Рішення № 116420097, 19.01.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2024 рокуСправа №160/28248/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сидоренко Д.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 08353525, 49006, м.Дніпро, вул.С.Бандери, 16) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

Обставини справи: 30.10.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним рішення Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про відмову у видачі ОСОБА_1 посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, оформленого листом від 17.10.2023 №7/22417/8;

- зобов`язати Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки видати ОСОБА_1 посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби відповідно до форми і порядку, передбачених постановою КМУ "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби" від 28.05.1993 №379.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що користуючись своїм правом, як мати зниклого безвісті при особливих обставинах військовослужбовця, звернулася із заявою та відповідними документами до ІНФОРМАЦІЯ_1 для отримання посвідчення на право користування пільгами членів сім`ї військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби. Проте, отримала відмову у видачі такого, у зв`язку з чим позбавлена права на користування гарантіями та пільгами, які передбачені законодавством України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 року було відкрито провадження по цій справі в порядку ст.262 КАС України та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Також суд витребував у відповідача лист від 29.05.2023 року №423/3103, телеграму від 14.04.2023 №7/13845/8 на які є посилання в листі Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 17.10.2023 №7/22417/8.

Згідно розписки представником відповідача копію ухвали про відкриття провадження отримано 24.11.2023 року.

У строк встановлений судом, відповідачем не подано відзив на позовну заяву та витребувані докази.

Статтею 261 КАС України визначенні особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні, а саме відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі (ч.1). Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі (ч.2).

15.01.2024р. до суду надійшли клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін та відзив на адміністративний позов, згідно якого відповідач просить відмовити в задоволені позову. В обґрунтування правової позиції відповідач зазначає, що відповідно до положень діючого законодавства визнання особи безвісно відсутньою здійснюється в судовому порядку, який встановлюється главою 4 розділу IV Цивільного процесуального кодексу України. В даному випадку позивачка до місцевого загального суду із заявою про визнання факту не зверталася, а тому підстави для визнання за нею статусу членів сім`ї полегло / зниклого безвісти, відсутні.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від19.01.2024 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідно до положень ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи обставини ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк (протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі) та законодавчу встановлену послідовність надання письмових заяв по суті, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження (повторно) серії НОМЕР_2 видане 10.02.2016 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції.

ОСОБА_2 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_3 , що підтверджується витягом з наказу командира від 11.09.2021 №199.

Повідомленням на зниклого безвісти від 01.06.2022р., ОСОБА_1 , як мати, повідомлено про те, що її син стрілець-помічник гранатометника 1 механізованого відділення бойової машини 3 механізованого взводу 2 механізованої роти в/ч НОМЕР_3 , старший солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 12.04.2022 зник безвісти під час участі в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, поблизу населеного пункту Борівське Луганської області.

На запит Біленець Олени №Б-11567 від 23.05.2023р., Міністерством внутрішніх справ України сформовано Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20230628-2008 від 26.06.2023 щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) №250 від 07.09.2023р. старшого солдата призваного під час загальної мобілізації ОСОБА_2 , колишнього стрільця помічника гранатометника 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти військової частини НОМЕР_3 , який вважався таким, що був поранений в наслідок артилерійського обстрілу під ас оборони населеного пункту смт.Борівка Луганської області, з 09.03.2022 вважати таким, щодо якого відсутні відомості про місце його перебування під час здійснення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.

Листом вих.№7/22417/8 від 17.10.2023р. (на №10327 від 25.09.2023) Обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повернув начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 без реалізації документи, подані для оформлення посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби у порядку, встановленому КМ України від 28.05.1993р. №379 матері старшого солдата ОСОБА_2 .

В листі зазначено, що Департаментом соціального забезпечення Міністерства оборони України здійснено всебічний аналіз законодавства до порушеного питання та листом від 29.05.2023р. №423/3103 повідомлено, що для призначення пенсії (допомоги) та надання пільг за зниклого безвісти військовослужбовця підставою можуть бути надані одночасно:

витяг з наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (установи) як такого, що визнаний судом безвісно відсутнім;

рішення суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім чи оголошення його померлим;

сповіщення територіального центру комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 37 до Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерством оборони України від 15.09.2022 №280.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає та регулює відносини у цій галузі Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до ст.1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 2 Закону №2011-XII встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Згідно зі ст.3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється, зокрема, на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей.

Статтею 10 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) визначено, що до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.

До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: - утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.

Відповідно до п.13 ст.14 Закону №2011-XII, особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма і порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.

28.05.1993 року Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову №379 "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби" (надалі - Постанова №379, в редакції чинній на дату прийняття спірного рішення).

Вищенаведеною Постановою №379 встановлено, що посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (надалі - посвідчення), видаються батькам, дружині або чоловіку та дітям указаних військовослужбовців за зразками згідно з додатками № 1 і 2. Підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, виданий територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.

З аналізу викладеної норми вбачається, що в разі зникнення безвісти військовослужбовця під час проходження військової служби, члени сімей військовослужбовців мають право на пільги, гарантії та компенсації, а також на отримання посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців.

При цьому Постанова № 379 не мала розширеного тлумачення підстав, як для видання, так і відмови у видачі посвідчення, окрім як загибелі (смерті) чи пропажі безвісти під час проходження військової служби військовослужбовця.

Таким чином, визначальним було проходження військовослужбовцем військової служби та настання в даний проміжок часу відповідної події, як то загибелі (смерті) чи пропажі безвісти.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, підставою для відмови у видачі ОСОБА_1 посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, стало не подання заявником повного переліку документів, необхідних для видачі посвідчення відповідно до Постанови №379, а саме:

витяг з наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (установи) як такого, що визнаний судом безвісно відсутнім;

рішення суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім чи оголошення його померлим;

сповіщення територіального центру комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 37 до Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерством оборони України від 15.09.2022 №280.

Проте, як зазначено судом вище, Постанова №379, в редакції чинній на дату прийняття спірного рішення, не мала розширеного тлумачення підстав, як для видання, так і відмови у видачі посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби. Єдиною підставою для отримання відповідного посвідчення був документ, який підтверджував факт пропажі безвісти військовослужбовця та проходження військовослужбовцем військової служби в даний проміжок часу.

Разом з тим, правовий статус осіб, зниклих безвісти, та забезпечує правове регулювання відносин, пов`язаних із встановленням та обліком, розшуком і соціальним захистом таких осіб та їхніх родичів визначає Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісті» №2505-VIII від 12.07.2018 (далі - Закон №2505-VIII).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №2505-VIII особа, зникла безвісти за особливих обставин, - особа, зникла безвісти у зв`язку зі збройним конфліктом, воєнними діями, заворушеннями всередині держави або у зв`язку з надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру або іншими подіями, що можуть спричинити масову загибель людей.

Частиною 1 ст.3 Закону №2505-VIII встановлено, що цей Закон поширюється на суспільні правовідносини, пов`язані з набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти в умовах збройного конфлікту, у зв`язку з воєнними діями, заворушеннями всередині держави, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, іншими подіями, що можуть спричинити масову загибель людей, а також осіб, зниклих безвісти за будь-яких інших обставин.

Відповідно до ч.4 ст.6 Закону №2505-VIII члени сім`ї особи, зниклої безвісти, мають право на соціальний захист у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до ст.4 Закону №2505-VIII особа набуває статусу такої, що зникла безвісти, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи безвісти та її розшук або за рішенням суду.

Матеріали справи містять витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, відповідно до якого зареєстровано кримінальне провадження за №12022041640000247 від 07.04.2022р.

Статтею 20 Закону №2505-VIII встановлено, що розшук особи, зниклої безвісти, припиняється не пізніше ніж через три дні з дня встановлення місця перебування особи, зниклої безвісти, місця поховання чи місцезнаходження останків такої особи з повідомленням про це родичів та заявника, якщо заявник не є родичем. Про припинення розшуку особи, зниклої безвісти за особливих обставин, невідкладно робиться відмітка у Реєстрі. Рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою не є підставою для припинення її розшуку. Якщо особа, зникла безвісти, оголошена померлою, але її останки не знайдено, проведення розшуку не припиняється до встановлення її місця перебування, місця поховання чи місцезнаходження останків такої особи.

Отже, у розумінні Закону №2505-VIII особа вважається зниклою безвісти з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи безвісти та її розшук або за рішенням суду до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом.

Оцінюючи долученні до матеріалів справи документи, суд враховує, що ОСОБА_1 є матір`ю військовослужбовця ОСОБА_2 , та згідно з витягом з Наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 07.09.2023р. за №250, старшого солдата призваного під час загальної мобілізації ОСОБА_2 , з 09.03.2022 зазначено вважати таким, щодо якого відсутні відомості про місце його перебування під час здійснення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову відповідача у видачі посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, викладену у листі від 17.10.2023р. за №7/22417/8.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки видати ОСОБА_1 посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби відповідно до форми і порядку, передбачених постановою КМУ "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби" від 28.05.1993 №379, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.4 та п.10 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Такі рішення приймаються на підставі звернення зацікавленої особи та за результатами аналізу поданих нею документів.

Постановою КМ України від 22 грудня 2023р. №1366 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 1993 р. № 379», яка набрала чинності 27.12.2023р., внесено до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 1993 р. № 379 Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (ЗП України, 1993 р., № 10, ст. 220; Офіційний вісник України, 2022 р., № 12, ст. 662) зміни, зокрема, доповнивши постанову Порядком видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби в іншій редакції, яка визначає процедуру видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.

У зв`язку із чинністю Порядку видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, в редакції постанови КМ України від 22 грудня 2023р. №1366, суд дійшов висновку, що задоволення повністю вказаних позовних вимог, без перевірки суб`єктом владних повноважень, дотримання заявником усіх визначених умов, буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, а відтак в цій частині позов слід задовольнити частково, шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути подані ОСОБА_1 документи для оформлення посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який пропав безвісті під час проходження військової служби.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову .

Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 08353525, 49006, м.Дніпро, вул.С.Бандери, 16) у видачі посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, викладену у листі від 17.10.2023р. за №7/22417/8.

Зобов`язати Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 08353525, 49006, м.Дніпро, вул.С.Бандери, 16) повторно розглянути подані ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) документи для оформлення посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який пропав безвісті під час проходження військової служби.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.В. Сидоренко