Постанова № 116251, 07.09.2006, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2006 р. Справа № 2/126

Суддя господарського суду Чернівецької області Скрипничук Iван Васильович

розглядаючи справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Чернівецький емальзавод "Карпати""

до відповідача Виконавчої дирекції Чернівецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

про часткове скасування рішення виконавчої дирекції Чернівецького обласного ВФССзТВП № 179 від 14.04.06р.

за участю представників:

позивача: – Мельничук А.А. - заступник голови правління, Николайчук Г.В. - головний бухгалтер, Кривич М.О. - представник за довіреністю № 288 від 04.09.06р.

відповідача: – Мешак М.М. - представник за дорученням № 01-11/1791 від 01.08.2006р.

СУТЬ СПОРУ:

Відкрите акціонерне товариство "Чернівецький емальзавод "Карпати" м. Чернівці звернулось з адміністративним позовом у відповідності до ст. 104 КАС України до Виконавчої дирекції Чернівецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про часткове скасування рішення № 179 від 14.04.2006 року в частині донарахування страхових внесків в розмірі 471грн. 74коп. та накладеного штрафу в розмірі прихованої заробітної плати в сумі 12096грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що реалізовані товариством 28 путівок для відпочинку та оздоровлення його працівників є додатковим благом відповідно до пункту 1.1 статті 1 та підпункту 4.2.9 статті 4 закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.03р., а отже обкладаються податком з доходів фізичних осіб.

Одночасно ці додаткові блага не є складовою заробітної плати, а тому не повинні включатися до фонду оплати праці та на них не повинні нараховуватись внески до соціальних фондів.

Відповідач заперечує позовні вимоги позивача посилаючись на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування" від 11.01.2001р. № 2213-ІІІ розмір внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням встановлюються у відсотках від суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заоохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб.

Відповідно до Закону "Про оплату праці" була розроблена та затверджена Інструкція зі статистики заробітної плати, яка містить основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об’єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників і її дія поширюється на всіх юридичних осіб.

У Інструкції інші заохочувальні та компенсаційні виплати, як складова заробітної плати, включають винагороди та премії, які мають одноразовий характер, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. До них між іншим належить вартість путівок працівникам та членам їхніх сімей на лікування та відпочинок, екскурсії або суми компенсацій, видані замість путівок за рахунок коштів підприємства.

Тому, вартість путівок, яка була надана працівникам товариства є складовою заробітної плати у формі інших компенсаційних та заохочувальних виплат і на неї необхідно нарахувати страхові внески. У зв’язку з тим, що позивачем цього не було зроблено, йому було правомірно донараховано відповідну суму страхових внесків та застосовані фінансові санкції.

Крім того, позивачем неправильно робиться висновок, що збитки підприємства понесені внаслідок надання працівникам путівок за часткову вартість є наслідком його господарської діяльності, а товарні відносини між продавцем та покупцем путівок, навіть якщо вони перебувають у трудових відносинах, не можуть підмінятися самими трудовими відносинами, оскільки умовою для придбання путівок є саме факт перебування покупця у трудових відносинах з підприємством. Так, відповідно до абзацу 3 п. 1.1. ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (№ 889) під терміном "заробітна плата" розуміється також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом. Отже, вказана норма Закону № 889 підтверджує те, що вартість путівок наданих працівникам товариства, які перебувають з ним у трудових відносинах є саме заробітною платою, а не додатковим благом в розумінні вищеназваного Закону.

У судовому засіданні було оголошено перерву до 07.09.2006 року, а представникам сторін роз’яснено права і обов’язки передбачені ст.ст. 49, 51 КАС України та задоволено клопотання про відмову від технічної фіксації процесу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази, суд в с т а н о в и в.

Так, 29 березня 2006 року спеціалістами міської виконавчої дирекції ФСС з ТВП м. Чернівці на ВАТ "Чернівецький емальзавод "Карпати" проводилась перевірка правильності нарахування, своєчасності і повноти сплати страхових внесків, інших платежів до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та цільового і правильного витрачання коштів.

За результатами перевірки було складено акт, у якому зазначено, що в ІІІ кварталі 2005 році працівникам товариства та членам їх сімей було видано 28 путівок для відпочинку та оздоровлення, раніше придбаних у Херсонського обласного аграрного об’єднання по проектуванню будівництва та ремонту сільських шляхів "Херсоноблагрошляхбуд" згідно договору від 10.05.2005р. на загальну суму 13440грн.

Зазначені путівки були видані працівникам за часткову оплату 10%, а тому, як вважає відповідач, залишок їх вартості відноситься до заохочувальних та компенсаційних виплат в натуральній формі (ст. 1 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування" від 11.01.2001 року № 2213, ст. 2 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995р. № 108), а отже, відноситься до фонду оплати праці підприємства та є об’єктом нарахування внесків до соціальних фондів, в тому числі, і Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

На підставі зазначеного акту перевірки виконавчою дирекцією Чернівецького обласного відділення ФССзТВП прийнято рішення № 179 від 14.04.2006р, яким до ВАТ "Чернівецький емальзавод "Карпати" було застосовано фінансові санкції, в тому числі донараховано страхові внески у розмірі 714,74грн. та накладено штраф у розмірі прихованої заробітної плати у сумі 12096грн.

Суд вважає, що оспорюване рішення за № 179 від 14.04.2006р. підлягає скасуванню з урахуванням таких підстав.

У відповідності до п. 2.1 договору про надання послуг від 10 травня 2005 року, укладеного між ВАТ "Чернівецький емальзавод "Карпати" та Херсонським обласним аграрним об’єднанням по проектуванню та ремонту сільських шляхів "Херсоноблагрошляхбуд", останнє реалізувало позивачу 28 путівок для відпочинку та оздоровлення його працівників.

На засіданні правління товариства (протокол № 24 від 20.05.2005р.) було прийнято рішення щодо продажу зазначених путівок працівникам по ціні нижчій від закупівельної, проте збитки, понесені таким чином є наслідком господарської діяльності підприємства, а товарні відносини між продавцем та покупцем путівок, навіть якщо вони перебувають між собою в трудових відносинах, не можуть підмінятися самими трудовими відносинами.

Отже, вказані путівки були придбані позивачем як товар по накладній від 17.06.2005р., які пізніше, протягом червня - серпня того ж року були реалізовані працівникам товариства за готівкові кошті, як товар, у зв’язку із чим товариством було сплачено податок на додану вартість.

Вартість путівок не було включено позивачем до фонду заробітної плати правомірно, оскільки це суперечило б чинному законодавству. Звіт з праці за 2005 рік було перевірено управлінням статистики, і порушень порядку формування фонду оплати праці не встановлено, оскільки зазначену суму правомірно віднесено на неотримані доходи товариства.

У відповідності до п. 4.4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 року, базою (об’єктом) для нарахування збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов’язкового соціального страхування громадян є заробітна плата платника податку.

Закон України "Про оплату праці" від 24.03.1995 року визначає структуру заробітної плати. Зокрема ч. 3 ст. 2 визначає як одну із складових заробітної плати "інші заохочувальні та компенсаційні виплати". До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У відповідності до ст. 4 Закону України "Про оплату праці" джерелом коштів на оплату праці працівників підприємств є частина доходу, отриманого підприємствами від здійснення ними господарської діяльності

Стаття 7 вищеназваного Закону визначає, що законодавство про оплату праці складається з КЗпП України, Законів України "Про оплату праці" та "Про колективні договори і угоди".

Таким чином, аналіз законодавства, що регулює правовідносини з оплати праці дозволяє беззаперечно стверджувати, що зазначені путівки не були і не могли бути видані працівникам як заохочувальні і компенсаційні виплати, оскільки до компенсаційних вони не можуть відноситись по своїй правовій природі (відсутні правові підстави для компенсацій), а в якості заохочувальних - не передбачені колективним договором між правлінням та профкомом ВАТ "Чернівецький емальзавод "Карпати" на 2004 - 2005 роки.

Тому також неправомірним є посилання відповідача в додатку № 4 до акту перевірки від 29.03.2006р. на підпункт 2.3.4 п. 2.3 Інструкції зі статистики заробітної плати (затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.2004р. № 5), у відповідності до якого вартість путівок працівникам та членам їх сімей на лікування та відпочинок, екскурсії або суми компенсацій, видані замість путівок за рахунок коштів підприємства, входять до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, а отже є складовою фонду оплати праці.

Однак, відповідно до абз. 2 п. 1.1 зазначеної Інструкції, вона не застосовується для визначення складових фонду оплати праці як бази (об’єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Пункт 1.1 статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" визначає поняття додаткових благ, якими є кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, виплачуються (надаються) платнику податку його продавцем, якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно - правовими угодами, укладеними з таким платником податку. Для цілей цього Закону, під терміном "заробітна плата" розуміється, також, інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму.

Одночасно, підпунктом 4.2.9 "е" статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" передбачено, що до складу загального місячного оподаткування доходу включаються також дохід отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищую звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), про що зазначено вище.

Таким чином реалізовані товариством його працівникам путівки є додатковим благом, згідно п. 11.1 ст. 1 та підпункту 4.2.9 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003р., а отже обкладаються податком з доходів фізичних осіб.

Одночасно, ці додаткові блага не є складовою заробітної плати, а тому не включаються до фонду оплати праці та на них не нараховуються внески до соціальних фондів.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 159, 160 161, 162, 163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, с у д –

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задовольнити.

2. Рішення виконавчої дирекції Чернівецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за № 179 від 14.04.2006 року в частині донарахування страхових внесків у розмірі 471грн. 74коп. та застосування штрафу в розмірі нарахованої заробітної плати у сумі 12096грн., скасувати.

3. Відкритому акціонерному товариству "Чернівецький емальзавод "Карпати" м. Чернівці, вул. Заводська, 19 (код 02972440) повернути з державного бюджету 85грн. сплаченого державного мита за платіжним дорученням № 41 від 09.08.2006р.

4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк встановлений КАС України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи у апеляційній інстанції та залишенні даної постанови у силі..

Відповідно до ст. 185, ч.1-3, 5 ст. 186 Кодексу адміністративного судо-чинства України сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної заяви або апеляційної скарги, які подаються в апеляційну інстанцію через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржувану постанову.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя І.В. Скрипничук