Ухвала суду № 116265551, 12.01.2024, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 120/6039/22

УХВАЛА

12 січня 2024 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Козачок І.С. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького окружного адміністративного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до цього ж суду про визнання дій останнього протиправними, зобов`язання надіслати на поштову адресу позивача усі прийняті у справі № 120/1900/21 рішення.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 08.08.2022 матеріали справи були направлені до Сьомого апеляційного адміністративного суду, який ухвалою від 08.09.2022 справу №120/6039/22 передав за підсудністю до Хмельницького окружного адміністративного суду. 23.09.2022 матеріали справи зареєстровані у Хмельницькому окружному адміністративному суді та визначено головуючого суддю для розгляду справи.

27.09.2022 суддею відмовлено у відкритті провадження у справі, що було оскаржено позивачем у апеляційному порядку.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу суду скасовано та справу направлено до Хмельницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

12.01.2024 головуючим суддею подано заяву про самовідвід у цій справі з мотивів наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

У заяві зазначається про те, що зі змісту позову та способу формулювання позовних вимог суддею було встановлено, що предметом спору, задля вирішення якого позивач звернувся до суду, є оскарження дій Вінницького окружного адміністративного суду, які вчинялись в процесі здійснення судочинства у справі № 120/1900/21. Водночас було встановлено, що справа не може розглядатись за правилами адміністративного судочинства, оскільки з огляду на норми КАС України та правову позицію Великої Палати Верховного Суду такий спір не підлягав розгляду в порядку адміністративного судочинства. Оскільки позиція головуючого судді з приводу вказаного питання не зазнала змін, а також враховуючи те, що Сьомим апеляційним адміністративним судом розглядалась інша аналогічна справа №120/1044/23 за участі тих же сторін, і позиція суду першої інстанції, який відмовив у відкритті провадження у справі з тих же підстав, визнана обґрунтованою та законною, суддею вирішено заявити самовідвід з вказаних вище підстав.

Вирішуючи заяву про самовідвід, суд виходить з такого.

Положеннями статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Конституційний Суд України в пункті 4.2 рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала свою позицію у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 21 листопада 2018 у справі № 757/43355/16-ц, від 13 березня 2019 у справі № 462/32/17, від 02 жовтня 2019 у справі № 815/110/16, від 27 листопада 2019 у справі № 1540/4005/18 та інших.

Нормами КАС України передбачено, що після отримання суддею матеріалів адміністративного позову він зобов`язаний перевірити відповідність їх вимогам КАС України, та серед іншого повинен визначити предмет спору.

Зі змісту позову та способу формулювання позовних вимог встановлено, що предметом спору, задля вирішення якого позивач звернувся до суду, є оскарження дій Вінницького окружного адміністративного суду, які вчинялись в процесі здійснення судочинства у справі № 120/1900/21.

З огляду на це, ухвалою від 27.09.2022 відмовлено у відкритті провадження у справі, що було оскаржено позивачем у апеляційному порядку.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2023 ухвалу скасовано та справу направлено для продовження розгляду.

Під час вирішення питання продовження розгляду справи встановлено також, що позивач у 2023 році звертався з аналогічним позовом, що містив аналогічні позовні вимоги до того ж відповідача.

Ухвалою судді від 15.03.2023 у справі №120/1044/23 суд відмовив у відкритті провадження у справі. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.06.2023 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а ухвалу суду про відмову у відкритті провадження у справі - без змін.

У цій постанові апеляційний суд зазначив наступне: "оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка та Шереметьєв проти України, заяви № 17160/06 та № 35548/06).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

Велика Палата Верховного Суду висловила свою позицію в подібних правовідносинах, зокрема, відповідні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/110/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 1540/4005/18 та інших.

Отже, у цій справі поняття спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства щодо заявлених позивачем вимог слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таким чином, зазначені вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.

Пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Беручи до уваги наведене, враховуючи суть спірних правовідносин та правову позицію Верховного Суду, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства та водночас наявності підстав для відмови у відкритті провадження у справі.

При цьому, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи та правильно визначено норми процесуального права, які підлягають застосуванню"

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Відповідно до ст. 40 КАС України питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

З огляду на вищенаведене суд вважає, що на цей час існують наступні обставини, які не дозволяють продовжувати розгляд цієї справи цим складом суду:

- судом вже вирішувалось питання про відмову у відкритті провадження у цій справі, позиція суду ґрунтувалась на вимогах КАС України та правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка чітко визначилась стосовно справ такої категорії, і позиція суду з приводу вказаного процесуального питання не зазнала змін;

- Сьомим апеляційним адміністративним судом розглядалась інша аналогічна справа за участі тих же сторін, і позиція суду першої інстанції, який відмовив у відкритті провадження у справі з тих же підстав, визнана обґрунтованою та законною.

Усе вищезазначене слід розглядати як інші обставини, які викликають або можуть викликати сумніви у неупередженості або об`єктивності судді, що існують як для позивача у цій справі, так і для суду безпосередньо.

З метою забезпечення права особи на справедливий суд, з метою дотримання норм закону, а також враховуючи правову позицію Конституційного суду України та Великої Палати Верховного Суду, суд вважає необхідним заяву про самовідвід судді задоволити.

Керуючись статтями 36, 39, 40, 41, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

заяву судді Козачок Ірини Сергіївни про самовідвід - задоволити.

Головуючого суддю у справі №120/6039/22 Козачок Ірину Сергіївну - відвести.

Передати справу №120/6039/22 для здійснення повторного автоматизованого розподілу справи у порядку, встановленому вимогами КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Головуючий суддя І.С. Козачок