Рішення № 116390256, 11.01.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 січня 2024 р. Справа № 120/15621/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Томчука А.В.,

за участі секретаря судового засідання: Товстун Н.М.

позивача: не з`явився;

представника відповідача: Обревко Т.П.;

представника третьої особи: Дубіцька Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до: Центрально-Західного управління Державної служби з питань праці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління ДПС у Вінницькій області

про: визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулась в суд позовною заявою до Центрально-Західного управління Державної служби з питань праці (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 06.09.2023 № ЦЗ-91/ВІ/а-2 є протиправною та підлягає скасуванню за умови: винесення такої на підставі неіснуючого акта перевірки ГУ ДПС у Вінницькій області від 20.07.2023 № 12395/02-32-24-05/ НОМЕР_1 , за процедурними порушеннями у зв`язку з безпідставністю проведеної перевірки, за відсутності події допуску працівника до роботи без оформлення відповідних трудових відносин. Крім того, у позовній заяві ФОП ОСОБА_1 зазначає, що спірна постанова прийнята на підставі акту фактичної перевірки, проведеної податковим органом, разом з тим п. 2 Постанови КМУ від 17.07.2013 № 509 був змінений, і на момент прийняття такої постанови, чинною була редакція, яка не передбачала право Державної служби з питань праці приймати спірну постанову на підставі акту фактичної перевірки податкового органу.

Ухвалою від 17.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання у справі на 06.11.2023. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

18.10.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення заявленого позову та вказав про наступне.

Першочергово представник Центрально-Західного управління Державної служби з питань праці зауважує на правомірності оскаржуваної у цій справі постанови, як такої, що винесена у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою КМУ від 17.07.2023 № 509.

Також у відзиві вказує, що акт перевірки ГУ ДПС у Вінницькій області від 20.07.2023 № 12395/02-32-24-05/ НОМЕР_1 є тим документом на підставі якого прийняте спірне рішення. Так, в акті податкового органу встановлено, що ФОП ОСОБА_1 здійснила допуск працівника ( ОСОБА_2 ) до роботи без укладеного трудового договору та до повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Розділу 3. Висновок перевірки акта фактичної перевірки Головного під час перевірки встановлено порушення вимог статей 2, 3, 21, 24 Кодексу законів про працю України ( із змінами і доповненнями) та постанови КМУ від 17.06.2015 № 413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття».

Таким чином, за наслідками розгляду матеріалів перевірки 06.09.2023 уповноваженою особою, враховуючи, що ФОП ОСОБА_1 є платником податку загальної групи, було застосовано штраф, що передбачений абз.2 ч.2 ст. 265 КЗпП України.

23.10.2023 позивач подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Крім того, позивач подала відповідь на відзив, в якій підтримала заявлені позовні вимоги в межах цієї адміністративної справи та зауважила, що порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових підстав наслідків такої, а у випадку незаконності перевірки, прийнятий за їх результатами акт індивідуальної дії підлягає скасуванню. Серед іншого, наголосила на помилковості висновків перевіряючих щодо допуску ОСОБА_2 до роботи продавця у магазині ФОП ОСОБА_1 та надала договір про партнерство від 01.02.2023, укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_2 .

Ухвалою від 06.11.2023 суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ГУ ДПС у Вінницькій області. Судове засідання було відкладено на 23.11.2023.

Ухвалою від 23.11.2023 постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання розгляд справи відкладено до 30.11.2023.

30.11.2023 третьою особою подано до суду пояснення щодо позову ФОП ОСОБА_1 , в яких представник податкового органу просив відмовити у задоволенні заявлених вимог.

Ухвалою від 30.11.2023 постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання розгляд справи відкладено до 12.12.2023.

Ухвалою від 04.12.2023 суд відмовив у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

07.12.2023 позивач подала до суду заперечення на пояснення третьої особи щодо позову. В таких запереченнях, крім іншого, зауважила на скасування 28.04.2021 Окружним адміністративним судом міста Києва в межах розгляду адміністративної справи № 640/17424/19 постанови КМУ від 21.08.2019 № 823, якою було внесено зміни до Порядку № 509 зокрема і в частині можливості накладення органами праці штрафів на підставі акта перевірки ДПС.

12.12.2023 у судовому засіданні оголошено перерву до 11.01.2024.

05.01.2024 до суду надійшли додаткові пояснення відповідача щодо позову ФОП ОСОБА_1 , в яких останній зауважив, що скасування судом постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 не відновлює попередню редакцію Порядку № 509, оскільки чинне законодавство України не передбачає жодних випадків поняття відновлення чинності нормативно-правового акта чи окремих його норм, які у встановленому порядку втратили чинність. Звертається увага, що "автоматичне" відновлення судом положень Постанови Кабінету Міністрів України № 704 також не узгоджується з положеннями Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10.06.1997 № 503/97, який встановлює, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов`язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Таким чином, суб`єкт владних повноважень, зобов`язаний застосовувати той закон або інший нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення відповідних правовідносин між особою та державою, в особі її уповноважених органів.

Підсумовуючи наведене, відповідач наголошує, що Порядок № 509 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823) є чинним та скасуванню не підлягав.

В судове засідання 11.01.2024 позивач не заявилась, при цьому матеріали справи містять її особисту заяву про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача заперечила щодо задоволення заявлених вимог з підстав, що наведені у заявах по суті справи, додаткових поясненнях.

Представник третьої особи підтримала позицію представника відповідача та просила суд відмовити у задоволенні вимог ФОП ОСОБА_1 .

Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні учасників справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець та перебуває та обліку в ГУ ДПС у Вінницькій області.

11.07.2023 на підставі наказу від 28.06.2023 № 1863к посадовими особами Головного управління ДПС у Вінницькій області у відповідності до направлень на перевірку від 17.07.2023 № 3174, № 3175 проведено фактичну перевірку господарської одиниці - бару-магазину, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 суб`єкта господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 .

За результатами проведеної перевірки, 20.07.2023 відносно позивача складено акт фактичної перевірки № 12395/02-32-24-05/ НОМЕР_2 , в якому, зафіксовано використання праці найманого працівника без оформлення трудових відносин, а саме встановлено, що ОСОБА_2 здійснювала продаж підакцизних товарів, належних ФОП ОСОБА_1 за відсутності права на такий продаж, адже основним видом діяльності ФОП ОСОБА_3 є роздрібна торгівля продуктами харчування без права торгівлі підакцизними товарами. У зв`язку з чим перевіряючі дійшли висновку, що наданий до перевірки договір про здійснення спільної діяльності укладений між згаданим особами не підтверджує факт оформлення трудових відносин.

Акт перевірки підписаний продавцем ОСОБА_3 та надано письмові пояснення, що остання 11.07.2023 здійснювала продаж підакцизної продукції, який належить ФОП ОСОБА_1 .

Тобто, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ст. 2, 3, 21, 24 Кодексів законів про працю України (далі - КЗпП України) та постанови КМУ від 17.06.2015 №413 «Про порядок повідомлення ДПС та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладання гіг-контракту» (далі - Постанова № 413), оскільки позивачем не подавалось повідомлення про прийняття працівника на роботу та не укладено трудовий договір та повідомлення про прийняття на роботу.

Акт перевірки від 20.07.2023 № 12395/02-32-24-05/ НОМЕР_2 ГУ ДПС у Вінницькій області спрямовано до Центрально-західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці.

Позивач вказує, що відповідач одержавши копію акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у Вінницькій області від 20.07.2023 № 12395/02-32-24-05/ НОМЕР_2 , в порушення приписів Порядку № 509 не повідомив його про це.

На думку позивача, відповідач в особі заступника начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці провів розгляд справи по за межами адміністративного приміщенням відповідача (вул. Шевченка, буд. 18, м. Житомир) не вживши при цьому жодних заходів з повідомлення ФОП ОСОБА_4 про час та місце розгляду справи, чим позбавив його права на захист (висловлення заперечень, надання доказів, тощо) під час безпосереднього проведення розгляду справи.

Разом з тим, відповідач вказує, що уповноваженою посадовоюособою Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 27.07.2023 в телефонному режимі, а 02.08.2023 шляхом надіслання на електронну пошту позивача повідомлено останню про розгляд справи про накладення штрафу та запропоновано надати відповідні пояснення, а 09.08.2023 позивач подала відповідачу письмові пояснення-заперечення.

Так, на підставі Довідки (Акта) фактичної перевірки від 20.07.2023 № 12395/02-32-24-05/3566609305, 06.09.2023 заступником начальника Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці винесено постанову № ЦЗ-91/ВІ/а-2 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 67000грн, за порушення вимог законодавства про працю, в частині фактичного допуску одного працівника до роботи без належного оформлення із ним трудових відносин.

Таким чином, позивач не погоджуючись із спірною постановою та з метою її скасування звернулась до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, в контексті встановлених обставин справи суд, керується та виходить з наступного.

В контексті встановлених обставин справи та основних аргументів учасників справи суд першочергово вважає за доцільне дослідити питання правомірності винесення спірного рішення в частині наявності повноважень у відповідача притягувати позивача до відповідальності за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1статті 259 Кодексу законів про працю Українидержавний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 4, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5)при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 265 Кодексу законів про працю Українивизначено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження; вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

Відповідно до частини четвертої статті 265 Кодексу законів про працю України, штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другоюстатті 265 Кодексу законів про працю Українита частинами 2 - 7статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509(далі - Порядок № 509).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 509 (в редакціїпостанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю") штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 509 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю") передбачено, що під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб`єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв`язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Разом з тим, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі № 640/17424/19, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021, було визнано протиправною та нечинноюпостанову Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю", якою, серед іншого, внесено зміни до Порядку № 509, в тому числі в частині можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а також порядку розгляду справи про накладення штрафу.

Відповідно до частини другоїстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українирішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 набрало законної сили 14.09.2021.

Згідно з приписамистатті 265 Кодексу адміністративного судочинства Україниз моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині.

Відповідно до положень статті 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Цей принцип, закріплений у частині першійстатті 58 Конституції України, треба розуміти так, що дія акту починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

30.09.2010 Конституційний Суд України ухвалив рішення № 20-рп/2010 у справі щодо конституційностіЗакону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 № 2222-IV, яким визначено юридичні наслідки визнання нормативно-правового акта нечинним, часові межі чинності такого акта, а також і відповідні межі дії відновлених норм з початкової редакції Основного Закону.

Водночас, суд вважає, що визнання нечинною з 14.09.2021 в судовому порядку постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю"впливає на результат розгляду цієї справи по суті, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин (розгляду справи про накладення штрафу і винесення спірної постанови про накладення штрафу) відповідні нормипостанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823не підлягали застосуванню.

Отже, враховуючи зазначене вище, Порядок № 509 підлягав застосуванню в редакції, чинній до внесення в нього змінпостановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю".

Так, пунктом 2 Порядку № 509 у відповідній редакції передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в даному спорі.

В розумінні вимог статті 74 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

З огляду на вищезазначене, докази, отримані за результатами вказаного заходу державного контролю (фактичної перевірки податкового органу) та відображені в акті Головного управління ДПС у Вінницькій області від 20.07.2023 № 12395/02-32-24-05/356660905 є недопустимими доказами.

Враховуючи наведені нормативно-правові акти та обставини, встановлені у справі, суд погоджується з доводами позивача, що прийняття відповідачем постанови від 06.09.2023 №ЦЗ-91/ВІ/а-2 про накладення штрафу на підставі акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у Вінницькій області є протиправним, а тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі від 10.10.2023 № 560/8860/23, від 18.12.2023 у справі № 560/11950/23.

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 05.02.2019 у справі № 821/1157/16, від 05.02.2019 у справі № 2а-10138/12/2670, від 04.02.2019 у справі № 807/242/14, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

При цьому, суд не повинен надавати оцінку правомірності оспорюваного рішення, оскільки порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки, що відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 30.06.2019 у справі №825/1747/17, від 21.01.2021 у справі № 821/845/18, від 21.01.2021 у справі № 826/3200/14 та інших.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтею 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань (далі - ЄСПЛ) щодо застосування окремих положень цієї Конвенції.

Ухвалюючи дане судове рішення суд також враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України" (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За приписами статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

Згідно з ч. 1ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень, та докази, надані представником позивача, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2684 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 06.09.2023 № ЦЗ-91/ВІ/а-2.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн за рахунок бюджетних асигнувань Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (вул. Шевченка, 18А, м. Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 44791105);

Третя особа: Головне управління ДПС у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028, код ЄДРПОУ ВП 44069150).

Повний текст рішення складено та підписано суддею 18.01.2024.

Суддя Томчук Андрій Валерійович