Рішення № 116415604, 08.01.2024, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.01.2024 Справа № 914/1747/23

Господарський суд Львівської області у складі головуючої судді Зоряни ГОРЕЦЬКОЇ, при секретарі Марті ПРИШЛЯК, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ,

до відповідача: Фізичної особи - підприємця Бойко Андрія Федоровича , м. Львів,

про стягнення заборгованості

та зустрічним позовом: Фізичної особи - підприємця Бойко Андрія Федоровича , м. Львів,

до: Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ,

про визнання недійсним кредитного договору №216661-КС003 від 22.12.2021 між ТзОВ «Бізнес позика» та ФОП Бойко Андрієм Федоровичем та застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 ЦК України,

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до Фізичної особи - підприємця Бойко Андрія Федоровича про стягнення заборгованості та зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця Бойко Андрія Федоровича до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» про визнання недійсним кредитного договору №216661-КС003 від 22.12.2021 укладеного між ТзОВ «Бізнес позика» та ФОП Бойко Андрієм Федоровичем і застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 ЦК України.

Ухвалою від 07.06.2023 відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження. Ухвалою від 04.09.2023 зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

В судовому засідання 08.01.2023 сторони забезпечили участь уповноважених представників.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи та прийняття рішення, судом 08.01.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Аргументи первісного позивача

Позивач за первісним позовом обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання кредиту №216661-КС-003 у зв`язку з чим заборгованість становить 140 213,03 грн з яких:

- 59 376,47 грн заборгованості за отриманим та не повернутим кредитом;

- 80 836,56 грн заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитом.

Позиція відповідача за первісним позовом

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема відповідач вказує на наступні обставини щодо спростування позовних вимог:

- рахунок № НОМЕР_1 не належить відповідачу;

- позовна заява не містить доказів укладення договору про надання кредиту у встановленому порядку.

Аргументи позивача за зустрічним позовом

Позивач за зустрічним позовом стверджує, що перерахування суми кредиту фізичній особі, стало підставою для виникнення у відповідача, як фізичної особи обов`язку включення суми кредиту до загального річного оподаткованого доходу та подання податкової декларації з подальшою сплатою суми податку на доходи фізичних осіб, що є надмірним податковим тягарем.

Відповідач зазначає, що первісному позивачу підлягають поверненню грошові кошти в розмірі 22 486,54 грн.

Крім того дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» порушують публічний порядок оподаткування та звітності, чим порушуються інтереси держави.

Позиція відповідача за зустрічним позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» вважає, що ФОП Бойко Андрій обрав неналежний спосіб захисту у зустрічній позовній заяві. Відсутні будь - які правові підстави вважати кредитний договір таким, що порушує публічний порядок. Саме ФОП Бойко Анрій , який є власником банківського рахунку в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», який обслуговується за допомогою банківської карти № НОМЕР_2 , інформацію про яку саме ФОП Бойко Андрій надав до ТОВ «БІЗПОЗИКА» в якості банківського реквізиту, за яким слід перераховувати суму кредиту, несе відповідальність та можливі ризики, включаючи негативні наслідки зазначені в зустрічній позовній заяві.

Відповідач за зустрічним позовом вважає, що зустрічний позов носить штучний характер та має на меті затягування розгляду справи.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

22 грудня 2021 Фізична особа-підприємець Бойко Андрій Федорович та Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» уклали договір про надання кредиту № 216661-КС-003 (надалі за текстом - «Договір» або «Кредитний договір»). Договір укладений в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» і Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам - підприємцям ТОВ «БІЗПОЗИКА» (надалі за текстом - «Правила»), через Особистий кабінет Позичальника на сайті Кредитодавця - https://my.bizpozyka.com/.

Укладення договору підтверджується візуальною формою послідовності дій, щодо укладення електронного Договору про надання кредиту №216661-КС-003 від 22.12.2021. Зазначений договір підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора G-4436, відправленого йому на його номер телефону, визначений ним як фінансовий, який відображений у відзиві в якості такого, що належить відповідачу.

З метою належної ідентифікації позичальника ФОП Бойко А.Ф. за допомогою системи BankID НБУ 21.12.2021 пройшов верифікацію та передав особисті персональні дані, які в подальшому були відображені у Кредитному договорі.

Відповідно до п.1 Договору, Кредитодавець надає Позичальникові кредит (надалі за текстом - «Кредит») у розмірі 60 000,00 грн, строком на 24 тижні - до 08.06.2022, на умовах сплати процентів за користування кредитом у розмірі 1,08049055% в день (фіксована ставка), комісія за надання кредиту - 9 000,00 гривень.

Кредит надається на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених зазначеним Договором про надання кредиту та зазначеними Правилами.

Відповідно до п. 2 Договору, протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом, нараховується на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, із урахуванням дня видачі Кредиту та дня повернення Кредиту згідно Графіку платежів. Пунктом 3 Договору встановлено Графік платежів, якого повинен дотримуватись Позичальник.

22.12.2021 Позивач видав Відповідачу Кредит у розмірі 60 000,00 грн шляхом перерахування зазначеної суми на картковий рахунок № НОМЕР_2 , вказаний Позичальником в особистому кабінеті на сайті https://bizpozyka.com/, що підтверджується витягом з анкети клієнта та платіжною інструкцією Позивача № 33253 від 22.12.2021, виконаною АТ «КБ «Приватбанк», чим виконав свої зобов`язання за Договором своєчасно та в повному обсязі.

Відповідач лише частково сплатив Позивачу заборгованість за Договором в розмірі - 37 513,46 грн, розрахунок та розмір якої зазначені у розрахунку заборгованості за Договором про надання кредиту № 216661-КС-003 від 22.12.2021 Бойко Андрія Федоровича .

Згідно інформаційних довідок ТОВ «Платежі онлайн» ТМ Platon від 04.05.2023 за № 112/05, 113/05 та 114/05 (графа «Опис») це були оплати Кредиту згідно Договору № 2780313899, де 2780313899 - РНОКПП Відповідача.

У зустрічній позовній заяві ФОП Бойко Андрій підтверджує факт перерахування суми кредиту в розмірі 60 000,00 грн чим спростовує твердження викладене у відзиві щодо неотримання суми кредиту.

З листа АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вх. №16707/23 від 05.07.2023 вбачається, що на ім`я Бойко Андрій Федорович РНОКПП НОМЕР_3 емітовано карту № НОМЕР_2 IBAN НОМЕР_4 . 22.12.2021 на картку Бойко Андрія Федоровича РНОКПП НОМЕР_3 № НОМЕР_2 здійснено зарахування коштів на суму 60 000,00 грн від ТОВ БІЗПОЗИКА

З відповіді АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вх. №20774/23 від 28.08.2023 суд встановив, що банківський рахунок № НОМЕР_1 у відповідності з 280 Постановою НБУ «Про затвердження Платну рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України» є транзитним рахунком банку.

ОЦІНКА СУДУ

За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами 2, 3 ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").

Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем (п. п. 5, 6 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію", у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є: використання електронного підпису або електронного підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом досліджено зміст Договору про надання кредиту №216661-КС-003 від 22.12.2021 та встановлено, що підпис на ньому від імені позичальника ФОП Бойка А. Ф. вчинено шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором G-4436.

Відповідачем не спростовано, що ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» направлено через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-4436, на номер телефону НОМЕР_5 .

Приналежність відповідного номеру телефону відповідачу також підтверджується змістом процесуальних документів у даній справі.

Всупереч положенням ст. ст. 73-80 ГПК України, відповідачем не заперечено фактичних обставин укладення відповідного кредитного договору, вчинення електронного правочину шляхом його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а також узгодження у такий спосіб усіх істотних умов договору.

Таким чином 22.12.2021 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА" та Фізичною особою - підприємцем Бойком Андрієм Федоровичем укладено Договір №216661-КС-003 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Отже, суд приходить до висновку про дотримання сторонами вимог законодавства під час укладення кредитного договору.

Крім того, обставини укладення сторонами Договору №216661-КС-003 від 22.12.2021 про надання кредиту, отримання у межах дії даного договору кредитних коштів, підтверджується доказами по справі.

Судом встановлено та відповідачем не спростовано, що на виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 60 000,00 грн, на банківську картку Позичальника № НОМЕР_2 (номер карти вказаний Позичальником при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті).

Приналежність Відповідачу банківської картки № НОМЕР_2 , на яку перераховувались кредитні кошти підтверджується довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вх. №16707/23 від 05.07.2023.

Відповідач не заперечував самого факту зарахування коштів на власну банківську картку.

Суд зауважує, що 17.10.2019 року набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву ст.79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, чим в господарський процес фактично впроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 року наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Варто відзначити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі №902/761/18, від 04.12.2019 року у справі №917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

За відсутності заперечень відповідача, з огляду на засвідчення доказів електронним цифровим підписом, суд вважає за можливе їх врахування при вирішенні спору.

Крім того, послуга проміжного характеру в інформаційній сфері - послуга з передачі та/або зберігання інформації та присвоєння мережевих ідентифікаторів (п. 13 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію").

Згідно ч. 2 ст. 6 Закону, постачальниками послуг проміжного характеру в інформаційній сфері є постачальники електронних комунікаційних послуг, оператори послуг платіжної інфраструктури, реєстратори (адміністратори), що присвоюють мережеві ідентифікатори, та інші суб`єкти, що забезпечують передачу та зберігання інформації з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про електронну комерцію", сторони електронного правочину можуть користуватися послугами постачальників послуг проміжного характеру в інформаційній сфері.

Права та обов`язки постачальника послуг проміжного характеру в інформаційній сфері визначаються договором про надання таких послуг, Цивільним та Господарським кодексами України, положеннями цього Закону та законодавством у сферах електронних комунікацій та радіочастотного спектра.

Постачальник послуг проміжного характеру в інформаційній сфері не є стороною електронного правочину.

Отже, законом передбачено можливість використання послуг третіх осіб з метою забезпечення можливості здійснення діяльності (в тому числі платежів) у сфері електронної комерції.

Згідно інформаційних довідок ТОВ «Платежі онлайн» ТМ Platon від 04.05.2023 за № 112/05, 113/05 та 114/05 (графа «Опис») проведено оплати Кредиту згідно Договору № 2780313899, де 2780313899 - РНОКПП Відповідача.

Таким чином, надані позивачем докази у своїй сукупності є узгодженими щодо сум здійснених платежів, дат їх проведення, посилань на відповідний кредитний договір, який підписано відповідачем через телекомунікаційну систему одноразовим ідентифікатором, зарахування на рахунок відповідача.

Відтак, суд надає перевагу доводам позивача та вважає надані докази вірогідними та не спростованими відповідачем, а також вважає більш переконливими докази позивача відносно укладення сторонами кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів, а також здійснення часткових оплат саме з метою повернення позики у межах дії Договору №067313-КС-0027803138994 від 22.12.2021 про надання кредиту.

Всупереч умовам Договору взяті на себе зобов`язання по погашенню кредиту та сплати процентів в повному обсязі та у визначені графіком погашення строки відповідач не виконав, позаяк доказів протилежного матеріали справи не містять.

Положеннями частини першої ст. 1054 Цивільного кодексу України унормовано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами частин 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідачем частково повернуто грошові кошти на загальну суму 37 513,46 грн.

Відповідач власними діями підтверджено проведення розрахунків за Договором про надання кредиту № 216661-КС-003 від 22.12.2021.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем порушено договірні зобов`язання в частині своєчасного повернення кредитних коштів, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за отриманим та неповернутим кредитом в розмірі 59 376,47 грн, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за користування - 80 836,56 грн.

Відповідно до п. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договором встановлена процента ставка: 1,08049055%, фіксована.

За результатами перевірки розрахунку процентів з урахуванням визначеного позивачем періоду її нарахування судом не виявлено помилок розрахунку.

Таким чином, первісні позовні вимоги підлягають задоволенню у заявленому розмірі 80 836,56 грн.

Стосовно зустрічного позову Фізичної особи - підприємця Бойка Андрія Федоровича суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 20 Господарського кодексу України визначено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (див. висновки сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 27.10.2022 у справі № 904/1907/15.

Отже, під час розгляду позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд перш за все має встановити чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення, а не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним.

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним та порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (Постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 711/3426/19, від 07.04.2022 у справі № 201/11469/19, від 13.03.2023 у справі № 398/1796/20, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 925/889/20, від 25.08.2022 у справі № 922/1978/16 (922/2045/21), від 28.09.2022 у справі № 910/6165/21).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

За твердженням позивача за зустрічним позовом укладений між сторонами договір про надання кредиту суперечать вимогам ч.1 ст.13 Закону України «Про електронну комерцію», п. 14 Постанови Правління Національного Банку України від 12.11.2003 року № 492 «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів».

Зокрема, позивач за зустрічним позовом зазначає, що забороняється використовувати поточні рахунки фізичних осіб, що відкриваються для власних потреб, для проведення операцій, пов`язаних із здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності. За поточними рахунками в національній валюті фізичних осіб - резидентів здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України, які не пов`язані із здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності. Крім того, позивач за зустрічним позовом стверджує на порушення кредитним договором публічного порядку.

Суд зазначає, що позивачем за зустрічним позовом не надано доказів того, що умови Договору не були погоджені сторонами Договору, волевиявлення сторін не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі.

Навпаки у тексті зустрічного позову останнім підтверджено укладення (підписання) кредитного договору шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України "Про електронну комерцію".

Виконання умов договору зі сторони відповідача, часткове погашення сум заборгованості підтверджено матеріалами справи.

Належність відповідної банківської картки та рахунку, на який зараховано кошти, відповідачу підтверджено довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вх. №16707/23 від 05.07.2023.

Верховним Судом було зазначено, що фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу фізичної особи - підприємця, не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус "фізична особа - підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності особи, зумовлені її цивільною право - і дієздатністю як фізичної особи, та жодним чином не обмежує їх (Постанова КГС ВС у справі №9/679/07-НР від 10.10.2018 року).

Аналогічна правова позиція викладене в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018р. у справі №910/16713/15.

В силу ч. 1 ст. 52 ЦК України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Тому, суд виходить з того, що використання картки фізичної особи, фізичною особою-підприємцем не впливає на дійсність договірних відносин, оскільки відповідачем самостійно обрано відповідну картку для ведення підприємницької діяльності, в тому числі у правовідносинах з ТОВ "БІЗНЕС ПОЗИКА".

Позивач не є банківською установою, яка здійснювала випуск відповідної картки, тому не може відповідати за недоліки у її використанні.

Відповідач за первісним позовом повинен був самостійно визначити доцільність використання власної картки у договірних відносинах.

До загальних засад цивільного законодавства віднесено справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України), а відтак і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

До таких висновків прийшов Верховний суд у складі Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 390/34/17 у постанові від 10 квітня 2019 року.

Суд констатує, що не заперечуючи проти власне факту укладення та підписання договору про надання кредиту, використання у кредитних відносинах власної картки фізичної особи, проведення часткового повернення отриманих коштів, та одночасно заявляючи про недійсність договору, відповідач вчиняє суперечливу поведінку, котра не відповідає засадам добросовісності.

Виникнення у відповідача додаткових податкових зобов`язань та не відповідність вчинених дій вимогам Податкового кодексу не впливає на дійсність укладеного договору, оскільки ФОП не є контролюючим податковим органом, уповноваженим на подачу позовів про недійсність договорів з підстав ст. 228 ЦК України.

Понесення понаднормових витрат може свідчити про неналежне виконання умов договору або стати підставою для відшкодування збитків, однак не підтверджує недійсність укладеного договору.

Відповідачем не надано доказів існування умислу у ТОВ "БІЗНЕС ПОЗИКА" на вчинення оспорюваного договору з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Крім того, договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: предмет договору, строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки платежів, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань тощо.

Відтак, наведені вище обставини в своїй сукупності свідчать про дотримання сторонами при підписані та погодженні Договору всіх загальних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину у розумінні статті 203 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відповідність договору вимогам чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про електронну комерцію», та відсутність підстав для задоволення зустрічного позову, у зв`язку з чим відмовляє у його задоволенні в повному обсязі.

За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.

Відповідно ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання первісного позову в сумі 2 147,20 грн підлягають стягненню на користь позивача за первісним договором.

У свою чергу витрати зі сплати судового збору за зустрічним позовом в та витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку із відмовою у його задоволенні у повному обсязі, залишаються за позивачем за зустрічним позовом відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 20, 73, 74, 76, 79, 129, 165, 178, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Первісний позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бойко Андрія Федоровичат (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІЗНЕС ПОЗИКА» (ідентифікаційний код 41084239, 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, оф. 411) заборгованість за Договором про надання кредиту № 216661-КС-003 від 22.12.2021 в розмірі - 140 213,03 грн, з яких заборгованість за отриманим та неповернутим кредитом - 59 376,47 грн, заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитом - 80 836,56 грн та суму судового збору у розмірі 2 147,20 грн.

3. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 18.01.2024.

Суддя Горецька З.В.