Рішення № 116306766, 15.01.2024, Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/3057/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2024 року Сумський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Степаненко О.А., за участю секретаря судового засідання Бузової Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення заборгованості по невиплаченій заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку.

Встановив:

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до ТОВ «Дієса», в якій просить стягнути з ТОВ «Дієса» на користь позивачки заборгованість по заробітній платі в сумі 31894,11 грн, компенсацію за невикористані 61 календарних днів відпустки в сумі 20104,08 грн та за затримку розрахунку в сумі 12772,50 грн, а всього кошти в сумі 64770 грн 69 коп.В обгрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона працювала на посаді старшого касира торгівельного залу ТОВ «Дієса» м. Київ. ЇЇ робоче місце знаходилось у магазині «Ельдорадо» по вул. Харківській, буд. 1, м. Суми. Наказом від 13.09.2023 вона з 14.09.2023 року була звільнена з роботи по п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. В останній робочий день відповідач не виплатив позивачці заборгованість по заробітній платі за період роботи з 15.07.2023 по 14.09. 2023 року. Також, не виплатив компенсацію за 61 день невикористанної відпустки, про що зазначив у наказі про припинення трудового договору. За затримку розрахунку відповідач повинен виплатити середній заробіток.Розрахунок заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та за час затримки розрахункук позивачем здійснений з прив`язкою до відомостей про застраховану особу з Пенсійного фонду України ОСОБА_1 , оскільки відповідач не надав письмового розрахунку. Оскільки мінімальна заробітна плата ОСОБА_1 у 2023 року складала 1031,37 грн (у квітні, травні), тому сума заборгованості за період з 15.07.2023 по 14.09.2023, тобто по невиплаенй заробітній платі за 3 місяці була підрахована вихїодячи саме з мінімального розміру заробітку, який отримувала позивач і складає 31894,11 грн (10631,37*3). Розмір компенсації за невикористану відпустку за 61 день розрахований відповідно до Постанови КМУ від 02.02.1995 року №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати». Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №957 від 08.09.2023 і складає 20104,08 грн. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Середній заробіток ОСОБА_1 за повністю відпрацьовані у травні та червні 2023 року місці становить 491,25 грн (з розрахунку:10631,37+11475,00=22106,37 :45 роб.днів). Таким чином за час затримки розрахунку з 15.09.2023 по 20.10.2023 сума середнього заробітку складає 12772,50 грн (491,25 грн*26 роб. дн.). Після надання суду представником відповідача довідок по заробітній платі, позовні вимоги позивачка уточнила, надала до суду письмові пояснення та просить суд стягнути з ТОВ «Дієса» на користь позивачки заборгованість по заробітній платі в сумі 34216,95 грн, компенсацію за невикористані 61 календарних днів відпустки в сумі 25925 грн та за затримку розрахунку в сумі 45223,20 грн, а всього кошти в сумі 105365 грн 15 коп.

Позивачка та представник позивача в судове засідання не з`явилися, від представника позивачки надійшла заява в якій просить розглядати справу без їх участі. Позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Дієса» на користь позивачки заборгованості по заробітній платі в сумі 34216,95 грн, компенсацію за невикористані 61 календарних днів відпустки в сумі 25925 грн та за затримку розрахунку в сумі 45223,20 грн, а всього кошти в сумі 105365 грн 15 коп підтримує в повному обсязі та наполягає на їх задоволенні, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса», будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності не подав, правом на подання відзиву не скористався, а тому суд вважає, що наявні умови для проведення заочного розгляду справи на підставі наявних у справі даних та доказів, що відповідає вимогам частини 4 статті 223 та статті 280 ЦПК України.

Відтак, суд вважає, що наявні умови для проведення заочного розгляду справи на підставі наявних у справі даних та доказів, що відповідає вимогам частини 4 статті 223 та статті 280 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на вимоги частини 2 статті 247 ЦПК України суд доходить висновку про можливість проведення заочного розгляду справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Небажання відповідача надавати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, зокрема, з причини ухилення від участі в судових засіданнях, дає суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачкою, що повністю відповідає положенням ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що неявка відповідача не є перешкодою для розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін і позов слід задовольнити, ухваливши заочне рішення.

Згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 на підставі наказу №2567-к від 07.09.2017 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було прийнято на посаду старшого касира торгівельного залу ТОВ «Дієса» та 14.09.2023 звільнено за угодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України ТОВ «Дієса» /а.с.6-8/.

Відповідно до наказу №Z00/13/09/001 про припинення трудового договору від 14.09.2023 ОСОБА_1 звільнено за угодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України.В наказі другим пунктом зазначено, що виплатити грошову компенсацію за 61 календарний день невикористаних календарних днів відпустки (а.с.8).

Відповідно до довідки №Z0000000571 від 14.12.2023 року ОСОБА_1 працювала в ТОВ «Дієса» з 08.09.2017 по 13.09.2023 року на посаді старший касир торговельного залу. Дохід за період з 01.08.2022 по 31.08.2023 склав 162072,34 грн.: за серпень 2022 -11689,08 грн; за вересень 2022 - 15217,97; за жовтень 2022-15798,04 грн; за листопад 2022 - 15202,70 грн; за грудень 2022 року - 13404,64 грн; за січень 2023 -14681,11; за лютий 2023-15187,30; за березень 2023-11496,91; за квітень 2023-10631,37; травень 2023-10631,37; за червень 2023-11475,00; за липень 2023-12157,41; за серпень 2023-4499,44 (зв.б. а.с.33).

З розрахункового листка за вересень 2023 вбачається, що борг підприємства ТОВ «Дієса» перед ОСОБА_1 на кінець місяця становить 34216,95 грн. (а.с.33).

Згідно наданого розрахунку позивачем компенсація за невикористану відпустку в розмірі 61 календарний день становить 25925 грн. (а.с.46).

На адресу ТОВ «Дієса» 03.10.2023 року позивачкою було направлено вимогу про виплату заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку (а.с.18).

Спір між сторонами виник з приводу права позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому до правовідносин, котрі склалися між сторонами, підлягають застосуванню норми Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), Закону України «Про оплату праці», Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).

Норми Конституції України є нормами прямої дії, положеннями ст. 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Трудові відносини всіх працівників регулюються КЗпП України. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов`язків.

Згідно зі ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці», кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс14, яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

Згідно з п. 20 Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці», пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку в даному випадку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог шляхом надання доказів є однією з основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини ( ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що позивачка ОСОБА_1 08.09.2017 року була прийнята на посаду старшого касира торгівельного залу ТОВ «Дієса» та 14.09.2023 була звільнена за угодою сторін з ТОВ «Дієса».

Позивачка, аргументуючи обґрунтованість поданого позову, покликається на розрахунковий листок за вересень 2023 з якого вбачається, що при звільненні їй з роботи відповідачем не було проведено повного розрахунку. Не виплачено заробітну плату в розмірі 34216,95 грн та компенсацію за невикористані 61 календарних днів відпустки. Відповідачем розрахунок ненадано.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц висловила таку правову позицію, що, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч.1 ст.9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (ст. 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Оскільки розрахунок з позивачкою мав бути здійснений відповідачем 14.09.2023, то розрахунок відшкодування відповідно до ст. 117 КЗпП України слід проводити за період з 15.09.2023 по день постановлення рішення 15.01.2024.

При цьому, при розрахунку оплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить з положень, наведених у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100.

Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати позивачки слід розраховувати з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата (тобто, якщо подія відбулась у вересні, то за основу слід взяти попередні два місяці липень та серпень), а, відтак, складає: (12157,41 грн + 10453,70 грн) : 44 = 513 грн 90 коп, де 12157,41 грн нарахована заробітна плата за липень 2023, 10453,70 грн - нарахована заробітна плата за серпень 2023 року; 44 дні - це загальна сума робочих днів у липні (взята загальна кількість робочих днів у цьому місяці, що становить 21 день, оскільки довідка про дохід не містить інформації про точну кількість відпрацьованих днів позивачкою) і серпні 2023 (взята загальна кількість робочих днів у цьому місяці, що становить 23 дні, оскільки довідка про дохід не містить інформації про точну кількість відпрацьованих днів позивачкою).

Розраховуючи розмір середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, суд враховує, що згідно із ст.50 КЗпП України тривалість робочого часу для найманих працівників має бути не більше 40 годин у тиждень. Так, при 5-денному робочому тижні з двома вихідними днями тривалість робочого дня не перевищує 8 годин. Кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні з 15.09.2023 по 15.01.2024 складає 88 робочих дні. Відтак, розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 15.09.2023 до 15.01.2024 становить 45223,20 грн (із розрахунку 513,90 (середньоденний заробіток позивачки) х 88 робочі дні часу затримки розрахунку при звільненні (вересень - 12 днів, жовтень 22 дні, листопад -22 дні, грудень - 21 день,за січень 2024 до 15.01.2024-11 днів).

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц, від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Беручи до уваги розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки виплати такої заборгованості, суд вважає справедливим, пропорційним та таким, що відповідатиме обставинам справи, визначення розміру відповідальності відповідача в сумі 45223,20 грн, яка і підлягає відшкодуванню з роботодавця. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивачки, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих його втрат, які розумно можна було би передбачити.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до положень ст. 141 ЦПК України; таким чином з відповідача необхідно стягнути в дохід держави судовий збір в розмірі 1073 гривні 60 копійок.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 223, 229, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса», ідентифікаційний код 36483471, місцезнаходження м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 45 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованої АДРЕСА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 34216 (тридцять чотири тисячі двісті шістнадцять) гривень 95 копійки, середній заробіток за затримку розрахунку при звільнені за період з 15.09.2023 по день постановлення рішення 15.01.2024 в сумі 45223 (сорок п`ять тисяч двісті двадцять три) гривень 20 копійок та компенсацію за 61 день невикористаної відпустки в сумі 25925 (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот двадцять п`ять) гривень 00 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса», ідентифікаційний код 36483471, місцезнаходження м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 45 в дохід держави 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя О.А. Степаненко