Рішення № 116310639, 20.12.2023, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/14378/20

н/п 2/953/177/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

судді Шаренко С.Л.,

при секретарі Калантай Є.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний еспортно-імпортний банк України» ( АТ «Укрексімбанк») про визнання договорів недійсними, визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 07.09.2020 р. звернувся до суду з позовною заявою в якій просив суд :

- визнати недійсним кредитний договір № 6808С40 від 14.05.2008 р., № 6807С47 від 19.06.2007 та № 6807С103 від 15.10.2007 укладенні ОСОБА_1 з АТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Державний експортний банк України» в м. Харкові;

- визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 2018/2-165/11/08 від 18.01.2012, виданого Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 суми кредитної заборгованості на користь АТ «Державний експортно-імпортний банк України» (АТ «Укрексімбанк») в особі філії АТ Державний експертно-імпортний банк України» в м. Харкові в розмірі 294027 доларів США 58 центів, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартири що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 635/687/14-ц від 09.12.2014 виданий Харківським районним судом Харківської області на суму 427791 гр. 43 коп;

- визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 2037/9041/2012 від 20.11.2013 виданий Харківським районним судом Харківської області на суму 1006876 грн. 69 коп.;

- визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 635/6729/15-ц від 17.02.2016 виданий Харківським районним судом Харківської області на суму 1987564,98 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14 травня 2008 року між ним та АТ "Державний експортно-імпортний банк України" (АТ "Укрексімбанк") в особі Філії АТ "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Харкові, укладений кредитний договір № 6808С40. Відповідно до п. 2.1. кредитного договору № 1 Відповідач надав Позивачу кредит у сумі 114 000 (сто чотирнадцять тисяч) доларів США 00 центів з кінцевою датою погашення 13 травня 2018 року. Пунктом 2.2.1. кредитного договору № 1 визначено, що Позивач щомісячно сплачуватиме Відповідачу проценти за користування кредитом у валюті кредиту у розмірі річної процентної ставки, яка визначається на рівні 17, 3 % річних з переглядом процентної ставки 1 раз на рік.

Крім того, 19 червня 2007 року між Позивачем та Відповідачем укладений кредитний договір № 6807С47 . Відповідно до п. 2.1. кредитного договору № 2 Відповідач надав Позивачу кредит у сумі 99 000 (дев`яносто дев`ять тисяч) доларів США 00 центів з кінцевою датою погашення 18 червня 2028 року. Пунктом 2.2.1. кредитного договору № 2 визначено, що Позивач щомісячно сплачуватиме Відповідачу проценти за користування кредитом у валюті кредиту у розмірі річної процентної ставки, яка визначається на рівні LIBOR (12 m.) доларів США + 7, 17 %, але не менше 12, 5 % річних.

Також, 15 жовтня 2007 року між Позивачем та Відповідачем укладений кредитний договір № 6807С103. Відповідно до п. 2.1. кредитного договору № 3 Відповідач надав Позивачу кредит у сумі 40 000 (сорок тисяч) доларів США 00 центів з кінцевою датою погашення 14 жовтня 2017 року. Пунктом 2.2.1. кредитного договору № 2 визначено, що Позивач щомісячно сплачуватиме Відповідачу проценти за користування кредитом у валюті кредиту у розмірі річної процентної ставки, яка визначається на рівні LIBOR (12 ш.) доларів США + 7, 35 %, але не менше 12, 75 % річних.

Позивач вважає, що не відповідають вимогам законодавства дії Відповідача щодо укладання та виконання спірних кредитних договорів в валюті, відмінній від гривні України. Таким чином, звертаючись до суду з вимогою про визнання кредитних договорів не дійсними, позивач посилається на ту підставу, що вказані договори укладенні в валюті, відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірними кредитними договорами, як засобу платежу, що, на думку позивача, суперечить вимогам законодавства.

Використання іноземної валюти, на думку позивача, суперечить вимогам законодавства, зазначає, що відповідач не мав індивідуальної ліцензії на проведення розрахунків в іноземній валюті. Наслідком визнання недійсним кредитного договору буде визнання виконавчих листів про стягнення кредитної заборгованості такими, що не підлягають виконанню.

02.11.2020 від представника відповідача АТ «Державний експортно-імпортний банк України» до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, просив застосувати строк позовної давності до вимог позивача та зазначив, що АТ «Державний експортно-імпортний банк України», свої зобов`язання перед позивачем виконало, передало йому у користування грошові кошти, які він зобов`язався повернути з відсотками. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 6808С40, укладено іпотечний договір № 6807Z140 від 19.06.2007. Натомість позивач мав заборгованість по виконанню зобов`язання, тому кредитор відповідно до умов урегулювання спору, звернувся до Київського районного суду м. Харкова, який задовольнив вимоги банку та звернув стягнення на предмет іпотеки та отримано виконавчий лист № 2018/2-165/11/08 від 18.01.2012 про звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру 4-х кімнатну за адресою: АДРЕСА_1 , для задоволення вимог позивача. Обґрунтування недійсності правочинів фактом отриманням кредитних грошей в іноземній валюті не гуртуються на законі, оскільки мав ліцензію Національного банку України №2, на здійснення банківських операцій у валюті. Крім того, позивач пропустив строк звернення до суду на 8 років.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно договору кредиту укладеного між ОСОБА_1 та АТ "Державний експортно-імпортний банк України" (АТ "Укрексімбанк") в особі Філії АТ "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Харкові, укладений кредитний договір № 6808С40 14 травня 2008 року кредитор надає позичальнику кредит у сумі 114 000 (сто чотирнадцять тисяч) доларів США 00 центів з кінцевою датою погашення 13 травня 2018 року. Пунктом 2.2.1. кредитного договору № 1 визначено, що Позивач щомісячно сплачуватиме Відповідачу проценти за користування кредитом у валюті кредиту у розмірі річної процентної ставки, яка визначається на рівні 17, 3 % річних з переглядом процентної ставки 1 раз на рік.

Відповідно до договору кредиту № 6807С47 від 19 червня 2007 року укладеного між ОСОБА_1 та АТ "Державний експортно-імпортний банк України" кредитор надає позичальнику кредит у сумі 99 000 (дев`яносто дев`ять тисяч) доларів США 00 центів, з кінцевою датою погашення 18 червня 2028 року. Пунктом 2.2.1. кредитного договору № 2 визначено, що ОСОБА_1 щомісячно сплачуватиме Відповідачу проценти за користування кредитом у валюті кредиту у розмірі річної процентної ставки, яка визначається на рівні LIBOR (12 m.) доларів США + 7, 17 %, але не менше 12, 5 % річних.

Відповідно до кредитного договору № 6807С103 від 15 жовтня 2007 року укладеного між ОСОБА_1 та АТ "Укрексімбанк" кредитор надає позичальнику кредит у сумі 40 000 (сорок тисяч) доларів США 00 центів з кінцевою датою погашення 14 жовтня 2017 року. Пунктом 2.2.1. кредитного договору № 2 визначено, що Позивач щомісячно сплачуватиме (АТ "Укрексімбанк") проценти за користування кредитом у валюті кредиту у розмірі річної процентної ставки, яка визначається на рівні LIBOR (12 ш.) доларів США + 7, 35 %, але не менше 12, 75 % річних.

Як зазначається сторонами та підтверджується матеріалами справи, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 6807С47, між сторонами укладено іпотечний договір № 6807Z140.

Постановою державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 28.03.2012, відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2018/2-165/11/08 виданого Київським районним судом м. Харкова 18.01.2012. (а.с. 49).

Як слідує з постанови державного виконавця, рішенням Київського районного суду м. Харкова задоволено вимоги банку до ОСОБА_1 та звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру 4-х кімнатну, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для задоволення вимог ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» в м. Харкові до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у загальній сумі заборгованості 294027 доларів 58 центів США еквівалент 2325963 грн., 97 коп. та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків в загальній сумі 146239, 45 грн. Визначено спосіб реалізації квартири (предмету іпотеки) шляхом продажу на прилюдних торгах за ціною визначеною на підставі оцінки суб`єктом оціночної діяльності.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Харківським районним судом Харківської області на виконання рішення суду від 29.01.2013 видано виконавчий лист № 2034/9041/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» в м. Харкові заборгованості за нарахованими відсотками по кредитним договорам № 6807С47 від 19.06.2007, № 6807С103 від 15.10.2007, № 6808С40 від 14.05.2008 за період з 23.06.2010 по 06.07.2012 в сумі 74188,15 доларів США , еквівалент 592948,78 грн., пеню в сумі 413527,91 грн. та комісію за управління кредитом по кредитному договору № 6807С47 від 19.06.2007 в сумі 400 грн. (т. 1 а.с. 181).

На підставі вказаного виконавчого листа, виконавчого листа, приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Ярмоленко О.В. відкрито виконавче провадження ВП № 66478385 (т. 1 а.с. 222).

Також, Харківським районним судом Харківської області 09.12.2014 на виконання рішення суду від 17.03.2014 виданий виконавчий лист № 635/687/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» в м. Харкові суму заборгованості за період з 07 липня 2012 року по 31 жовтня 2013 року за відсотками за кредитними договорами: № 6807С47 від 19.06.2007, № 6807С103 від 15.10.2007, № 6808С40 від 14.05.2008 в розмірі 427791, 43 грн. (т. 1 а.с. 180).

На підставі зазначеного виконавчого листа, приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Ярмоленко О.В. відкрито виконавче провадження ВП №66477488 та ВП № 66477327 (т. 1 а.с. 220-221).

17.02.2016 Харківським районним судом Харківської області на виконання рішення суду від 13.10.2015 також видано виконавчий лист 635/6729/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» в м. Харкові заборгованість у сумі 62200,17 дол. США - заборгованість за відсотками за кредитом та 1987774,98 грн., з яких: 1987564,98 грн.- заборгованість за нарахованою пенею за прострочення відсотків; 210,00 грн. прострочена комісійна винагорода за управління кредитом. (т. 1 а.с. 219).

На підставі вказаного виконавчого листа, приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Ярмоленко О.В. відкрито виконавче провадження ВП № 66477735 (т. 1 а.с. 223).

Крім того, відповідно до матеріалів справи вбачається, що в провадженні старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бєляєва М.В. перебувають виконавчі провадження № 65790056 від 14.06.2021, № 65790229 від 14.06.2021, № 65760026 від 14.06.2021 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції витрат виконавчих проваджень (т. 1а.с. 184, 186, 191).

Таким чином,судом достовірновстановлено,що кредитні договори № 6807С47 від 19.06.2007, № 6807С103 від 15.10.2007, № 6808С40 від 14.05.2008, укладені між ОСОБА_1 та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірних договорів та у подальшому виконував його умови, проводячи кредитні виплати, порядок вирішення спорів, пов`язаних з укладеними договорами; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитних договорів, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки у додатках до кредитних договорів, які підписані позивачем і містять повну інформацію стосовно умов кредитування. Крім того, в забезпечення виконання умов кредитного договору № 6807С47 позивач уклав договір застави № 6807Z140.

Також, під час судового розгляду не знайшли свого підтвердження доводи позивача щодо його необізнаності та/або введення його відповідачем в оману відносно умов кредитного договору, оскільки таке спростовується змістом кредитних договорів, за якими сторони правочину досягли згоди щодо усіх обставин, які мають істотне значення для укладення такого правочину (сума кредиту, процент за користування ним, строки повернення, розмір щомісячного платежу, порядок вирішення спорів між ними тощо) і своїм підписом позичальник засвідчив факт ознайомлення з умовами кредитування та вчинив дії на виконання його умов. Наявними доказами підтверджується, що банк зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а позивач скористався наданими грошовими коштами. Зазначений висновок суду ґрунтується на наступному. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Так, між сторонами виник спір з приводу визнання договорів споживчого кредиту недійсними. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За положеннями статей 626-628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення кредитного договору та додаткової угоди до нього) договір про надання споживчого кредиту укладається кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Частинами першою та другою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Спірні кредитні договори, укладені ОСОБА_1 з АТ «Укрексімбанк» в письмовій формі, підписано сторонами та скріплено печаткою банку, тобто вони є чинними. Зі змісту оспорюваних кредитних договорів судом встановлено, що в них зазначені всі істотні умови для такого виду договору відповідно до вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Позивач при укладенні договору отримав свій екземпляр, з текстом якого ознайомився та свою згоду з його умовами скріпив особистим підписом. Згідно зі статтею 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору. Відповідно до статті 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зміст кредитного договору свідчить, що сторони правочину досягли згоди щодо усіх обставин, які мають істотне значення для укладення такого правочину (сума кредиту, процент за користування ним, строки повернення, розмір щомісячного платежу тощо). Позивач ознайомився з текстом кредитного договору і підписав кожну його сторінку без будь-яких застережень. Порушення принципу справедливості позивач також вбачає в тому, що оскільки кредитний договір укладено в іноземній валюті, всі ризики знецінення національної валюти покладаються на нього як на споживача банківських послуг. З доводами позивача щодо порушення принципу справедливості наданням кредиту в іноземній валюті суд не погоджується. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до статті 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Відповідно до статей 192, 524, 533 ЦК України, законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі по тексту - Декрет КМУ), що був чинним на час виникнення спірних правовідносин. Відповідно до статті 5 цього Декрету, операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту другого статті 5 Декрету КМУ. Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у пункті 5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ. Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до вимог підпункту «в» пункту четвертого статті 5 Декрету КМУ індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі, які законодавством не встановлені. Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, а саме отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов`язані з іноземною валютою. Тобто надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України. У разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту четвертого статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту першого розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). Згідно з абзацом третім частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. У зв`язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», за позовом заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним. Враховуючи те, що спірні договори були укладені до набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», суд прийшов до обґрунтованого висновку, що відповідачем дотримані вимоги законодавства щодо надання кредиту в іноземній валюті. З цього приводу Верховний Суд України у постанові від 2 липня 2014 року у цивільній справі № 6-79цс14 дійшов висновку, що відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання є національна валюта України гривня. Таким чином, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» правонаступником якого є ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», а в подальшому АТ «Державний експортно-імпортний банк України», мав банківську ліцензію НБУ № 2 від 13.01.1992 року , у тому числі на операції з валютними цінностями, залучення та розміщення іноземної валюти на ринку України.

16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. У справі, яка є предметом розгляду , кредитний договір укладено сторонами 20.06.2007 року і на час його укладення Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті. Відтак, судом встановлено, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на час укладення договорів не заявляв додаткових вимог щодо умов спірних договорів та у подальшому виконував його умови, а відповідач надав йому всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника і такі обставини позивачем не спростовано.

Також, частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону, чинній на час укладення спірних кредитних договорів, передбачено право споживача протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Однак споживач не скористався своїм правом щодо відкликання згоди на укладення договору та, навпаки, прийняв виконання умов договору шляхом його підписання та виконання, з отриманням кредиту і з частковим виконанням умов кредитного договору. Відповідно до положень частини першої, пункту сьомого частини третьої та частини шостої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. За змістом статті 230 ЦК України, у разі, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Відповідно до статей 229-233 ЦК України, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Згідно з абзацом другим частини другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Конституційний Суд України у справі від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 про захист прав споживачів кредитних послуг у мотивувальній частині рішення зазначив, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через установлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції Закону, чинній на момент укладення договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції Закону, чинній на момент укладення договору. Статтями 15 та 23 цього Закону визначена відповідальність суб`єкта господарювання, яка не передбачає наслідком їх порушення недійсність договору. Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону, чинній на момент укладення договору, договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Пунктом 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808, на банки покладається обов`язок надання споживачу в письмовій формі інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту та зобов`язують банк отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з цією інформацією, що відповідачем виконано. Укладаючи з банком кредитні договори в іноземній валюті, у позивача не було будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого на день підписання договору валютного курсу не настане. Крім того, суд зауважує, що кредитний договір в іноземній валюті № 6807С47 позивач підписав в 2007 році, та в подальшому не оспорював його умови, а навпаки, в 2008 році уклав з відповідачем ще два кредитні договори № 6807С103, № 6808С40 на таких же умовах.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Відтак, суд вважає, що спірні кредитні договори підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладення договорів не заявляв додаткових вимог щодо умов спірних договорів та у подальшому виконував їх умови, банк надав позивачу документи, які передували укладенню кредитних договорів, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу, а тому з урахуванням положення статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» у відповідній редакції Закону, статей 626-628 ЦК України, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для визнання договорів споживчого кредиту недійсними.

Не підлягають задоволенню також похідні позовні вимоги про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 2018/2-165/11/08 від 18.01.2012, виданого Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 суми кредитної заборгованості на користь АТ «Державний експортно-імпортний банк України» (АТ «Укрексімбанк») в особі філії АТ Державний експертно-імпортний банк України» в м. Харкові в розмірі 294027 доларів США 58 центів, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартири що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 635/687/14-ц від 09.12.2014 виданий Харківським районним судом Харківської області на суму 427791 гр. 43 коп; визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 2037/9041/2012 від 20.11.2013 виданий Харківським районним судом Харківської області на суму 1006876 грн. 69 коп.; визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 635/6729/15-ц від 17.02.2016 виданий Харківським районним судом Харківської області на суму 1987564,98 грн., оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними кредитних договорів. Інші доводи позивача, викладені у позові, поясненнях, спростовуються вищенаведеними правовими нормами і підстав для задоволення позову не дають. Суд зазначає, що позивач ОСОБА_1 не оскаржував в належній правовій процедурі рішення судів про стягнення заборгованості за кредитним договорами на підставі яких видані виконавчі листи та відкриті виконавчі провадження.

Оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог по суті, то клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до заявлених вимог, не підлягає задоволенню.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про те, що стороною позивача належним чином не доведено та не обґрунтовано вимоги позову, а тому в його задоволенні належить відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10-12 , 76-81, 89, 258- 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 3, 16, 192, 509, 524, 533, 626-628 ЦК України, суд, -

Ухвалив:

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі Філії АТ «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Харкові про визнання недійсними кредитні договори № 6808С40 від 14.05.2008 р., № 6807С47 від 19.06.2007 та № 6807С103 від 15.10.2007 укладенні ОСОБА_1 з АТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Державний експортний банк України» в м. Харкові; визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 2018/2-165/11/08 від 18.01.2012, виданого Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 суми кредитної заборгованості на користь АТ «Державний експортно-імпортний банк України» (АТ «Укрексімбанк») в особі філії АТ Державний експертно-імпортний банк України» в м. Харкові в розмірі 294027 доларів США 58 центів, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартири що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 635/687/14-ц від 09.12.2014 виданий Харківським районним судом Харківської області на суму 427791 гр. 43 коп; визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 2037/9041/2012 від 20.11.2013 виданий Харківським районним судом Харківської області на суму 1006876 грн. 69 коп.; визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 635/6729/15-ц від 17.02.2016 виданий Харківським районним судом Харківської області на суму 1987564,98 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення виготовлений 29.12.2023.

Суддя С.Л. Шаренко