Рішення № 116435476, 08.01.2024, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/15165/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" січня 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Гаврилової О.В.,

за участю секретаря - Дубенко Г.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

інші учасники справи - не з`явились,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, про позбавлення батьківських прав, -

в с т а н о в и в:

До Дніпровського районного суду міста Києва звернулась позивач ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.

Згідно заявлених вимог, позивач просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вимоги позову обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 - донька позивача, проживала з чоловіком без реєстрації шлюбу. Від цих відносин народився ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач зазначає, що відповідач є одинокою мамою, проте через півроку від народження дитини почала залишати сина з позивачем, спочатку на пару годин, згодом могла не прийти на ночівлю додому. 28 травня 2023 року відповідач пішла з дому і залишила дитину. Позивач вказує, що відповідач з сином не проживає, вихованням та утриманням не займається, не цікавиться його життям та здоров`ям, інтересами, не бере участі у фізичному, духовному та моральному розвитку дитини, матеріально не утримує. Малолітній ОСОБА_3 проживає разом з позивачем і перебуває на повному її утриманні. Позивач зазначає, що відповідач не працює, зловживає алкогольними напоями, нехтує своїми батьківськими обов`язками. За зверненням позивача Службою у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації був виданий наказ від 25 вересня 2023 року №13 «Про тимчасове влаштування дитини». На думку позивача, ухилення від виховання дитини матір`ю, свідоме нехтування нею своїми обов`язками, відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2023 року відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання. Залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію, як орган опіки та піклування. Зобов`язано Орган опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, відповідно до вимог ст. 19 Сімейного кодексу України, надати письмовий висновок щодо розв`язання спору. (а.с.44-47)

11 грудня 2023 року до суду надійшов висновок Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав. (а.с.58-59)

Позивач ОСОБА_1 в підготовчому засіданні позовні вимоги підтримали та просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, судовий збір з відповідача просила не стягувати.

Відповідач ОСОБА_2 в підготовчому засіданні визнала позовні вимоги про позбавлення її батьківських прав та зазначила, що в неї відсутні материнські почуття до дитини, подала до суду заяву про визнання позову.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Представники третіх осіб в підготовче засіданні не з`явились.

Представник третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації - Муханов А.І. подав до суду заяву, в якій підтримав висновок органу опіки та піклування, просив розглядати справу без участі в судових засіданнях представника органу опіки та піклування, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства України із урахуванням найкращих інтересів дитини.

Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

За даними витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 СК України, сформованого 04 січня 2023 року, матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_2 , відомості про батька записані відповідно до частини першої статті 135 СК України (а.с.39).

Відповідач є донькою позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.40).

Наказом Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації №13 від 25 вересня 2023 року про тимчасове влаштування дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тимчасово влаштовано в родину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.34).

Проживання дитини з позивачем не заперечується відповідачем.

За змістом довідки №72, виданої 20 вересня 2023 року ДНЗ №283, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідує заклад дошкільної освіти №282 Дніпровського управління освіти м.Києва з 01 вересня 2023 року. Інформації про батька та матір дитини немає. Реєстрацію та подачу документів в дошкільний заклад здійснювала бабуся ОСОБА_1 . Приводить та забирає з дитячого садочка виключно бабуся. (а.с.33).

Згідно висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав (протокол засідання Комісії від 28.11.2023 №16), мати дитини ОСОБА_2 являється одинокою матір`ю. Після народження дитини мати постійно залишала дитину з бабусею ОСОБА_1 , яка самостійно займається його вихованням та утриманням. На даний час проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Бабуся має намір бути опікуном малолітнього онука. Мати дитини ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з сином не проживає з травня 2023 року, вихованням та утриманням не займається, не цікавиться його життям та здоров`ям, інтересами, не бере участь у фізичному, духовному та моральному розвитку дитини, не виявляє бажання спілкуватися з сином, матеріально не допомагає, на засідання комісії не з`явилась. Приймаючи до уваги зазначене вище та рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з тим, що вона ухилилась від виховання та утримання дитини. (а.с.58-59)

Предметом судового розгляду в цій справі є обставини щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини, матір`ю якої вона є.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

В силу статті 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (Мамчур проти України, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що у справах стосовно дітей у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, виходячи із об`єктивних обставин спору, а потім осіб, які висувають відповідні вимоги.

У ст. 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

За приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України (ст. 164-167).

За правилами, визначеними ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ч.1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно позовної заяви, позивач просить позбавити відповідача батьківських прав з підстав, визначених п.2 ч.1 ст. 164 СК України, а саме, - ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно із ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків, так і для дитини.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року (далі - Постанова), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Системний аналіз зазначених вище норм сімейного права дає підстави вважати, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При цьому, врахування обставин, які підпадають під визначення дій особи, як «ухилення від виконання батьківських обов`язків» не вичерпуються наведеним вище переліком і підлягають розширеному тлумаченню залежно від особливостей кожної конкретної ситуації.

У рішенні Європейського суду від 18 грудня 2008р. по справі «Савіни проти України» зазначається: «хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зав`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.»

У даній ситуації судом враховано, що держава має позитивний обов`язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз`єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункт 52 рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).

Частинами 2 та 4 ст. 155 СК України визначено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтями 12-15 Конвенції про права дитини визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою).

Частиною 2 ст.171 СК України також передбачено, що дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Враховуючи вік дитини, судом визнано за недоцільне проведення в судовому засіданні опитування малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , по суті спору.

Також, з урахуванням визнання позову відповідачем, сторона позивача вважала недоцільним проводити допит свідків.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч.3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Аналізуючи наявні у матеріалах справи письмові докази, приймаючи до уваги пояснення позивача та визнання позову відповідачем, діючи виключно з метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини, суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача щодо позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.164 СК України, оскільки відповідач фактично самоусунулась від виконання батьківських обов`язків по відношенню до своєї малолітньої дитини, протягом тривалого часу не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, не забезпечує необхідного харчування та медичного догляду дитини, не виявляє бажання спілкуватись із сином.

Виходячи з вищевикладеного, суд при ходить до висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, про позбавлення батьківських прав, через ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

При цьому суд роз`яснює, що відповідно до положень ст. 168, 169 СК України, відповідач, у разі позбавлення батьківських прав, не позбавлений права на звернення до суду як із заявою про надання права на побачення з дитиною, так і з позовом про поновлення батьківських прав.

За змістом ст. 209 ЦПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Позивач в судовому засіданні просила не стягувати з відповідача витрати по сплаті судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст. 51 Конституції України, статтями 1, 7, 150, 164, 165 Сімейного кодексу України, Конвенцією про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», статтями 2, 10, 49, 76-82, 89, 141, 200, 206 209, 258, 259, 263-265, 272, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (ЄДПРОУ: 37397237, місцезнаходження: м.Київ, Харківське шосе, буд. 4-А,), Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація (ЄДРПОУ: 37203257, м.Київ, бульвар Івана Котляревського, буд. 1/1), про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 17 січня 2024 року.

Суддя: