факту роботи позивача у зазначеній в трудовій книжці організації та достовірності зазначеної у ній інформації, оскільки як вбачається з запису № 26 від 10.06.1991 року підприємство Дніпропетровське обласне об`єднання фоторобіт було перейменовано на Дніпропетровське територіальне виробниче комерційно-постачальне об`єднання Сервіс.

Таким чином, те, що на печатці, якою завірено запис про звільнення, назва підприємства не відповідає назві, куди зараховано, довідка про перейменування відсутня в трудовій книжці, не може слугувати підставою для незарахування до страхового стажу позивачки періодів роботи з 05.09.1989 року по 01.11.1993 року.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Вказана позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі №638/18467/15-а.

Окрім того, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відповідну позицію висловлено Верховним Судом в постанові по справі № 638/18467/15-а від 30.09.2019 року.

Однак, як встановлено судом, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити спірний стаж позивача.

У зв`язку із чим, суд дійшов висновку, що неврахування відповідачем під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії відомостей про роботу носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства. Відповідачем не було забезпечено розгляду наданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком шляхом всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 28 вересня 2023 року за № 045750008291, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо обраного способу захисту порушеного права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Так, порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№ 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок).

Відповідно до абзацу 13 пункту 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до пунктів 4.3, 4.10 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.

Щодо вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 період роботи з 28.11.1985 по 19.10.1987 та період роботи з 05.09.1989 по 01.11.1993 р. відповідно до записів в трудовій книжці НОМЕР_1 та зобов`язання Головного Управління Пенсійного фонду України в Київській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідно до заяви про призначення пенсії від 21.09.2023 р. з урахуванням висновків суду, наведених у рішенні по даній справі, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями. Зокрема, частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , періоди роботи з 28.11.1985 року по 19.10.1987 року, з 05.09.1989 року по 01.11.1993 року відповідно до записів в трудовій книжці НОМЕР_1 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.09.2023 року щодо призначення пенсії за віком з урахуванням зарахованих до страхового стажу періодів роботи.

За приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Щодо розподілу судових витрат у вигляді правничої допомоги, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За приписами частин 3, 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом для справи.

На підтвердження відповідних витрат позивачем надано: копію договору про надання професійної правничої допомоги №12/10-23 від 12.10.2023 року; копію ордеру про надання правничої (правової) допомоги від 15.10.2023 року №1233583; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом по договору №12/10-23 про надання професійної правничої допомоги від 12.10.2023 року; рахунок № 12/10-23 від 12.10.2023 року на оплату гонорару згідно п. 4.2. договору №12/10-23 про надання професійної правничої допомоги від 12.10.2023 року, квітанція № 0.0.3245163462.1 від 12.10.2023 року.

Згідно п. 1.1. договору, предметом договору є надавання правничої допомоги клієнту у справі про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії в тому числі, але не обмежуючись щодо визнання протиправним та скасування рішення структурного підрозділу Пенсійного Фонду України щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язання структурного підрозділу Пенсійного Фонду України зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 період роботи відповідно до записів в трудовій книжці та зобов`язати структурний підрозділ Пенсійного Фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» згідно поданої заяви про призначення пенсії від 21.09.2023 року.

Згідно п. 4.2. договору гонорар адвоката та представлення інтересів в суді першої інстанції складає 5300,00 грн.

Відповідно до детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом по договору №12/10-23 про надання професійної правничої допомоги від 12.10.2023 року зазначено обсяг робіт (наданих послуг): здійснення ознайомлення з документами, які стосуються предмету спору (договору) та здійснення юридичного (правничого) аналізу наданих клієнтом документів, що стосуються предмету спору (договору); аналіз норм чинного законодавства України та аналіз судової практики та аналогічних рішень судів, рекомендацій, позицій та рішень, ВСУ, Касаційного адміністративного суду Верховного суду, Великої палати Верховного суду, практики Європейського суду з прав людини щодо взаємовідносин пов`язаних з розглядом даної справи; здійснення складання, формування позовної заяви до суду; підготовка додатків до позовної заяви; здійснення підготовки позовної заяви до подання до суду з дотриманням всіх вимог процесуального законодавства; здійснення подання позовної заяви до суду; здійснення складання інших процесуальних документів з метою захисту прав та законних інтересів клієнта в суді першої інстанції; здійснення всіх необхідних дій щодо захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта та представити у встановленому порядку інтереси клієнта в суді першої інстанції під час здійснення судочинства.

Згідно детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом варість наданих послуг складає 5300,00 грн.

Відповідно до квітанції № 0.0.3245163462.1 від 12.10.2023 року на оплату гонорару за надання правової допомоги згідно договору №12/10-23 про надання професійної правничої допомоги від 12.10.2023 року ОСОБА_1 сплачено 5300,00 грн.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 27.10.2022 року у справі №360/3253/20

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21. Цей правовий висновок є релевантним до обставин цієї справи, оскільки стосується правового застосування норми права, яка є ідентичною частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим, що передбачено статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

В даному випадку, судом враховано, що справа не є складною, а спірні правовідносини не такими, що вимагали ретельної підготовки та вивчення значного обсягу документів, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала витрат значного обсягу часу.

Таким чином, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи не є належним чином обґрунтованою та є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

З урахуванням розміру задоволених позовних вимог та з огляду на те, що предметом розглядуваного спору, є справа незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 2 000,00 гривень.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення вимоги позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправного рішення суб`єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1073,60 грн., що документально підтверджується квитанцією від 12.10.2023 року.

Враховуючи часткове задоволення позовної заяви, судовий збір у розмірі 1073,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, оскільки саме цим суб`єктом владних повноважень порушено права позивача оскаржуваним рішенням.

Керуючись статтями 2, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, місто Фастів(з), вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ 22933548), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України України у Київській області від 28 вересня 2023 року № 045750008291 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 28.11.1985 року по 19.10.1987 року, з 05.09.1989 року по 01.11.1993 року відповідно до записів в трудовій книжці НОМЕР_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.09.2023 року щодо призначення пенсії за віком з урахуванням зарахованих до страхового стажу періодів роботи.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.І. Озерянська