Рішення № 116564069, 21.09.2023, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/4170/16-ц

Провадження №2/405/748/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2023 року. Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого-судді: Іванової Л.А.

при секретарі: Дризі Є.В.

за участю учасників справи:

представника позивача АТ КБ «ПриватБанк» Погрібняка В.Є.

та представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Блажевич Ю.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кропивницькому в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №405/4170/16-ц за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ПАТ КБ "ПриватБанк" 23 травня 2016 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, зазначивши в обґрунтування позовних вимог, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 22.04.2015 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 73 842, 30 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 01 по 25 число кожного місяця відповідач надає банку грошові кошти ( щомісячний платіж ) для погашення заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом з запропонованими ПАТ КБ "ПриватБанк" Умовами та правилами, Тарифами складають між нею та банком кредитний договір, що підтверджується підписом останньої у заяві. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 05.05.2016 року має заборгованість у розмірі 92 745 грн. 63 коп., яка складається з наступного: 68 251 грн. 30 коп. - заборгованість за кредитом; 9 593 грн. 60 коп. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 14 900 грн. 73 коп. - заборгованість по пені та комісії за користування кредитом.

З огляду на зазначене, просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк " заборгованість за кредитним договором б/н від 22.04.2015 року в розмірі 92 745 грн. 63 коп., а також понесені судові витрати по справі, які складаються з судового збору в розмірі 1 391 грн. 18 коп.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Кіровограда від 06 квітня 2017 року позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 22 квітня 2015 року в розмірі 92 745 грн. 63 коп., а також судовий збір в розмірі 1 391 грн. 18 коп.

При цьому, 15 грудня 2017 року набрав чинності в новій редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року Цивільний процесуальний кодекс України, на підставі чого та відповідно до п.п.9 п.1 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, подальший розгляд зазначеної справи, враховуючи, що провадження у справі відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, продовжено за правилами Цивільного процесуального кодексу Українив редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Кіровограда від 21 червня 2018 року за наслідками розгляду заяви відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06 квітня 2017 року по цивільній справі № 405/4170/16-ц за позовом публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- заочне рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06 квітня 2017 року по цивільній справі 405/4170/16-ц, провадження 2/405/716/16 за позовом публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - скасовано, призначено справу до розгляду в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) учасників справи.

При новому розгляді справи:

Відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позов, зареєстрований судом 19 листопада 2018 року за вх.№29182, за змістом якого зазначила, що позивач голослівно стверджує в своєму позові, що нею (відповідачем) відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил надання продукту кредитних карт від 22.04.2015 року, отримано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 73 842, 30 грн., зазначаючи, що зазначену суму кредитних коштів вона не отримувала, в доказ зворотнього, - позивач не надав до позову жодного документу, який би підтверджував отримання нею грошових коштів в розмірі 73 842, 30 грн.

Крім того, позивач посилається на те, що вона (відповідач) підтвердила свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом з запропонованими ПАТ КБ «ПриватБанк» Умовами та правилами, Тарифами складають між Банком та нею кредитний договір, разом з тим, Генеральна угода від 22.04.2015 року підписана нею не разом з запропонованими позивачем Умовами та правилами, Тарифами, тобто з Умовами та правилами і Тарифами її ніхто не ознайомлював, відповідно вона (відповідач) не підписувала Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи, позивач її з ними не знайомив, відповідно, вони не є складовою частиною договору.

Також зазначила, що підписавши Генеральну угоду від 22.04.2015 року, вона (відповідач) лише погодилася, що її заборгованість перед Банком за кредитним договором від 01.07.2013 року складає 35 304 грн. 34 коп., що випливає з п.п.1.1.2 Генеральної угоди від 22.04.2015 року. Підпунктом 2.1 Генеральної угоди від 22.04.2015 року передбачено, що Банк надає позичальникові терміновий кредит в розмірі 73 842, 30 грн., шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку, однак цей підпункт не є доказом надання Банком їй цієї суми кредиту, а відповідно і не є доказом отримання нею (відповідачем) кредиту в розмірі 73 842 грн. 30 коп., без наданнядоказів отримання (зняття, використання) суми коштів, в розмірі 73 842, 30 грн. цей підпункт Генеральної угодив розмірі 73 842, 30 грн. має лише декларативний характер, а позивач доказів отримання нею кредитних коштів не надав і не міг надати, так як вона їх не отримувала, на підставі чого доданий позивачем до позову розрахунок заборгованості, який, до речі, зрозумілий лише тому, хто його складав,є необгрунтованим, так як розрахунок зроблений не з суми боргу, яка складає 35 304 грн. 30 коп., з якою вона (відповідач) погодилася, підписавши Генеральну угоду від 22.04.2015 року, а виходячи з суми 73 842, 30 грн., яку вона (відповідач) ніколи не отримувала.

З розрахунку заборгованості, який надав позивач до позову не вбачається, як позивач розраховував суму пені, чи застосовував він до неї проценти, за який час вона нарахована, так як згідно з п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність, строком в один рік.

Окрім того, зазначила, що в неї дійсно є кредитна картка ПриватБанку (номер картки НОМЕР_2 ), строк дії якої скінчився 09.2016 року, на цю кредитну картку їй (відповідачу) було встановлено кредитний ліміт в розмірі 9 000 грн., вона користувалася цією сумою кредитних коштів та виконувала свої зобов`язання перед позивачем, але в 2015 році загострилися захворювання її матері, яка померла в квітні, 2016 року, а також в той самий час захворіла на онкологічне захворювання її (відповідача) донька та вона (відповідач) не в змозі була виконувати свої зобовёязання перед Банком, тому підписавши Генеральну угоду від 22.04.2015 року, вона погодилася, що її загальна заборгованість перед Банком за кредитним договором від 01.07.2013 року складає 35 304, 34 грн., що випливає з п.п.1.1.2 Генеральної угоди від 22.04.2015 року та деякий час після підписання зазначеної Угоди, незважаючи на складні життєві обставини, вона виконувала свої зобов`язання перед Банком, а також Банк самостійно списував кошти з інших її рахунків, та за її підрахунками з загальної суми заборгованості в розмірі 35 394 грн. 34 коп. нею було сплачено Банку та списано позивачем з інших її рахунків приблизно 17 000 грн. Надати до суду виписку за своїм кредитним рахунком, як доказ вищезазначеного, вона не може, оскільки строк дії її картки сплив 09.2016 року, і в терміналі, або банкоматі ПриватБанку вона вже не обслуговується. Також вона (відповідач) намагалася отримати виписку за своїхм кредитним рахунком шляхом письмового звернення до ПриватБанку, з пропозицією укласти мирову угоду, однак Банк в своїй відповіді відмовив їй у наданні виписки, посилаючись на те, що не може за письмовим зверненням здійснити ідентифікацію її (відповідача) особи.

З огляду на зазначене, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до неї (відповідача ОСОБА_1 ) про стягнення заборгованості не визнає. Звільнена від сплати судового збору а підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», як особа з інвалідністю ІІ-ої групи.

Представником позивача АТ КБ «ПриватБанк» засобами електронної пошти подано відповідь на відзив, яка зареєстрована судом 14 грудня 2018 року за вх.№4976, за якою вважав правомірним укладання 22.04.2015 року Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг між Банком та відповідачем ОСОБА_1 , оскільки 22.04.2015 року відповідач, маючи невиконані кредитні зобов`язання, за якими неодноразово було порушено строки та порядок погашення заборгованості, за власним бажанням звернулася до Банку з метою створення сприятливих умов для виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором, при цьому, банк пішов назустріч відповідачу, погодивши з відповідачем підписання Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та списання частини заборгованості за вказаними договорами. Генеральною угодою сторони погодили також новий строк погашення заборгованості, а саме: з 22.04.2015 року по 30.04.2018 року, розмір заборгованості, розмір відсоткової ставки, порядок і спосіб внесення платежів на погашення заборгованості, а саме: шляхом відкриття картрахунку та встановлення кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі загальної суми заборгованості.

Щодо ознайомлення відповідача з умовами та правилами надання банківських послуг зазначив, що до позовної заяви надано копію Генеральної угоди від 22.04.2015 року, з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація, необхідна для отримання кредитної картки. Відповідачем зазначена інформація про себе заповнена особисто, також з копії акнети-заяви чітко вбачається, що останній погодив наступне: «Я згоден (на) з тим, що Генеральна угода, разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а Також Тарифами, становить між мною та Банком Кредитний договір. Я ознайомився (лась) і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку». Також з Генеральної угоди чітко вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку в розмірі 1,5% (18% на рік), вказано розмір комісії та штрафів, тобто, сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови. Крім того, вищезазначені Умови і правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на офіційному сайті банку.

Щодо наданого банком розрахунком заборгованості у відповіді на відзив зазначено, що розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображає стан нарахувань в певні періоди часу, а тому Банком надано виписку по рахунку, яка має статус первинного документа, та з якої (виписки) вбачається, що відповідач знімала кошти, потім частково погашала заборгованість за договором і знову користувалася кредитними коштами.

Відповідачем ОСОБА_1 подано заперечення на відповідь на відповідь на відзив, зареєстровані судом 10.02.2020 року за вх.№3482, зміст яких, є аналогічними, поданому відповідачем відзиву на позов. При цьому, додатково зазначила, що з виписки по рахунку, яку додав позивач до відповіді на відзив, не вбачається, що вона (відповідач) отримала, або зняла з рахунку грошові кошти в розмірі 73 842, 30 грн., таку суму грошових коштів вона (відповідач) ніколи не отримувала від ПриватБанку. Другий рядок виписки за рахунком з інформацією «@R ПЕРЕВОД СРЕДСТВ, ПЛАТЕЛЬЩИК: ОСОБА_1, ДЕБЕТНАЯ ЧАСТЬ Р2Р ПЕРЕВОДА» жодним чином не свідчить про безпосереднє отримання нею (відповідачем) грошових коштів в сумі 73 842, 30 грн., або проте, що вона ці кошти знімала з рахунку, або власноруч ( за власним бажанням) кудись перераховувала. Якщо позивач самостійно робив з її рахунку якісь переводи, то вона його на це не вповноважувала, в заяві-анкеті, яку вона підписала, - немає жодного пункту про те, що вона уповноважує позивача робити списання з її рахунку, зокрема, недоведеної суми грошових коштів в розмірі 73 842, 30 грн.

Представник позивача АТ КБ «ПриватБанк`Погрібняк В.Є. (діє на підставі довіреності №6252-К-О від 03 серпня 2021 року) в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених як у позовній заяві, так і в поданих заявах по суті справи, а саме: відповіді на відзив на позовну заяву, просив позов задовольнити, стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 22.04.2015 року в розмірі 92 745 грн. 63 коп., а також судовий збір в розмірі 1 391 грн. 18 коп.Додатково зазначив, що Генеральна угода, яка була укладена 22.04.2015 року, була укладена з метою забезпечення саме для відповідача сприятливих умовдля виконання відповідачем, як Позичальником, зобов`язань за трьома кредитними договорамивід 08.04.2013 року, від 01.07.2013 рокута від 25.09.2013 року, загальна заборгованість за якими становила 73 842, 31 грн., причому кредитні договори від 08.04.2013 рокута від 25.09.2013 року були укладені відповідачем в ПАТ «Акцент Банк».Зазначив, що в Генеральній угоді від 22.04.2015 року вказано про кредитний договір від 01.07.2013 року, разом з тим, до Генеральної угоди сторонами також було укладено 22 квітня 2015 року додаткову угоду №1, в якій зазначено про кредитний договір від 08.04.2013 рокута від 25.09.2013 року.Вказав, що відповідачу була видана кредитна картка, на якій було встановлено з мінусом кредитний ліміт в розмірі 73 842 грн. 30 коп., тобто, зазначеними коштами відповідач не могла скористатися та розпорядитися, оскільки фактично зазначену суму, як терміновий кредит банком було спрямовано на погашення заборгованості відповідача за зазначеними вище кредитними договорами, в т.ч. на погашення заборгованості за кредитними договорами, укладеними відповідачем в АТ «Акцент Банк» та відповідач в строк, зазначений в Генеральній угоді, повинна була повернути Банку зазначену суму коштів та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 1,5 % в місяць на суму заборгованості за кредитом.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Блажевич Ю.Г. ( діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 17.05.2023 року, зареєстровано в реєстрі за №499, та ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АН №1171708 від 17.05.2023 року) в судовому засіданні зазначила, що відповідач ОСОБА_1 позов не визнає з підстав його необґрунтованості та недоведеності, які (підстави) викладені у поданих відповідачем заявах по суті справи, а саме: відзиву на позовну заяву та в запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву. Крім того, зазначила, що з урахуванням проведених відповідачем частково оплат за Генеральною угодою від 22.04.2015 року, за якою відповідач погодилася з розміром заборгованості в розмірі 35 304, 34 грн., залишок заборгованості за її (відповідача) підрахунками, орієнтовно (приблизно) становить 18 977 грн. 81 коп. та сплачено, - 16 326 грн. 53 коп.

Заслухавши представників сторін, зваживши доводи учасників справи, викладені в заявах по суті справи,дослідивши докази по справі в їх сукупності, з`ясувавши підстави та предмет позову, характер спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, виходячи з положень ст.12 та ст.13 ЦПК України, за якими цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів та доведення перед судом їх переконливості, при цьому суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Крім того, частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України), при цьому, відповідно допринципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і н а підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, враховуючи норми ч. 3 ст. 13, ст.49 ЦПК України, позивач, який вважає, що його суб`єктивне право порушене, самостійно визначає предмет та підставу позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

Підставу позову складають зазначення фактичних обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та докази, на підтвердження зазначених позивачем обставин.

З огляду на зазначене, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості, позивач як на підстави позовних вимог у поданій до суду позовній заяві зазначає, що 22 квітня 2015 року між ним (позивачем) та відповідачем ОСОБА_1 булла укладена Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, за умовами якої ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 73 842, 30 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 01 по 25 число кожного місяця відповідач надає банку грошові кошти (щомісячний платіж ) для погашення заборгованості за кредитом. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 05.05.2016 року має заборгованість у розмірі 92 745 грн. 63 коп., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 68 251 грн. 30 коп.; заборгованості по відсоткам за користування кредитом в розмірі 9 593 грн. 60 коп. та 4 900 грн. 73 коп. - заборгованість по пені та комісії за користування кредитом.

Посилаючись на норми ст. ст. 509, 526, 527, 530, 634, 1054, 1050 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 92 745, 63 грн за кредитним договором «б/н від 22.04.2015 року, а також понесені судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 1 391, 18 коп.

Щодо даних обставин, судом відзначається, що в межах даної цивільної справи № 405/4170/16-ц, між сторонами виник спір щодо неналежного виконання відповідачем умов укладеної між сторонами Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 22 квітня 2015 року.

Також спірні правовідносини сторін регулюються нормами Глави 71 Параграфом 2 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року.

Крім того, на підтвердження заявлених підстав позову та фактичних обставин, позивач в якості доказів до позовної заяви надав в копіях: Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у А-Банку від 05.04.2013 року; Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 22 квітня 2015 року; Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256; та розрахунок заборгованості за договором №б/н від 22.094.2015 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 05.05.2016 року.

Окрім того, під час судового розгляду справи позивачем надано виписку по рахунку (основна карта : НОМЕР_2 , клієнт ОСОБА_1 ,виписка за період з 01.01.1999 року по 11.12.2018 року), однак фактично виписка за період з 22.04.2015 року по 30.11.2018 року.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів .

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, досліджуючи зазначені докази на предмет їх належності, допустимості та достовірності, судом встановлено та не заперечувалося представниками сторін, що 22 квітня 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником прав та обов`язків якого є АТ КБ «ПриватБанк», як Банком, з однієї сторони, та ОСОБА_1 , як Позичальником, з іншої сторони, з метою створення сприятливих умов для виконання Позичальником зобов`язань за кредитним договором №SAMDN03000095216418 від 01.07.2013 року (Договір 1), а також приєднання до Умов та правил надання продукта кредитних карт ( на сайті privatbank.ua) було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, про нижчевикладене, зокреама, Розділ 1. Реструктуризація заборгованості. Сторони погодили за Договором 1: зменшитирозмір заборгованості, якавиникла в період з дати надання Позичальнику кредита, а саме: процентів на 1 045,00 грн., комісії на 0,0 грн., пеню на 0,00 грн., штраф на 0,00 грн. (п.п.1.1.1); заборгованість за Договором № 1 з дати підписання Генеральної угоди складає 35 304 грн. 34 коп. (п.п.1.1.2); дата погашення заборгованості за Договором №1 30.04.2018 року (п.п.1.1.3).

Крім того, відповідно до Розділу 2. Приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт, - Банк надав Позичальнику терміновий кредит у розмірі 73 842, 31 грн. строком на 36 місяців, з 22.04.2015 року по 30.04.2018 року, шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту на споживчі цілі в розмірі 73 842, 31 грн. в обмін на зобов`язання Позичальника по поверненню кредиту, сплати процентів в розмірі 1,5% в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом в зазначені в заяві, Умовах та правилах строки. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з " 1" по " 25" число кожного місяця Позичальник надає Банку грошові кошти (щомісячний платіж) в розмірі 2 679 грн. 00 коп. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається з заборгованості за кредитом, процентами, а також інших витрат у відповідності до Умов та Правил. Дата останнього погашення заборгованості повинна бути не пізніше 30.04.2018 року(п.2.1)

Відповідно до п. 2.2 Розділу 2 Генеральної угоди згідно зі ст. ст. 212, 611, 651 ЦК України при порушенні позичальником термінів погашення заборгованості, зазначених у Генеральній угоді, Умовах та Правилах більш ніж на 31-ий день по зобов`язанням, термін яких не настав, сторони погодили, що терміном повернення кредиту слід вважати 32-ий день з моменту виникнення порушення заборгованості за кредитом, починаючи з 32-го дня порушення, - вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф в розмірі 6771,34 грн.

Для надання послуг, Банк видає Позичальнику платіжну карту відповідно доп.2.1 Генеральної угоди (п.2.3).

Позичальник зобов`язується повернути суму кредиту, процентів, винагороди згідно умов Генеральної угоди та Умов і правил (п.2.5).

Крім того, підписом в Генеральній угоді позичальник ОСОБА_1 підтвердила свою згоду про те, що дана Генеральна угода разом з запропонованими ПАТ КБ «ПриватБанк» Умовами та Правилами, Тарифами складає між нею та Банком кредитний договір.

Заперечуючи щодо заявлених позивачем позовних вимог, відповідач ОСОБА_1 на обгрунтування заперечень зазначила, що, підписавши Генеральну угоду від 22.04.2015 року, вона (відповідач) лише погодилася з тим, що її заборгованість перед Банком за кредитним договором від 01.07.2013 року складає 35 304 грн. 34 коп., що випливає з п.п.1.1.2 Генеральної угоди від 22.04.2015 року. Підпунктом 2.1 Генеральної угоди від 22.04.2015 року передбачено, що Банк надає Позичальникові терміновий кредит в розмірі 73 842, 30 грн., шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку, однак цей підпункт не є доказом надання їй Банком цієї суми кредиту, а відповідно і не є доказом отримання нею (відповідачем) кредиту в розмірі 73 842 грн. 30 коп., без надання доказів отримання (зняття, використання) суми коштів, в розмірі 73 842, 30 грн. цей підпункт Генеральної угодив розмірі 73 842, 30 грн. має лише декларативний характер, а позивач доказів отримання нею кредитних коштів не надав і не міг надати, так як вона їх не отримувала.

За частиною 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з правочинів.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Таким чином, істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

З огляду на зазначене, суд зауважує, що сторони по справі не заперечували факту підписання ними 22 квітня 2015 року Генеральної угоди, разом з тим, позивач в позові не вказує, та, відповідно, не підтверджує належними доказами, ні номеру платіжної карти, ні строку її дії, ні номеру рахунку, на який Банком було перераховано кредит в розмірі 73 842 грн. 31 коп., з якого в подальшому були отримані чи іншим чином використані відповідачем зазначені кредитні кошти.

Крім того, в матеріалах справи відсутня заява Позичальника до ПАТ КБ «ПриватБанк» з проханням оформити їй терміновий кредит в розмірі 73 842, 31 грн.

Окрім того, з наданої позивачем під час судового розгляду справи виписки по рахунку за основною картою: НОМЕР_2, за період з 22.04.2015 року по 30.11.2018 року, з самої виписки по рахунку не є зрозумілим, куди саме Банк перераховував кошти в розмірі 73 842, 30 грн., і чому саме в цьому розмірі, при цьому, платіжного доручення, з якого було б чітко зрозуміло, куди і хто перераховує зазначені кошти Банк в якості доказу не надав.Також, з зазначеної виписки вбачається, що за вказаний період були надходження на загальну суму 18 900, 46 грн.

При цьому, як вбачається з розрахунку заборгованості за договором б/н від 22.04.2015 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 05.05.2016 року, за період з 22.04.2015 року по 05.05.2016 року, в Графі «Сума погашення за наданим кредитом», шляхом простих математичних підрахунків, судом встановлено, що за вказаний період клієнтом було сплачено на погашення за наданим кредитом в загальній сумі 18 900 грн. 20 коп., що, фактично підтверджується і випискою по рахунку в цій частині, в якій зазначено про надходження коштів на суму 18 900 грн. 46 коп., враховуючи при цьому, що заборгованість за Договором №1 від 01.07.2013 року складала 35 304 грн. 34 коп., та саме з цим розміром заборгованості погодилася відповідач, підписуючи Генеральну угоду від 22.04.2015 року, враховуючи також, що відповідачем було частково сплачено заборгованість в розмірі 18 900 грн. 20 коп., залишок заборгованості становить 16 404 грн. 14 коп., що не заперечувалося і відповідачем, та відповідно який підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «ПриватБанк».

Щодо нарахованих позивачем сум заборгованості з «пені та комісії» суд вважає за необхідне зазначити, що по своїй суті «комісія» - це винагорода за здійснення банком банківських операцій, а «пеня» - є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За своєю юридичною природою комісія та пеня різняться між собою по порядку їх нарахування. Правові підстави для розрахунку в одній графі «суми заборгованості з пені та комісії» позивачем в змісті позовної заяви не обґрунтовуються.

Крім того, судом відзначається, що наданий позивачем в якості доказу Витяг з Умов та правил користування банківських послуг в ПриватБанку, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, не містять відомостей про їх редакцію станом на квітень 2014 року, Також, Верховний Суд України в постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6- 2320цс16, висловив правову позицію, що суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов`язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту.

При цьому, судом не приймаються до уваги надані під час судового розгляду справипредставником позивача АТ КБ «ПриватБанк`додаткові пояснення, за якими, Генеральна угода, яка була укладена 22.04.2015 року, була укладена з метою забезпечення саме для відповідача сприятливих умов для виконання відповідачем, як Позичальником, зобов`язань не лише за договором від 01.07.2013 року, а ще за двома кредитними договорами від 08.04.2013 рокута від 25.09.2013 року, загальна заборгованість за якими становила 73 842, 31 грн., причому кредитні договори від 08.04.2013 рокута від 25.09.2013 року були укладені відповідачем в ПАТ «Акцент Банк» та внаслідок чого між сторонами 22 квітня 2015 року було укладено додаткову угоду №1, з тих підстав, що зазначені представником додаткові пояснення в підставах заявленого позивачем позову жодним чином не обгрунтовуються, більш того, позивачем, в порядку ст.49 ЦПК України не заявлялося шляхом подання письмової заяви про зміну підстав позову, або ж доповнення підстав позову.

Крім того, як вбачається із поданих позивачем заяв по суті справи, зокрема, відповіді на відзив, письмових пояснень на заперечення на відповідь на відзив, позивач зазначає лише про укладання між ним та відповідачем 22 квітня 2015 року Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил надання банківських послуг лише за кредитним договором №б/н від 01.07.2013 року, та про інші два кредитні договори, які були нібито укладені відповідачем з іншим банком АТ «Акцент Банк» в зазначених заяв по суті справи не зазначається. Не зазначено про дані обставини і безпосередньо позивачем в позовній заяві, на підставі чого надані позивачем в якості доказів до позовної заяви копія Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у А-Банку від 05.04.2013 року, підписана ОСОБА_1 , та під час судового розгляду справи копія додаткової угоди №1 від 22.04.2015 року, не обгрунтовують заявлені позивачем підстави позову, у зв`язку з чим визнаються судом неналежними доказами в розумінні вимог ст.77 ЦПК України.

При цьому, судом відзначається, що за положеннями ст.ст.10, 11 ЦПК України в редакції Закону №1618-IV від 18 березня 2004 року, чинного на час звернення позивача з позовом до суду, та відповідно до положень ст.ст.12, 13 ЦПК України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, чинного на час судового розгляду справи, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст.60 ЦПК України в редакції Закону №1618-IV від 18 березня 2004 року, чинного на час звернення позивача з позовом до суду, ст.81 ЦПК України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, чинного на час судового розгляду справи).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування(ч. ч. 1, 2, 4 ст.77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Суд зауважує, що при розгляді справи суд виходить лише з заявлених позовних вимог, з обґрунтувань, викладених у позовній заяві, і з наданих учасниками справи доказів, що підтверджують викладені в позовній заяві обставини, що відповідає принципу диспозитивності цивільного процесу.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Принцип диспозитивності цивільного судочинства, зокрема, передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Також, згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Тим самим, доведення умов кредитування і наявності заборгованості у відповідача є обов`язком позивача, і саме позивач повинен довести суду обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості та їх розмір, а також довести наявність визначених законом підстав для стягнення вказаних сум з відповідача.

Окремо судом відзначається, що принцип змагальності, як один із основоположних принципів цивільного процесу, забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони, та, одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності, який знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд, в свою чергу, тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Суд також зауважує, що воцінці поведінки та способу ведення справ банком чи фінансовою установою має бути враховано, що вони є професійними учасниками ринку надання банкіських послуг, у зв`язку з чим до них висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно вимоги до рівня та розумності ведення справ банком чи фінансовою установою є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою.

З урахуванням наведеного, всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Аналогічна позиція викладена і Верховним Судом у постанові від 01 лютого 2013 року у справі №199/7014/20.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п.6 ст.3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача АТ КБ «ПриватБанк» та стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 22 квітня 2015 року в розмірі 16 404 грн. 14 коп., та відмовою позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованість по відсоткам за користування кредитом в розмірі 9 593 грн. 60 коп. та заборгованість по пені та комісії за користування кредитом в розмірі 14 900 грн. 73 коп., з підстав їх необгрунтованост та недоведеності.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, при вирішенні питанн про розподіл між сторонами судових витрат по справі, та приймаючи до уваги, що позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, та, поряд з цим, відповідач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір», а саме: п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», як особа з інвалідністю ІІ-ої групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 2-18 ВБ №119197, на підставі чого понесені позивачем судові витрати по справі, що складаються з судового збору, слід залишити по фактично понесеним позивачем.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 7, 10, 12, 13, ст.ст.77-80, 81, 95, 133, 141, 235, 258, 259, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", код ЄДРПОУ 14360570, заборгованість за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 22 квітня 2015 року в розмірі 16 404 (шістнадцять тисяч чотириста чотири) грн. 14 коп.

Понесені позивачем судові витрати по справі, що складаються з судового збору,- залишити по фактично понесеним.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з підстав, передбачених ч.ч.2, 3 ст.354 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції, яким є Кропивницький апеляційний суд.

Суддя Ленінського

районного суду

м. Кіровограда Лілія Андріївна Іванова