Рішення № 116454470, 10.01.2024, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

10 січня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/1185/23 Господарський суд Чернігівської області у складі:

судді Ноувен М.П.,

розглянув у порядку загального позовного провадження справу № 927/1185/23

за позовом: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова, код 08351733,

вул. В.Дрозда, 19, м. Чернігів, 14007;

до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

код 39764881

вул. Пятницька,11А, м. Чернігів, 14000;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Прилуцька дослідна станція Інституту садівництва національної академії аграрних наук України,

вул. Вавілова,16, м. Прилуки,17511

про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

за участю представників сторін:

від позивача: Білик-Куса М. В.;

від відповідача: Шелест С.Ю.,

від третьої особи: Столяр О.П.

Позивач Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігів звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про скасування державної реєстрації (запису) в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 160,4718 га з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004, що розташована за адресою: Чернігівська обл., Прилуцький р-н, на території Заїдзької сільської ради з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004, в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (позовні вимоги з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 25.10.2023 № 565/2581)

Дії суду щодо розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 04.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.10.2023, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, письмових пояснень.

Ухвалою від 04.10.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Прилуцьку дослідну станцію Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України, підготовче засідання відкладено на 06.11.2023.

У підготовчому засіданні 06.11.2023 суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про оголошення перерви до 30.11.2023.

У підготовчому засіданні 30.11.2023 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження, про призначення справи до судового розгляду по суті на 04.12.2023.

У судовому засіданні 04.12.2023 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання до 13.12.2023.

У судовому засіданні 13.12.2023 за клопотанням сторони суд постановив протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи до 10.01.2024.

У судовому засіданні 10.01.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 ГПК України.

Сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи в суді, що підтверджується довідками про доставлення електронного листа.

Позиції учасників справи.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що наявність відомостей у Державному земельному кадастрі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004 площею 160,4718 га унеможливлює відновлення порушеного права позивача шляхом оформлення права постійного користування спірною земельною ділянкою.

20.09.2023 відповідачем подано відзив на позов, відповідно до якого останній проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що скасування державної реєстрації земельної ділянки без одночасного припинення таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки неможливо.

Крім того, відповідач посилається на наступне:

-в рамках судової справи №927/359/18 вирішувався спір за позовом військової прокуратури центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно - експлуатаційного відділу м. Чернігів до Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання недійсними та скасування розпоряджень про передачу є постійне користування, державного акту на право постійного користування, рішення про державну реєстрацію речового права. В рамках даної справи Головне управління учасником не залучалось, що свідчить про відсутність порушень вимог законодавства з боку Головного управління до позивачів, оскільки при прийнятті розпоряджень, рішення про державну реєстрацію речового права Головне управління ніяких дій не вчиняло.

- станом на даний момент залишається не скасованим право державної власності на земельну ділянку кадастровий номер 7424183100:11:009:0004, право зареєстровано за державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області.

-скасування розпорядження Прилуцької РДА про передачу у постійне користування земельних ділянок, державного акту на право постійного користування землею постановою суду у справі № 927/359/18 не тягне за собою скасування права державної власності на ділянку в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області.

Відзив прийнято судом до розгляду та долучена до матеріалів справи.

Справа розглядається з урахуванням поданого відзиву на позов.

25.09.2023 від Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва національної академії аграрних наук України надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 04.10.2023 заяву задоволено, Прилуцьку дослідну станцію Інституту садівництва національної академії аграрних наук України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

19.10.2023 від третьої особи надійшли пояснення № 125 від 16.10.2023, відповідно до яких остання проти позову заперечує та посилається на те, що Позивач обрав такий спосіб захисту своїх прав, який по суті направлений не на відновлення порушених прав (здійснення державної

реєстрації речового права на земельну ділянку 4,7 га), а порушує права третьої особи- Прилуцької дослідної станції, як належного користувача зазначених земельних ділянок. У разі задоволення позову позивача, таке рішення може призвести до втрати особливо цінних земель площею 160,4718 га, які перебувають на даний час у постійному користуванні Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України.

Пояснення третьої особи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

30.10.2023 позивачем подана заява про зміну предмета позову, відповідно до якої останній просить викласти предмет позову в наступній редакції: скасувати державну реєстрацію (запис) в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 160,4718 га з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004, що розташована за адресою: Чернігівська обл., Прилуцький р-н, на території Заїдзької сільської ради з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004, в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

06.11.2023 відповідачем подані заперечення на заяву позивача про зміну предмета позову, які судом прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.

З урахуванням положень ст. 46 ГПК України, заява про зміну предмету позову прийнята судом до розгляду, про що зазначено у протоколі судового засідання від 30.11.2023.

Справа розглядається з урахуванням поданої заяви.

Будь-яких інших заяв та клопотань сторонами справи не надані.

Обставини справи встановлені судом. Оцінка аргументів та нормативно правове обґрунтування.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 у справі № 927/359/18 за позовом Військової прокуратури Чернігівського гарнізону військової прокуратури центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів до Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області визнано недійсним та скасовано:

- розпорядження Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області від 02 липня 2004 року № 248 "Про передачу в постійне користування земельних ділянок та видачу державного акту на право постійного користування землею";

- розпорядження Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області від 01 лютого 2010 року № 36 "Про припинення права користування земельною ділянкою";

- державний акт ЯЯ 376142 від 04 листопада 2010 року на право постійного користування земельною ділянкою площею 160.4718, виданий Прилуцькій дослідній станції Української академії аграрних наук;

- рішення про державну реєстрацію речового права постійного користування земельною ділянкою 7424183100:11:000:0004 від 14 серпня 2017 року, прийнятого Комунальним підприємством "Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації" Чернігівської обласної ради.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 10.11.2022 Управлінням адміністративних послуг Чернігівської міської ради проведено реєстраційну дію по скасуванню права постійного користування земельною ділянкою площею 160,4718 га з кадастровим номером 7424183100:11:000:004.

29.11.2022 листом № 565/116 позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області з клопотанням щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004 та внесення відомостей в ДЗК відповідно до чинного законодавства.

Листом № 8-25-0.6-4186/2-22 від 12.12.2022 ГУ Держгеокадастр у Чернігівській області надало відповідь позивачу, відповідно до якої повідомив останнього, що у справі № 927/359/18 не було вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 7424183100:11:000:0004 та внесення відомостей в ДЗК. Відповідно до вимог ч.10 ст. 24 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, зокрема, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

12.07.2023 позивач листом № 565/1745 повторно звернувся до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області з клопотанням щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004 та внесення відомостей в ДЗК відповідно до чинного законодавства.

Листом № 8-25-0.6-3708/2-23 від 21.07.2023 ГУ Держгеокадастр у Чернігівській області надав відповідь, аналогічну відповіді, викладену у листі № 8-25-0.6-4186/2-22 від 12.12.2022.

Як зазначає позивач у позовній заяві, наявність зареєстрованих відомостей в ДЗК є перешкодою для подальшого виготовлення технічної документації на спірну земельну ділянку площею 4,7000 га аеродрому «Прилуки».

Без скасування державної реєстрації земельної ділянки з подальшим скасуванням кадастрового номера 7424183100:11:000:0004 неможливо оформити право постійного користування вказаною земельною ділянкою.

Крім того, позивач посилається на те, що у справі № 927/359/18 була призначена та проведена земельно-технічна експертиза, яка підтвердила факт накладення земельної ділянки кадастровий номер 7424183100:11:000:0004, що належала на праві постійного користування Прилуцькій дослідній станції Інституту садівництва Національної академії Аграрних наук України на частину земельної ділянки, що належить на праві постійного користування аеродрому «Прилуки».

Площа накладення земельних ділянок, оформлених згідно з Державним актом № 22 на право постійного користування землею ЯЯ376142, рішення про державну реєстрацію речового права постійного користування земельною ділянкою 7424183100:11:000:0004 від 14.08.2017 становить 3,9221 га.

Оскільки під час розгляду справи № 927/359/18 не вирішено питання про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, позивач звернувся до суду за захистом свої порушених прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що «Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98)».

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 4 ГПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами першою, другою статті 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною третьою статті 152 ЗК України визначено способи захисту прав на землю. Проте, визначений перелік не є вичерпним.

Згідно зв статтею 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Аналіз вказаних норм вказує на можливість захисту права осіб на землю у будь-який спосіб, якщо такий спосіб є ефективним та не суперечить вимогам Закону.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 у справі № 927/359/18 встановлено факт, що частина земельної ділянки площею 3.98 га Аеродрому «Прилуки» відноситься до категорії земель оборони.

Відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України Про використання земель оборони, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Згідно ч. 2 ст. 77 Земельного кодексу України землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено підстави припинення користування земельною ділянкою, зокрема добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених Земельним кодексом України, тощо.

Згідно ст.ст. 9, 14 Закону України Про Збройні Сили України земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України, військове майно, в тому числі і земельні ділянки, закріплюються за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною, воно набуває статусу військового майна, яке повинно використовуватись лише за його цільовим та функціональним призначенням.

Згідно ст. 1 Закону України Про використання земель оборони землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Відповідно до абзацу 3 частини п`ятої статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Згідно з частиною першою статті 2 та статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України" (в редакції на момент винесення оскаржуваних рішень) Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Саме Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149 Земельного кодексу України (частина восьма статті 122 Земельного кодексу України) (в редакції на момент винесення оскаржуваних рішень). Так само, відповідно до частини третьої статті 142 цього ж Кодексу припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Отже, істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, які закріплені за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі таких ділянок у власність або у користування іншим особам, є прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення за поданням Міноборони.

Вказані узагальнюючі висновки щодо правового статусу земель оборони та порядку розпорядження ними є усталеними у судовій практиці Верховного Суду та відображені, у тому числі, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №924/174/18 та постанові Верховного Суду від 17.02.2021 у справі №910/21404/17.

За приписами пунктів 15, 16, 19, 44, 45, 46, 48, 50 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 № 483, істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, закріпленими за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі їх у власність або користування третім особами є отримання згоди на це Міністерства оборони України.

Звертаючись до суду з позовом, позивач послався на те, що наявність незареєстрованих відомостей в ДЗК є перешкодою для подальшого виготовлення технічної документації на спірну земельну ділянку площею 4,7000 га аеродрому «Прилуки». Без скасування державної земельної ділянки з подальшим скасуванням кадастрового номера неможливо оформити право постійного користування вказаною земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, Північним апеляційним господарським судом при розгляді справи № 927/359/18 за позовом Військової прокуратури Чернігівського гарнізону військової прокуратури центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів до Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області встановлені наступні обставини:

У відповідності до державного акту №22 виданого 26.11.1985 року Виконавчим комітетом Чернігівської обласної ради народних депутатів, в Прилуцькому районі Чернігівської області під об`єкти аеродрому «Прилуки» було закріплено в постійне користування 750,5 га землі. В державному акті №22 зазначено, що земля надана для державних потреб.

Виданий 26.11.1985 року Виконавчим комітетом Чернігівської обласної ради народних депутатів державний акт №22 на право постійного користування під об`єктами Аеродрому «Прилуки» є чинним правовстановлюючим документом, що підтверджує право користування вищевказаною земельною ділянкою площею 730.2 га;

02.07.2004 року Прилуцькою районною державною адміністрацією Чернігівської області було прийнято розпорядження №248 «Про передачу в постійне користування земельних ділянок та видачу державного акту на право постійного користування землею», яким зокрема передано в постійне користування Прилуцькій дослідній станції УААН земельну ділянку загальною площею 340,04 га на території Заїздинської сільської ради.

01.02.2010 року Прилуцькою районною державною адміністрацією Чернігівської області було прийнято розпорядження № 36 «Про припинення права користування земельною ділянкою», яким зокрема припинено право постійного користування частини земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні Прилуцької дослідної станції УААН загальною площею 5,5 га на території Заїздської сільської ради.

04.11.2010 року на підставі розпорядження Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області від 02.07.2004 року № 248 та від 01.02.2010 року № 36 Прилуцькій дослідній станції Української академії аграрних наук було видано державний акт серії ЯЯ №376142 на право постійного користування земельною ділянкою площею 160,4718 га.

03.09.2015 року розпорядженням голови Чернігівської обласної державної адміністрації №459 Квартирно-експлуатаційному відділу м. Чернігова, як балансоутримувачу будівель, споруд, земельних ділянок та іншого нерухомого майна, надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж вищевказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості) для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України орієнтовною площею 730.2 га (на підставі державного акту №22 від 26.11.1985 року).

У відповідності до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №94791264 від 17.08.2017 року, на підставі рішення Комунального підприємства «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради від 17.08.2017 року, 14.08.2017 року внесено запис про державну реєстрацію речового права постійного користування земельною ділянкою площею 160,4718 га кадастровий номер 7424183100:11:000:0004, у відповідності до якого правокористувачем зазначеної земельної ділянки є Прилуцька дослідна станція Інституту садівництва Національної академії Аграрних наук, а власником - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області.

В ході виконання землевпорядних робіт було встановлено неможливість внесення даних до Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень частини площі вказаної земельної ділянки 730.2 га в розмірі 3.98 га (з урахуванням обставин, які стали відомі при розгляд справи Господарським судом Чернігівської області по суті 25.10.2018 року, зокрема наявність у складі земельної ділянки з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004, земельної ділянки площею 0,72 га).

Висновком експертизи, яка була проведена на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 року з дослідженням матеріалів справи, зокрема державного акту №22 від 26.11.1985 року, підтверджується, що земельна ділянка кадастровий номер 7424183100:11:000:0004, що належить на праві постійного користування Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії Аграрних наук України, накладається на частину земельної ділянки, що належить на праві постійного користування аеродрому «Прилуки». Площа накладення земельних ділянок, оформлених згідно Державного акту №22 на право постійного користування під об`єкти аеродрому «Прилуки» та державного акту на право постійного користування землею ЯЯ 376142, рішення про державну реєстрацію речового права постійного користування земельною ділянкою 7424183100:11:000:0004 від 14.08.2017 року становить 3,9221 га.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України передбачено, що державний акт є документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, надану у власність відповідним рішенням.

Частиною першою статті 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (стаття 202 ЗК України).

Частиною першої статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» яка кореспондується з положеннями статті 193 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено поняття Державного земельного кадастру, відповідно до якого - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Статтею 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону тощо.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 ЗК України; на підставі проектів землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь - у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.

Відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Згідно з частиною третьою статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Стаття 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» регулює питання державної реєстрації земельних ділянок. Вказана стаття передбачає порядок реєстрації земельних ділянок, перелік документів, які подаються для реєстрації земельної ділянки (частина четверта ), підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки (частина шоста) та випадки скасування державної реєстрації земельної ділянки Державним кадастровим реєстратором (частина десята).

Так, відповідно до ч.10 ст.24 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Враховуючи те, що позивач позбавлений можливості зареєструвати земельну ділянку у ДЗК має місце порушення його права власності, яке підлягає захисту в судовому порядку шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004.

Суд відхиляє заперечення відповідача про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права з огляду на частину 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр".

Так, редакція вказаної частина статті станом на час розгляду справи № 927/1185/23 передбачає випадки скасування державної реєстрації земельної ділянки:

поділу чи об`єднання земельних ділянок;

якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника;

ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

При цьому, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Але суд наголошує на тому, що редакція даної статті станом на дату вирішення спору у справі №927/359/18 передбачала наступні випадки скасування реєстрації земельної ділянки Державним кадастровим реєстратором: у разі поділу чи об`єднання земельних ділянок; у разі, якщо протягом одного року з дня здійснення реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника.

Тобто заявлення одночасно вимоги про припинення речових прав не було передбачено нормами закону.

Крім того, суд зазначає, що в даному випадку має місце перетин земельних ділянок.

Відповідно до частини 6 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини є підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки.

Приймаючи до уваги те, що земельні ділянки, право власності на які виникло до 2004 року вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера (частина 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр"), реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 7424183100:00:000:0004 порушує право позивача на земельну ділянку та на проведення державної реєстрації цієї земельної ділянки.

Встановивши фактичні обставини справи, прийнявши до уваги те, що земельні ділянки, право власності на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині скасування державної реєстрації (запису) в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 160,4718 га з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004, що розташована за адресою: Чернігівська обл., Прилуцький р-н, на території Заїдзької сільської ради з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004, в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, оскільки реєстрація вказаної земельної ділянки порушує право позивача на земельну ділянку та на проведення державної реєстрації цієї земельної ділянки, право на яку у позивача виникло ще у 1985 році, а тому таке право підлягає захисту у судовому порядку.

Щодо посилання третьої особи на те, що порушуються його права на мирне володіння майном судом враховується таке.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року в справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21 лютого 1986 року в справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Відтак, сукупний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що земельна ділянка у межах аеропорту відносяться до земель оборони, яка може перебувати лише у державній власності, а також щодо якої встановлений спеціальний режим її використання.

За наведеного, господарський суд підсумовує, що в цій справі, з врахуванням спірних правовідносин, установлених судом обставини та наведених норм права, не вбачається невідповідності заходу втручання в право третьої особи критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відтак, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги позивача є правомірними, такими, що підтверджені матеріалами справи і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат.

Згідно з п.5 ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.

Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 2684грн.

Керуючись ст. 129, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1.Позовні вимоги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів, код 08351733 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, код 00495214 про скасування державної реєстрації земельної ділянки задовольнити повністю.

2.Скасувати державну реєстрацію (запис) в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 160,4718 га з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004, що розташована за адресою: Чернігівська обл., Прилуцький р-н, на території Заїдзької сільської ради з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004, в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

3. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, вул. П`ятницька,11А, м. Чернігів, 14000, код 00495214 на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів, вул. В.Дрозда,19, м. Чернігів, 14007, код 08351733 судовий збір в сумі 2684 грн.

4.Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили у строки, встановлені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 22.01.2024.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя М.П. Ноувен