Рішення № 116360316, 17.01.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 рокуСправа №160/17753/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Державна судова адміністрація України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області (далі відповідач, ТУ ССО у Дніпропетровській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Державна судова адміністрація України (далі третя особа, ДСА України), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області щодо невидачі наказу про призначення позивачу щомісячної винагороди в розмірі 30000 грн. згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», не нарахування та невиплати позивачу цієї винагороди, починаючи з 24 лютого 2022 року;

- зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області видати наказ про призначенні позивачу винагороди в розмірі 30000 грн. щомісячно згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», нарахувати та виплатити позивачу цю винагороду, починаючи з 24 лютого 2022 року;

- стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що він був співробітником Служби судової охорони та має право на додаткову винагороду, що встановлена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р., а саме: пунктом 1 вказаної постанови установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Втім, позивач зазначив, що на порушення вказаної норми, накази про виплату додаткової винагороди не приймались, додаткова винагорода йому не виплачувалась.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.12.2022 р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.12.2022 р. зупинено провадження в адміністративній справі №160/17753/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Державна судова адміністрація України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі №260/3564/22.

09.01.2023 р. до суду надійшов від ТУ ССО у Дніпропетровській області відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» №289 від 03.04.2019 р. установлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією. Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України №384 від 26.08.2020 р. Відповідно до підпункту 20 пункту 19 Положення про Службу судової охорони, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя №1051/0/15-19 від 04.04.2019 р. (із змінами), Голова Служби судової охорони приймає в установленому порядку рішення про розподіл бюджетних коштів, розпорядником яких є Служба. Натомість, у відповідному кошторисі територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р. після її прийняття, Службою судової охорони не затверджувались. Зазначені обставини, встановили неможливість видання наказу про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, як передбачено постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р. та Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони. Дії територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області відповідають вимогам статті 23 Бюджетного кодексу України, за якою будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Згідно статті 51 Бюджетного кодексу керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

25.01.2023 р. до суду надійшов від ДСА України відзив на позовну заяву, в якому третя особа заперечила проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та зазначила, що питання виплати співробітникам ССО додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 можливо вирішити лише шляхом виділення додаткових коштів з резервного фонду державного бюджету, оскільки на сьогодні видатки на зазначені цілі для ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів, не збільшені. Як наслідок, жодні зміни до кошторису видатків ССО в частині збільшення бюджетних асигнувань для виплати додаткової грошової винагороди, встановленої Постановою №168 ДСА України не затверджувалися. Водночас, у відзиві зазначено, що розпорядженнями Кабінету Міністрів України про виділення коштів з резервного Фонду державного бюджету від 19.04.2022 р. за №301-р., від 29.04.2022 р. за №341-р та від 03.06.2022 р. за №442-р. зобов`язано Міністерство Фінансів здійснити видатки за рахунок коштів резервного Фонду Державного бюджету для виплат відповідно до постанови №168 додаткової винагороди, а саме: Головному управлінню розвідки Міністерства оборони. апарату Міністерства внутрішніх справ, адміністрації Державної прикордонної служби. Національній гвардії. Державній службі з надзвичайних ситуацій та Національній поліції. Разом з тим, на виконання вимог абзацу другого пункту 1 Постанови №168 та враховуючи вимогу Міністерства Фінансів України, ДСА України звернулася з листом до ССО щодо надання наказів, які б підтверджували кількісний склад співробітників ССО для можливості виплати додаткової винагороди. Однак, як вбачається зі змісту відповіді ССО (копія листа від 10.06.2022 №30/30.07-494 додана до відзиву) остання, на думку третьої особи, підмінює поняття наказу про кількісний склад співробітників ССО, які мають право на отримання додаткової винагороди, та наказу про виплату співробітникам ССО додаткової винагороди. Зокрема, зазначає про неможливість видачі наказів про виплату співробітникам ССО додаткової винагороди у зв`язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань у кошторисі ССО. У зв`язку з чим, ССО відмовилась видавати зазначені накази у зв`язку з відсутністю затвердженого кошторису за фондом оплати праці відповідних бюджетних асигнувань. Таким чином, третя особа вказує, що ДСА України в межах визначених законом повноважень, вжито всіх можливих заходів щодо збільшення бюджетних асигнувань ССО для виплати винагороди співробітникам ССО, встановленою Постановою № 168.

07.11.2023 р. до суду надійшло від позивача клопотання про поновлення провадження по справі, оскільки 21.09.2023 р. Верховний Суд прийняв постанову по справі №260/3564/22.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 р. провадження по справі поновлено.

До суду надійшло клопотання ТУ ССО у Дніпропетровській області про залучення у справі №160/17753/22.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 р. суд відмовив у задоволенні клопотання Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області про залучення співвідповідачів по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Державна судова адміністрація України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) наказом начальника ТУ ССО у Дніпропетровській області №9 о/с від 10.01.2022 р. був прийнятий на службу до Служби судової охорони та призначений па посаду контролера ІІ категорії 1-го відділення 12 взводу охорони 3-го підрозділу охорони (м.Павлоград) Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області із присвоєнням спеціального звання «сержант Служби судової охорони».

13.09.2022 р. позивач звернувся до ТУ ССО у Дніпропетровській області із заявою надати завірені копії наказів або витягів з наказів про виплату йому додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану від 28.02.2022 року №168 за період з 24 лютого 2022 року по 13 вересня 2022 року.

Листом вих. №35.05-662 від 04.10.2022 р. відповідач повідомив позивача, що у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідних кошторисах територіальних управлінь Служби судової охорони видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 не передбачались та не затверджувались, у зв`язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволяє здійснити таку виплату. Враховуючи викладене, накази Служби або територіальних управлінь Служби про виплату співробітникам додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 не видавались і не могли бути видані. Після надходження відповідних бюджетних асигнувань необхідні накази будуть видані встановленим порядком.

Фактичною підставою для звернення із цим позовом та мотивами, якими ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги, є не здійснення нарахування та виплати йому додаткової винагороди у розмірі, передбаченому пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно із приписамистатті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»№1402-VIII від 02.06.2016 р. (далі Закон №1402 (тут і надалі в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).

За приписами частин 1 - 3 статті 165 Закону №1402, грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками. Співробітникам Служби судової охорони гарантується інший соціальний захист в обсягах та порядку, передбачених Законом України Про Національну поліцію для поліцейських, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на фінансування Служби судової охорони.

Згідно із частиною 7 статті 161 Закону №1402, фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» №289від 03.04.2019 р. затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України №384 від 26.08.2020 р. (далі Порядок №384).

За змістом пунктів 4-7 Порядку №384, грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).

Відповідно до пунктів 8, 10 Порядку №384, грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби.

Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.

Періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, визначені в пункті 11 Порядку №384, до яких, зокрема, віднесено час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.

Відповідно до пункту 17 Порядку №384, виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця.

На виконанняУказів Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»за №64 від 24.02.2022 р. та «Про загальну мобілізацію» за №69 від 24.02.2022 р. Кабінет Міністрів України прийнятопостанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р., в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 3 постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієїпостанови.

У пункті 5 цієїпостановизазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Постановою Кабінету Міністрів України №793від 07.07.2022 р. внесені, зокрема, такі зміни до постанови №168:

- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць";

- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;

- доповнено постанову пунктом 21, яким встановлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цієюпостановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Наказом Державної судової адміністрації України (далі ДСА України) за №396 від 31.10.2022 р. затверджено Порядок та умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі Порядок №396).

Згідно з пунктом 3 Порядку №396, додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов`язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.

Пунктом 7 Порядку №396 встановлено, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

За приписами пункту 4 Порядку №396, виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.

У пункті 2постанови Кабінету Міністрів України №793від 07.07.2022 р. та пункті 4 наказу Державної судової адміністрації України №396 від 31.10.2022 р. передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Отже, з 24.02.2022 р. Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.

Статтею 43 Конституції Українивстановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30.06.1961 р., термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.

Згідно зістаттею 165 Закону №1402-VIIIгрошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Додаткова винагорода, встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов`язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.

У первинній редакції постанови Кабінету Міністрів України №168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30000 гривень щомісячно.

Водночас, з урахуванням змін до постанови №168, внесенихКабінетом Міністрів України постановою №793 від 07.07.2022 р., розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

Проте, в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№168 й №793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24.02.2022 р.

Відповідно до частини 1статті 58 Конституції України,закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумаченнястатті 58 Конституції Україниу рішенні №1-рп/99 від 09.02.1999 р. (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що врегулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів.

Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультра активна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Цей принцип закріплений у частині 1статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України №1-рп від 13.05.1997 р. та №3-рп/2001 від 05.04.2001 р. зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас, Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина 1статті 58 Конституції Українипередбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац 3 пункту 2 мотивувальної частини рішення №1-рп/99 від 09.02.1999 р., абзац 2 пункту 4 мотивувальної частини рішення № 3-рп/2001 від 05.04.2001 р.).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованогостаттею 8 Конституції Українипринципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац 6 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частинирішення Конституційного Суду України №2-р/2017 від 20.12.2017 р.).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац 3 пункту 4 мотивувальної частинирішення Конституційного Суду України №8-рп/2005 від 11.10.2005 р.).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28.09.2004 р., заява №44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третійстатті 22 Конституції Українипринцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Зміст внесенихпостановою Кабінету Міністрів України №793 від 07.07.2022 р.змін до постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку №384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що вказані зміни в правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. на місяць, передбаченому постановою №168 в первинній редакції.

Відтак, виходячи з приписів частини 3статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд не застосовує при визначенні розміру належної позивачеві додаткової винагороди пункт 7 Порядку №396 про застосування якого вказує відповідач, оскільки за імперативною нормою частини 2статті 165 Закону №1402-VIIIрозмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як, згідно з пунктом 2постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 р. №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони»Державна судова адміністрація України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати.

Пунктом 21 постанови Кабінету Міністрів України №168 (у редакції постанови від 07.07.2022 №793), на виконання якого прийнятий Порядок №396, уповноважено керівників відповідних міністерств та державних органів, до яких, зокрема, належить ДСА України, визначити порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої цієюпостановою.

У зв`язку з цим, визначення в пункті 7 Порядку №396 розмірів додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони за певними критеріями виходить за межі наданих ДСА України повноважень.

При цьому, відмова ТУ ССО у Дніпропетровській області у виплаті позивачеві додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява №63134/00, рішення від 08.11.2005 р.).

Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою частини 2статті 6 КАС України.

Так, у позовній заяві позивач правильно визначив, що спірні правовідносини щодо виплати грошового забезпечення в належному розмірі виникли між ним та відповідачем, який в силу вимог пункту 10 Порядку №384 виплачує позивачеві грошове забезпечення за місцем проходження ним служби.

Отже, ТУ ССО у Дніпропетровській області є належним відповідачем за пред`явленим позивачем позовом, оскільки саме цей суб`єкт владних повноважень допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах в частині не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди за спірний період.

Крім того, відповідно до частини 3статті 291 КАС України,при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 р. по зразковій справі №260/3564/22 вказано на ознаки типової справи: а) позивачем є співробітник Служби судової охорони; б) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони; в) предметом спору є додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168; г) спір виник внаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168; г) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 та необхідності зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити таку винагороду, починаючи з 24 лютого 2022 року (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).

Отже, за ознаками типової справи, визначення якої наведене в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 р. за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, адміністративна справу №160/2856/23 підпадає під ознаки типової, відповідно в силу приписів частини 3статті 291 Кодексу адміністративного судочинства Українипри прийнятті рішення по вказаній справі, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в зазначеній постанові.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та правових висновків Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №260/3564/22, суд у цій справі доходить висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності, яка полягає в не нарахуванні та не виплаті позивачу додаткової винагороди передбаченоїпостановою Кабінету Міністрів України №168від 28.02.2022 р. за період з 24.02.2022 р. по 31.08.2022 р.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що заявлені ним позовні вимоги не містять часового обмеження періоду, протягом якого відповідачем була допущена протиправна бездіяльність в рамках спірних правовідносин, що виключає можливість їх задоволення у заявленій позивачем редакції.

Позовні вимоги щодо зобов`язання ТУ ССО у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 30 000 гривень щомісячно за час проходження служби в Службі судової охорони з 24.02.2022 р. суд вважає передчасними та такими, що наразі не підлягають задоволенню, оскільки в ході судового розгляду було встановлено, що відповідачем не було здійснено нарахування даної допомоги, у зв`язку з чим суд не може перебирати на себе функції органу, що здійснює безпосереднє нарахування та виплату грошового забезпечення і розраховувати розмір цієї допомоги.

Відповідно до ч. 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ).

Так, ЄСПЛ у рішенні по справі Кечко проти України від 08 листопада 2005 року, яка стосувалася відповідальності держави за порушення статті 1 Першого протоколу за невиплату заявнику передбачених законом надбавок до заробітної плати при відсутності відповідного бюджетного фінансування, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення у справі Бурдов проти Росії № 59498/00, пар. 35, ECHR 2002- Ш) (пункти 23, 26).

Аналогічна справа Сук проти України (рішення від 10.03.2011 р., заява №10972/05).

У рішенні ЄСПЛ по справі Будченко проти України від 24.04.2014 р., вказано, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy), заява No33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000-1) (пункт 40).

У рішеннях по справах Клас та інші проти Німеччини, Фадєєва проти Росії, Єрузалем проти Австрії Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Водночас, суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Так, механізм здійснення нарахування та виплати додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 належить до виключної компетенції ТУ ССО у Дніпропетровській області.

З огляду на викладене, суд вважає, що порушені права позивача слід відновити шляхом визнання протиправною бездіяльності ТУ ССО у Дніпропетровській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р. за період з 24.02.2022 р. по 31.08.2022 р. , а також шляхом зобов`язання ТУ ССО у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р. за період з 24.02.2022 р. по 31.08.2022 р.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 КАС України).

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень бездіяльність якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності допущеної ним бездіяльності в рамках спірних правовідносин, та не спростовано доводи позивача в цій частині.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 132 КАС України,судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 3ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 992, 40 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією від 31.10.2022 р.

Оскільки позовну заяву задоволено частково, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають частковому стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ТУ ССО у Дніпропетровській області, пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме: 496, 20 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43238738, пр. Дмитра Яворницького, 57, м.Дніпро, 49000), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Державна судова адміністрація України (код ЄДРПОУ 26255795, вул. Липська, 18/5, м.Київ, 01601) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р. за період з 24.02.2022 р. по 31.08.2022 р.

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р. за період з 24.02.2022 р. по 31.08.2022 р.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43238738) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 496 (чотириста дев`яносто шість) грн. 20 коп.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 17.01.2024 р.

Суддя О.М. Неклеса