Рішення № 116473634, 12.01.2024, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 12.01.2024Справа № 643/2515/20 Провадження № 2/554/531/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2024 р. м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави в складі :

Головуючого судді : Г.В. Андрієнко,

за участю секретаря : О.Ю. Звігольської ,

за участю представника позивача : В.П. Летючого,

за участю відповідача : ОСОБА_1 ,

за участю представника відповідача : ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ПрАТ

« Українська пожежно-страхова компанія « про відшкодування шкоди , завданої внаслідок дорожньо -транспортної пригоди ,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 17.02.2020 р. звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди , завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В заяві вказав,що 17.02.2014 р. близько 21.год. 00 хв.на автодорозі Харків-Охтирка в с. Подворки Дергачівського району Харківської області водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Хюндай акцент « д.н.з. НОМЕР_1 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , внаслідок чого ОСОБА_3 були спричинені тілесні ушкодження -закритий осколковий перелом обох кісток правої гомілки із зміщенням , які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості , гостра закрита черепно-мозкова травма -струс головного мозку , забійна рана , садна , гематома.

Вказана подія була внесена 18.02.2014 р. до ЄРДР Дергачівським ГУ МВС України у Харківській області за № 12014220280000239 за ознаками кримінального правопорушення , передбаченого ч.1 ст. 286 КК України .

Постановою старшого слідчого СВ Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області Ільїна О.В. від 03.02.2016 р. зазначене кримінальне провадження закрите у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_1 складу злочину.

У зв`язку з лікуванням позивач змушений був нести витрати , що полягають у придбанні ліків, медичних засобів , засобів гігієни , трансплантатів у сумі 21520,82 грн.

Прохав стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у сумі 21520,82 грн. та моральну шкоду у сумі 100 000 грн.

20.03.2020 р. ухвалою судді Московського районного суду м. Харкова Крівцова Д.А. відкрито спрощене провадження по даній цивільній справі з викликом сторін.

30.04.2020 р. до суду надійшов відзив на позов.

ОСОБА_1 зазначив , що на час звернення до суду сплинув строк позовної давності. Сплив позовної давності , про застосування якої заявлено стороною у спорі ,є підставою для відмови у позові.

Позивачем не доведено , що шкода спричинена з вини відповідача , кримінальна провадження у відношенні ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_1 складу злочину .Позивачем не доведено спричинення моральних страждань , при яких умовах та якими саме діями відповідача вони спричинені.

Заявив про застосування строків позовної давності ( а.с. 34-35 ).

Позивач ОСОБА_3 03.09.2021 р. змінив позовні вимоги під час розгляду справи, залучив до участі в справі другого співвідповідача -Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» . В позові зазначив , що ОСОБА_3 стало відомо 03.02.2021 р. під час судового засідання про те , що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована у ПрАТ « Українська пожежно-страхова компанія».

За таких обставин з ПрАТ « УПСК» необхідно стягнути шкоду , заподіяну життю та здоров`ю , що складається із витрат , пов`язаних з придбанням ліків, медичних засобів , засобів гігієни , трансплантантів в сумі 21 520, 82 грн. та моральної шкоди в сумі 5 % страхової виплати за шкоду , заподіяну здоров*ю у сумі 1076,04 грн. Із ОСОБА_1 прохав стягнути 98923,96 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

27.10.2021 р. до суду надійшов відзив на позов від ПрАТ « Українська пожежно-страхова компанія» . Позовні вимоги не визнали .Зазначили , що для отримання страхового відшкодування позивач у встановленому законом порядку із заявою про страхове відшкодування до ПрАТ « УСПК» не звертався . Відповідно страховиком не приймалося рішення про здійснення потерпілому страхового відшкодування.

Неподання ОСОБА_3 до ПрАТ « УСПК» заяви про страхове відшкодування впродовж трьох років з моменту скоєння ДТП є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування.

У п.2.1 ст.2 ЗУ « Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено , що якщо норми цього Закону передбачають інше , ніж положення інших актів цивільного законодавства , то застосовуються норми цього Закону.

Порядок отримання страхового відшкодування врегульований п.35.1 ст.35 ЗУ « Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , де зазначено , що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа , яка має право на отримання страхового відшкодування , протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Строк для подання заяви про страхове відшкодування є присічним і поновленню не підлягає. Заявили про застосування строку позовної давності ( а.с. 80 ).

Відповідно до ч.7 ст.147 ЗУ « Про судоустрій і статус суддів» , враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану , ВС розпорядженням від 08.03.2022 р. № 2\0\9-22 змінив територіальну підсудність судових справ Московського районного суду м. Харкова на Октябрський районний суд м. Полтави.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2023 року визначено головуючого по справі суддю Андрієнко Г.В.

Ухвалою судді від 11 .05.2023 р. прийнято до провадження дану цивільну справу та ухвалено проводити розгляд з повідомленням сторін у спрощеному позовному провадженні.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та заперечував проти застосування строку позовної давності до даних правовідносин , оскільки шкода завдана здоров`ю та позовна давність не застосовується до даних правовідносин.

Відповідачі прохали відмовити в задоволенні позовних вимог через сплив строку позовної давності , а відповідач ОСОБА_1 ще зазначив , що він не винен у ДТП, тому і відсутні підстави для відшкодування шкоди.

Суд, заслухавши пояснення сторін ?дослідивши матеріали справи, вважає, що пощов підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.

Судом встановлено , що 17.02.2014 р. близько 21 год.00 хв. на автодорозі Харків-Охтирка в с. Подворки Дергачівського району Харківської області водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Хюндай акцент « д.н.з. НОМЕР_1 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , внаслідок чого ОСОБА_3 були спричинені тілесні ушкодження -закритий осколковий перелом обох кісток правої гомілки із зміщенням , які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості , гостра закрита черепно-мозкова травма -струс головного мозку , забійна рана , садна , гематома.

Вказана подія була внесена 18.02.2014 р. до ЄРДР Дергачівським ГУ МВС України у Харківській області за № 12014220280000239 за ознаками кримінального правопорушення , передбаченого ч.1 ст. 286 КК України .

Постановою старшого слідчого СВ Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області Ільїна О.В. від 03.02.2016 р. зазначене кримінальне провадження закрите у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_1 складу злочину. В постанові про закриття кримінального провадження зазначено , що згідно висновку судово-автотехнічної еекспертизи № 5930 від 26.06.2014 р. в даній дорожній ситуації дії водія ОСОБА_1 з моменту виникнення небезпеки для його подальшого руху не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_3 шляхом застосування своєчасного гальмування , тобто шляхом виконання вимог п.12.3 Правил дорожнього руху України. В діях водія ОСОБА_1 в даній ДТП не вбачається невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України , які б знаходилися з технічної точки зору , в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.

В подальшому позивач проходив тривале лікування в медичних закладах та переніс ряд хірургічних операцій , в тому числі остеосинтез із встановленням імплантатів. У зв`язку з лікуванням поніс витрати на загальну суму 21 520, 82 грн.

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника автомобіля ОСОБА_1 була застрахована, що підтверджено договором страхування, поліс №АС/1972680 укладеного з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» , термін дії -з 14.09.2013 р. по 13.09.2014 р. . ліміт відповідальності за шкоду , спричинену здоров*ю -100000 грн., за шкоду заподіяну майну -50000 грн. , франшиза -0 грн.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду для захисту своїх прав.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини 2 статті 11 ЦК України).

За приписами статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Факт завдання шкоди здоров`ю/майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання.

Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала.

Позадоговірна (деліктна) відповідальність, яка є видом цивільно-правової відповідальності, настає при існуванні складу правопорушення, що включає такі елементи, як: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.

Разом з тим, частиною 5 статті 1187 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України), відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Згідно з частиною першою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

У пункті 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» вказано, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим мають однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція завдавача шкоди.

Отже, для відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, достатньо лише трьох підстав: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

Дані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, що наведена у постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1461/20-ц (провадження № 61-14226св21).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тлумачення частини другої статті 1187 ЦК України свідчить про те, що особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Тобто нормами частини другої статті 1187 ЦК України визначено особливого суб`єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб , а згідно частини 2 цієї ж норми шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з частиною 2 статті 1187 та частиною 2 статті 1168 Цивільного кодексу України, особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, угода підряду, оренди і т. п.) володіє транспортним засобом чи механізмом, який створює підвищену небезпеку при зберіганні, використанні або утриманні, незалежно від вини такої особи, відшкодовує моральні збитки через смерть фізичної особи її найближчим родичам - чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також тим, хто проживав з нею однією родиною.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже заподіяна позивачу моральна шкода внаслідок отриманих тілесних ушкоджень підлягає відшкодуванню відповідачем ОСОБА_1 , як власником джерела підвищеної небезпеки, оскільки останній у судовому засіданні не довів що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Будь належних і допустимих доказів на підтвердження умислу потерпілого на настання у нього тілесних ушкоджень внаслідок ДТП чи непереборної сили, що спричинили ДТП, що звільняло б його від відповідальності за заподіяння моральної шкоди, відповідач суду не надав.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Вказаною статтею також встановлено, що страхове відшкодування страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Отже, за змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 2231, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

У пункті 35.1 статті 35 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбаченихстаттею 41цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Відповідно до статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:

- навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону;

- вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону);

- невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди;

- неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.

У постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к, провадження № 13-24кс19, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у системному зв`язку зі статтею 36 вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

З огляду на вищевикладене , суд вважає, що ОСОБА_3 без поважних причин пропустив строк звернення до суду вимогами до страхової компанії та присічний строк не може бути поновлений.

В задоволенні позовних вимог до страхової компанії необхідно відмовити у зв`язку з пропуском строку звернення до суду , оскільки ЗУ « Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є спеціальним законом та саме він повинен застосовуватися до даних правовідносин.

З аналізу наданих суду документів вбачається , що належними доказами витрат на лікуваня не можуть бути квитанції на суму 5640 грн., а саме : сплачені на рахунок Благодійного фонду « Меценат» на суму 3200 грн., 40 грн. і 2400 грн. Аналіз зазначених квитанцій засвідчує , що на них відсутні дати спати коштів та за призначеням платежу значиться «добровільне благодійне пожертвування».

До матеріалів спрви на підтрведження суми понесених витрат долучено платіжне доручення № 432 від 25.02.2014 р. на суму 7850 грн., де пдатником по ньому зазначається ППО ПАТ «Харківська ТЕЦ 5» , тобто ці вирати позивач не ніс.

Таким чином ,сума витрат на лікування складає 8030,82 грн.

Дана сума не може бути стягнута з ПрАТ « УПСК» у зв`язку з пропуском строку позовної давності , а до відповідача ОСОБА_3 таких вимог не заявлялося.

Стосовно відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою 2 цієї статті.

Так, пунктом 1 частини 2 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (частина перша ст. 1168 ЦК України).

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).

Окремо суд акцентує увагу на тому, що розмір відшкодування шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 грудня 2020 року в справі 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

Щодо посилання відповідачів на необхідність відмови у позові у зв`язку із спливом строку позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Зазначені загальні правові висновки щодо порядку застосування позовної давності є усталеними у судовій практиці та у позиціях Верховного Суду.

Відповідно до ч.3 ст .268 ЦК Україгни позовна давність не поширюється , зокрема , на вимогу про відшкодування шкоди , завданої каліцтвом , іншим ушкодженням здоров*я або смертю.

Таким чтином , заява ОСОБА_1 про застосування позовної давності судом відхиляється .

Між тим, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Враховуючи всі зібрані та оцінені у справі докази, суд вважає, що позивач поніс моральні страждання у зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди.

Представник, позивача у судовому засіданні пояснив, та вказане вбачається із позовної заяви, що після отриманої травми та лікування у нього погіршився звичайний життєвий уклад, він довгий час відчував значні болі, змушений був прибігти до тривалого лікування та реабілітації, тому вважає 5000 гривень достатньою компенсацією для відновлення життєдіяльності та справедливості, враховуючи , що мольні страждання були завдані майже 10 років потому та дії ОСОБА_1 , вина якого не доведена у ДТП.

Розподіл судових витрат між сторонами:

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з частковим задоволенням позову, з відповідача ОСОБА_1 на користь держави належить стягнути судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.,який був визначений законодавчо станом на 2020 р. ( момент звернення до суду позивача ).

При цьому суд зазначає, що судовий збір не може бути меншим встановленої законом мінімальної ставки, і це положення розповсюджується на всіх платників, у тому числі на тих, з кого присуджується сплата судового збору за правилом ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст.10, 12, 263-268 ЦПК України , суд , -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ПрАТ

«Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування шкоди , завданої внаслідок дорожньо -транспортної пригоди задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 5 000 ( п`ять ) гривень.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн.

В задоволенні позовних вимог до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» відмовити у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Повний текст рішення буде виготовлений 17.01.2024 р.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції на протязі тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції до Полтавського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП- НОМЕР_2 , адреса- АДРЕСА_1 ,

Відповідачі: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП- невідомий, адреса- АДРЕСА_2 ,

ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», код ЄДРПОУ- 20602681, м. Київ, вул. Кирилівська, 40.

Суддя: Г.В. Андрієнко