Постанова № 11636951, 11.10.2010, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

< Копия >

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

11.10.10 10 год. 50 хв.Справа №2а-2416/10/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі< колегії суддів >: головуючого судді - Лотової Ю.В.;

< суддів ><<- >><Суддя >;

при секретарі - Сігнаєвському І.О.,

з участю представників:

позивача ОСОБА_1, НОМЕР_1,

відповідача Вісича Г.І., довіреність № 17 від 11.01.2010 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовомОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 99057)< Список ><Позивач в особі >довійськової частини А 4591 (вул. Лазаревська, 1, м. Севастополь, 99001);< Список ><Відповідач в особі >про стягнення коштів на відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю,

Обставини справи:

12.08.2010 р. ОСОБА_1 (далі по тексту позивач або ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до військової частини А 4591 (далі по тексту відповідач або в/ч) про визнання дій відповідача протиправними та стягнення на користь позивача грошової компенсації за найм житла у сумі 34941 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 13.08.2010 р. позовна заява залишена без руху до усунення позивачем недоліків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 27.08.2010 р. відкрито провадження в адміністративної справі № 2а-2416/10/2770.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 08.09.2010 р. ОСОБА_1 поновлений строк звернення до суду, закінчено підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 24.09.2010 р. за клопотанням представника відповідача провадження у справі № 2а-2416/10/2770 зупинено до 11 жовтня 2010 року.

Ухвалою суду від 11.10.2010 року провадження у справі поновлено.

Позивач у судовому засіданні наполягав на задоволенні позову. Вважає, що в результаті протиправної бездіяльності відповідача він не був забезпечений житлом, а тому при звільненні зі служби мав право на одержання компенсації за найм житла, але її не отримав. Позовні вимоги обґрунтовані ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України», ст.ст. 9 та 12 Закону України «Про соціальний та правової захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України № 175 від 14.03.1995 року «Про грошову компенсацію військовослужбовцям за піднайом (найом) житла», наказом Міністра оборони № 349 від 24.09.2001 року, ст. 242 Положенням про проходження служби громадянами України та контрактом про проходження військової служби у Збройних Сілах України.

Представник відповідача вважає, що позовна заява задоволенню не підлягає, надав суду заперечення, у яких зазначив, що позов поданий з порушенням строку звернення до суду, звернув увагу на те, що позивачем не надано доказів, що він знімав житло та звертався до в/ч з проханням виплатити йому компенсацію.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 11 жовтня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши документи і матеріали та заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини у справі, об'єктивно оцінивши докази, досліджені в судовому засіданні, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 проходив службу у військової частині А 4591 Військово-Морських Сил Збройних Сил України за контрактом про проходження військової служби у Збройних Сілах України від 01.08.2006 року (арк.с. 18)

Наказом Командира військової частини А4591 (по стройовій частині) від 03.08.2009 р. № 161-СВ з 03.08.2009 р. позивач, звільнений наказом командувача Військово-Морських Сил Збойних Сил України від 30.06.2009 року №110 у запас за пунктом «а» частиною 6 (у звязку із закінченням контракту), був виключений зі списків особового складу частини з правом всіх видів забезпечення та направлений для зарахування на військовий облік у Севастопольський ОМВК АРК.(арк.с. 11)

Відповідно до частини пятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Законом, що регламентує вказані відносини є Закон України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту Закон України № 2011)

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закон України № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України № 2011 держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами. Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства. У разі відсутності службового жилого приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Для інших військовослужбовців військова частина зобов'язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовця та членів його сім'ї або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 року № 1081 визначено, що військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями, що відповідають вимогам житлового законодавства. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла. У разі відсутності службового житлового фонду у військовій частині військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безоплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Для інших військовослужбовців військова частина зобов'язана орендувати житло з метою забезпечення ним військовослужбовців та членів їх сімей або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію за піднаймання (наймання) житлового приміщення у встановленому порядку. Відповідно до п. 21 Порядку при звільненні з військової служби військовослужбовець підлягає виселенню із службового житлового приміщення з усіма членами сім'ї, якщо інше не передбачено законодавством.

Таким чином, право на проживання в службових жилих приміщеннях та орендованих жилих приміщеннях мають лише військовослужбовці, які проходять військову службу. За їх бажанням ним може бути виплачена грошова компенсація.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнений зі служби у серпні 2009 року. При цьому, він жодного разу не звертався до відповідача щодо забезпечення його службовим (або орендованим) житлом або виплати йому відповідної компенсації. А тому, у суду не має підстав вважати, що бездіяльність відповідача має ознаки протиправності.

Щодо твердження позивача про обовязок в/ч забезпечити його службовим або орендованим житлом, оскільки він знаходився на квартирному обліку, то суд зазначає, що відповідно до п. 15 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями службове житлове приміщення надається незалежно від перебування військовослужбовця на квартирному обліку, без урахування пільг, передбачених для забезпечення громадян житлом. Тобто, діючими нормативними актами не передбачено залежність права на проживання у службових або орендованих житлових приміщеннях від знаходження на квартирному обліку.

Крім того, відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 1995 р. N 175 «Про грошову компенсацію військовослужбовцям за піднайом (найом) житла» військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі відсутності постійного житла, за їх бажанням, та курсантам вищих військових навчальних закладів, які мають сім'ю, за відсутності сімейних гуртожитків установлена грошова компенсація за піднайом (найом) ними житлового приміщення в розмірі фактичних витрат, але не більше:

- у містах Києві, Сімферополі, Севастополі, обласних центрах - 5 мінімальних заробітних плат;

- в інших містах і населених пунктах - 2 мінімальних заробітних плат.

Таким чином, компенсації підлягають лише фактичні витрати за піднайом (найом) житла.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивачем не надано суду будь-яких доказів, що ним у період проходження військової служби були понесені витрати на найм житла.

З урахуванням зазначеного, підстав для задоволення позову не має.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 3 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, розмір судового збору щодо майнових вимог про стягнення грошових коштів становить один відсоток від розміру таких вимог, але не більш 1700 грн. Позивачем державне мито було сплачено у сумі 3,40 грн.

Частиною 1 ст. 88 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 27.08.2010 р. позивачу відстрочено сплату судових витрат до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки рішення винесено не на користь позивача, він повинен сплатити до бюджету судовий збір у повному обсязі. Розмір судового збору, якій підлягає стягненню з позивача з урахуванням сплаченого до подання позову, складає 346,01 грн.

Постанова викладена у повному обсязі 15 жовтня 2010 року.

Керуючись ст. 6, 17, 69 - 71, 94, 98, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

2.Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 99057) в бюджет судовий збір у сумі 346,01 грн. (триста сорок шість грн. 01 коп.), одержувач бюджет Ленінського району м. Севастополя, ЄДРПОУ 24035598, банк одержувач ГУДКУ в м. Севастополі, МФО 824309, р/р 31113095700007, код платежу 22090200.

Постанова набирає законної сили у порядку та строки відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя< підпис >Ю.В. Лотова

Судді:< підпис ><Суддя >

< З оригіналом згідно >

Суддя< підпис >Ю.В. Лотова

Судді:< підпис ><Суддя >