Рішення № 116319842, 19.12.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.12.2023Справа № 910/15393/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Далгакиран компресор Україна»

до Акціонерного товариства «Укргазвидобування»

про стягнення 1.330.500,00 грн

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Ключерова В.С.

за участю представників сторін

від позивача Мойсеєць Б.В., ордер серії АС № 1076597 від 14.11.2023

від відповідача Артамонов А.А., адвокат за довіреністю № 2-1315д від 09.12.2022

Суть спору :

29.09.2023 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» до Господарського суду міста Києва сформовано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Далгакиран компресор Україна» до Акціонерного товариства «Укргазвидобування» про стягнення 1.330.500,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) за результатами проведених відкритих торгів укладено договір поставки № 206/22 від 22.02.2022 (далі - договір). З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позивачем надана покупцю Банківська гарантія № СКК-100222/037-69 від 10.02.2022, якою встановлено, що ПАТ «КБ «Акордбанк» (гарант) безвідклично та безумовно та без заперечень зобов`язується виплатити АТ «Укргазвидобування» (бенефіціар) на вимогу будь-яку суму вказану у вимозі бенефіціара, що містить вказівку на те, в чому полягає порушення зобов`язань позивача (принципала). 06.07.2023 відповідачем (бенефіціаром) скеровано вимогу до гаранта щодо виплати гарантійного зобов`язання, визначеного банківською гарантією. 12.07.2023 гарант листом № 2969-2023-012502 від 12.07.2023 повідомив про те, що сплатив на користь відповідача повну суму гарантії у розмірі 1.330.500,00 грн. 12.07.2023 позивач сплатив на користь гаранта кошти в розмірі 1.330.500,00 грн щодо відшкодування гарантійного платежу за договором. Позивач зазначає, що у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України придбання комплектуючої товару (виробництва республіка білорусь) та відповідно виробництва та поставка товару відповідачу стало неможливим. Позивач 07.03.2022 скерував на електрону адресу відповідача повідомлення про настання форс-мажорних обставин за № 01ФМ від 03.03.2022. В подальшому позивач 03.05.2023 надіслав до відповідача лист про одностороннє розірвання договору, додавши до нього сертифікат про форс-мажорні обставини Херсонської ТПП № 6500-23-2071 від 01.05.2023, яким засвідчено обставини, що унеможливлюють виконання позивачем договору в частині поставки товару до 31.03.2023. У зв`язку з тим, що гарант не знав про розірвання договірних зобов`язань між позивачем та відповідачем, то відповідачем протиправно отримано гарантійний платіж, чим завдано позивачу збитки. Зазначає, що в даному випадку з огляду на наявність форс-мажорних обставин гарантійний випадок не настав. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача коштів у заявленому розмірі на підставі ст.ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/115393/23 від 05.10.2023 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

12.10.2023 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 відкрито провадження у справі № 910/15393/23 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 14.11.2023.

Даною ухвалою суду встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

Електронна копія ухвали про відкриття провадження у справі № 910/15393/23 від 17.10.2023 була надіслана відповідачу в його Електронний кабінет.

Згідно ч. 4 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (ЄСІТС) відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Частиною 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Ухвалу суду № 910/15393/23 від 17.10.2023 доставлено до Електронного кабінету відповідача 17.10.2023 о 20:24 год., що підтверджується повідомленням Господарського суду міста Києва про доставку електронного листа, а отже відповідач мав подати відзив на позов у строк до 02.11.2023 включно.

06.11.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (поданий до відправлення до поштового відділення зв`язку 02.11.2023), відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на те, що укладаючи договір, де зазначено, що товар який є предметом договору належить йому на праві власності позивач підтвердив, що товар є в нього в наявності, що надає йому право розпоряджатися ним. Позивач не повідомляв відповідача про відсутність у нього товару і що для виконання договору йому потрібно ще його придбати. Позивач не повідомив відповідача про настання форс-мажорних обставин у строк встановлений п. 8.2 договору; повідомлення про настання форс-мажорних обставин вих. № 1ФМ від 03.03.2022 не адресовано безпосередньо відповідачу та не стосується зобов`язань позивача згідно договору поставки № 206/22 від 22.02.2022; повідомлення надіслано на іншу електронну адресу, ніж зазначена в розділі ХІV договору. Сертифікат Херсонської торгово-промислової палати № 6500-23-2071 від 01.05.2023 засвідчує неможливість поставки товару у термін до 31.03.2023 з визначеною датою закінчення дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) 01.06.2022. Зазначеним сертифікатом не засвідчена неможливість виконання зобов`язання позивачем, а отже він не може бути підставою для розірвання договору згідно п. 8.4. договору. Отже, у зв`язку із порушенням позивачем своїх договірних зобов`язань, відповідачем правомірно направлена вимога до гаранта про стягнення суми банківської гарантії. Зазначає, що за умови існування між сторонами договірних правовідносин посилання на повернення коштів відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України є безпідставним. Відповідач заперечує проти заявленого позивачем розміру витрат на правову допомогу, оскільки не підтверджено критерій розумності заявлених витрат та не надано доказів понесення цих витрат.

14.11.2023 позивачем через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подано відповідь на відзив.

14.11.2023 у підготовчому засіданні відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 28.11.2023.

28.11.2023 від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

28.11.20232 у підготовчому засіданні судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 12.12.2023.

Позивач в судовому засіданні 12.12.2023 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судовому засіданні 12.12.2023 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

12.12.2023 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 19.12.2023.

В судовому засіданні 19.12.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Далгакиран компресор Україна» (далі - постачальник, позивач) та Акціонерним товариством «Укргазвидобування» (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 206/22 (далі - договір).

Відповідно до п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити покупцеві пересувну автомобільну компресорну станцію (далі - товар), зазначений в Специфікації, що додається до договору і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Згідно з п. 1.2 договору найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у Специфікації (далі - Специфікація), яка є додатком № 1 до договору та є його невід`ємною частиною. Строк поставки товару визначається Графіком поставки товару, який є додатком № 3 до договору та є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 3.1 договору ціна цього договору вказується в Специфікації в гривнях з урахуванням ПДВ (застосовується якщо постачальник є резидентом України, платником ПДВ) або в іноземній валюті без урахування ПДВ (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України).

Відповідно до п. 5.1 договору строк поставки, умови та місце поставки товару, Інформація про вантажовідправників і вантажоодержувачів вказується в Специфікації та Графіку поставки до цього договору.

Згідно Специфікації (додаток № 1 до договору)

Найменування товару - пересувна автомобільна компресорна станція моделі ПАКС-250/10-0,5(90/10) у кількості 2 шт., загальною вартістю 26.610.000,00 грн (з ПДВ);

Умови поставки - DDP станція (склад) призначення (згідно Інкотермс, 2010 року);

Строк поставки товару - відповідно до Графіка поставки товару;

Виробник товару - ТОВ «Далгакиран Компресор Україна»;

Рік виготовлення товару - не більше 12 місяців з дати виготовлення, та всіх основних складових частин товару на дату поставки. Продукція та її складові повинні бути новими, які не були у використанні.

Реквізити вантажоодержувача - ГПУ «Полтавагазвидобування», 36008, м. Полтава, вул. Європейська, буд. 173.

Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до п. 10.2 договору він набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов`язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним у п. 10.2 цього договору і діє до 31.12.2023.

Згідно з п. 10.3 договору вимоги забезпечення виконання зобов`язань по договору постачальником: забезпечення виконання зобов`язань по договору здійснюється до укладання договору у спосіб надання банківської гарантії або стендбай акредитиву виконання зобов`язань по договору. Банківська гарантія або стендбай акредитив повинна/ен відповідати вимогам, вказаним у Типовій формі банківської гарантії/стендбай акредитиву виконання зобов`язань постачальником за договором, яка є додатком № 5 до договору, та її/його сума повинна бути не менше 5% від загальної вартості (ціни) договору.

З матеріалів справи вбачається, що 10.02.2022 Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Акордбанк» (гарант) видано банківську гарантію № СКК-100222/037-69, якою гарант цим гарантував належне виконання позивачем (принципал) зобов`язань по виконанню договору безвідкладно та безумовно та без заперечень зобов`язався виплатити відповідачу (бенефіціар) на вимогу будь-яку суму вказану у вимозі бенефіціара, що не перевищує 1.330.500,00 грн не пізніше 5 робочих з дати отримання вимоги бенефіціара, що містить вказівку на те, в чому полягає порушення принципалом зобов`язань, в забезпечення якого видана ця гарантія, та без необхідності подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, надання додаткових обґрунтувань.

06.07.2023 Акціонерне товариство «Укргазвидобування» звернулось до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Акордбанк» з письмовою вимогою за банківською гарантією № СКК-100222/037-69 від 10.02.2022, в якій вимагало сплатити грошові кошти у сумі 1.330.500,00 грн у зв`язку з порушенням принципалом (позивачем) зобов`язань за договором в частині поставки товару в повному обсязі у встановлений договором строк (до 31.03.2023).

12.07.2023 ПАТ «КБ «Акордбанк» листом № 2969-2023-012502 від 12.07.2023, повідомив про те, що останнім сплачено на користь відповідача (бенефіціара) повну суму гарантії у розмірі 1.330.500,00 грн, у зв`язку з чим банк вимагав у позивача в строк не пізніше 13.07.2023 сплатити суму гарантійного платежу сплаченого гарантом в розмірі 1.330.500,00 грн.

12.07.2023 позивач сплатив на користь ПАБ «КБ «Акордбанк» грошові кошти у розмірі 1.330.500,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 22260 від 12.07.2023 в призначенні платежу якої вказано відшкодування гарантійного платежу за договором про надання банківської гарантії № СКК-100222/037-69 від 10.02.2022.

Спір виник внаслідок того, що на думку позивача кошти отримані відповідачем в розмірі 1.330.500,00 грн є безпідставно набутими, а тому підлягають поверненню позивачу на підставі ст.ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає зазначене у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (ч. 2 ст. 200 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до ст. 561 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Отже, гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-беніфеціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Відповідно до ст. 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (частина перша статті 565 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 568 Цивільного кодексу України зобов`язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов`язків за гарантією.

Відповідно до Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004, зареєстрованого Міністерством юстиції України 13.01.2005 за № 41/10321, гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії; гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 дійшла висновку, що відповідно до статей 560, 563, 565 Цивільного кодексу України обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.

Верховний Суд у вказаній справі зазначив, що при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта платити за гарантією, в предмет доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.

Посилання позивача як на підставу неможливості виконання зобов`язань за договором на наявність форс-мажорних обставин, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та наразі триває.

Позивач зазначає, що неможливість виконання договору з боку постачальника зумовлена технічними характеристиками товару, що відображені у додатку № 5 до договору. Зокрема основною комплектуючою товару є монтажна база-автомобільне шасі виробництва ВАТ «Мінський автомобільний завод» (республіка білорусь) моделі MA3-6317F5 колісною формулою 6x6 зі спальним місцем.

Придбання такої комплектуючої для подальшого виробництва та виготовлення товару за договором вбачалось неможливим через принципову позицію позивача щодо недопущення придбання будь-яких товарів та послуг, країнами походження яких є держава агресор та її очевидний пособник республіка білорусь.

Позивач посилається на те, що 12.10.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування».

Абзацом 1 пункту 2 даної постанови установлено, що замовникам забороняється здійснювати публічні закупівлі товарів, робіт і послуг у юридичних осіб - резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь державної форми власності, юридичних осіб, створених та/або зареєстрованих відповідно до законодавства Російської Федерації/Республіки Білорусь, та юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками (власниками) яких є резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь, та/або у фізичних осіб (фізичних осіб -підприємців) - резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь, а також публічні закупівлі в інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт і послуг походженням з Російської Федерації/Республіки Білорусь, за винятком товарів, робіт і послуг, необхідних для ремонту та обслуговування товарів, придбаних до набрання чинності цією постановою.

Абзацом 3 п. 2 постанови установлено, що закупівлі товарів, робіт і послуг, що розпочаті до набрання чинності цією постановою, завершуються в порядку, що діяв до набрання чинності цією постановою.

До п. 2 зазначеної постанови 17.02.2023 вносились зміни, проте не в частині установлення можливості здійснення закупівлі товарів робіт і послуг, необхідних для ремонту та обслуговування товарів, придбаних до набрання чинності цією постановою. Абзац 3 п. 2 постанови залишився незмінним.

Судом не приймаються до уваги посилання на вказану постанову, оскільки договір між сторонами укладено до набрання чинності цією постановою, а тому заборони, встановлені зазначеною постановою, на дані правовідносини не розповсюджуються.

Дійсно, у додатку № 5 до договору зазначено технічні характеристики товару, який включає в собі монтажну базу - автомобільне шасі виробництва ВАТ «Мінський автомобільний завод» моделі МАЗ-6317F5 колісною формулою 6х6 зів спальним місцем.

Разом з цим, відповідно до п. 1.3 договору постачальник гарантував, що товар, який є предметом договору належить йому на праві власності або іншому речовому праві, що надає йому право розпоряджатися товаром, є новим і не був у використанні, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України.

З матеріалів справи та договору не вбачається, що на момент укладення договору товару у позивача в наявності немає і йому потрібно здійснити його закупівлю. Навпаки, позивач підписав договір, пунктом 1.3. якого гарантував, що товар, який є предметом договору, належить йому на праві власності.

Згідно положень ст.ст. 316 - 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Отже, правомочність володіння розуміють як передбачену законом можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і подібне), правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання, правомочність розпоряджання означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).

Таким чином, укладаючи договір, в якому зазначено, що товар, який є предметом договору, належить йому на праві власності позивач підтверджував, що товар є в нього в наявності, що надає йому право розпоряджатися товаром.

Позивач не надав доказів того, що зважаючи на зміст п. 1.3 договору повідомляв AT «Укргазвидобування», що в нього відсутній у наявності товар, і що для виконання взятого на себе зобов`язання йому потрібно ще його придбати, тоді як для AT «Укргазвидобування» вказаний пункт договору гарантував, що цей товар належить позивачу на праві власності або іншому речовому праві, що надає йому право розпоряджатися ним.

Відповідно до п. 8.2 договору сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Наслідком не повідомлення чи порушення строку повідомлення про обставини непереборної сили є втрата права такої сторони посилатися на дії обставин непереборної сили, як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язань.

Позивач зазначає, що внаслідок ситуації, яка склалась на території України 07.03.2022, в порядку п. 8.2. договору, позивачем скеровано на електронну адресу відповідача повідомлення про настання форс-мажорних обставин вих. № 1ФМ від 03.03.2022.

В матеріалах справи наявний лист позивача під назвою «Повідомлення про настання форс-мажорних обставин» за вих. № 1ФМ від 03.03.2022, який адресовано «Всім кого це стосується». В даному листі зазначається про введення Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні воєнного стану, що є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили), яка підтверджується листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 24.02.2022, у зв`язку з чим повідомляє про настання форс-мажорних обставин та тимчасову неможливість виконання зобов`язань за укладеними угодами з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення.

Дане повідомлення не приймається судом до уваги, оскільки воно носить загальний інформаційний характер; не містить жодних реквізитів які б дозволили встановити, що воно стосується відповідача та укладеного з ним договору поставки № 206/22 від 22.02.2022.

Пунктом 11.13 договору сторони встановили, що якщо договором передбачено направлення листів, повідомлень в електронному вигляді на електронні адреси сторін, такі листи, повідомлення вважаються належним чином направленими, якщо вони направлені в електронному вигляді на всі електронні адреси одночасно, вказані в розділі XIV даного договору.

У розділі ХІV договору зазначено наступні електронні адреси сторін

Постачальника: info@dalgakiran.com.ua.

Покупця: dmytro.yaremchenko@pgpu.com.ua; alina.tokar@pgpu.com.ua.

Проте позивачем в якості доказів надіслання повідомлення про настання форс-мажорних обставин подано роздруківку електронного листування між представником позивача Іриною Сайненко з адреси isainenko@dalgakiran.ua на адресу Ярослава Бурмуса yaroslav.burmus@pgpu.com.ua.

Отже, всупереч умов договору відповідачем не надано доказів дотримання порядку повідомлення позивача про виникнення форс-мажорних обставин за цим договором.

Позивач у позовній заяві зазначає, що в подальшому між сторонами велись переговори щодо неможливості виконання договору в його теперішній редакції, а також необхідність у зміні комплектації та технічних характеристик товару, однак останні жодного результату не дали та не знайшли офіційного відображення в поштовій кореспонденції чи офіційному листуванні між покупцем та постачальником.

Проте позивачем жодних належних доказів в підтвердження викладеного не подано.

Приписами частин першої, другої статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україна» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Отже, відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований Всім кого це стосується, згідно якого на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Водночас вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Неможливість виконання договірних зобов`язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Згідно з п. 8.3 договору доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини, або яка постраждала внаслідок таких обставин. У випадку, якщо постачальник надає документи, що є доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії, видані іншим уповноваженим органом, ніж Торгово-промислова палата, постачальник зобов`язаний надати документи, що підтверджують повноваження такого органу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Херсонської торгово-промислової палати і отримав Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 6500-23-2071 від 01.05.2023, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія російської федерації проти України, що стало введенням воєнного стану в Україні, активні бойові дії на території міста Києва Товариству з обмеженою відповідальністю «Далгакиран Компресор Україна» щодо обов`язку поставити покупцеві пересувну автомобільну компресорну станцію моделі ПАКС-250/10-0,5(90/10) у кількості 2 шт. у термін до 31.03.2023 за договором поставки № 206/22 від 22.02.2022 укладений з Акціонерним товариством «Укргазвидобування».

Відповідно до п. 8.4 договору у разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 60 днів, кожна із сторін має право розірвати цей договір шляхом направлення повідомлення (цінним листом з описом вкладення) про відмову від договору в односторонньому порядку з наданням документу, виданого Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини, або яка постраждала внаслідок таких обставин, яким засвідчується існування обставин непереборної сили та те, що такі обставини тривають більше ніж 60 днів поспіль. В такому випадку договір припиняє свою дію з дати зазначеної у повідомленні про відмову від договору але не раніше дати отримання повідомлення.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Позивач зазначає, що він керуючись п. 8.4 договору 03.05.2023 скерував відповідачу лист/повідомлення про одностороннє розірвання договору поставки № 206/22 від 22.02.2022 додавши до нього сертифікат № 6500-23-2071 від 01.05.2023, а тому вважає договір розірваним.

В матеріалах справи наявний лист позивача вих. № 31юр від 01.05.2023 адресований Філії газопромислового управління «Полтавагазвидобування» Акціонерного товариства «Укргазвидобування», в якому посилаючись на настання форс-мажорних обставин за договором, які підтверджено сертифікатом № 6500-23-2071 на підставі п. 8.4 договору повідомлено про його розірвання з 01.05.2023, але не раніше дати отримання цього повідомлення.

З поданих до позовної заяви документів вбачається, що зазначені повідомлення про розірвання договору та сертифікат надіслано з електронної адреси позивача на електроні адреси відповідача, що зазначені у розділі ХІV договору.

Проте, відповідачем не надано доказів дотримання порядку, встановленого договором, щодо необхідності вчинення повідомлення відповідача про відмову від договору шляхом надіслання його цінним листом з описом вкладення.

Крім цього, суд відзначає, що у сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 6500-23-2071 від 01.05.2023 зазначено період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання 24.02.2022 та дата закінчення 01.06.2022.

Отже, даним сертифікатом не засвідчено наявність форс-мажорних обставин та відповідно неможливість виконання зобов`язання з поставки позивачем товару у строк до 31.03.2023, а тому він не може бути підставою для розірвання договору згідно п. 8.4. договору.

З огляду на викладене, у суду відсутні підстави вважати договір розірваним в односторонньому порядку, а отже твердження позивача про розірвання договору не відповідають дійсності.

Посилання відповідача на те, що позивачем не дотримано строку повідомлення про настання форс-мажорних обставин не заслуговують на увагу з огляду на висновок суду з приводу недоведеності факту форс-мажорних обставин щодо неможливості поставити товар у строк до 31.03.2023.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно Графіку поставки, що є додатком № 3 до договору строк поставки визначено: згідно графіка поставки 250 календарних днів після укладення договору, але не пізніше 31.03.2023 з можливістю дострокової поставки.

Пунктом 5.2 договору визначено, що датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару, форма якого наведена в додатку № 4 до цього договору, який є його невід`ємною частиною (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України) або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, (при наявності двох дат, датою підписання акту приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем).

Відповідно до п. 5.9 договору передача та отримання товару проводиться шляхом підписання уповноваженими представниками сторін акту/актів приймання-передачі товару або видаткової/видаткових накладної/накладних.

Пунктом 6.3.1 договору визначено, що постачальник зобов`язався забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк зобов`язання щодо поставки товару не здійснив, та є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

З огляду на те, що у період з 01.06.2022 до 31.03.2023 матеріалами справи не підтверджено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які б свідчили про неможливість виконання позивачем зобов`язання за договором щодо своєчасної поставки товару, що в свою чергу виключає можливість розірвання договору на підставі п. 8.4 договору, тому суд приходить до висновку, що відповідач 06.07.2023 правомірно звернувся до гаранта з вимогою про виплату банківської гарантії за невиконання позивачем зобов`язання за договором, яка була задоволена гарантом.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що виплата грошових коштів гарантом відповідачу відбулася у зв`язку із настанням гарантійного випадку, а отже за наявності правових підстав - договору та гарантії.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки у разі, якщо така правова підстава в подальшому відпала, зокрема, визнана недійсною в установленому порядку, або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого без правової підстави, передбаченої законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, частин 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу (ст. 509 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 177, частини 1 статті 202, частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

Наведені вище правові положення дають підстави для висновку, що стягнення безпідставно набутих коштів у порядку, передбаченому положеннями частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України є можливим за умови обов`язкового доведення відсутності правової підстави для набуття таких коштів особою, до якої заявлено вимогу про повернення коштів.

Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, набуті останнім за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини 1 статті 1212 вказаного Кодексу. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/16334/19).

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Далгакиран компресор Україна».

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст складено 15.01.2024.

СуддяВ.В.Сівакова