Рішення № 116318685, 16.01.2024, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 9/244/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2024 Справа № 908/3241/23

м.Запоріжжя Запорізької області

За позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ», код ЄДРПОУ 33908322 (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, б. 154)

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», код ЄДРПОУ 13622789 (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34)

про стягнення суми 47647,15 грн.

Суддя Боєва О.С.

Без виклику сторін

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» про стягнення з відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» суми 47647,15 грн страхового відшкодування.

Підставою для звернення з позовом зазначено невиконання відповідачем зобов`язань з оплати страхового відшкодування, пов`язаного з відновлювальним ремонтом транспортного засобу. Позов обґрунтовано ст. ст. 1166, 1188, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування».

Ухвалою суду від 31.10.2023 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/3241/23, присвоєний номер провадження 9/244/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

10.11.2023 до суду від ТДВ «СК «КРЕДО» надійшов відзив на позовну заяву (документ сформований в системі «Електронний суд»), відповідно до якого відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог, просив суд в задоволені позову відмовити.

13.11.2023 до суду від ТДВ «СК «КРЕДО» надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи відредактованого відзиву на позовну заяву та нову редакцію відзиву (документи сформовані в системі «Електронний суд»). У відзиві відповідачем зазначено про відсутність вини водія транспортного засобу Opel Omega, д.р.н. НОМЕР_1 , цивільно-правова відповідальність якого застосована у ТДВ «СК «КРЕДО». Висновок експерта №120/23 від 16.06.2023 не є допустимим, достовірним та належним доказом вини водія Opel Omega, д.р.н. НОМЕР_1 . Висловив свої заперечення щодо покладення на нього витрат зі сплати судового збору в сумі 2684,00 грн, витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн та витрат на проведення експертного дослідження в сумі 10000,00 грн.

Позивач не скористався своїм правом на подання відповіді на відзив.

У зв`язку з воєнним станом в Україні, погіршенням безпекової ситуації в місті Запоріжжі, постійними повітряними тривогами через загрозу ракетних обстрілів обласного центру і, відповідно, наявністю обставин, що загрожують життю, здоров`ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України справу розглянуто 16.01.2024. За наслідками розгляду справи судом прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» (позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод Спецмашремонт» 01.05.2021 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №1332/21-Т/ЗП119, предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом (далі ТЗ) «VOLKSWAGEN PASSAT», номер кузова НОМЕР_2 , 2018 року випуску. Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , реєстраційний номер вказаного т/з НОМЕР_4 , власником якого є ТОВ «Завод Спецмашремонт».

21.12.2021 о 09 год. 20 хв. в м. Запоріжжя по вул. Рельєфна, буд. 8, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів «VOLKSWAGEN PASSAT», д/н НОМЕР_4 (пошкоджено бампер передній) та «OPEL OMEGA», д/н НОМЕР_1 .

Позивач у позові посилається на те, що протокол про адміністративне правопорушення за наслідками дорожньо-транспортної пригоди було складено на водія «VOLKSWAGEN PASSAT», д.н.з НОМЕР_4 , ОСОБА_1 .

Відповідно до постанови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07.04.2022 у справі №334/10136/21 провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 було закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Власник пошкодженого транспортного засобу 21.12.2021 звернувся до ПрАТ «Страхова компанія «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу та яка сталася 21.12.2021 з транспортним засобом «VOLKSWAGEN PASSAT», д.н.з НОМЕР_4 .

ПрАТ «Страхова компанія «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» на підставі Звіту №5 про проведення оцінки колісного транспортного засобу «VOLKSWAGEN PASSAT», д.н.з НОМЕР_4 , ремонтної калькуляції №5/22 від 10.01.2022, протоколу огляду транспортного засобу від 22.12.2021 складено страховий Акт № 006.02970321-1 від 10.01.2022, згідно з яким вищезазначену ДТП, що сталася 21.12.2021, визнано страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 50147,15 грн.

За платіжним дорученням № 1930788 від 12.01.2022 ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» на підставі вказаного страхового акту, ремонтної калькуляції та заяви власника перераховано ТОВ «Автомобільний Дім Соллі-Плюс» суму 50147,15 грн страхового відшкодування.

Згідно з полісом серії ЕР № 203907751 (діючий станом на 21.12.2021) цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу «OPEL OMEGA», д/н НОМЕР_1 , який є другим учасником ДТП застрахована ТДВ «Страхова компанія КРЕДО» (відповідач у справі).

Позивач 18.01.2022 направив на адресу ТДВ «Страхова компанія «Кредо» претензію за вих. №180122-129/р, відповідно до якої просив здійснити перерахування страхового відшкодування в розмірі 50147,15 грн.

У відповіді на претензію вих. №3009961 від 30.05.2023 відповідач зазначив наступне: «Беручи до уваги відсутність вини водія забезпеченого за Полісом №ЕР/203907751 ТЗ «OPEL OMEGA», д/н НОМЕР_1 в події ДТП від 21.12.2021, на підставі ст. 6, п. 32.1. ст. 32, п. 36,2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ТДВ СК «КРЕДО» не визнає вищезазначену подію ДТП страховим випадком, передбаченим ст. 6, а відтак прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування за вищезазначеними обставинами».

В подальшому ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» звернулося до судового експерта Скорохода Костянтина Миколайовича із заявою про проведення автотехнічного дослідження по матеріалам справи про адміністративне правопорушення.

16.06.2023 за результатами проведеного автотехнічного дослідження по матеріалам справи про адміністративне правопорушення №334/10136/21 відносно ОСОБА_1 судовим експертом Скороход К.М. складено висновок експерта №120/23. У висновку судовим експертом зокрема зроблені такі висновки: «В даній дорожній обстановці технічною причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди слід вважати дії водія автомобіля OPEL, д/н НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , які не відповідають вимогам п. 10.9 ПДР України. В даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля VOLKSWAGEN, д.н.з НОМЕР_4 , ОСОБА_1 невідповідностей вимогам ПДР України не вбачається».

Невиконання відповідачем зобов`язання з відшкодування страхової виплати стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовною заявою, за якою відкрито провадження у даній справі.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").

Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов`язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

На виконання зазначених положень законодавства, на підставі страхового акту № 006.02970321-1 від 10.01.2022 позивачем, як страховиком, було здійснено страхове відшкодування потерпілому, оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «VOLKSWAGEN PASSAT», д.н.з НОМЕР_4 була застрахована саме позивачем.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов`язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Відповідно до п.п. в) п. 38.2.3. ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та страховик був зобов`язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини.

Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Позивач у позові зазначив, що при розгляді адміністративної справи №334/10136/21 Ленінським районним судом м. Запоріжжя встановлена відсутність в діях водія ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, що ставиться в вину та вбачається, що складу вчиненого не має.

З огляду на встановлені судом факти, враховуючи, що учасниками ДТП є дві особи (водії двох транспортних засобів), виконання позивачем зобов`язань щодо відшкодування страхової виплати особі страхувальнику за договором добровільного страхування наземного транспорту №1332/21-Т/ЗП119, страховиком за яким є позивач, у останнього виникло право заявити вимоги до відповідача.

У відзиві на позов відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог з підстав відсутності вини в діях особи, цивільна-правова відповідальність якої застрахована в ТДВ «СК «КРЕДО».

Обґрунтовуючи заперечення відповідач посилався на те, що Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним законом. Пунктом 2.1. ст. 2 цього Закону України передбачено: якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Відповідно до положень ст. 6 Закону України страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Як зазначив відповідач, цивільно-правова відповідальність - установлена законом негативна реакція держави на цивільне правопорушення, що виявляється в позбавленні особи певних цивільних прав чи накладенні на неї обов`язків майнового характеру.

Підставами для цивільно-правової відповідальності є:

- наявність майнової шкоди (у грошовому виразі - майнових збитків);

- протиправність поведінки (дія чи бездіяльність). Відповідальність настає лише за умови, що дії чи бездіяльність, якими вчинено шкоду, є протиправними або забороненими законом.

- вина (ст. 1166 Цивільного кодексу України);

- причинний зв`язок між збитком і протиправною поведінкою.

І, як вказав відповідач, тільки сукупністьзазначених умов дає підставу для притягнення до цивільно-правової відповідальності; діючим законодавством України встановлено, що справи про дорожньо-транспортні пригоди розглядаються судом, а отже, вину у заподіянні шкоди може встановити суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону. Отже, за відсутності вини, шкода, заподіяна при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, не відшкодовується.

Згідно з ч. 36.1 ст. 36 Закону України, Страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Відповідачем зазначено, що зважаючи на приписи ст. 284 КУпАП наявність або відсутність вини встановлюється саме під час здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Вказані вище доводи відповідача про те, що підтвердженням наявності вини особи у скоєнні ДТП є лише постанова про накладення адміністративного стягнення або застосування заходів впливу, умовою якої є визначення вини, суд вважає безпідставними з огляду на наступне.

Так, Верховний Суд у постанові від 16.07.2018 по справі №910/20412/16 дійшов висновку, що відсутність в матеріалах справи рішення, яким громадянин був би притягнутий до відповідальності за скоєння дорожньо-транспортної пригоди не може бути достатньою підставою для відмови в позові, оскільки в силу приписів ст. 35 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) таке рішення є обов`язковим для суду, проте, не єдиним доказом наявності вини заподіювача шкоди.

На підтвердження відповідних обставин позивачем долучено до матеріалів справи висновок експерта №120/23 від 16.06.2023 за результатами проведення автотехнічного дослідження по матеріалам справи про адміністративне правопорушення №334/10136/21 відносно ОСОБА_1 .

Відповідно до висновків судового експерта в даній дорожній обстановці водій автомобіля VOLKSWAGEN, д/н НОМЕР_4 , ОСОБА_1 повинен був діяти у відповідності до вимог п. 12.3 ПДР України, а саме - у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. У даній дорожній обстановці водій автомобіля OPEL д/н НОМЕР_1 ОСОБА_2 повинен був діяти у відповідності до вимог п.10.9 ПДР України, а саме - під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб. У даній дорожній обстановці технічною причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди слід вважати дії водія автомобіля OPEL д/н НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , які не відповідають вимогам п. 10.9 ПДР України.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом. Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

Відповідно до ст. 9 вказаного Закону атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України.

Особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 10 вказаного Закону унормовано, що судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

До проведення судових експертиз (обстежень і досліджень), крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом (ст. 10 Закону).

Відповідно до ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Згідно з приписами статті 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Відповідно до абз. 10 ч. 2 п. 4.12 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5, у вступній частині висновку експерта зазначаються, зокрема, попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за ст. 384 КК України або за відмову від надання висновку за ст. 385 цього Кодексу.

Отже, обов`язковою вимогою до висновку експерта є вказівка на те, що останній обізнаний про відповідальність.

Якщо у висновку експерта відсутні відомості про попередження (обізнаність) його про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за ст. 384 КК України або за відмову від надання висновку за ст. 385 цього Кодексу, то такий висновок є недопустимим доказом (аналогічна позиція викладена у постанові КГС ВС від 04.11.2020 у справі № 904/684/18).

У висновку зазначено, що дослідження виконав судовий експерт Скороход Костянтин Миколайович, який має вищу юридичну освіту, кваліфікацію судового експерта за спеціальностями 10.1 «Дослідження обставин і механізму ДТП», 10.4 «Транспортно-трасологічні дослідження», зі стажем експертної роботи з 2012 року (свідоцтво №1900, видане ЦЕКК, дійсне до 07.10.2023) та за спеціалізацією 10.2 «дослідження технічного стану транспортних засобів» (свідоцтво №68-21 ІЕ від 18.11.2021, видане ЦЕКК, дійсне до 18.11.2024). Висновок експертного дослідження складений на замовлення ПрАТ СК «Арсенал Страхування» для його використання як доказ у встановленому законом порядку при розгляді цивільних та адміністративних справ, чи з інших підстав. Експерт про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України за надання завідомо неправдивого висновку та за ст. 385 КК України за відмову від надання висновку обізнаний.

Аналіз наявного експертного дослідження свідчить про наявність в ньому відомостей про попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за ст. 384 КК України та за відмову від надання висновку за ст. 385 цього Кодексу. Так само міститься посилання, що висновок підготовлено, зокрема для подання до суду.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Позивач підставою для звернення з позовом зазначив невиконання відповідачем зобов`язання з відшкодування страхової виплати.

Верховний Суд в пункті 60 постанови від 25.06.2020 у справі №924/233/18 акцентував, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального Кодексу України та змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування " поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Отже доказами в господарському судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Матеріали справи свідчать про виконання позивачем зобов`язань щодо виплати страхувальнику страхового відшкодування на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту. Також суду надана копія постанови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07.04.2022, якою встановлена відсутність складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 (якому позивачем було виплачено страхове відшкодування) та висновок експерта, в якому встановлена причина дорожньо-транспортної пригоди, а саме - не виконання водієм автомобіля OPEL д/н НОМЕР_1 ОСОБА_2 вимог п.10.9 ПДР України.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою водія ОСОБА_2 та її об`єктивним наслідком - заподіяною шкодою.

Отже, зважаючи на встановлені та викладені вище судом обставини справи, згідно з положеннями ст. ст. 512, 993 Цивільного кодексу України до позивача перейшло право вимоги до відповідача у розмірі виплаченого страхового відшкодування.

Наявні у справі докази свідчать про правомірність звернення позивача з позовом до суду про стягнення з відповідача суми майнової шкоди в розмірі 47647,15 грн (50147,15 грн. (сплачена сума позивачем страхового відшкодування) 2500,00 грн (франшиза встановлена у полісі).

Відповідач відсутність вини особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована у нього, у заподіянні шкоди не довів. Також відповідач жодних заперечень щодо встановлених судовим експертом фактів суду не надав. Зауважував лише про те, що зазначений висновок експерта не є допустимим, достовірним та належним доказом вини водія OPEL д/н НОМЕР_1 , ОСОБА_2 .

На підставі усього вищевикладеного, позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», код ЄДРПОУ 13622789 (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ», код ЄДРПОУ 33908322 (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, б. 154) суму 47647 (сорок сім тисяч шістсот сорок сім) грн 15 коп. страхового відшкодування.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», код ЄДРПОУ 13622789 (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ», код ЄДРПОУ 33908322 (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, б. 154) суму 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено та підписано 16.01.2024.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.С. Боєва