Постанова № 116448075, 22.01.2024, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 22.01.2024Справа № 554/513/24 Провадження № 3/554/297/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«22» січня 2024 року м. Полтава

Суддя Октябрського районного суду м. Полтави Сметаніна А.В., розглянувши адміністративний матеріал, що надійшов з ГУ ДПС у Полтавській області у відношенні:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , головного бухгалтера ТОВ «ФОРЕСТ-РЕЛАКС», проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

- за ч.1 ст. 163-1 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення №202 від 09.01.2024 року, ОСОБА_1 порушила встановлений законом порядок ведення податкового обліку, а саме занижено податок на додану вартість на загальну суму 364280,00 грн. в т.ч. по періодах: за липень 2021 у сумі 203961,00 грн., за вересень 2021 у сумі 160319,00 грн., чим порушено п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.44.1. ст. 44, п.198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України, ст. 4 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (із змінами та доповненнями), занижено податок на прибуток у сумі 328349,00 грн., у т.ч. за 2020 рік - 497,00 грн., за 2021 рік 327852,00 грн., чим порушено п. 44.1, 44.2, ст.44, пп. 134.1.1. п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), ст. 1, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. №996-XIV (із змінами та доповненнями), п.п. 1.4 п.1, п.3 П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності"; п.5, п.6, п.7 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 №318, п. 3.1, п.3.12 наказу Мінфіну від 28.03.2013 р. № 433 «Методичні рекомендації щодо заповнення форм фінансової звітності».

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності правопорушника суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 1 Конституції Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України).

Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-ІУ "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються вони у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Міжнародні договори України, які набрали чинності у встановленому законом порядку та встановлюють інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідних актах законодавства України, мають перевагу над внутрішньодержавними законодавчими актами. Однак у ч. 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Особливе місце серед міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, належить Конвенції, ратифікованій Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції". Із моменту приєднання до Конвенції Україна взяла на себе низку зобов`язань у сфері захисту прав людини. Частиною таких зобов`язань відповідно до статей 32, 46 Конвенції є визнання Україною юрисдикції ЄСПЛ, яка поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, а також виконання остаточних рішень ЄСПЛ у справах проти України.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У пункті 29 рішення по справі "Надточій проти України" Суд зазначив, що принципрівностісторін- один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні зопонентом.

Проте, відповідно до практики Європейського суду, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України», сторони в розумінні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Важливе значення мають і висновки у справі "ЮніонАліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії" - заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 знала про складення протоколу про адміністративне правопорушення, а отже й про судове провадження відносно неї, однак ним не цікавилась, жодних заходів, направлених на обізнаність щодо стану відомого їй судового провадження не вчиняла, згідно протоколу про адміністративне правопорушення про права та обов`язки, передбачені ст. 268 КУпАП ОСОБА_1 повідомлялася, про що свідчить її особистий підпис в протоколі, однак в судове засідання остання не з`явилась, причини неявки суду не повідомила, жодних заяв чи клопотань не направляла, а отже не добросовісно користувався належними їй процесуальними правами та не виконувала належним чином процесуальні обов`язки, в зв`язку з чим, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності правопорушниці ОСОБА_1 на підставі наявних у справі доказів.

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 268 КУпАП при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 163-1 КУпАП та ч.1 ст. 163-4 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є обов`язковою.

Згідно вимог ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення за ст. 245 КУпАП, зокрема, є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Обставини, що виключають провадження по справі про адміністративне правопорушення, визначені статтею 247 КУпАП.

Відповідно до п.7 цієї статті провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 38 КУпАП передбачено, що якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частинах третій - шостій цієї статті.

Дана норма є імперативною і по своїй суті є формою відмови держави від юридичного переслідування особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Згідно протоколу №202 від 09.01.2024 року, датою вчинення адміністративного правопорушення вказано 09.01.2024 року. Згідно акту документальної планової виїзної перевірки податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи від 09.01.2024 року №199/16-31-07-01-02/43241101 вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 163-1 КУпАП були в різні проміжки часу, а саме 2020, 2021, липень 2021, вересень 2021 років. Таким чином, 09.01.2024 року є не датою вчинення адміністративного правопорушення, а датою виявлення вказаного правопорушення.

Аналіз вимог діючого законодавства, дає підстави стверджувати, що триваючим адміністративним правопорушенням є порушення, пов`язані з довготривалим, безперервним невиконанням обов`язків, передбачених правовою нормою. Тобто триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила які-небудь встановлені дії або бездіяльність, і далі перебуває в стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан триває протягом значного часу, і весь час винний безперервно скоює правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків.

Така позиція щодо застосування норм права викладена у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №804/401/17.

Як випливає з акту перевірки від 09.01.2024 року, на підставі якого складено протокол №202 від 09.01.2024, порушено порядок ведення податкового обліку, а саме: занижено податок на додану вартість в т.ч. по періодах: за липень 2021 та за вересень 2021 у сумі, а також занижено податок на прибуток за 2020 та 2021 роки, тобто правопорушення, передбачене ч. 1ст. 163-1 КУпАПне носить характеру триваючого.

Суд зауважує, що строк накладення адміністративного стягнення у справах про адміністративні правопорушення це певний період часу, протягом якого дія чи подія мають юридичне значення. Цей строк не поновлюється і не продовжується і є гарантією того, що будь-які дії щодо притягнення особи до відповідальності після його закінчення мають бути припинені.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу. При цьому наведена норма не містить положень про наявність у суду повноважень щодо встановлення обставин вчинення адміністративного правопорушення, наявності вини особи у його вчиненні у разі закриття провадження про адміністративні правопорушення.

Крім того, логічне тлумачення абзацу першого статті 247 КУпАП дозволяє дійти висновку, що встановлення зазначених у цій статті юридичних фактів є єдиною необхідною підставою для припинення будь-яких дій щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності незалежно від встановлених будь-яких інших обставин, що підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення (стаття 280 КУпАП), у тому числі й вини особи у його вчиненні. Таким чином, при вирішенні питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності, першочерговим є встановлення судом дотримання строку накладення адміністративного стягнення, за умови закінчення якого суд або уповноважений орган взагалі позбавлені можливості досліджувати та вирішувати питання про наявність в діях особи ознак адміністративного проступку.

Вказана правова позиція, викладена також в постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року (справа № 308/8763/15-а провадження № К/9901/12342/18).

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Також, згідно з вимогами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, з вимогою, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого питання, порушує вимогу «якості закону». В разі, коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосовувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Таким чином, поєднання закриття справи з одночасним визнанням вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення є взаємовиключними рішеннями, і прийняття таких двох взаємовиключних рішень в одній постанові про закриття справи буде свідчити про порушення права людини на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За правилами статті 284 КУпАП рішенням, що доводить вину особи, є постанова про накладення адміністративного стягнення або застосування заходів впливу, умовою якої є визначення вини. Отже, наявність або відсутність вини встановлюється саме під час здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення. Таким чином, вина осіб, що притягуються до адміністративної відповідальності, не може встановлюватись у справах, у яких провадження закривається.

Таким чином, суд позбавлений можливості розглянути відповідний адміністративний матеріал у встановлений в ч.2 ст. 38 КУпАП строк, з`ясувати обставини, викладені в ст. 280 КУпАП, та притягти ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Оскільки на момент розгляду адміністративного матеріалу про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 163-1 КУпАП минуло більше трьох місяців з дня вчинення цього правопорушення, тобто минув строк, передбачений статтею 38 цього Кодексу, вказане адміністративне правопорушення не є триваючим, на підставіп.7ч.1ст.247КУпАП провадженняпо справіпідлягає закриттю,у зв`язкуіз закінченнямна моментрозгляду справистроків накладенняадміністративного стягнення, встановлених у ст.38 КУпАП.

Керуючись ст. ст. 1, 7, 9, 38, 163-1 ч.1, 247, 256, 272, 283, 284, 294 КУпАП,

П О С Т А Н О В И В:

Провадження по адміністративній справі у відношенні ОСОБА_1 за ч.1 ст. 163-1 КУпАП закрити, у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду через Октябрський районний суд м. Полтави протягом 10 днів з дня винесення постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя Октябрського районного

суду м. Полтави: А.В. Сметаніна