Ухвала суду № 116286270, 11.01.2024, Приморський районний суд м. Одеси

11.01.2024

Справа № 522/2747/23

Провадження по справі № 1-кп/522/388/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2024 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Приморського районного суду м. Одеси №106 об`єднані кримінальні провадження (№ 522/2747/23), внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023162510000097 від 23.01.2023 року та за №12023163500000024 від 21.01.2023 року стосовно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Арбузинка, Арбузинського району, Миколаївської області, українця, громадянина України, який має середню освіту, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

- 14.04.2019 року вироком Малиновського районного суду м. Одеси за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185 КК України, до позбавлення волі строком 5 років. Звільнився 08.04.2022 року після відбуття строку покарання;

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Приморського районного суду м. Одеси на розгляді перебувають об`єднані кримінальні провадження (№ 522/2747/23), внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023162510000097 від 23.01.2023 року та за №12023163500000024 від 21.01.2023 року стосовно ОСОБА_3 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК України.

Від прокурора надійшло клопотання про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, посилаючись на існування ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, яке він в судовому засіданні просив задовольнити.

Обвинувачений та його захисник заперечували проти задоволення клопотання прокурора та просили обрати ОСОБА_3 більш м`який запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, посилаючись на необґрунтованість ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши доводи клопотання прокурора, суд доходить таких висновків.

Згідно ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини.

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 194 КПК України при продовженні запобіжного заходу, суд враховує наявність обґрунтованої підозри, доведених прокурором ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу, а також інші обставини, зазначені ст. 178 КПК України.

Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цьогоКодексу,повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Відповідно до ст. 17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 року «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а також українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із ч. 2 ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Окрім цього, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

За Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод на державу покладається обов`язок вжити заходи щодо забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.

Крім того, суд враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Доцільність тримання обвинуваченого під вартою повинна забезпечувати не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Так, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від слідства.

Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» зазначав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Враховуючи, що судовий розгляд у даному кримінальному провадженні ще не завершено, тому суд не переглядає наявність обґрунтованості висунутого обвинувачення у вчиненні інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень.

При цьому, не вдаючись до оцінки доказів, у відповідності до положень ст. 23 та ст. 94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та повинен бути дослідженим судом під час судового провадження безпосередньо.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17.11.2023 року стосовно ОСОБА_3 було продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Згідно обвинувального акту ОСОБА_3 на даній стадії судового провадження обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 4 ст. 186 КК України за кваліфікуючими ознаками: відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний із насильством, що не є небезпечним для життя особи, вчинено повторно, вчинено в умовах воєнного стану; та за ч. 2 ст. 190 КК України за кваліфікуючими ознаками: заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно.

Обвинувачений та його захисник просили обрати більш м`який запобіжний захід ніж тримання під вартою.

Вирішуючи питання щодо доцільності продовження стосовно ОСОБА_3 запобіжного заходу, суд враховує дані стосовно особи обвинуваченого, який є громадянином України, має середню освіту, офіційно не працевлаштований, зареєстрований в Миколаївській області, до затримання тимчасово проживав в м. Одесі, раніше судимий, що свідчить про відсутність у нього міцних соціальних зв`язків, та вказує на те, що останній може залишити територію м. Одеси.

Враховуючи в сукупності дані щодо особи обвинуваченого, а також тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , за який передбачено покарання у виді позбавлення волі від семи до десяти років, тому на переконання суду, існує ризик того, що обвинувачений, розуміючи наслідки покарання, яке йому загрожує у разі визнання його винуватим, може вдатися до спроб переховуватися від суду, з метою уникнення відповідальності, що доводить заявлений у клопотанні прокурором ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Суд вважає, що ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто можливе вчинення ОСОБА_3 інших кримінальних правопорушень, доведений, оскільки останній офіційно не працевлаштований, ймовірно вчинив кримінальне правопорушення з корисливих мотивів через відсутність у нього коштів.

Таким чином, з урахуванням того, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, та наявності доведених прокурором ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились та продовжують існувати, суд вважає можливим задовольнити клопотання прокурора та продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом не встановлено.

Крім того, відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Приймаючи доуваги наведене,суд доходитьвисновку пронеможливість застосуваннястосовно обвинуваченого ОСОБА_3 більш м`якогозапобіжного заходуніж триманняпід вартоюбез визначеннярозміру застави,який зможезапобігти вищевказанимризикам,передбаченим п.1,5ч.1ст.177КПК України.

Приймаючи до уваги наведене, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_3 , даних щодо особи обвинуваченого, суд доходить висновку про можливість продовження стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, який здатен запобігти заявленим у клопотанні прокурора ризикам, передбаченим п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не перестали існувати, та забезпечити його належну процесуальну поведінку, у зв`язку з чим клопотання прокурора підлягає задоволенню.

Будь-яких доказів, які не було враховано судом раніше та які б давали підстави суду застосувати стосовно обвинуваченого більш м`який запобіжний захід, стороною захисту надано не було, а зазначені в клопотанні прокурора ризики продовжують існувати.

Керуючись ст. 110, 132, 176, 177, 178, 183, 194, 331, 372, 376 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 задовольнити.

Продовжити стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, строком на 60 (шістдесят) днів.

Строк дії ухвали про продовження запобіжного заходу становить 60 (шістдесят) днів і обчислюється з моменту постановлення ухвали суду, тобто з 11.01.2024 року, який діє до 10.03.2024 року включно.

Ухвала суду підлягає негайному виконанню.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору та направити ДУ «ОСІ».

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`яти днів до Одеського апеляційного суду з моменту її оголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою, з моменту вручення її копії.

Суддя Приморського районного суду

м. Одеси ОСОБА_6