Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А
про залишення позовної заяви без руху
24 січня 2024 року м. Київ № 320/1465/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною бездіяльність, визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ) Бабенко Ольги Олександрівни у частині відкриття виконавчого провадження без належного повідомлення боржника ВП № 69181453;
- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 09.06.2022 ВП № 69181453;
- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 09.06.2022 ВП № 69181453;
- визнати протиправною та скасувати постанову від 09.06.2022 про стягнення витрат виконавчого провадження №69181453;
- зобов`язати Подільський відділ Державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ) повернути ОСОБА_1 неправомірно надміру стягнуті кошти у сумі 18969,00 грн. (вісімнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят дев`ять гривень), з яких: 17 000 грн адміністративного штрафу, 1700 грн., виконавчого збору, 269 грн витрат виконавчого провадження, стягнутих у виконавчому провадженні № 69181453;
- зобов`язати третю особу, Державну службу України з безпеки на транспорті, вчинити належні дії, направлені на відновлення порушених прав позивача;
- стягнути з Подільського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 50 000 грн.
Також, позивачем разом з позовом подано клопотання про поновлення йому строку звернення до суду, яке обґрунтовано тим, що позивач не знав про відкриття виконавчого провадження №69181453, дізнався про нього лише 30.11.2023 від третьої особи. При цьому, позивач зазначає, що у грудні 2022 року отримав доступ до матеріалів виконавчого провадження. Тому вважає, вказані обставини є поважними причинами пропуску ним строку звернення до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши позовну заяву, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху у зв`язку з наступним.
Згідно з частиною першою статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Адміністративна процесуальна правоздатність - абстрактна умова володіння всіма процесуальними правами і обов`язками, яка передбачає можливість конкретної особи стати суб`єктом конкретних процесуальних правовідносин, стати персоніфікованим носієм прав і обов`язків, передбачених законом для даного суб`єкта і даних правовідносин. Тому особою, що бере участь у справі, можуть бути лише особи, які володіють процесуальною правоздатністю.
Для особистої участі в адміністративній справі недостатньо володіти лише правоздатністю, необхідна ще й адміністративна процесуальна дієздатність, тобто здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді.
Відповідно до частини другої статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
Таким чином, змістом адміністративної процесуальної дієздатності є здатність особисто здійснювати процесуальні права та обов`язки, яка породжує відповідні юридичні наслідки. Вона визнається за фізичними особами, які досягли повноліття.
Положеннями статті 34 Цивільного кодексу України, серед іншого, передбачено, що особа вважається повнолітньою, якщо вона досягнула вісімнадцяти років.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VІ паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку належним доказом наявності у ОСОБА_1 адміністративної процесуальної правосуб`єктності є саме паспорт громадянина України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в цьому випадку належним доказом наявності у позивача адміністративної процесуальної правосуб`єктності є саме паспорт громадянина України.
У зв`язку з цим, позивачу у порядку усунення недоліків позовної заяви необхідно надати копії усіх заповнених сторінок паспорту громадянина України ОСОБА_1 .
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з ч. 2 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".
Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня 2024 року, становить 3028,00 грн.
З позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено п`ять вимог немайнового характеру: 1) визнати протиправною бездіяльність державного виконавця; 2) визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження 09.06.2022 ВП № 69181453; 3) визнати протиправно та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 09.06.2022р., ВП № 69181453; 4) визнати протиправною та скасувати постанову від 09.06.2022 про стягнення витрат виконавчого провадження від 09.06.2022 №69181453; зобов`язати третю особу - Державну службу України з безпеки на транспорті вчинити належні дії, направлені на відновлення порушених прав позивача.
Таким чином, при зверненні до суду з даним адміністративним позовом позивачеві слід було сплатити судовий збір у розмірі 6056,00 грн ((3028,00 грн х 0,4) х 5).
Позивачем до позовної заяви додано копію квитанції про сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Відтак, решта несплаченого судового збору за немайнові вимоги становить 4844,80 грн.
Між тим позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання Подільського відділу ДВС повернути позивачу (боржнику) ОСОБА_1 неправомірно надміру стягнуті кошти у сумі 18969,00 грн, стягнутих у виконавчому провадженні № 69181453 та про стягнення моральної шкоди у сумі 50 000 грн, є вимогами майнового характеру.
Суд звертає увагу позивача на те, що згідно з ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб. Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Якщо ж позивач вибрав інший спосіб відшкодування моральної шкоди, який не має грошового вираження (спростування неправдивих відомостей, прилюдне вибачення тощо), то така вимога є немайновою, а тому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди грошима або майном є майновою, а вимога про відшкодування моральної шкоди в інший (немайновий) спосіб є немайновою вимогою.
Таким чином, вимога про відшкодування моральної шкоди, що визначена у грошовому вимірі та складає ціну матеріальних вимог, є майновою вимогою, а тому, судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалах від 08.11.2019 у справі № 400/100/19, від 28.10.2021 у справі №140/10792/21, та постанові від 28.11.2018 у справі № 761/11472/15-ц (61-2367св18), в ухвалі від 09.09.2020 у справі № 202/507/20 (2-а/202/31/2020), в ухвалах від 16.03.2020 у справі № 9901/64/20, від 15.01.2020 у справі №826/12286/15, від 30.07.2020 у справі № 9901/194/20.
Загальний обсяг заявлених позивачем майнових вимог становить 68 969,00 грн (18 969,00 грн + 50 000 грн).
Отже, з урахуванням розміру заявлених вимог та наведених положень законодавства, ставка судового збору за звернення до суду з вказаним адміністративним позовом становить 1211,20 грн (68 969,00 грн х 1% = 689,69 грн, але не менше 1211,20 грн (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028,00 грн х 0,4).
Крім того, суд звертає увагу, що за п.3 ч.5 ст.160 КАС України встановлено, що в позовній заяві зазначаються: зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.
Таким чином, заявляючи вимогу про відшкодування відповідачем моральної шкоди в сумі 500 000,00 гривен, позивач не навів обґрунтований розрахунок цієї суми, про яку заявлено у позовних вимогах, що не відповідає п.3 ч.5 ст.160 КАС України.
Згідно з вказаною вище ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Верховний Суд у численних рішеннях виклав правовий висновок про необхідність надання позивачами обґрунтованого розрахунку шкоди, заявленої до відшкодування (у тому числі моральної), та залишення позовних заяв без руху у випадку невиконання позивачами такого обов`язку.
Зокрема, такий висновок викладено в ухвалах Верховного Суду від 28.10.2021 у справі №140/10792/21, від 18.10.2021 у справі №420/15949/21, від 19.11.2020 у справі №9901/360/20 (правомірність якого підтверджено постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021), від 11.11.2020 у справі №9901/352/20, від 03.11.2020 у справі №9901/345/20, від 27.10.2020 у справі №9901/189/20, від 26.10.2020 у справі №9901/313/20.
У пунктах 28, 29 постанови від 03.03.2021 у справі №640/6853/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 95277958) Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ненадання позивачем обґрунтованого розрахунку заявленої до відшкодування моральної шкоди свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам ст.160 КАС України (зокрема, п.3 ч.5 цієї статті), що є підставою для залишення позовної заяви без руху, а неусунення відповідного недоліку тягне за собою правовий наслідок у вигляді повернення позовної заяви позивачу.
Правовий висновок аналогічного змісту викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.05.2021 у справі №9901/360/20.
З урахуванням викладеного, з метою усунення недоліків позовної заяви позивачу необхідно надати суду обґрунтований розрахунок суми моральної шкоди, заявленої до відшкодування.
Також, суд наголошує, що позивач у позові у якості одного відповідача зазначає - Подільський відділ ДВС у м.Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ), водночас пред`являє вимогу до третьої особи, що порушенням приписів ст.4, 5 КАС України.
Щодо поважності пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає таке.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця врегульовано ст. 287 КАС України.
Частиною 1 статті 287 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За приписами частини п`ятої цієї статті визначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, на думку суду, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Так, в позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження № 69181453.
Виконавче провадження №69181453 було відкрито постановою державного виконавця від 09.06.2022, яка міститься в матеріалах справи.
Також, з наданих позивачем доказів вбачається, що постановою державного виконавця від 26.08.2022 виконавче провадження №69181453 закінчено на підставі п.9 ч.1 ст. 39, 40 Закону України "Про виконавче провадження" (фактичне виконання рішення у повному обсязі).
Крім того, з матеріалів позовної заяви вбачається, що у період з лютого 2022 року до листопада 2023 року позивачем оскаржувалась у судовому порядку постанова Державної служби безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) від 11.01.2022 №ВМ 000007110 про накладення штрафу у розмірі 17 000 грн.
У своїй заяві про поновлення строку звернення до суду позивач стверджує, що про існування виконавчого провадження №69181453 він дізнався від третьої особи 30.11.2023. Також, позивач стверджує, що лише у кінці грудня 2023 року отримав доступ до матеріалів виконавчого провадження, а тому саме від цієї дати (27.12.2023) слід рахувати десятиденний строк звернення до суду.
При цьому, позивач не надає жодних доказів на підтвердження своїх тверджень, враховуючи, що заява про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження датована та подана ним 04.12.2023, однак доказів фактичного ознайомлення позивача 27.12.2023 з матеріалами виконавчого провадження матеріали позовної заяви не містять.
Також, позивачем не надано жодних пояснень щодо підстав стягнення з нього у серпні 2022 року коштів у розмірі 17 000 грн, з огляду на те, що позивач стверджує про необізнаність про існування виконавчого провадження №69181453.
Між тим, як і позовна заява так і заява про поновлення строку звернення до суду містить зазначення різних років (2022 або 2023) при описанні позивачем обставин справи.
Наведені обставини спростовують твердження позивача про поважність пропуску ним строку звернення до суду з цим позовом.
Таким чином, позивач звернувшись до суду 08.01.2024 (вхідний №1894), пропустив десятиденний строк для звернення до суду з позовною заявою щодо оскарження бездіяльності, постанов державного виконавця.
Суд звертає увагу на те, що вирішуючи питання поважності причин пропуску строку звернення до суду, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 вказала: "...правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду".
Таким чином, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
На переконання суду позивачем не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду позивача упродовж встановленого Законом строку, а наведені позивачем у заяві обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, носять суб`єктивний характер, а отже не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду.
Суд наголошує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Слід зазначити, що обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt, згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку скаржника щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що обов`язок кожного громадянина знати законодавство закріплений в частині першій статті 68 Конституції України, за змістом якої кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Разом з тим, обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Тобто, закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідомий принцип права: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, який міститься в частині другій статті 68 Конституції України.
Тому, на переконання суду, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушенні його права чи законні інтереси, то враховуючи презумпцію знання законодавства, він повинен знати, що згідно з приписами КАС України може оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність до суду в межах строку звернення, визначеного цим Кодексом.
При цьому позовна заява та доводи позивача не містять обґрунтованих пояснень та доказів на їх підтвердження, що перешкоджало позивачу без зайвих зволікань звернутись до суду у встановлений строк за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів у межах десятиденного строку.
При цьому, суд зазначає, що звернення позивача до відповідача з заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та фактичне ознайомлення позивача з матеріалами виконавчого провадження не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти набагато пізніше після відкриття виконавчого провадження та фактичного стягнення з нього штрафу.
Частинами третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, позовна заява підлягає залишенню без руху на підставі статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства.
З урахуванням наведеного, оскільки позивач звернувся до суду з цим позовом після закінчення строку, установленого законом, підстави, зазначені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду, судом визнаються як неповажні, позовна заява має певні недоліки, чим не дотримано приписи частини шостої статті 161 КАС України, тому на підставі частини тринадцятої статті 171 КАС України позовну заяву необхідно залишити без руху, надавши позивачу десятиденний строк для усунення зазначених недоліків позовної заяви шляхом подання до суду:
- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів на підтвердження існування обставин, що об`єктивно перешкоджали особисто позивачеві з`ясувати стан справ, починаючи з червня 2022 року, та звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені ст. 122, 287 КАС України;
- копії паспорту та ідентифікаційного коду позивача;
- квитанцій про сплату судового збору у розмірі 4844,80 грн за вимоги немайнового характеру та 1211,20 грн за вимоги майнового характеру;
- обґрунтований розрахунок суми моральної шкоди, заявленої до відшкодування;
- уточненої позовної заяви з уточненим складом учасників справи та їх статусу та/або позовних вимог, з огляду на наявність у резолютивній частині позовної заяви вимоги до Державної служби України з безпеки на транспорті, яка зазначена позивачем як третя особа, а не відповідач.
Керуючись ст.ст. 161, 169, 171 КАС України, суд
у х в а л и в:
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду залишити без задоволення.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, - залишити без руху.
Встановити позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.
Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Лисенко В.І.
Судове рішення № 116547205, Київський окружний адміністративний суд було прийнято 24.01.2024. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 320/1465/24. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: