Рішення № 116317334, 04.01.2024, Приморський районний суд м. Одеси

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.01.2024

Справа № 522/2038/23-Е

Провадження № 2/522/2215/23

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Ярема Х.С.

при секретарі судового засідання Навроцька Є.І.

за участю : представника позивача Іщенко О.В.

розглянув у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом ОСОБА_1

до 1) Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), 2) Другого Приморського відділу державної виконавчої служби в м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», Одеська філія ПАТ «УкрСиббанк»

про звільнення майна з-під арешту.

ВСТАНОВИВ:

1.30.01.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Першого Суворовського ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (реорганізовано шляхом приєднання до Другого Суворівського ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)) та Другого Приморського відділу державної виконавчої служби в м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , АТ КБ «Приватбанк», Одеська філія ПАТ «УкрСиббанк».

2.Позивач просить суд:

-зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 шляхом визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Першого Суворовського ВДВС у м. Одесі Південного МУ МЮУ (м. Одеса) ВП №61245594 від 12.02.2020 та постанови державного виконавця Другого Приморського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області ВП №58809198 від 08.04.2019 в частині накладення арешту на вказану квартиру;

-зобов`язати Перший Суворовський ВДВС у м. Одесі Південного МУ МЮУ та Другий Приморський ВДВС у м. Одесі Південного МУ МЮУ винести постанови про зняття арешту з квартири АДРЕСА_1 .

3.17.02.2023 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.

4.25.04.2023 третя особа АТ КБ «Приватбанк» подала заперечення.

5.Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, повідомлені, відзив на позов чи інших клопотань, пов`язаних з розглядом справи не подавали.

6. ОСОБА_1 звернення до суду з цим позовом обгрунтовує тим, що за нотаріально посвідченим договором від 25.01.2017 він позичив ОСОБА_2 гроші. Виконання зобов`язань з повернення позики було забезпечено укладенням договору іпотеки від 25.01.2017. ОСОБА_1 є іпотекодержателем квартири АДРЕСА_1 . 03.02.2022 ОСОБА_1 через нотаріальну вимогу звернувся до ОСОБА_2 про повернення боргу. ОСОБА_2 вимогу отримала, з боргом згідна, що засвідчено на заяві нотаріально. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 , як іпотекодержатель вирішив реалізувати своє право на повернення боргу шляхом продажу від свого імені іпотечної квартири. Однак нотаріус відмовив у посвідченні договору купівлі-продажу квартири від імені іпотекодержателя, оскільки постановою державного виконавця ВП №61245594 від 12.02.2020 накладено арешт на все майно ОСОБА_2 . Крім того, постановою ВП №58809198 від 08.04.2019 накладено арешт на все майно ОСОБА_3 (чоловік ОСОБА_2 , який є співвласником іпотечної квартири).

Позивач вважає, що постанови про арешт підлягають скасуванню, оскільки накладені арешти на квартиру порушують зареєстровані права та інтереси позивача, як іпотекодержателя, що можуть бути задоволені шляхом звернення стягнення на квартиру в позасудовому порядку.

Позивач в даному разі не повинен в порядку ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» визнавати себе власником іпотечного майна. Його права іпотекодержателя виникли раніше, ніж в АТ КБ «Приватбанк», Одеська філія ПАТ «УкрСиббанк».

Отже, суд має звільнити майно з під арешту для того, щоб він безперешкодно продав квартиру від свого імені та отримав повернення боргу за договором позики. Для цього способом захисту обрав визнання в судовому порядку протиправною та скасування постанови державного виконавця.

7.Третя особа АТ КБ «Приватбанк» заперечує проти позову. Причиною цього позову є звільнення майна з-під арешту. Особа, яка вважає, що майно належить їй, а не боржнику, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Натомість позивач вважає, що незаконними є постанови державного виконавця про арешт майна боржника і просить їх скасувати. Банк вважає, що у разі скасування зазначених постанов можуть бути порушені і права банку, в інтересах якого арештовано майно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Звернення позивача до суду з цим позовом є необгрунтованим, оскільки він лише має наміри скористатися своїм правом іпотекодержателя. Вважає, що позивач звернувся з цим позовом не до тих відповідачів, які б мали відповідати за його вимогами.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

8.25.01.2017 між ОСОБА_1 (кредитор) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено нотаріально посвідчений договір позики грошей в розмірі 25760 дол. США, строк повернення 25.07.2017.

9.З метою забезпечення обов`язків за договором позики сторони уклали іпотечний договір від 25.10.2017 за яким ОСОБА_1 є іпотекодержателем квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Договір укладено за згодою чоловіка ОСОБА_3 02.10.2023 сторони внесли зміни до іпотечного договору.

10.Також 25.01.2017 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали нотаріальний договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, яким визначені способи та порядок позасудового звернення на предмет іпотеки для задоволення вимог Іпотекодержателя.

11.Крім того, 02.06.2020 між ОСОБА_1 (кредитор) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено ще один нотаріально посвідчений договір позики грошей в розмірі 28000 дол. США.

12.Нотаріальною заявою від 03.02.2022 ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про повернення позики, що станом на 03.02.2022 становила 92 000 дол. США. Вимога була отримана ОСОБА_2 особисто 03.02.2022 та засвідчено про визнання суми боргу.

13. ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про продаж предмета іпотеки. Проте приватний нотаріус повідомив, що не може посвідчити договір купівлі-продажу квартири від імені Іпотекодержателя, оскільки на все майно власника квартири ОСОБА_2 накладено державним виконавцем накладено арешт на все майно (постанова ВП № 61245594 від 12.02.2020), а також на все майно ОСОБА_3 (постанова ВП № 58809198 від 08.04.2019).

14.З постанови від 12.02.2020 ВП № 61245594 про арешт майна боржника ОСОБА_2 вбачається, що арешт на майно накладено в інтересах стягувача АТ КБ «Приватбанк» на підставі виконавчого листа №523/10310/19, виданого 03.01.2020 Суворовським районним судом м. Одеси.

15.З постанови про арешт майна від 08.04.2019 ВП № 58809198 боржника ОСОБА_3 вбачається, що арешт на все майно накладено в інтересах стягувача ПАТ «Укрсиббанк» за виконавчим листом №522/18170/18, виданим 12.03.2019 Приморським районним судом м. Одеси.

Висновки суду.

16.Предметом спору є постанови державного виконавця про арешт майна боржників, а його підставами пріоритетне право позивача за реалізацію зареєстрованого за ним права іпотеки шляхом продажу квартири, що увійшла до арешту.

17.Позивач наполягає на порушенні його прав саме органом виконавчої служби, оскільки постанови про арешт порушують його майнові права. Стягувач чи боржник не можуть бути відповідачами у даній справі, оскільки вимоги про скасування постанов державного виконавця їх не стосуються, вони не зможуть задовольнити такі вимоги позивача у разі задоволення позову. Позивач не вважає себе власником іпотечної квартири, є лише іпотекодержателем, метою скасування постанов державного виконавця про арешт майна боржників є захист прав іпотекодержателя. Позивач не є стороною виконавчого провадження, тому немає права звертатись зі скаргою на постанову державного виконавця.

18.Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

19.Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

20.Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

21.У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

22.Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

23.Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

24.Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина четверта статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

25.За змістом частини 2 статті 35 Закону визначена у частині 1 цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 4147 Закону) незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили.

26.З матеріалів справи вбачається, що позичальник ОСОБА_2 порушила свої зобов`язання за договором позики від 25.01.2017, виконання яких забезпечене договором іпотеки від 25.01.2017. З нотаріально посвідченої заяви про усунення порушень вбачається, що боржник визнає борг.

27.Позивач як іпотекодержатель за договором від 25.01.2017 набув право звернути стягнення на передану в іпотеку квартиру шляхом її продажу іншим особам.

28.В свою чергу АТ КБ «Приватбанк» звертав увагу на те, що між ними насправді було укладено два договори позики - 25.01.2017 та 02.06.2020. Тобто, яка сума боргу і яку суму визнає боржник не зрозуміло. Можливо, якби боржник ОСОБА_2 була відповідачем у цій справі, вона б заперечувала суму боргу, наполягала б на застосуванні строку позовної давності.

29.Суд звертає увагу, що предметом оскарження є саме постанови державного виконавця про накладення арешту на майно боржників. Арешт накладено в інтересах АТ КБ «Приватбанк» та Одеська філія ПАТ «УкрСиббанк». При цьому боржником позивача є лише ОСОБА_2 , а не її чоловік ОСОБА_3 . Він лише, як другий з подружжя надавав згоду на укладення іпотечного договору.

30.Водночас суд погоджується, що право іпотеки на квартиру в позивача виникло та зареєстровано раніше, ніж виникли вимоги в АТ КБ «Приватбанк», Одеська філія ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

31.Позивач не довів, що постанови про накладення арешту на майно винесено державним виконавцем протиправно, тобто з порушенням якихось норм закону. Те, що уже після винесення постанов вони стали перешкодою для ОСОБА_1 у реалізації його права на продаж квартири (без визнання за собою права власності на квартиру), не дає юридичних підстав для їх скасування як протиправних. Тобто, позивач з одного боку правильно ставить вимогу про зняття арешту з квартири, але на власний розсуд придумав спосіб його зняття через суд шляхом скасування постанов. Жодна норма законодавства не передбачає такого способу «зняття арешту з майна шляхом скасування постанов державного виконавця». Оскільки за умови визнання постанови протиправною та її скасування, автоматичним наслідком є звільнення цього майна з-під арешту.

32.Крім того, вимоги свої позивач звертає до органу державної виконавчої служби.

33.Згідно з частинами 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

34.Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

35.Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.

36.Отже, не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також установлювати чи захищати їх права, тобто постановити рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.019, справа №910/17792/17.

37.Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).

38.Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи: суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

39.Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.05.2020 у справі № 554/8004/16 зробила висновок «що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, що була чинною 15 грудня 2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна».

40.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 справа № 905/386/18 також зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

41.Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

42.Позивач хоч і не вважає себе власником іпотечної квартири, а в силу іпотечного договору має матеріально-правові вимоги на цей об`єкт. Тобто, є особою, яка презюмується власником іпотечного майна. Тому, суд вважає, що усі його вимоги, які стосуються звільнення цього майна з-під арешту повинні заявлятись до боржників (треті особи у справі) та осіб, в інтересах яких накладено арешт (треті особи у справі).

43.Водночас предметом спору в цій справі є саме скасування постанов державного виконавця про арешт майна (в частині іпотечної квартири). ОСОБА_1 пред`явив позовні вимоги до територіальних органів державної виконавчої служби, які не є боржниками, особами, в інтересах яких накладені арешт на вказану квартиру. При цьому стягувачі, в інтересах яких накладено оскаржувані арешти, не є відповідачами у справі. Позивач наполягав на вирішенні спору у тому складі відповідачів, що визначений ним в позові.

44.Підсумовуючи, суд вважає, що позов пред`явлено до неналежних відповідачів, що має наслідком відмову в його задоволенні

45.Судові витрати не відшкодовуються позивачеві у разі відмови в позові.

Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 16.01.2024.

Суддя Ярема Х.С.