Рішення № 116418479, 19.01.2024, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/13492/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Слободянюк А.В., розглянувши у приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому просить суд в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право приватної власності на частку квартири АДРЕСА_1 та визнати за відповідачем право приватної власності на частку квартири АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що в період часу перебування у шлюбі сторони придбали нерухоме майно, а саме однокімнатну квартиру за вказаною адресою; квартира за договором купівлі-продажу № 489 від 17 лютого 2021 року зареєстрована за позивачем ОСОБА_1 , виходячи з рівності часток подружжя у спільному майні, слід визнати право власності по частки на кожного із сторін, просить судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18 вересня 2023 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2023 року відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи, що підтверджується зворотними поштовими відправленням від 27 жовтня та від 08 листопада 2023 року.

Відповідач ОСОБА_2 не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву.

Суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

29 вересня 2023 року відповідач ОСОБА_2 подав суду заяву, в якій зазначає, що проти позву не заперечує, просить позов задовольнити, справу розглянути у його відсутність (а.с.23).

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані по справі докази у їх сукупності, приймаючи до уваги письмову заяву сторони відповідача, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини 3 статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно положення 63 Сімейного кодексу України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Положенням статті 370 Цивільного кодексу України визначено право співвласників на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або судом.

Цивільний кодекс України регулює відносини, що складаються між співвласниками стосовно майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, визначаючи порядок володіння, користування та розпорядження таким майном, що визначає зміст права спільної сумісної власності. Хоча при праві спільної сумісної власності розмір частки кожного з співвласників не визначений, це не позбавляє можливості кожного з них права на виділ частки з майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, у натурі.

Частиною першою статті 372 Цивільного кодексу України визначено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

Судом встановлено, що 08 червня 2016 року між сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (прізвище після реєстрації шлюбу - ОСОБА_4 ) зареєстровано шлюб, що підтверджено свідоцтвом про шлюб, актовий запис № 571 Деснянського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 08 червня 2016 року (а.с.22).

В період зареєстрованого шлюбу, 17 лютого 2021 року на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. та зареєстрованого за № 489, позивачем ОСОБА_1 придбано у ОСОБА_5 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Квартира складається з однієї кімнати, загальна площа - 31,2 кв.м, житлова площа - 18,0 кв.м (а.с.5-7).

Відповідно до витягу № 244736837 від 17 лютого 2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію право власності, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с.8).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині першій статті 61 Сімейного кодексу України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з статтею 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 Сімейного кодексу України).

При цьому у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Як убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 просить суд в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на частину квартири АДРЕСА_3 ; визнати право власності на частину квартири АДРЕСА_3 за відповідачем ОСОБА_2 , з підстав набуття сторонами спірного нерухомого майна за час зареєстрованого шлюбу, яке є спільно нажитим майном подружжя, що підлягає поділу у встановленому законом порядку.

Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись сімейним законодавством України, діючим на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для здійснення заявленого позивачем поділу шляхом визнання за позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності по частині кожному квартири АДРЕСА_3 , - оскільки судом встановлено, що спірне нерухоме майно набуто у власність сторонами у період зареєстрованого шлюбу за спільні кошти подружжя, є спільною сумісною власністю подружжя, за відсутності доказів протилежного, тому правовий режим спільного майна подружжя на спірне нерухоме майно надає право поділу такого майна між подружжям.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов про поділ спільного майна подружжя є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, ураховуючи задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 13 420,00 грн., сплата якого позивачкою підтверджується виписками про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України від 07 вересня та від 28 вересня 2023 року (а.с.15,24).

Керуючись ст.ст. 60, 61, 65, 69-71 Сімейного кодексу України, ст.ст. 325, 372 Цивільного кодексу України, ст.ст.12, 13, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_3 .

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 13 420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасника справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 .

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 .

Повний текст рішення суду складено 19 січня 2024 року.

Суддя А.В. Слободянюк