Рішення № 116361382, 16.01.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2024 року м.Київ № 320/36751/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, -

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просить суд:

- визнати протиправною і скасувати постанову від 14.06.2019 старшого державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Удавіцької Є.В. про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 позовну заяву залишено без руху.

До суду 27.11.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.12.2023 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі, призначено судове засідання.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у зв`язку з тим, що ця постанова не набула статусу виконавчого документу, оскільки винесена 12.06.2019 у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_2, а постанова про повернення виконавчого документа винесена 14.06.2019.

Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що постанова про відкриття виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору від 14.06.2019 у ВП НОМЕР_3 прийнята з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Не погоджуючись з позицією відповідача, викладеною у відзиві на позовну заяву, позивач надіслав відповідь на відзив, у якій посилаючись на правову позицію Верховного Суду, сформовану у постанові від 27.04.2023 у справі №640/26475/21, просив не приймати до уваги відзив відповідача та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Протокольною ухвалою від 21.12.2023, відповідно до частини третьої статті 194 та частини дев`ятої статті 205 КАС України, суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Голосіївському районному відділі державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебував виконавчий лист №755/17168/15, виданий 19.10.2015 Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення на користь ПАТ "Укрсоцбанк" з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 452 829,40 грн.

Державним виконавцем відділу ДВС Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві Левіцьким Т.К. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 01.03.2016 ВП НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа №755/17168/15, виданого 19.10.2015 Дніпровським районним судом м.Києва про стягнення на користь ПАТ "Укрсоцбанк" боргу у розмірі 452 829,40 грн.

Також, старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Удавіцькою Є.В. винесено постанову від 12.06.2019 ВП НОМЕР_2 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 45 282,94 грн.

Постановою Старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Удавіцькою Є.В. від 14.06.2019 у ВП НОМЕР_2 повернуто виконавчий лист №755/17168/15 від 19.10.2015 стягувачу на підставі заяви представника стягувача Жуваки К.В. про повернення виконавчого документу без виконання.

Одночасно, 14.06.2019 старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Удавіцькою Є.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 з примусового виконання постанови Голосіївського РВ ДВС м.Києв ГТУЮ у м.Києві від 12.06.2019 НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 45 282,94 грн.

Не погоджуючись з постановою від 14.06.2019 ВП НОМЕР_3 про відкриття виконавчого провадження, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 25 Закону України від 21 квітня 1991 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV; був чинний на дату відкриття виконавчого провадження (березень 2016 року) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

За текстом частин першої, третьої статті 27 Закону № 606-XIV, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 606-XIV, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

02.06.2016 прийнято Закон України № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження», що набрав чинності 05.10.2016 року (надалі - Закон України № 1404-VІІІ).

Відповідно до пунктів 6, 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.

Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Статтею 1 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Закону № 1404-VIII (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Згідно з частиною четвертою статті 27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до частини третьої статті 40 указаного Закону, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Правовий аналіз норм наведеного вище Закону № 1404-VІІІ, що регулює питання виконавчого збору, суд зазначає, що цим Законом по суті визначений можливий порядок вирішення цього питання державним виконавцем, що залежить від тих чи інших умов.

Так, у першому випадку, аналізуючи положення статей 26, 27 Закону № 1404-VIII стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Останнє виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.

У іншому випадку, таке питання вирішується в порядку встановленому ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VІІІ, а саме постанова про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить за умови повернення виконавчого документа або закінчення виконавчого провадження у відповідних випадках.

Тобто, Законом чітко визначений правовий порядок винесення відповідних постанов, а саме постанові про стягнення виконавчого збору повинна передувати постанова про повернення виконавчого документа чи закінчення виконавчого провадження. При чому постанова про виконавчий збір приймається не пізніше наступного дня з дня закінчення такого провадження.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі №580/1328/19, від 1 квітня 2020 року у справі №802/848/18-а, від 30 червня 2020 року у справі №823/1824/17.

З матеріалів цієї справи вбачається, що перед винесенням постанови про стягнення виконавчого збору питання про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа) вирішене не було.

Отже, дійсно постанова про стягнення виконавчого збору від 12.06.2019 у ВП НОМЕР_2 була винесена раніше ніж постанова про повернення виконавчого документу стягувачу від 14.06.2019 ВП№503240054, а отже, за відсутності передумов, передбачених частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII.

Однак, предметом спору у цій справі є постанова про відкриття виконавчого провадження від 14.06.2019 ВП НОМЕР_3 про стягнення виконавчого збору на підставі постанови Голосіївського РВ ДВС в м.Київ ГТУЮ у м.Києві від 12.06.2019 ВП НОМЕР_2.

При цьому, позивачем не оскаржується постанова Голосіївського РВ ДВС в м.Київ ГТУЮ у м.Києві від 12.06.2019 ВП НОМЕР_2 про стягнення виконавчого збору, яка є безпосередньою підставою для відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 8 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16(№ К/9901/454/17), вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Таким чином, оскільки виконавче провадження НОМЕР_3 від 14.06.2019 було відкрито на підставі постанови НОМЕР_2 від 12.06.2019, яка набрала законної сили, є чинною, у силу вимог Закону України "Про виконавче провадження" є виконавчим документом та не оскаржується позивачем, то суд вважає, що відповідач, виносячи спірну постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору діяв на підставі закону, у межах своїх повноважень та з дотриманням усіх інших принципів, зазначених у статті 2 КАС України, що унеможливлює задоволення адміністративного позову.

Щодо посилання позивача на відсутність постанови про стягнення виконавчого збору від 12.06.2019 у виконавчому провадженні НОМЕР_3 та в автоматизованій системі виконавчих проваджень, суд зазначає таке.

Постанова про стягнення виконавчого провадження у розумінні Закону N 1404-VIII є виконавчим документом і відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 цього Закону підлягає примусовому виконанню.

Суд ще раз наголошує, що правомірність постанови про стягнення виконавчого збору не є предметом розгляду даної справи і ґрунтується на положеннях статті 27 Закону N 1404-VIII. Така постанова є чинною та не скасована у судовому порядку.

Постанова про повернення виконавчого документу від 14.06.2019 ВП № НОМЕР_2 прийнята саме на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону N 1404-VIII у зв`язку з надходженням заяви стягувача.

Одночасно, 14.06.2019 державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_3 з виконання постанови ВП НОМЕР_2, виданої 12.06.2019 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору.

Таким чином, суд зазначає, що відповідачем були вчинені дії, направлені на виконання постанови ВП НОМЕР_2, виданої 12.06.2019 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у відповідності до вимог чинного законодавства за наслідками повернення виконавчого документа зі стягнення боргу у межах ВП N НОМЕР_1.

Отже, оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору відповідає вимогам статті 27 Закону N 1404-VIII та винесена для виконання примусового стягнення виконавчого збору.

По-друге, висновок позивача про необхідність спочатку зареєструвати постанову про стягнення виконавчого збору в автоматизованій системі виконавчих проваджень, не ураховує того, що постанова про стягнення виконавчого збору вже зареєстрована в даній системі з дати її винесення, тобто з 12.06.2019, оскільки всі документи виконавчого провадження виготовляються виключно відповідно до Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року N 2432/5. Виготовлення постанов та інших документів виконавчого провадження не в автоматизованій системі забороняється.

За вказаних обставин, суд вважає, що позивач помилково вважає, що відповідач порушив процедуру відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №460/2478/19.

Між тим, посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 27.04.2023 у справі №640/26475/21 є хибним, оскільки предметом спору у справі №640/26475/21 була безпосередньо постанова про стягнення виконавчого збору, а предметом спору у цій справі є постанова про відкриття виконавчого провадження на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, яка у межах розгляду даної справи позивачем не оскаржується.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно, враховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .

Суддя Лисенко В.І.