Рішення № 116390493, 16.01.2024, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року ЛуцькСправа № 140/2420/23

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Волинській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Волинській області (далі відповідач1, ТУ ССО у Волинській області), Державної судової адміністрації України (далі відповідач2, ДСА України), в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а.с.82-84) просить:

визнати протиправною бездіяльність начальника ТУ ССО у Волинській області щодо не винесення наказів про нарахування та виплату у період, починаючи з 24.02.2022 по 20.01.2023 додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 (далі Постанова №168), а також про не нарахування і не виплату цієї винагороди;

зобов`язати начальника ТУ ССО у Волинській області винести накази про нарахування та виплату, а також відповідно до цих наказів здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 в розмірі 30000,00 грн щомісячно, починаючи з 24.02.2022 по 20.01.2023, із індексацією всієї суми;

зобов`язати ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів, щодо фінансового забезпечення діяльності судів .... служби судової охорони, здійснити перерозподіл видатків між установами системи правосуддя та збільшити бюджетні асигнування Службі судової охорони для виплати додаткової винагороди співробітникам ТУ ССО у Волинській області відповідно до Постанови №168.

Позов обґрунтований тим, що позивач проходить службу в ТУ ССО у Волинській області. За період з лютого 2022 року по січень 2023 року йому не була нарахована та виплачена додаткова винагорода відповідно до Постанови №168. ОСОБА_1 звернувся із рапортом до начальника ТУ ССО у Волинській області про виплату йому додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168. Відповідач письмово повідомив, що у зв`язку з відсутністю кошторисних призначень виплата додаткової винагороди співробітникам Служби з 24.02.2022 не проводилася.

Позивач вважає, що відповідач1 допустив протиправну бездіяльність щодо непроведення нарахування та виплати йому вказаної винагороди, а відсутність кошторисних призначень не може бути причиною невиконання державою взятих на себе зобов`язань. Також, оскільки ДСА України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення Служби судової охорони, то відповідач2 має обов`язок здійснити перерозподіл коштів для забезпечення виплати додаткової винагороди співробітникам ТУ ССО у Волинській області.

З наведених підстав просив позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.22).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 провадження у цій справі було зупинене до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №260/3564/22 (а.с.23-24).

У відзиві на позов представник відповідача1 позовні вимоги не визнав (а.с.37-41). В обґрунтування своєї позиції вказав, що для виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби судової охорони та ТУ ССО у Волинській області відповідних коштів на її виплату. Оскільки бюджетні асигнування на виплату вказаної додаткової винагороди відповідачу як розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня не виділені, то управління позбавлене можливості й повноважень щодо здійснення таких виплат.

В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.37-41) відповідач2 позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що ДСА України хоч здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Служби судової охорони, проте остання як розпорядник бюджетних коштів відповідно до затверджених бюджетних асигнувань уповноважена на взяття бюджетних зобов`язань, здійснення витрат бюджету та безпосередньо нараховує і виплачує грошове забезпечення співробітникам Служби судової охорони у встановленому законодавством порядку. При цьому виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів (командирів) начальників. Відповідач2 зауважив, що ним вживаються всі можливі заходи щодо збільшення бюджетних асигнувань на зазначені цілі; наразі у ДСА України відсутні будь-які внутрішні резерви для перерозподілу видатків між установами системи правосуддя та збільшення бюджетних асигнувань Службі судової охорони для виплати додаткової винагороди співробітникам відповідно до Постанови №168. Поряд з тим ДСА України жодними своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснювала заходів, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача.

У відповідях на відзиви позивач підтримав позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві (а.с.27-34, 58-65).

Ухвалою суду від 16.11.2023 поновлено провадження у справі (а.с.88).

Інших заяв по суті справи не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що наказом ТУ ССО у Волинській області від 07.05.2021 №140 о/с ОСОБА_1 прийнятий на службу до Служби судової охорони та призначений на посаду контролера І категорії 1 відділення 4 взводу охорони 2 підрозділу охорони ТУ ССО у Волинській області з присвоєнням йому спеціального звання старший сержант Служби судової охорони з 07.05.2021 (а.с.12).

23.01.2023 позивач звернувся з рапортом до начальника ТУ ССО у Волинській області щодо нарахування та виплати додаткової винагороди (а.с.14).

Листом від 27.01.2023 №вих34.06-32 відповідач повідомив про те, що наказ про виплату співробітнику ТУ ССО у Волинській області ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 керівником ТУ ССО у Волинській області в період з 24.02.2022 по 20.01.2023 не видавався, і, як наслідок, вказана додаткова винагорода йому в період з 24.02.2022 по 20.01.2023 не нараховувалась та не виплачувалась. У зв`язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань, і, як наслідок, відсутністю відповідного бюджетного зобов`язання, ТУ ССО у Волинській області не мало правових підстав, обумовлених існуючими зобов`язаннями, для видачі наказу про нарахування та виплату додаткової винагороди (а.с.15).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 161 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VІІІ) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).

Згідно з частиною першою статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до частини другої цієї статті грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» (далі Постанова №289) затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384 (далі - Порядок №384).

За змістом пунктів 4-7 розділу І Порядку №384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).

Відповідно до пунктів 8 і 10 розділу І Порядку №384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.

Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 розділу І Порядку №384).

28.02.2022 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168, в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

Пунктом 5 Постанови №168 передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Порядок №384 до додаткових видів грошового забезпечення відносить, зокрема, винагороди, а тому встановлена Постановою №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168», яка набрала чинності з 19.07.2022, внесені такі зміни: в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»; пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»; доповнено постанову пунктом 2-1, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Наказом ДСА України від 31.10.2022 №396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок №396).

Згідно з пунктом 3 Порядку №396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов`язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.

Пунктом 7 Порядку №396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

За приписами пункту 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.

У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 та пункті 4 наказу ДСА України від 31.10.2022 №396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Отже, з 24.02.2022 Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає виплаті їм в порядку та на умовах, визначених ДСА України.

Тому з 24.02.2022 позивач як співробітник Служби судової охорони набув право на отримання додаткової винагороди, яка є складовою грошового забезпечення, в розмірі 30000,00 грн щомісячно.

Відповідач1, не заперечуючи право позивача на отримання додаткової винагороди, встановленоїПостановою №168, її виплату з 24.02.2022 позивачу не здійснював.

Як на підставу для невиплати позивачу додаткової винагороди одночасно з виплатою щомісячного грошового забезпечення як з 24.02.2022, так і після прийняття Постанови №793, відповідач1 вказав на відсутність у кошторисі установи відповідних коштів, а відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

Однак суд зазначає, що виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, відмова ТУ ССО у Волинській області у виплаті позивачу додаткової винагороди, як однієї зі складових грошового забезпечення, з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява №63134/00, рішення від 08 листопада 2005 року).

Конституційний Суд України у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007 неодноразово вказував, на необхідність виконання державою зобов`язань щодо виплати встановлених законодавством заробітної плати, пенсії та інших виплат, що фінансуються з державного бюджету.

Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21-44а10).

Тому відсутність у затвердженому кошторисі видатків на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою №168, яка є складовою грошового забезпечення позивача, не може бути підставою для її невиплати.

Суд також зауважує, що зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 змін до Постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 розділу І Порядку №384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Таким чином, вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн на місяць, передбаченому Постановою №168 у первинній редакції.

За приписами статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Виходячи з приписів частини третьої статті 7 КАС України, суд не застосовує при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку №396 в частині умови виплати додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн у разі проходження служби в районах ведення бойових дій, яка за своїм змістом не відповідає положенням пункту 1 Постанови №168 в редакції Постанови №793, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону №1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як згідно з пунктом 2 Постанови №289 ДСА України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати.

За змістом висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 06.04.2023 у та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.09.2023 у зразковій справі №260/3564/22 системний аналіз пункту 2-1 Постанови №168 (у редакції Постанови №793) свідчить, що наявність у ДСА України права встановлювати «порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги» не є тотожним праву встановлювати «розміри додаткових винагород».

Ця справа за наведеними у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 ознаками є типовою справою та відповідно до приписів частини третьої статті 291 КАС Україниправові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, підлягають врахуванню судом.

Вирішуючи позовні вимоги щодо періоду виплати позивачу додаткової винагороди, суд враховує таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 №43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168» (далі - Постанова №43), яка набрала чинності 21.01.2023, до Постанови №168 внесені зміни в частині переліку осіб, які на період дії воєнного стану мають право на додаткову винагороду в розмірі до 30000,00 грн. Зокрема, з переліку, зазначеному у першому реченні абзацу першого Постанови №168, виключені співробітники Служби судової охорони.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі №1-7/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Тому Постанова №43 не поширюється на правовідносини, що діяли до набрання нею законної сили.

Таким чином, з 21.01.2023 співробітникам Служби судової охорони припинено виплату додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн, передбаченої Постановою №168.

Отже, позивач має право на виплату додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, починаючи з 24.02.2022 по 20.01.2023 включно.

Наразі відсутній визначений Постановою №168 розпорядчий акт, з яким нормативно пов`язується здійснення виплати відповідного грошового забезпечення, при цьому в ході судового розгляду було встановлено, що саме на відповідача1 як на безпосереднього роботодавця позивача покладено обов`язок щодо нарахування та виплати щомісячної додаткової винагороди, встановленої Постановою №168.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач1, не здійснивши нарахування і виплату позивачу додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн на місяць за період з 24.02.2022 по 20.01.2023 включно, діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Водночас ДСА України не має відповідати за цим позовом, адже між нею та позивачем безпосередньо не виникло жодних правовідносин, у яких би цей суб`єкт владних повноважень порушив права позивача.

Суд наголошує, що саме правова поведінка відповідача1 перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з порушенням прав позивача, в той час як правова поведінка ДСА України безпосереднього впливу на права позивача не справляла, адже за обставин цієї справи полягала лише в окремій дотичності до бюджетних правовідносин, при цьому така участь є реалізацією власної компетенції. Обставин вчинення під час такої правової поведінки протиправних дій, які б порушували права позивача, судом не встановлено.

Оскільки бюджетні правовідносини, які виникають між учасниками бюджетного процесу стосовно реалізації їхніх бюджетних повноважень (прав та обов`язків з управління бюджетними коштами), безпосередньо не стосуються позивача, то це вказує на відсутність підстав для задоволення вимог до ДСА України.

Не підлягають задоволенню та є передчасними і позовні вимоги про нарахування індексації, оскільки спір між сторонами виник з приводу нарахування та виплати додаткової винагороди, а не відмови в проведенні позивачу індексації грошового забезпечення.

За наведеного правового регулювання та обставин справи, враховуючи висновки Верховного Суду у зразковій справі №260/3564/22, суд у цій справі дійшов висновку про задоволення позову частково у спосіб визнання протиправною бездіяльності ТУ ССО у Волинській області щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, за період з 24.02.2022 по 20.01.2023 включно, та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку винагороду в розмірі 30000,00 грн на місяць з 24.02.2022 по 20.01.2023 включно та про відмову у задоволенні решти позовних вимог.

Такий спосіб захисту порушеного права відповідає застосованому у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268; рішення у справі «Баришевський проти України», заява № 71660/11, пункт 95; рішення у справі «Двойних проти України», заява №72277/01, пункт 80; рішення у справі «Меріт проти України», заява №66561/01, пункті 88). Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, а доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.

Позивач в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача понесені ним судові витрати у розмірі 4000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: договір про надання правової допомоги від 26.01.2023 №26/01/2, квитанція про оплату послуг від 13.02.2022 №0.0.2855901729.1 в сумі 4000,00 грн, акт приймання-передачі наданих послуг правової допомоги відповідно до договору про надання правової допомоги від 17.02.2023 (а.с.16-20).

Зокрема, як вбачається із акту приймання-передачі наданих послуг правової допомоги від 17.02.2023, який підписаний сторонами договору, адвокат Вічинюк А.А. надав, а клієнт прийняв наступні юридичні послуги: вивчення наданих документів та надання консультації та роз`яснення законодавства 300 грн; зібрання (витребування, отримання) доказів для подальшого представлення суду 200 грн; складання позовної заяви 3000 грн; складання інших процесуальних документів (адвокатських запитів, заяв) 200 грн; формування додатків до позовної заяви та подання позовної заяви з додатками до суду 300 грн.

Водночас, відповідно до пункту 3.2 договору про надання правової допомоги від 26.01.2023 №26/01/2 встановлено фіксовану вартість за надання правничої допомоги (адвокатських послуг) адвоката Вічинюка М.А. у розмірі 4000,00 грн.

За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев`ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року у справі №826/7375/18.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, суд зауважує, що вивчення наданих документів та надання консультації та роз`яснення законодавства, зібрання (витребування, отримання) доказів для подальшого представлення суду, формування додатків до позовної заяви та подання позовної заяви з додатками до суду, складання позовної заяви є єдиним комплексом дій, що охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду.

Крім того, слід зазначити, що акт приймання-передачі наданих послуг правової допомоги від 17.02.2023 не містить кількості затраченого адвокатом часу на виконання кожної з перелічених послуг, а лише вказує вартість послуг та загальну вартість наданої правничої допомоги в сумі 4000,00 грн, отже не є обґрунтованим.

На думку суду, враховуючи предмет спору, незначну складність справи, зміст та обсяг наданих послуг, заперечення відповідача1, а також часткове задоволення позову, виходячи із критеріїв, визначених частиною дев`ятою статті 139 КАС України, наявні підстави обмежити розмір витрат на правничу допомогу та на користь позивача необхідно стягнути витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 1000,00 грн, а решту витрат повинен понести позивач.

Керуючись статтями 243-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Волинській області щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року включно.

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000,00 грн на місяць з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року включно.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Служби судової охорони у Волинській області судові витрати у сумі 1000,00 грн (одна тисяча грн 00 коп.).

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач1: Територіальне управління Служби судової охорони у Волинській області (45605, Волинська обл., Луцький р-н, с.Боратин, вул.Центральна, 2А, код ЄДРПОУ 43258822).

Відповідач2: Державна судова адміністрація України (01601, м.Київ, вул.Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795).

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій