Рішення № 116504780, 23.01.2024, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/10698/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2024 року місто Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рожко Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за адміністративним позовом

позивач - ОСОБА_1

( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

адреса: АДРЕСА_1 )

до

відповідач - Адміністративна комісія

Галицька районна адміністрація Львівської міської ради

(79000, м. Львів, вул. Ф. Ліста, 1;

ЄДРПОУ: 20847537; e-mail: gal.adm@lvivcity.gov.ua)

представники відповідача Мамчак Віталія Іванівна, Бойчук Юлія Романівна,

про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

встановив:

Позиції сторін та учасників справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради у якому просить скасувати постанову адміністративної комісії Галицької районної адміністрації від 07.12.2023 № 527 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 181-1 КУпАП та закрити провадження у справі.

В обґрунтування позову покликається на те, що оскаржуваною постановою позивача визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.181-1 КУпАП, диспозицією якої передбачено відповідальність за заняття проституцією, а також накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 грн. Позивач вказує, що, як вбачається з оскаржуваної постанови, їй ставиться у провину вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 181-1 КУпАП, диспозицією якої передбачено відповідальність за заняття проституцією. Водночас, чинним національним законодавством не визначено, які саме дії слід розуміти, як заняття проституцією. Стверджує, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про надання нею послуг інтимного характеру. Стверджує, що за вказаними у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 028828 від 10.11.2023 обставинами, працівниками поліції було складено ще два протоколи серії ВАД №028825 від 10.11.2023 щодо ОСОБА_2 та серії ВАД № 028827 від 10.11.2023 щодо ОСОБА_3 , у підтвердження яких долучено одні й ті ж самі докази.

За наведених обставин позивач вважає, що розглядаючи усі три протоколи, у яких трьом різним особам ставиться у провину одне й те ж саме діяння, за відсутності кваліфікуючої ознаки, як вчинення протиправного діяння у співучасті, адміністративна комісія ГРА ЛМР, незаконно визнала винними усіх трьох осіб за одне й те саме діяння.

У зв`язку з наведеним, просить позов задовольнити, оскаржувану постанову скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 26.12.2023 року, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами встановленими статтею 286 КАС України.

01.01.2024 представником відповідача, сформувавши документи у системі «Електронний суд», подано відзив на позовну заяву. Бойчук Ю.Р., яка діє в інтересах ГРА ЛМР, зауважує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка, за твердження представника відповідача підтверджена належними доказами. Зокрема, представник відповідача зауважує, що на підтвердження зазначених у постанові фактів, для розгляду комісії було надано: протокол серії ВАД №028828 від 10.11.2023; рапорт від 10.11.2023; копія пояснень ОСОБА_4 ; рапорт від 29.11.2023; фотосвітлини; скріншот із сайту massageros.com. Вказані матеріали є належними та допустимими доказами у справі про адміністративне правопорушення, у розумінні статті 251 КУпАП. Зазначене правопорушення кваліфікується за ч.1 ст.181-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до ч.1 ст.38 КУпАП, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніше як через два місяці з дня його виявлення, зазначене правопорушення вчинено 10.11.2023. Представник наголошує, що позивач ознайомилась із матеріалами справи, була належним чином повідомлена про розгляд, проте не скористалась своїм правом ні щодо надання письмових заперечень, ні щодо участі у засіданні.

Таким чином, дослідивши усі матеріали справи, адміністративна комісія прийняла рішення притягнути до адміністративної відповідальності позивача, яка надавала інтимні послуги у вигляді еротичного масажу за грошову винагороду у розмірі 2000 грн. за годину таких послуг, та наклала на неї стягнення у вигляді штрафу у сумі 170 грн.

За твердженням сторони відповідача, постанова винесена адміністративною комісією ГРА ЛМР у межах своїх повноважень, з дотриманням приписів КУпАП, на підставі досліджених доказів, які підтверджують вину позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею ч.1 ст. 181-1 КУпАП, а тому є правомірною. Просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Позивач подала заяву, згідно якої позовні вимоги підтримує та просить провести слухання справи за її відсутності.

Відповідач (уповноважений представник) подала до суду клопотання про проведення розгляду справи за її відсутності, згідно якої у задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Неявка відповідача, який є суб`єктом владних повноважень, відповідно до вимог ст. 205 КАС України, не є перешкодою для розгляду справи, а тому суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача.

За наведених обставин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи, що позивач та відповідач не з`явилися у судове засідання, висловили свої аргументи щодо позову у повній мірі та подали наведені вище заяви, суд вважає можливим провести розгляд справи у їх відсутності.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування.

Суд, оцінивши доводи сторін, дослідивши наявні у справі документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, виходить з наступних доводів та мотивів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Судом встановлено, що постановою адміністративної комісії Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 07 грудня 2023 року №527, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.181-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 грн.

Зі змісту даної постанови, зокрема вбачається, що 10.11.2023 року УМП ГУ НП у Львівській області складено протокол серії ВАД №028828 щодо ОСОБА_1 , яка 10.11.2023 о 19:10 год. за адресою: АДРЕСА_2 , надавала інтимні послуги у вигляді еротичного масажу за грошову винагороду в розмірі 2000 грн. за годину таких послуг, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.181-1 КУпАП.

Як вбачається з матеріалів справи, доказами які стали підставою для ухвалення рішення про визнання ОСОБА_1 винною за ч.1 ст.181-1 КУпАП адміністративна комісія зазначила протокол серії ВАД№028828 від 10 листопада 2023 року, рапорт від 10 листопада 2023 року, пояснення ОСОБА_4 , повістку №3 від 21 листопада 2023 року, рапорт від 29 листопада 2023 року, фотосвітлини та скріншот зі сайту massageros.com., повістку №25 від 01.12.2023.

Отже, виходячи з наведеного, суд не погоджується з твердженням позивача про відсутність будь-яких належних доказів у справі.

Водночас, доводи позивача також ґрунтуються на тому, що чинним національним законодавством не визначено, які саме дії слід розуміти, як заняття проституцією.

У цьому контексті суд відзначає наступне.

Частиною 1 ст.181-1 КУпАП, встановлена відповідальність за заняття проституцією, що тягне за собою попередження або накладення штрафу від п`яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Проте, статтею 181-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення не вказано, які саме дії слід розуміти під заняттям проституцією.

У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі -Конвенція), притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції. Таку позицію висловив Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Надточій проти України" від 15.05.2008.

Згідно ст.6 Конвенції:

«Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

а) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;

b)мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

c)захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагати інтереси правосуддя;

d)допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

е) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею-одержувати безоплатну допомогу перекладача».

Крім цього, суд зауважує наступне.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом", така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Стаття 6 Конвенції також встановлює загальні гарантії щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов`язаного з правами та обов`язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення, частина друга та третя статті 6 закріплюють гарантії особам при обвинувачені при вчиненні кримінального правопорушення.

Разом з тим, розглядаючи справи про адміністративні правопорушення, виходячи з прецедентної практики ЄСПЛ, хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй фактично пред`явлено «кримінальне обвинувачення» у його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися у світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання.

Так, Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Зокрема, у справі "Лучанінова проти України" (рішення від 09.06.2011 р., заява №16347/02) провадження у справі про адміністративне правопорушення ЄСПЛ розцінив як кримінальне для цілей застосування Конвенції "з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням".

Процес у справі про адміністративне правопорушення цілком ув`язаний з вищезазначеними презумпціями процесу кримінального, оскільки Європейський суд уже визнавав кримінально-правовий характер норм українського законодавства, якими передбачена відповідальність за адміністративні правопорушення (рішення по справах «Надточій проти України» та «Гурепка проти України»). Отже, адміністративні стягнення у даній категорії справ, мають каральний і стримуючий характер.

Таким чином, адміністративне правопорушення інкриміноване позивачу може бути віднесене до «кримінального обвинувачення», у розумінні статті 6 Конвенції, із поширенням відповідних гарантій щодо справедливого судового розгляду.

Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (в даному випадку особи уповноваженої на складання протоколу та збирання доказів у справі) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом відповідного розгляду. Уповноважений на розгляд справи орган не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії відображеній у протоколі, як суть правопорушення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву у доведеності вини особи.

Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення (в даному випадку орган який склав протокол та збирав докази у справі), був спростований фактами, встановленими на підставі належних та допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити усю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у інкримінованих діях.

Адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень, у даному випадку орган уповноважений на складання протоколу і збирання доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Отже, формулювання суті правопорушення, яке за своєю суттю є обвинуваченням повинно бути конкретним. У свою чергу, пред`явлення неконкретного обвинувачення є порушенням права особи на захист, оскільки повноцінно реалізувати це право від сформульованого не конкретно обвинувачення неможливо.

Конкретність обвинувачення, фактичні обставини у справі та визначена правова кваліфікація правопорушення є важливим елементом провадження у справі, оскільки впливають не тільки на право особи захищатись від обвинувачення, але й на весь визначений КУпАП порядок розгляду справи.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Недотримання цих принципів нівелює засади законодавства України про адміністративні правопорушення.

Під формулюванням обвинувачення, як правило, розуміється короткий виклад тексту диспозиції адміністративно-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого правопорушення, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) це правова модель правопорушення, вказівка на правові норми, порушення яких інкримінується особі.

Аналіз оскаржуваної постанови дає підстави зробити висновок, що така не містить належних даних щодо складу інкримінованого правопорушення, а також визначення його суті. Зокрема, у постанові не наведено, що саме комісія відносить до категорії проституція, тобто під визначення наведене у диспозиції відповідної статті КУпАП.

У ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.

Положення п.п. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. Надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку уповноважений орган може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

До того ж право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого п.п. «b» п. 3 ст. 6 Конвенції.

Також, з оскаржуваної постанови вбачається, що комісія у ній обмежилась виключно переліченням доказів долучених до справи та навела лише найменування цих документів, без розкриття їх змісту. Отже, у постанові відсутній належний опис обставин, установлених під час розгляду справи.

Зміст постанови про притягнення до адміністративної відповідальності має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП України. Зокрема, постанова повинна містити найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Очевидним є те, що відсутність мотивів відхилення доводів сторони захисту, у ситуації коли особа відносно якої складено протокол заперечує факт вчинення правопорушення, а також не розкриття змісту докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, відсутність мотивів відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, свідчать про неналежне відображення опису обставин, установлених під час розгляду справи.

Наведені положення чинного законодавства, а також обставини встановлені в ході розгляду справи вказують на невідповідність оскаржуваної постанови вимогам закону.

У цьому контексті слід відзначити, що відносно спрощений порядок провадження у даній категорії справ, на відміну від, наприклад, справ які передаються на розгляд до суду, не звільняє орган уповноважений на прийняття рішення у справі дотриматись вимог закону щодо змісту прийнятого рішення, а також отримання у встановлений законом спосіб доказів які встановлюють факт вчинення правопорушення.

Належна вмотивованість процесуального рішення забезпечує дотримання принципу верховенства права, об`єктивності під час з`ясування обставин справи (оцінки доводів учасника провадження), дотримання основоположних прав та інтересів людини та громадянина під час провадження. В свою чергу, недотримання наведеної вимоги щодо наведення належних та достатніх мотивів у процесуальному рішенні може призвести до порушення загальних засад адміністративного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена чинним законодавством.

Положеннями ч.1 ст.283 КУпАП передбачено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.

Відповідно до ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

У свою чергу, суть правопорушення та його фабула повинні оцінюватись уповноваженою особою під час розгляду справи, в контексті наявності чи відсутності у діях особи складу інкримінованого правопорушення.

Отже, суд підсумовує, що наведені положення чинного законодавства, а також обставини встановлені в ході розгляду справи свідчать про невідповідність оскаржуваної постанови вимогам закону.

Оцінюючи доводи позивача та представника відповідача щодо відсутності чи наявності у діях ОСОБА_1 вини у вчиненні відповідного правопорушення, суд зазначає, що оскільки встановлено, що уповноваженими особами відповідача допущено істотні процесуальні порушення при розгляді справи, зокрема зміст рішення комісії не відповідає вимогам закону, оскаржувана постанова підлягає скасуванню. У свою чергу, наявність чи відсутність у діях позивача вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 181-1 КУпАП України, повинні бути досліджені та перевірені при новому розгляді справи уповноваженим на це органом, з наданням належної процесуальної оцінки усім доводам сторони захисту, в тому числі і тим доводам які висловлені суду.

Водночас, згідно ст.218 КУпАП, адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема ст. 181-1 КУпАП. Отже, саме відповідач є органом уповноваженим на розгляд відповідного протоколу.

Суд вважає, що у даній справі відсутні законні підстави для закриття провадження на даному етапі адміністративного провадження, адже обставини на які посилається позивач підлягають належній перевірці під час нового розгляду справи уповноваженим на це органом.

Частиною 3 статті 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Оскільки оскаржувана постанова підлягає скасуванню внаслідок її невідповідності вимогам закону, суд вважає, що постанову адміністративної комісії ГРА ЛМР № 527 від 07 грудня 2023 року відносно ОСОБА_1 слід скасувати, а матеріали адміністративної справи надіслати на новий розгляд.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення заявлених позивачем вимог.

У свою чергу, суд звертає увагу відповідача на необхідність врахування доводів наведених у даному рішенні під час нового розгляду справи.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Згідно ч.3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням наведеного, з огляду на задоволення лише однієї з двох (скасування постанови, закриття провадження) вимог позивача, частина сплаченого позивачем судового збору у розмірі 268,4 гривень підлягає стягненню на його користь з Галицької районної адміністрації Львівської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 КАС України,

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до адміністративної комісії Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про скасування постанови про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, задовольнити частково.

Постанову № 527 від 07.12.2023 адміністративної комісії Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 181-1 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 170 гривень скасувати та надіслати справу на новий розгляд до адміністративної комісії Галицької районної адміністрації Львівської міської ради.

У задоволенні решти заявлених вимог відмовити.

Стягнути з Галицької районної адміністрації Львівської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору у розмірі 268 гривень 40 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня складення судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

адреса: АДРЕСА_1 )

відповідач - Адміністративна комісія

Галицька районна адміністрація Львівської міської ради

(79000, м. Львів, вул. Ф. Ліста, 1;

ЄДРПОУ: 20847537; e-mail: gal.adm@lvivcity.gov.ua)

представники відповідача Бойчук Юлія Романівна, Мамчак Віталія Іванівна

Повний текст судового рішення складений 23.01.2024 року.

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький