Рішення № 116281305, 15.01.2024, Широківський районний суд Дніпропетровської області

справа № 197/725/21

провадження № 2/197/102/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2024 року Широківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Леонідової О.В., за участі секретаря судового засідання Горлова О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Широке, Криворізького району, Дніпропетровської області цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, вказуючи, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання банківських послуг № б/н від 05 листопада 2007 року. Позивач зазначає, що відповідач у процесі користування кредитним рахунком своєчасно не надавав позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за борговим зобов`язанням, зобов`язання за договором не виконав, просить стягнути з відповідача заборгованість станом на 11 липня 2021 року за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 05 листопада 2007 року у розмірі 14796,75 грн, яка складається з: 12275,89 грн заборгованість за тілом кредиту, 2520,86 грн заборгованість за простроченими відсотками, а також судові витрати у розмірі 2270,00 грн (а.с.4-5).

Ухвалою судді від 01 вересня 2021 року постановлено позовну заяву акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості прийняти до розгляду, відкрити провадження у цивільній справі, розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Ухвалою від 30.11.2023 позовну заяву залишено без руху відповідно до ч.11.ст. 187 ЦПК України, позивачем недоліки усунено, ухвалою від 15.01.2024 продовжено розгляд справи.

В ухвалі про відкриття провадження у справі від 01 вересня 2021 року, яка отримана відповідачем 20.01.2022 відповідачу було встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов. Відповідно до ч.2 ст. 191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

05 листопада 2007 року відповідачем було підписано анкету-заяву про оформлення кредитної картки у закритому акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк». Згідно з п. 2 Статуту акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 №594, акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» є правонаступником всіх прав та обов`язків публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яке було правонаступником всіх прав та обов`язків закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк». Відповідно до змісту анкети-заяви відповідач згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які йому були надані для ознайомлення у письмовому вигляді. Згідно зі змістом заяви пільговий період користування кредитними коштами становить 55 днів, кредитний ліміт встановлюється у розмірі 300,00 грн, щомісячна комісія 1%, базова відсоткова ставка кредиту 1% в місяць, строк дії договору не встановлений (а.с. 68).

Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на відповідача (договір б/н) 26.11.2007 кредитний ліміт становить 300,00 грн, 18.09.2008 1700,00 грн, 12.02.2009 850,00 грн, 24.10.2009 1200,00 грн, 08.11.2010 1400,00 грн, 12.05.2011 1600,00 грн, 16.08.2011 1800,00 грн, 13.04.2012 8000,00 грн, 08.11.2016 0,00 грн, 31.01.2017 9300,00 грн, 04.12.2020 0,00 грн (а.с. 17).

Також позивачем надано довідку про надання кредитних карток відповідачу (а.с.18).

03 квітня 2020 року відповідачем було підписано паспорт споживчого кредиту, тип кредиту відновлювальна кредитна лінія, шляхом встановлення кредитного ліміту на кредитній картці (а.с. 20-21).

До позовної заяви позивач додав витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг» (а.с. 22-27), копію наказу банку щодо затвердження «Умов та Правил надання банківських послуг» (а.с. 28-31).

Згідно з наданими позивачем розрахунками заборгованості станом на 31 травня 2015 року, 30 вересня 2019 року та 11 липня 2021 року заборгованість відповідача за договором № б/н від 05 листопада 2007 року складає загальну суму у розмірі 14796,75 грн, що складається з: 12275,89 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту, 2520,86 грн заборгованість за простроченими відсотками, крім того у розрахунку зазначено, що відповідачем погашено заборгованість за простроченим тілом кредита у розмірі 2724,66 грн, погашено заборгованість за нарахованими відсотками 30,63 грн, погашено заборгованість за простроченими відсотками 9419,50 грн (а.с. 15-16).

Вищезазначений розрахунок заборгованості позивач підтверджує також випискою за договором № б/н станом на 14.07.2021 (а.с. 40-50).

Вимог про стягнення сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст. 625 ЦК України, позивач не пред`явив.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частинами 1, 2, 4, 10 статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

У ч. 3 ст.12 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У ч. 1 ст. 15 ЦК України зазначене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ч. 1 ст. 626, ч.1 ст. 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Абзацом другим частини першої статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Сплата процентів регламентується ч.1 ст. 1048 ЦК України.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У статті 1055 ЦК України закріплено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Частиною 1 статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку позивач). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі абз. 2 ч.1 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками за період з 05 листопада 2007 року до 11 липня 2021 року.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі розмір відсотків і порядок їх нарахування, крім розрахунку кредитної заборгованості, виписки за договором, посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» як невід`ємну частину спірного договору.

Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг, що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, зокрема: поняття та порядок застосування пільгового періоду користування коштами, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, порядок нарахування та сплати відсотків, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань, його розміри та порядок нарахування.

Водночас матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цим витягом з Умов та Правил надання банківських послуг ознайомився відповідач та погодився з ним, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, адже він не містить ні дати, ні підпису відповідача, також не підтверджено, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, їхнього розміру та порядку нарахування. Долучена до позовної заяви копія наказу банку щодо затвердження «Умов та Правил надання банківських послуг» (наказ шаблон №906 С-169 від 23.08.2006) не підтверджує факт ознайомлення відповідача з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг 05 листопада 2007 року, а також те, що Умови у такій редакції діяли під час укладання договору 05 листопада 2007 року.

Крім того, позивач обґрунтовує позовні вимоги «Тарифами», які є невід`ємною частиною договору про надання банківських послуг №б/н від 05.11.2007. Саме «Тарифами» має бути визначено розмір відсотків за користування кредитом, підвищену ставку відсотків за несвоєчасне виконання зобов`язань. Також у позовній заяві позивач посилається на редакцію «Умов та Правил надання банківських послуг», що почала діяти з 01.03.2019, згідно з якою починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які відповідно до до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості у розмірі: 86,4 % для картки «Універсальна», 84,0% для картки «Універсальна голд». Проте до позовної заяви зазначені документи («Тарифи» й «Умови та Правила надання банківських послуг» у редакції від 01.03.2019) не додано.

Щодо Паспорту споживчого кредиту, підписаного відповідачем 03.04.2020, суду не надано підтверджень, що цей паспорт є довідкою для відповідача про умови кредитування згідно з договором № б/н від 05.11.2007.

У довідках АТ КБ "ПриватБанк" про надання відповідачу кредитних карток та зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки відсутні дата складання, підпис уповноваженої на складання довідок особи, вихідна реєстрація.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи», наданий банком витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена для укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», заява № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, рішення від 18 липня 2006 року).

Наданий позивачем витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг», з огляду на мінливий характер «Умов та правил надання банківських послуг» АТ КБ «ПриватБанк», не можна вважати складовою договору про надання банківських послуг й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у цьому випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів («Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, рішення від 28 жовтня 1999 року). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їхнє тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці («Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32, рішення від 11 листопада 1996 року; «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65, рішення від 11 квітня 2013 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними («S. W.UK проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36, рішення від 22 листопада 1995 року).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно зі ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У цьому випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону «Про захист прав споживачів» споживач фізична особа, яка придбає, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до пп. г), ґ), д), е), є) п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо), строк, на який кредит може бути одержаний, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги.

У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зазначає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг, та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

У анкеті-заяві від 05 листопада 2007 року базова відсоткова ставка вказана нерозбірливо, крім того відсутні будь-які вказівки про порядок її нарахування, а також відсутні погодження щодо умов зміни відсоткової ставки, не погоджено порядок збільшення кредитного ліміту. Проте, згідно з розрахунками заборгованості станом на 31 травня 2015 року, 30 вересня 2019 року та 11 липня 2021 року, суд бачить застосування позивачем різної відсоткової ставки, крім того, відповідачем було погашено заборгованість за нарахованими та простроченими відсотками у загальному розмірі 9450,13 грн, що підтверджує сам позивач.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем позивач дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача щодо умов кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Стягнення заборгованості за простроченими відсотками у цьому випадку суперечило б принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливило б покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Також суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами договір про надання банківських послуг від 05 листопада 2007 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, згідно з якою, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком, викладеним в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.

Аналізуючи зібрані у справі докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № б/н від 05.11.2007 у розмірі 12275,89 грн, що є заборгованістю за тілом кредита, у задоволенні позовних вимог про стягнення прострочених відсотків слід відмовити.

Згідно із ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог у розмірі 1883, 27 грн (12275,89 грн * 2270 грн / 14796,75 грн).

Керуючись ст. ст. 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРЮОФОПГФ 14360570) заборгованість за договором про надання банківських послуг № б/н від 05 листопада 2007 року у розмірі 12275,89 грн (дванадцять тисяч двісті сімдесят п`ять гривень вісімдесят дев`ять копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1883, 27 грн (одна тисяча вісімсот вісімдесят три гривні двадцять сім копійок).

У решті позову відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження подане протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя О.В. Леонідова