Рішення № 116250955, 10.01.2024, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/2911/23

Провадження № 2/346/155/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі головуючого-судді Яремин М.П.

з участю секретарів Тимошишин І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Коломийської міської ради Івано-Франківської області як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона перебувала з відповідачем в шлюбі, у якому в них народилися двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Коломийського районного суду Івано-Франківської області від 29.10.2020 року шлюб між сторонами розірвано, вказаних дітей залишено проживати з позивачем. На утримання дітей згідно з рішенням цього ж суду від 18.04.2022 року присуджено з відповідача на користь позивача аліменти в твердій грошовій сумі, а саме по 2 000 грн. щомісячно на кожну дитину, до досягнення ними повноліття. Зазначає, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, пов`язаних з вихованням дітей та їх утриманням, не піклується про їх духовний та фізичний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не спілкується з ними навіть в мінімальному обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не створює умов для отримання ними належної освіти, батьківські збори не відвідує, матеріально не забезпечує. Син ОСОБА_5 хворіє дитячою абсансною епілепсією та потребує постійного медикаментозного лікування та періодичного моніторингу стану його здоров`я. Дочка ОСОБА_4 теж час від часу потребує проведення різного роду аналізів та вживання ліків. Позивачу важко самостійно утримувати дітей, про що неодноразово наголошувала відповідачу. Однак, він уникає виконання свого обов`язку щодо матеріального утримання дітей та відмовляється від сплати аліментів, визначених рішенням суду, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 30.04.2023 року складає 53 242 грн. Вона впродовж тривалого часу самостійно забезпечує лікування та медикаментозний супровід їхніх дітей. Тому позивач просить позбавити відповідача батьківських прав щодо вказаних дітей, а також стягнути з відповідача на її користь судові витрати, які складаються з 1 073,60 грн. сплаченого судового збору та 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач в судове засідання не з`явилася, 10.01.2024 року її представник, адвокат Ломничук Ю.Ю. електронною поштою надіслав до суду письмове клопотання, в якому позовні вимоги підтримує, просить розгляд справи проводити в його та позивача відсутності (а.с. 150-151).

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, а саме за зареєстрованим місцем проживання. Причин своїх неявок відповідач суду не повідомив, не звернувся із заявою про розгляд справи в його відсутності та не подав відзив на позов.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явилась, 30.08.2023 року її представник ОСОБА_7 подала до суду письмову заяву, в якій просить долучити до матеріалів справи висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, а судове засідання проводити у її відсутності (а.с 105 ).

В зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь в справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, що відповідає правилам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, перевіривши матеріали справи, та, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень частин 1-3 ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно з п.2 ч.1 ст.164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Відповідно до положень п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення та позбавлення і поновлення батьківських прав" ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно з даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 23.02.2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Коломия Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області, ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , його батьками вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 12).

Відповідно до даних свідоцтва про народження, переклад якого з апостилем з німецької на українську мову засвідчено присяжним судовим перекладачем російської та української мов ОСОБА_8 , сторони є батьками малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 13).

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29.10.2020 року шлюб між сторонами розірвано, малолітніх дітей залишено проживати з позивачем ( а.с. 14-16 ).

Згідно із заочним рішенням вказаного суду від 18.04.2022 року, з відповідача на користь позивача присуджено аліменти на утримання вказаних дітей в твердій грошовій сумі, в розмірі по 2 000 грн. щомісячно на кожну дитину, до досягнення цими дітьми повноліття ( а.с. 17-19 ).

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, виданого Коломийським відділом державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, станом на 30.04.2023 року розмір заборгованості ОСОБА_2 по аліментах становить 53 242 грн. ( а.с. 20).

Згідно з даними довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 118 від 22.05.023 року, виданої житлово-будівельним кооперативом №14, до складу зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 , входять: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (дочка); ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (онук); ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (онучка (а.с. 22)).

Як вбачається з акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 22.05.2023 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , не зареєстрований та не проживає за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 23 ).

Відповідно до довідок № 01-33/286 та № 01-33/287, виданих 16.05.2023 року Коломийським ліцеєм №9 Коломийської міської ради, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 навчаються у вказаному навчальному закладі. Батько за період навчання дітей у ліцеї не цікавився їхніми успіхами та не відвідував батьківські збори ( а.с. 24, 25 ).

Згідно з даними довідки №296, виданої 12.05.2023 року обласним комунальним некомерційним підприємством " Буковинський центр відновного лікування та комплексної реабілітації дітей " департаменту охорони здоров`я Чернівецької обласної ради ОСОБА_3 спостерігається дитячим лікарем-неврологом з приводу діагнозу: дитяча абсансна епілепсія; дитина потребує постійного медикаментозного лікування та періодичного моніторингу стану дитини ( а.с. 21 ).

Відповідно до даних довідки № 1643/2590, виданої військовою частиною НОМЕР_2 Міністерства оборони України 17.05.2023 року, ОСОБА_1 проходить військову службу у вказаній військовій частині, про що також вказано в копії військового квитка серії НОМЕР_3 ( а.с. 32-34 ).

В матеріалах даної справи міститься рішення виконавчого комітету Коломийської міської ради від 23.08.2023 року № 212, яким затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 107). У висновку вказано, що ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, пов`язаних із виховання дітей та їх утриманням, не піклується про їх фізичний та духовний розвиток, матеріально не забезпечує та станом на 30.04.2023 року має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 53 242 грн. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини 26.07.2023 року ОСОБА_1 повідомила, що ОСОБА_2 більше 7 років не цікавиться життям своїх дітей, матеріально не забезпечує та, як їй відомо, тривалий час перебуває за кордоном, через соціальні мережі з дітьми не спілкується.

У відповідності до ч. 5, 6 ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Однак, суд, керуючись правилами ч.6 ст.19 СК України, не погоджується з даним висновком, оскільки вважає його не достатньо обгрутованим, адже в ньому відсутні переконливі дані з посиланням на докази, які б свідчили про винну поведінку батька, свідомого нехтування ним своїми обов`язками щодо виховання дітей, а лише міститься загальне посилання на норми законодавства, несплату аліментів відповідачем і наявність заборгованості та ґрунтується на твердженні (повідомленні) позивача, що відповідач свідомо ухилявся від виконання своїх обов`язків, пов`язаних із вихованням малолітніх дітей, що може суперечити інтересам останніх.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до положень п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення та позбавлення і поновлення батьківських прав" суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення ЄСПЛ від 11.07.2017 року у справі «М. С. проти України»).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).

Вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у її право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.

З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав дитини не розлучатися з матір`ю і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).

Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, а згідно з ч. 2 ст.78 цього Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

На підставі досліджених в судовому засіданні доказів суд приходить до висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися із дітьми та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей. Та обставина, що діти проживають з їхньою матір`ю, не свідчить безумовно про те, що батько дітей не бажає приймати участь у їхньому вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками. Слід зазначити, що наявність заборгованості по аліментах сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.

Враховуючи, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів в обгрунтування позовних вимог, а також доказів на підтвердження винної поведінки батька та свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками щодо вказаних дітей, та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, позовні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав задоволенню не підлягають.

Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати по справі, понесені позивачем, слід покласти на її рахунок.

На підставі наведеного, ст.ст. 164, 165 СК України, постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», керуючись ст.ст. 5-13, 76-81, 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Коломийської міської ради Івано-Франківської області як орган опіки та піклування, про позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , уродженця м. Архангельськ російської федерації, місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , батьківських прав щодо його малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 , уродженка та жителька АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , уродженець м. Архангельськ російської федерації, місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа: виконавчий комітет Коломийської міської ради Івано-Франківської області, як орган опіки та піклування, м. Коломия, пр. Грушевського, 1, Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 04054334.

Повний текст рішення складено 12 січня 2024 року.

Суддя: Яремин М. П.