Рішення № 116540576, 17.01.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.01.2024Справа № 910/12890/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Міністерство оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка»

про стягнення 55 754 002,84 грн.,

Представники сторін:

від позивача: Ковальчук І.В. (у порядку самопредставництва);

від відповідача: Тіньков Д.Л. (у порядку самопредставництва).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство оборони України (далі - позивач, Міністерство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» (далі - відповідач, Товариство) про стягнення 55 754 002,84 грн., з яких: 23 934 431,36 грн. - пеня, 31 819 571,48 грн. - штраф, нараховані внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами 25.07.2022 року державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 403/1/22/263 (далі - Контракт).

Ухвалою від 18.08.2023 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху та встановив Міністерству строк і спосіб усунення її недоліків.

24.08.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Міністерства від 22.08.2023 року про усунення недоліків позовної заяви.

Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 29.08.2023 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/12890/23, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 04.10.2023 року.

21.09.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Товариства від 20.09.2023 року № 20092023-07 на позовну заяву, в якому останнє заперечило проти вимог позивача з огляду на порушення останнім умов Контракту, а також несвоєчасне та неповне перерахування відповідачу попередньої оплати за цим правочином, внаслідок чого у Товариства була відсутня можливість поставити товар в установлені у специфікації строки. Крім того, відповідач наголосив, що виконання Контракту супроводжувалося істотною зміною обставин, яку сторони не могли передбачити при його укладенні, що також вплинуло на строки виконання зобов`язань. Також Товариство зазначило, що прострочення поставки товару допущено не з вини відповідача, а внаслідок існування реальних та об`єктивних перешкод для своєчасного виконання зобов`язань та виникнення форс-мажорних обставин.

03.10.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача від 03.10.2023 року № 03102023-03 про долучення до матеріалів справи Сертифікату № 3200-23-4099 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

У підготовчому засіданні 04.10.2023 року суд долучив до матеріалів справи Сертифікат № 3200-23-4099 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), встановив позивачу процесуальний строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву до 13.10.2023 року, встановив відповідачу процесуальний строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву до 03.11.2023 року, продовжив строк проведення підготовчого провадження у справі № 910/12890/23 на 30 днів, а також відклав підготовче засідання на 08.11.2023 року.

16.10.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача від 13.10.2023 року на відзив на позовну заяву (направлена на адресу суду засобами поштового зв`язку 13.10.2023 року), в якій останній навів аргументи на спростування висловлених Товариством у відзиві заперечень проти позову.

Ухвалою від 08.11.2023 господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження та призначив справу № 910/12890/23 до судового розгляду по суті на 29.11.2023 року.

До початку призначеного судового засідання 29.11.2023 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Враховуючи означене клопотання, у судовому засіданні 29.11.2023 року оголошувалася перерва до 06.12.2023 року.

У судовому засіданні 06.12.2023 року оголошувалася перерва до 26.12.2023 року.

13.12.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли додаткові пояснення Товариства від 13.12.2023 року № 13122023-09, до яких останнє долучило документи, що підтверджують постачання товарів за Контрактом.

У судовому засіданні 26.12.2023 року суд долучив до матеріалів справи подані Товариством додаткові пояснення та оголосив у судовому засіданні перерву до 17.01.2024 року.

11.01.2024 року через систему «Електронний суд» надійшли пояснення Товариства з доданими до них документами. Крім того, у наведених поясненнях відповідач на підставі приписів частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України просив суд зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення у даній справі штрафних санкцій на 90 %.

15.01.2024 року через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення Міністерства.

17.01.2024 року через систему «Електронний суд» надійшли клопотання позивача про долучення до матеріалів справи копій актів приймання-передачі, а також копії Додаткової угоди № 6 до Контракту.

Вищенаведені подані сторонами пояснення з доданими до них документами долучені судом до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 17.01.2024 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у вказаному судовому засіданні проти повного задоволення вимог позивача заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, а також просив суд зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій на 90 %.

У судовому засіданні 17.01.2024 року проголошену вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

25.07.2022 року між Міністерством (замовник) та Товариством (виконавець) було укладено Контракт, за умовами якого виконавець зобов`язався поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства товари, зазначені в Специфікації товарів оборонного призначення, що поставляються за державним контрактом (далі - Специфікація, додаток № 1 до Контракту), що постачаються з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник, у свою чергу, - прийняти їх через вантажоодержувача та оплатити такі товари.

За умовами пункту 2.1 Контракту орієнтовна вартість товарів на момент його укладення без урахування податку на додану вартість становить 1 033 587 200,00 грн. Податок на додану вартість становить 0 (нуль) гривень 00 коп. відповідно до пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.

У пункті 2.3 Контракту його сторони погодили, що всі зміни орієнтовної ціни та загальної вартості товарів оформлюються шляхом укладання додаткової угоди до цього Контракту.

Відповідно до пункту 2.6 Контракту розрахунки проводяться шляхом оплати замовником поставлених товарів протягом 15 (п`ятнадцяти) банківських днів після пред`явлення виконавцем рахунку на оплату товару та документів, зазначених у пункті 2.7 Контракту (за умови надходження бюджетних коштів на рахунки Міністерства).

За умовами пункту 2.7 Контракту всі платіжні документи за Контрактом оформлюються з дотриманням вимог законодавства. Виконавець надсилає замовнику рахунок протягом 3 календарних днів з дня поставки товарів.

До рахунку додаються:

- акт приймання-передачі військового майна (за формою згідно з додатком 22 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства від 17.08.2017 року № 440) (далі - акт приймання-передачі);

- видаткова накладна з печаткою вантажоодержувача та підписом посадової особи, яка отримала товари;

- повідомлення-підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених у централізованому порядку за формою, встановленою наказом Міністерства від 31.12.2016 року № 757;

- сертифікат якості товарів (партії товарів);

- сертифікат походження товарів.

На підставі зазначених документів не пізніше 5-денного терміну після їх отримання сторонами оформляється акт приймання-передачі товарів за Контрактом, який є підставою для проведення розрахунків.

Згідно з пунктом 2.8 Контракту за рішенням замовника розрахунки за товари можуть здійснюватись шляхом проведення попередньої оплати у розмірі до 97 % від вартості товарів за Контрактом на строк не більше як п`ять місяців з дати перерахування коштів на рахунок виконавця. У разі проведення попередньої оплати товари поставляються не пізніше строку поставки товарів, зазначеного у Специфікації.

Відповідно до пункту 3.4 Контракту датою виконання виконавцем зобов`язань з поставки товару є дата затвердження акта приймання-передачі вантажоодержувачем. Датою виконання умов Контракту є дата підписання сторонами акта приймання-передачі товарів за Контрактом.

У пункті 4.1 Контракту його сторони визначили, що виконавець зобов`язаний поставити товари згідно з умовами Контракту не пізніше строку, визначеного у Специфікації, та надати замовнику документи згідно з пунктом 2.7 Контракту.

В силу пункту 7.10 Контракту його сторони усвідомлюють, що останній укладається під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, а тому сам факт дії воєнного стану в Україні не буде вважатись обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами)/істотною зміною обставин, крім випадків настання конкретних подій/обставин (окупація території агресором, куди повинні поставлятись товари, знищення безпосередньо товарів та/або бази/складів/приміщень виконавця, де тимчасово зберігалися (у разі відсутності інформації від замовника щодо місця поставки товарів) товари для замовника тощо) під час дії правового режиму воєнного стану, що буде підтверджено документами, які видаються органами державної влади.

У пункті 10.1 Контракту сторони погодили, що останній набирає чинності з моменту підписання додаткової угоди щодо взяття бюджетних зобов`язань і діє до 31.12.2023 року.

Згідно з пунктами 10.3, 10.4 Контракту зміни до Контракту можуть бути внесені за взаємною згодою сторін шляхом оформлення додатково угоди до Контракту. Питання щодо внесення змін до Контракту може вирішуватися сторонами не пізніше ніж за 7 календарних днів до закінчення його строку. Додаткові угоди до Контракту укладаються у письмовій формі та підписуються сторонами і є його невід`ємною частиною.

Вказаний вище правочин, а також укладені в подальшому між сторонами додаткові угоди до нього, зокрема, від 02.09.2022 року № 1, від 30.09.2022 року № 2, від 02.11.2022 року № 3, від 19.12.2022 року № 4, від 01.02.2023 року № 5 підписані уповноваженими представниками наведених контрагентів та скріплені відбитками печаток цих суб`єктів господарювання.

У додатку № 1 до Контракту «Специфікація товарів оборонного призначення, що поставляються за державним контрактом» сторони погодили найменування і позначення товару, вимоги до товару, одиниці виміру, обсяг поставки, вартість та строк поставки товару.

02.09.2022 року Міністерство та Товариство шляхом укладення додаткової угоди № 1 до Контракту (далі - Додаткова угода № 1) домовились змінити орієнтовну вартість товарів за Контрактом та викласти його пункт 2.1 у новій редакції, за якою орієнтовна вартість товарів за Контрактом без урахування податку на додану вартість становить 1 257 628 600,00 грн. Податок на додану вартість становить 0 (нуль) гривень 00 копійок відповідно до пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України. Обсяг фінансування та бюджетні зобов`язання за загальним фондом КПКУ 2101150/1 у 2022 році складають 906 260 400,00 грн.

У пункті 2 Додаткової угоди № 1 сторони погодили викласти Специфікацію товарів оборонного призначення, що поставляються за державним контрактом (додаток 1 до Контракту) у новій редакції (Додаток 1 до цієї додаткової угоди).

Відповідно до пункту 4 Додаткової угоди № 1 остання набирає чинності з дня її підписання сторонами.

30.09.2022 року позивач та Товариство уклали додаткову угоду № 2 до Контракту (далі - Додаткова угода № 2), в якій, зокрема, погодили викласти пункт 2.1 Контракту в новій редакції, за якою орієнтовна вартість товарів за Контрактом без урахування податку на додану вартість становить 1 247 046 600,00 грн.

У пункті 2 Додаткової угоди № 2 її сторони домовились викласти Специфікацію товарів оборонного призначення, що поставляються за державним контрактом (додаток 1 до Контракту) у новій редакції (Додаток 1 до цієї додаткової угоди).

Відповідно до пункту 5 Додаткової угоди № 2 остання набирає чинності з дати її підписання сторонами.

02.11.2022 року Міністерство та відповідач шляхом укладення додаткової угоди № 3 до Контракту (далі - Додаткова угода № 3) домовились внести зміни до Розділу 2 Контракту.

Так, за умовами пунктів 2.1, 2.2 Контракту (з урахуванням Додаткової угоди № 3) вартість (ціна) товару за цим Контрактом зафіксована сторонами в Специфікації (Додаток 1 до цього Контракту) на підставі калькуляції витрат, сформованої виконавцем відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 335 «Деякі питання здійснення оплати товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони в умовах воєнного стану» (зі змінами).

Сторони погоджуються, що відповідальність за правильність розрахунку, обґрунтованість витрат за статтями калькуляції витрат несе виконавець. Сторони визначають, погоджують та підтверджують, що при визначенні вартості (ціни) товару за цим Контрактом рівень прибутку в складі вартості (ціни) товару визначено у розмірі 3 % вартості товару за зовнішньоекономічним контрактом. У рахунку прибутку не враховуються податки та збору.

Вартість (ціна) товару за цим Контрактом становить 1 247 046 600,00 грн. без податку на додану вартість.

Зі змісту пункту 2 Додаткової угоди № 3 вбачається, що сторони погодили викласти в новій редакції Специфікацію товарів оборонного призначення, що поставляються за державним контрактом (Додаток 1 до Контракту) у новій редакції (Додаток 1 до цієї додаткової угоди).

19.12.2022 року сторони уклали додаткову угоду № 4 до Контракту (далі - Додаткова угода № 4), відповідно до змісту якої виклали пункт 2.9 Розділу 2 Контракту та Специфікацію товарів оборонного призначення, що поставляються за державним контрактом (додаток 1 до Контракту), у новій редакції.

Додаткова угода набирає чинності з дати її підписання сторонами (пункт 5 Додаткової угоди № 4).

01.02.2023 року Міністерство та Товариство шляхом укладення додаткової угоди № 5 до Контракту (далі - Додаткова угода № 5) домовились змінити орієнтовну вартість товарів за Контрактом та викласти його пункт 2.2 розділу 2 у новій редакції, за якою вартість (ціна) товару за цим Контрактом становить 1 287 237 643,75 грн. без податку на додану.

Згідно з пунктом 2 Додаткової угоди № 5 її сторони погодили викласти Специфікацію товарів оборонного призначення, що поставляються за державним контрактом (Додаток 1 до Контракту) у новій редакції (Додаток 1 до цієї додаткової угоди).

Відповідно до пункту 5 Додаткової угоди № 5 остання набирає чинності з дати її підписання сторонами.

Проте з матеріалів справи вбачається, що Товариство взятий на себе за спірним Контрактом обов`язок щодо вчасної поставки передбаченого цією угодою товару оборонного призначення в установлені Специфікацією строки належним чином не виконало, увесь погоджений сторонами обсяг товару не поставило.

З метою досудового врегулювання спору, Міністерство листами від 08.02.2023 року № 403/6/2/1808, від 28.02.2023 року № 403/6/2/2755, від 29.03.2023 року № 403/6/2/4245, від 14.04.2023 року № 403/6/2/5182 зверталося до Товариства із претензіями, в яких пропонувало сплатити нараховані позивачем штрафні санкції у добровільному порядку. Проте, означені претензії були залишені відповідачем без задоволення.

Враховуючи прострочення відповідачем поставки погодженого сторонами товару, позивач нарахував 23 934 431,36 грн. пені та 31 819 571,48 грн. штрафу та звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача означених сум штрафних санкцій.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами Контракту, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що Товариство взятий на себе за спірним Контрактом обов`язок щодо вчасної поставки передбаченого цією угодою товару в установлений Специфікацією строк виконало неналежним чином, прострочивши поставку окремих партій товару.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив поставку пострілів калібру 30 мм типу ВОГ-17 поза межами передбаченого Специфікацією строку, зокрема: у кількості 6 000 шт. вартістю 10 930 560,00 грн. з простроченням строку поставки, зокрема на 13 днів; у кількості 19 440 шт. вартістю 35 415 014,40 грн. - з порушенням строку поставки, зокрема, на 2 дні; у кількості 19 340 шт. вартістю 35 232 838,40 грн. - з простроченням строку поставки, зокрема, на 20 днів; у кількості 12 240 шт. вартістю 22 298 342,40 грн. - з порушенням строку поставки, зокрема, на 44 дні; у кількості 7 200 шт. вартістю 13 271 328,00 грн. - з порушенням строку поставки, зокрема, на 44 дні; у кількості 14 675 шт. вартістю 27 049 547,00 грн. - з порушенням строку поставки, зокрема, на 67 днів; у кількості 4 685 шт. вартістю 9 200 356,15 грн. - з порушенням строку поставки, зокрема, на 67 днів; у кількості 33 440 шт. вартістю 65 669 137,60 грн. - з порушенням строку поставки, зокрема, на 51 день.

Також, Товариство допустило прострочення поставки пострілів калібру 40 мм типу ВОГ-25, а саме: у кількості 4 040 шт. вартістю 7 052 830,00 грн., зокрема, на 2 дні; у кількості 5 960 шт. вартістю 10 527 982,40 грн., зокрема, на 67 днів.

Крім того, всупереч взятим на себе зобов`язанням відповідач поставив позивачу 30 мм постріли 2А42, ЗТМ-1(2) у кількості 19 980 шт. вартістю 48 531 819,60 грн. з пропуском строку поставки, зокрема, на 44 дні; у кількості 19 986 шт. вартістю 48 546 393,72 грн. - з пропуском строку поставки, зокрема, на 44 дні; у кількості 80 000 шт. вартістю 209 470 400,00 грн. - з пропуском строку поставки, зокрема, на 51 день.

Означені обставини підтверджуються, зокрема, наявними у матеріалах справи копіями відповідних актів приймання-передачі продукції за Контрактом, видаткових накладних, повідомлень-підтверджень отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених Міністерством в централізованому порядку, а також не заперечувалися та визнавалися сторонами під час розгляду справи.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання. Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем обов`язку щодо поставки замовнику передбаченого укладеним між сторонами Контрактом товару, позивач просив суд стягнути з Товариства 23 934 431,36 грн. пені, нарахованої за несвоєчасну поставку товару за кожною з 13 спірних поставок на відповідну вартість товару, а також 31 819 571,48 грн. штрафу, що становить 7 % від вартості товару, прострочення поставки якого становило понад 30 днів, згідно з наданим Міністерством розрахунком.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частинами 2, 3 даної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Слід також зазначити, що штрафні санкції, передбачені частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, застосовуються у разі порушення строків виконання негрошового зобов`язання.

Отже, виходячи з положень зазначеної норми матеріального права, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбачених абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення, пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконаних робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені за кожний день прострочення виконання такого зобов`язання та за прострочення його виконання понад тридцять днів додатково вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу з вказаної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 903/545/17 від 11.05.2018.

Судом встановлено, що позивач відноситься до суб`єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, і виконання його грошових зобов`язань за Контрактом фінансується за рахунок Державного бюджету України.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 Господарського кодексу України).

Зі змісту положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що остання носить диспозитивний характер, оскільки передбачає можливість встановлення сторонами розміру пені безпосередньо в укладеному між ними договорі.

За умовами пункту 7.2.1 Контракту за порушення строків поставки товарів виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставлених (недопоставлених) товарів за кожний день прострочення поза встановлені Контрактом строки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вказаної суми.

Оскільки нараховані позивачем суми пені у розмірі 23 934 431,36 грн. та 31 819 571,48 грн. штрафу відповідають приписам чинного законодавства і умовам Контракту, а також не перевищують розрахунку, здійсненого судом, останній дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з Товариства таких штрафних санкцій у вищенаведених розмірах.

Слід зазначити, що відповідачем контррозрахунку заявлених до стягнення сум штрафних санкцій надано суду не було, як і не наведено обґрунтованих доводів щодо арифметичних дефектів виконаного позивачем розрахунку.

Суд звертає увагу на те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року в справі № 917/194/18, від 19.09.2019 року в справі № 904/5770/18 та інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі № 910/12876/19.

У той же час, суд критично оцінює посилання відповідача на невчасне здійснення позивачем попередньої оплати товару, оскільки згідно з пунктом 2.8 Контракту проведення попередньої оплати у розмірі до 97 % від вартості товарів за Контрактом є правом Міністерства, а не його обов`язком.

Слід також зазначити таке.

Як на підставу для звільнення Товариства від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за Контрактом, відповідач посилався на виникнення форс-мажорних обставин та вказував, що завод-виробник «Арсенал» зазнав шкоди від землетрусів, які стались 6 і 27 лютого 2023 року у центральній і східній Анатолії та у зонах турецько-сирійського кордону. Окрім цього, постачальник відповідача за зовнішньоекономічним контрактом - MOS CONSULTING Sp.z.o.o, не виконав свої зобов`язання внаслідок вибуху на заводі-виробника, який стався 04.10.2022 року.

Суд зауважує, що ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

Відповідно до пункту 7.3 Контракту сторони звільняються від відповідальності за невиконання (часткове чи повне) або неналежне виконання зобов`язань за цим Контрактом у разі виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини), які виникли поза волею сторін і безпосередньо вплинули на виконання Контракту (аварія, катастрофа, стихійне лихо тощо).

Пунктом 7.4 Контракту передбачено, що сторона, яка не може виконувати зобов`язання за Контрактом унаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), повинна не пізніше ніж протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це в письмовій формі іншу сторону.

У разі не повідомлення у строк, який визначений у першому абзаці цього пункту, у письмовій формі іншої сторони про настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) вона позбавляється права посилатись на ці обставини та не звільняється від відповідальності, передбаченої пунктом 7.2 цього Контракту, навіть при наявності відповідного сертифікату, виданого Торгово-промисловою палатою України та/або регіональними торгово-промисловими палатами.

До відзиву відповідачем долучено копію листа Товариства від 27.03.2023 року № 27032023-16, яким останнє повідомило Міністерство про виникнення обставин непереборної сили, що вплинули на виконання відповідачем своїх зобов`язань за Контрактом.

Проте, суд критично оцінює такий лист відповідача з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів його направлення Міністерству, а також доказів отримання такого листа позивачем.

При цьому, станом на вказану в цьому листі дату його створення відповідач вже допустив прострочення взятих на себе за Контрактом зобов`язань з поставки окремих партій товару, зокрема тих, що мали бути поставлені у строк до 25.03.2023 року.

Більше того, умови Контракту не пов`язують можливість виконання відповідачем своїх зобов`язань за контрактом з можливістю контрагентів останнього, зокрема MOS CONSULTING Sp z.o.o, виконувати свої зобов`язання за укладеними з відповідачем договорами. Умови Контракту жодним чином не визначають первинного постачальника товару, а також не обмежують Товариство у виборі контрагентів.

Таким чином, Контракт є двостороннім та не стосується зовнішньоекономічних відносин відповідача з контрагентами останнього, у тому числі за зовнішньоекономічними договорами.

Крім того, у пункті 7.5 Договору його сторони погодили, що доказом виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) є сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.

Частиною 1 статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Тобто сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Сертифікат Торгово-промислової палати не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Крім дослідження доказів, що підтверджують виникнення форс-мажорних обставин, слід встановити зміст спірних правовідносин, виходячи із умов та зобов`язань, передбачених договором, а також дій вчинених з його виконання; повідомлення/неповідомлення сторони договору про неможливість виконання умов договору; дотримання порядку такого повідомлення, передбаченого договором; причини такого невиконання; взаємозв`язок наведених причин невиконання (неповного виконання) обов`язку щодо поставки товару з умовами договору щодо її предмета та об`єкта; наявність/відсутність підстав для стягнення грошових коштів з урахуванням положень договору та їх розмір.

Подібні висновки викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 року в справі № 908/2287/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 року в справі № 912/3323/20, від 25.11.2021 року в справі № 905/55/21.

З долученого Товариством до матеріалів справи Сертифіката № 3200-23-4099 про форс-мажорні обставини від 29.09.2023 року № 563/0323, виданого Київською обласною (регіональною) торгово-промисловою палатою, вбачається, що форс-мажорні обставини для відповідача настали 01.08.2023 року, тоді як умовами Контракту передбачено поставку останньої партії товару у строк до 10.04.2023 року.

Разом із тим, матеріали справи не містять інших доказів повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв`язку із цим виконати договірні зобов`язання, як обумовлено пунктом 7.3 Контракту, внаслідок чого Товариство позбавлене права посилатися на настання форс-мажорних обставин.

За таких обставин, доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин, а відтак і посилання останнього на наявність правових підстав для звільнення його від відповідальності за порушення умов Контракту, є недоведеними.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження вчасної поставки всього обсягу товару за Контрактом, наявності правових підстав для звільнення Товариства від відповідальності за неналежне виконання обов`язків за Контрактом чи добровільного погашення заявленої до стягнення суми штрафних санкцій.

За таких обставин, вимоги Підприємства є законними та обґрунтованими.

Разом із тим, у поданих 11.01.2024 року через систему «Електронний суд» письмових поясненнях відповідач на підставі приписів частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України просив суд зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення у даній справі штрафних санкцій на 90 %.

В обґрунтування означеного клопотання Товариство посилалося на повне виконання ним умов Контракту та вказувало, що сума заявлених штрафних санкцій значно перевищує суму прибутку, яку відповідач отримав у зв`язку із виконанням Контракту.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Схоже правило міститься в частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного ступеню прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 17.05.2018 року в справі № 910/6046/16, та 27.02.2019 року в справі № 910/9765/18 та інших.

У постанові Верховного Суду від 26.03.2020 року в справі № 916/2154/19 зазначено, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 року в справі № 918/116/19 також зазначено, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

При цьому, суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 року в справі № 916/2154/19 зазначено, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 Цивільного кодексу України і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Суд, оцінюючи обставини справи, враховує, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення під час дії воєнного стану, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з постачання товару оборонного призначення та, відповідно, об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний у контракті строк.

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом взяті до уваги обґрунтування Товариства, викладені у письмових поясненнях, що надійшли до суду 11.01.2024 року.

Разом із тим, судом також взято до уваги положення статті 17 Конституції України, за змістом яких оборона України, захист її суверенітету територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу.

Спірні відносини стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії особливого періоду. Водночас, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони Держави.

З огляду на вищевказані обставини та з урахуванням інтересів обох сторін, враховуючи статус та специфіку діяльності позивача та відповідача під час дії воєнного стану, зважаючи на те, що станом на день звернення Міністерства до суду з даним позовом відповідач не виконав у повному обсязі взяті на себе за Контрактом зобов`язання, однак такі зобов`язання все ж були фактично виконані відповідачем на час розгляду по суті та вирішення спору в справі № 910/12890/23, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме: справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим часткове задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру нарахованої позивачем пені на 20 %. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків.

Відтак, стягненню з Товариства на користь Міністерства підлягає 19 147 545,09 грн. пені та 25 455 657,18 грн. штрафу, тоді як у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача решти нарахованих сум цих штрафних санкцій (4 786 886,27 грн. пені та 6 363 914,30 грн. штрафу) слід відмовити.

Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року в справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування сторін не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі (без урахування зменшення судом неустойки).

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Бронетехніка» (03057, місто Київ, вулиця Олександра Довженка, будинок 18, код ЄДРПОУ 31410901) на користь Міністерства оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, код ЄДРПОУ 00034022) 19 147 545 (дев`ятнадцять мільйонів сто сорок сім тисяч п`ятсот сорок п`ять) грн. 09 коп. пені, 25 455 657 (двадцять п`ять мільйонів чотириста п`ятдесят п`ять тисяч шістсот п`ятдесят сім) грн. 18 коп. штрафу, а також 836 310 (вісімсот тридцять шість тисяч триста десять) грн. 04 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 25.01.2024 року.

Суддя В.С. Ломака